Постанова

від 08.06.2011 по справі 1/46-1928

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "08" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 1/46-1928  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Черкащенко М.М. – головуючий

Кривда Д.С.

Студенець В.І.

за участю представників:

позивача

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідача

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

третьої особи

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

прокуратури

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Прокуратури Тернопільської області

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року

у справі

№ 1/46-1928 господарського суду Тернопільської області

за позовом

Тернопільського міжрайонного природоохоронного прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі Тернопільської районної державної адміністрації

до

Приватного підприємства "Агроспецгосп",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Головне управління Держкомзему у Тернопільській області,

про

стягнення шкоди в розмірі 1374, 63 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 06.06.2011 року, у зв’язку з виходом із відпустки суддів Черкащенка М.М., Студенця В.І., керуючись ч. 4 ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 1 рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 15.12.2010 № 12 та п. 1 наказу Голови Вищого господарського суду України від 17.12.2010 № 56, призначено колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Черкащенко М.М.  –головуючий, судді Кривда Д.С. (доповідач), Студенець В.І. для перегляду у касаційному порядку постанови Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року у справі № 1/46-1928 господарського суду Тернопільської області.

Тернопільський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Тернопільської районної державної адміністрації, третя особа на стороні позивача –Головне управління Держкомзему в Тернопільській області, з позовом до Приватного підприємства "Агроспецгосп" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки і стягнення шкоди в сумі 1374 грн. 63 коп.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 12.01.2011 року у справі №1/46-1928 (суддя Чопко Ю.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року (судді: Желік М.Б. (головуючий), Кузь В.Л., Юркевич М.В. у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Прокуратура Тернопільської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, господарські суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що відповідно до положень частини 3 статті 397 Цивільного кодексу України, які, в силу положень статті 9 цього ж кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, "фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду".  Таким чином, стаття 397 ЦК України встановлює презумпцію правомірного володіння.

Як зазначено судами, Агроспецгосп є фактичним володільцем спірної земельної ділянки.  Отже, відповідно до ч.5 статті 35 ГПК України, факт правомірного володіння відповідно до закону вважається встановленим, не доводиться при розгляді справи.  Таке припущення може бути спростоване в загальному порядку.  Обов’язок спростувати законну презумпцію покладається на особу, яка оспорює правомірність володіння –в даній справі –на позивача.

Також судами було прийнято до уваги рішення Тернопільського міськрайонного суду в Тернопільській області від 22.10.2010 року у справі №2-9646/10, відповідно до якого за Відповідачем у даній справі визнано право власності на об’єкти нерухомого майна (будівлі і споруди тракторного двору), які розташовані на спірній земельній ділянці. В мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що дане майно було придбане ТОВ ВКФ "Декор" (з якого й було виділено ПП "Агроспецгосп") у співвласників майнових паїв м. Чистилів.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

На підставі викладеного суди зазначили, що, земельні права на спірну ділянку належать пайовикам с. Чистилів, інтереси держави Агроспецгосп порушити не міг.  Отже, держава є неналежним позивачем.  Відтак, у задоволенні позовних вимог в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки слід відмовити.  Оскільки вимоги про відшкодування шкоди є похідними від вимог про звільнення земельної ділянки в задоволенні згаданих вимог про відшкодування шкоди також слід відмовити.

У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення).

Рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Кодексу).

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Кодексу).

Документом, що посвідчує право власності або право постійного користування на земельну ділянку є Державний акт, що видається на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київських і Севастопольських міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Однак, матеріали справи взагалі не містять доказів, що підтверджували б право власності чи право користування відповідача щодо спірної земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 377 ЦК та статті 120 ЗК до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Право користування (в т. ч. на правах оренди) земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості виключно за умови, що в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно з вимогами земельного законодавства України, таке право було і воно належним чином посвідчене.

У вирішенні спорів про право власника об'єкта нерухомості на земельну ділянку, на якій він розташований, судам слід враховувати, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне переходу права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

У зв'язку з наведеним не можна вважати, що обставини, які входять до предмету доказування в цій справі, встановлені з достатньою повнотою, а оцінку доказів здійснено з додержанням статті 43 ГПК України.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Тернопільської області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року у справі № 1/46-1928 господарського суду Тернопільської області та рішення господарського суду Тернопільської області від 12.01.2011 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                              М. Черкащенко

Судді                                                                                          Д. Кривда

                                                                                           В. Студенець