Рішення

від 01.02.2011 по справі 11/182-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 лютого 2011 р.                           Справа 11/182-10

за позовом    фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця   

до                   сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Браїлівське»,  

                      смт. Браїлів  

про                 стягнення 165 309,90 грн..

                                                                                                           Cуддя      В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павлова, за участю представників сторін:

позивача:            ОСОБА_1 підприємець;

відповідача:        Л. Сломінська  за  довіреністю б/н  від 26.10.2010р..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов  про стягнення з сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Браїлівське»заборгованості за договором № 7 від 01.12.2009р. в загальному розмірі  165 309,90 грн., з яких: 99 233 грн. –основний борг, 2696,90 грн. –пеня та 63380 грн. –суму втраченого прибутку (доходу).

Позовні вимоги мотивовано тим, що 01.12.2009р. між сторонами укладено договір № 7 про надання послуг по збиранню урожаю сільськогосподарських культур зернозбиральним комбайном Джон Дір 9500 на площах Замовника.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, що стверджується актами виконаних робіт.  Тоді як відповідачем порушено умови договору щодо проведення розрахунків за виконані роботи, та здійснено оплату лише на суму 43 355 грн..  В результаті невиконання взятих на себе зобов’язань за договором за останнім рахується заборгованість в розмірі 99 233 грн..

Відповідач у відзиві від 06.12.2010р. не заперечує наявності заборгованості за договором № 7 від 01.12.2009р., проте не погоджується з заявленою  позивачем сумою  та вказує, що з урахуванням виплаченої суми борг складає 50 795 грн..

При розгляді справи 07.12.2010р., 14.12.2010р., 25.01.2011р. та 26.01.2011р.  судом оголошувались перерви відповідно до 14.12.2010р., 25.01.2011р., 26.01.2011р. та 01.02.2011р.  з метою надання сторонами доказів необхідних для вирішення спору в даній справі.

Перевіривши доводи представників сторін доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено  наступне.

01 грудня  2009 року приватним підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором Виконавець) та сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством «Брайлівське»(відповідач, за договором Замовник) укладено договір за № 7.

Предметом даного договору є надання послуг по збиранню уражаю сільськогосподарських культур зернозбиральним комбайном Джон Дір 9500 на площах Замовника, а саме:

Ячмінь, пшениця –450 гектарів;

Кукурудза –300 гектарів.

Виконавець має право здійснити більший обсяг робіт, ніж передбачений в п. 1 даного договору, який в подальшому оформляється актом виконаних робіт.

07 липня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 7 від 01.12.2009р., згідно якої сторони дійшли згоди, що оплата послуг за зібраний урожай ячменя та пшениці здійснюється Замовником Виконавцю з розрахунку 350 грн. за кожен зібраний гектар.

27 липня 2010р. між сторонами укладено  додаткову угоду   до договору № 7 від 01.12.2009р. за умовами якої сторони дійшли згоди,  що крім зазначених в п. 1 договору № 7 від 01.12.2009 року сільськогосподарських культур Виконавець надасть Замовнику додаткові послуги щодо збирання 100 гектарів урожаю гороху за ціною 390 грн. за 1 гектар на загальну суму 39 000 грн..

Взяті на себе зобов’язання за договором позивачем виконано, що стверджується актами виконаних робіт.

Так, згідно акту виконаних робіт № 1 від 05.08.2010р. позивачем надано відповідачу послуги по збиранню урожаю ячменя та пшениці на площі 160 гектарів на загальну суму 56 000 грн..

Згідно акту виконаних робіт № 2 від 07.08.2010р. позивачем надано відповідачу послуги по збиранню урожаю гороху на площі 99,5 гектарів на загальну суму 38 805 грн..

Згідно акту виконаних робіт № 3 від 09.08.2010р. позивачем надано відповідачу послуги по збиранню урожаю гороху на площі 24,7 гектарів на загальну суму 9633 грн..

Згідно акту виконаних робіт № 4 від 12.08.2010р. позивачем надано відповідачу послуги по збиранню урожаю ячменя та пшениці на площі 104 гектари на загальну суму 36400 грн..

Згідно акту виконаних робіт № 5 від 14.08.2010р. позивачем надано відповідачу послуги по збиранню урожаю ячменя та пшениці на площі 5 гектарів на загальну суму 1750 грн..

Таким чином, загальна вартість наданих послуг за вказаним договором становить 142 588 грн..

Відповідно до розділу 3 договору всі розрахунки, по даному договору ведуться виходячи з актів виконаних робіт, які складаються не пізніше 3 днів з моменту фактичного виконання робіт згідно цього договору та підписуються керівником.

Замовник розраховується із Виконавцем за фактично виконану роботу на протязі 30 днів з моменту виконання робіт.

Відповідач в рахунок проведення розрахунків за надані послуги перерахував на рахунок позивача 43 355 грн., що стверджується виписками банку від 27.09.2010р., 28.09.2010р. та 18.10.2010р..

