Рішення

від 29.12.2010 по справі 34/268

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/268

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

29.12.10 р.                                                                                    Справа № 34/268                               

Суддя господарського суду Донецької області  Кододова О.В.

при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Нафтотранс»,              м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест», м.Макіївка

про стягнення 18794,16грн.                        

за участю представників сторін:

від позивача – Андрюхов С.Г. (директор)

від відповідача –Гольцова Г.В. (за довіреністю)

По справі була оголошена перерва з 23.12.2010р. на 29.12.2010р. на 10год. 30 хвил.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Нафтотранс», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест», м.Макіївка про стягнення пені в сумі 10130,77грн., штрафу в сумі 1156,99грн., інфляційних витрат в сумі 5385,78грн. та 3% річних в сумі 2120,62грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару, однак у встановлений строк їх не виконав у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 115698,80грн., яка є доведеною у судовому порядку. Даним договором також передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати товару на нього покладається відповідальність у вигляді пені та штрафу. Крім того позивачем на підставі п. 2.ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано інфляційне збільшення боргу та  3% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 23.12.2010р. (вхід. 02-41/56014) позов визнає частково та погоджується із сумою витрат від інфляції та 3% річних. Щодо вимог про стягнення пені та штрафу відповідач зазначає наступне. Відповідно до укладеного договору зобов'язання з боку відповідача мало бути виконаним до 21.11.2009р. та враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 ГК України граничний строк нарахування пені за договором закінчується 21.05.2010р. Відтак нарахування пені до 27.10.2010р. є порушенням шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій. Крім того позивачем не передбачено, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.  

За клопотанням сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  господарський суд, встановив :

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Нафтотранс»  (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест» (Покупець) 23 червня 2009року було укладено договір №2, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити у період вересень 2009р. по липень 2010р., а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Мікросюрфейсінговий емульгатор RCh 236 (товар) на умовах DDР м. Донецьк, Україна (Інкотермс 2000).

Відповідно до п.4.1. договору за поставлену продукцію Покупець здійснює оплату товару відповідно до рахунку-фактури Продавця. Рахунок-фактура повинен бути оплачений  протягом п'яти днів.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що за порушення п. 4.1. Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ  від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення оплати до повного виконання зобов'язання, якщо від оплатити, яка передбачена у рахунку-фактурі, до фактичної дати оплати ціна на товар не змінилася. Також Покупець сплачує штрафні санкції у розмірі 1% несвоєчасно оплаченого товару.

На виконання умов договору позивачем на адресу відповідача було поставлено товар на загальну суму 226449,74грн, що підтверджується видатковою накладною №7 від 16.09.2009р. на суму 62400,00грн, №11 від 16.11.2009р. на суму 115798,80грн., №8 від 06.10.2009р. на суму 48250,94грн.

Відповідач умови договору поставки №2 від 23.06.2009р. виконав частково за отриманий товар розрахувався в сумі 110750,94грн., у зв'язку із чим за відповідачем утворилися заборгованість в сумі 115698,80грн., що підтверджується матеріалами справи та рішенням господарського суду Донецької області від 25.11.2010р. по справі №2/259.     

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних витрат в сумі 5385,78грн. та 3% річних в сумі 2120,62грн. суд виходить з наступного.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

В силу ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Тобто діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з  примусового виконання рішення.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості в сумі 115698,80грн., що доведено рішенням господарського суду Донецької області по справі №2/259 не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді 3% річних та індексу інфляції, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України  боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також

три проценти річних  від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, але на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, якщо після прийняття господарським судом рішення про відшкодування збитків їх розмір збільшився в результаті росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права подати новий позов до винної особи.

Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/685 від 20.11.2008 р. "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства" чинне законодавство, зокрема, приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання зобов'язання суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простороченої суми за невиконання зобов'язання, і, зокрема, за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Так, у відповідача існував обов'язок сплатити поставлений товар відповідно до договору №2 від 23.06.2009р., який він виконав частково, сума яка залишилася несплаченою складає 115698,80грн., що також підтверджується рішенням господарського суд Донецької області по справі №2/259 від 25.11.2009р. Борг за поставлений товар відповідач на сьогоднішній день не сплатив, рішення №2/259 від 25.11.2009р. не виконав, тобто відповідач продовжував безпідставно користуватися грошовими коштами позивача, отримуючи від цього прибуток, та завдаючи позивачу збитків.