Таким чином, на момент звернення до суду з позовом послуги вартістю  99 233 грн. відповідачем не оплачені.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд прийшов до наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення 99 233 грн. боргу.

При розгляді справи представником відповідача подано платіжне доручення № 2515 від 13.12.2010р. яке свідчить про сплату останнім на рахунок позивача 99 233 грн. вартості послуг за договором.

В судовому засіданні 26.01.2011р. позивачем подано заяву про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 99 233 грн. у зв’язку зі сплатою відповідачем вказаної суми.

Судом роз‘яснено процесуальні наслідки його дій.

Оцінивши  подані докази, суд приймає дану відмову як таку, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому провадження у справі слід припинити з покладенням судових витрат на позивача, за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Судом також розглянуто вимогу позивача  про стягнення 2696,90 грн. пені.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У розділі 4 договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасного розрахунку Замовником за виконані роботи, останній сплачує Виконавцю пеню згідно чинного законодавства України.

Провівши за допомогою Бази даних «Законодавство України»перевірку заявленої до стягнення пені за період з 19.09.2010р. по 17.11.2010р., судом встановлено, що позивачем правомірно нараховано 2696,90 грн. пені.

Позивач, посилаючись на положення п. 1.2, п. 4 договору, також заявлено до стягнення 63 380 грн. втраченого прибутку (доходу).

Відповідно до пункту 4 договору у разі не виконання умов п. 1 даного договору Замовник сплачує Виконавцю суму втраченого прибутку (доходу), який обраховується виходячи із умов даного договору.

Пунктом 1 договору визначено, що Виконавець надає Замовнику послуги по збиранню урожаю  сільськогосподарських культур на площах Замовника, що становить 750 гектарів.

Як вбачається з розрахунку втраченого прибутку (доходу) наданого позивачем, відповідачем не забезпечена для збирання ячменя та пшениці площа 181 гектар. Оплата послуг по збиранню урожаю ячменя та пшениці згідно додаткової угоди від 07.07.2010 року становить 350 грн..  Відтак,  розмір втраченого прибутку (доходу) становить 181 га *350 грн.=63 350 грн..

Розглянувши дану вимогу суд зважає та таке.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу  України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 22 Цивільного кодексу  України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1,2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема відноситься неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою стороною.

Згідно із зазначеними вище нормами чинного законодавства України кредитор повинен довести, що він мав реальну можливість отримання прибутку. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки конкретні дані, котрі безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових коштів.

Як встановлено ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як стверджується матеріалами справи, зокрема свідоцтвом про реєстрацію машини (комбайну зернозбирального марки Джон Дір 9500), вказаний транспортний засіб не є власністю позивача, а перебуває у власності ОСОБА_4.  Договору оренди комбайну матеріали справи не містять. Зважаючи на наведені обставини, неможливо достовірно стверджувати надання  позивачем відповідачеві  послуг  по збиранню урожаю на площі 181 гектар. Окрім того, позивачем не надано доказів звернення до відповідача щодо надання площ для збирання урожаю.

Поміж з тим, суд зауважує, що Законом встановлено відповідальність за порушення зобов’язання у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди). Тоді як позивачем заявлено до стягнення втрачений прибуток (дохід).

Упущена вигода - доход або прибуток,  який  міг  би  одержати суб'єкт  зовнішньоекономічної  діяльності  в    разі    здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок  дії обставин,  що  не  залежать  від  нього,    якщо    розмір    його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Прибуток - перевищення  сукупних  доходів  над  витратами.  

Дохід - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять  до  зростання власного капіталу.

Виходячи з наведених визначень, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено розміру заявленого до стягнення  втраченого прибутку (доходу)  та не вірно обрано спосіб захисту порушеного права.  

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на вище викладене, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

При розгляді  справи судом з‘ясовано, що при зверенні до суду позивачем  платіжним дорученням № 26 від 16.11.2010р.  зайво сплачено 0 грн. 90 коп.  державного мита, а тому мито у вказаному розмірі підлягає поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».   

Керуючись  п. 4 ст. 80, ст.ст.43, 32, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

    В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Браїлівське»(23130, Вінницька область, Жмеринський район, смт. Браїлів, вул. Заводська, 7, код 00385661) на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (21100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2 696 (дві тисячі шістсот дев’яносто шість) грн. 90 коп. –пені; 26 (двадцять шість) грн. 97 коп. –витрат зі сплати державного мита та 3 (три) грн.  85 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В позові в частині стягнення втраченого прибутку (доходу) в сумі 63 380 грн. відмовити.

      4.          Провадження у справі в частині стягнення боргу в розмірі 99 233 грн. припинити.

      5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6.          Повернути фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 (21100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 0 (нуль)  грн.  90 коп.  (платіжне доручення № 26 від 16.11.2010р.  знаходиться в матеріалах справи № 11/182-10).

7.          Один примірник рішення з печаткою суду направити позивачу  рекомендованим листом.

                                                                        Повне рішення складено  03.02.2011р.

Суддя                                                         В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу -      (21100, м. Вінниця, вул. О. Кобилянської 5 а, кв. 10)