Крім того вимоги позивача щодо стягнення інфляційних витрат в сумі 5385,78грн. та 3% річних в сумі 2120,62грн. відповідач повністю визнав у відзиві на позовну заяву.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2120,62грн. та  інфляційних витрат в сумі 5385,78грн., є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 10130,77грн. та штрафу в сумі 1156,99грн., суд виходить з наступного.  

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.4.1. договору №2 від 23.06.2009р. за поставлену продукцію Покупець здійснює оплату товару відповідно до рахунку-фактури Продавця. Рахунок-фактура повинен бути оплачений  протягом п'яти днів.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що за порушення п. 4.1. Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ  від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення оплати до повного виконання зобов'язання, якщо від оплатити, яка передбачена у рахунку-фактурі, до фактичної дати оплати ціна на товар не змінилася. Також Покупець сплачує штрафні санкції у розмірі 1% несвоєчасно оплаченого товару.

Тобто відповідно до умов договору оплата продукції здійснюється відповідно до рахунку-фактури продавця протягом п'яти днів. Остання поставка за договором №2 від 23.06.2009р. відбулася 16.11.2009р., що підтверджується видатковою накладною №11 від 16.11.2009р. та рахунком-фактурою від 16.11.2009р., а також підтверджується відповідачем.

Відтак враховуючи приписи ст. 232 Господарського кодексу України зобов'язання за договором №2 від 26.06.2009р. граничний строк нарахування неустойки (штраф, пеня) за договором  сплинув 21.05.2010р.

Крім того згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно умов договору відповідач повинен виконати свої зобов'язання, а саме оплатити отриманий товар до 21.11.2009р. включно, відтак перебіг позовної давності починається саме з цієї дати та за приписами п. 1 ст. 258 ЦК України закінчився 21.05.2010р. Однак позивач звернувся з вимогами про стягнення неустойки 07 грудня 2010р., тобто не в межах річного строку, який, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Крім того позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦПК України).

Враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, позивачем не обґрунтовано причин пропуску строку позовної давності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення пені в сумі 10130,77грн. та штрафу в сумі 1156,99грн. задоволенню не підлягають.

Судом не приймається до уваги посилання позивача в обґрунтування правомірності нарахування пені та штрафу на те, що він звернувся до відповідача із претензією щодо сплати боргу 29.04.2010р., яка отримана відповідачем 20.04.2010р., тому що це на думку позивача є вимогою в розумінні п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, за тих підстав, що у договорі чітко визначений момент оплати, а саме: за поставлену продукцію Покупець здійснює оплату товару відповідно до рахунку-фактури Продавця. Рахунок-фактура повинен бути оплачений  протягом п'яти днів. Відтак суд погоджується із твердженням відповідача, що строк та порядок розрахунків повинен застосовуватися відповідно до укладеного між сторонами договору. Натомість заява відповідача про застосування строку позовної давності є безумовною підставою для відмови у цій частині позову.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі  Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

                                                              ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Нафтотранс», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест», м. Макіївка про стягнення пені в сумі 10130,77грн., штрафу в сумі 1156,99грн., витрати від інфляції в сумі 5385,78грн., 3% річних в сумі 2120,94грн., задовольнити частково.      

Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест” (86102,            м. Макіївка, вул. Лихачова, б. 60, код ЄДРПОУ 33333171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Нафтотранс” (83052, м. Донецьк,                     пр-т Миру, 52, код ЄДРПОУ 30099845) витрати від інфляції в сумі 5385,78грн. та 3% річних в сумі 2120,94грн.                  

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест” (86102,            м. Макіївка, вул. Лихачова, б. 60, код ЄДРПОУ 33333171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Нафтотранс” (83052, м. Донецьк,                     пр-т Миру, 52, код ЄДРПОУ 30099845) державне  мито  в  розмірі 75,07грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 94,26грн

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 30.12.2010року                  

Суддя                                                               Кододова О.В.