Рішення

від 27.01.2011 по справі 4/290

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/290

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

27.01.11 р.                                                                                    Справа № 4/290                               

Представниками сторін не надані письмові клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу. Відповідно до статті 81-1 ГПК України складається протокол судового засідання.

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Гринько С.Ю. при секретарі судового засідання Колесника А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали позовної  заяви:

за участю представників сторін:  

від позивача – Савліва  Л.О. – довіреність від 10.02.2009р.,

від відповідача – Семенкова Є.С. – довіреність від 14.01.2011р.,

за позовом –          Приватного підприємства „Агора” м. Київ

до відповідача -    Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланс-хім” м. Артемівськ

про стягнення 13963,52грн.

СУТЬ СПОРУ:

          29.11.2010р. позивач, Приватне підприємство „Агора” м. Київ (далі по тексту – ПП),  звернувся до господарського суду Донецької області із позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланс-хім” м. Артемівськ (далі по тексту – ТОВ), 19152,82грн., з яких: 6600,00грн. заборгованості за поставлену продукцію за накладною № 07112 від 01.12.2006р., 55,78грн. 0,5% пені за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, 462,00грн. 7%штрафу за  прострочення виконання цих же зобов'язань, 334,70грн. 3%річних за період з 16 березня 2009р. по 22 листопада 2010р. прострочення строку оплати, 1108,80грн. інфляційних за період з 16 березня 2009р. по 22 листопада 2010р., 1118,24грн. упущеної вигоди яку міг би отримати, якщо би боргові гроші поклав на депозит банку, 9050,00грн. витрат на правову допомогу.

          22.12.2010р. позивач до початку розгляду справи надав уточнення до позову, яке по суті є збільшенням суми позову.

В заяві позивач просить:

-  в порядку підготовки справи до судового процесу вирішити питання про накладання арешту на грошові кошти ТОВ у сумі 23786,82грн., які знаходяться на рахунках відповідача в установах банків: Донецького РУ „Приватбанк”м.Донецьк, АКІБ „Укрсіббанк” м.Харків, філії ДРУ ВАТ Банк „Фінанси і кредит” м.Донецьк.

Стягнути з відповідача на свою користь:

-   борг в сумі 6600,00грн.;

-   0,1% пені за кожен день прострочки виконання зобов'язання в розмірі 4263,60грн.;

-  7% штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30-ти кален. днів в розмірі 462,00грн.;

-   3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 350,44грн.;

-   компенсації у зв'язку з інфляцією в розмірі 1128,60грн.;

-   упущеної вигоди в розмірі 1158,88грн.;

-   витрати на правову допомогу в розмірі 9400,00грн.;

-  державне мито в розмірі 187,30грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн.

2

          В підтвердження позову позивач посилається на видаткову накладну №07112 від 01.12.2006р. на суму 6600,00грн. та довіреність серії ЯЛД №107793 від 01.12.2006р., за якою переданий товар; рахунок №07112 від 01.12.2006р. на суму 6600,00грн., який виписаний позивачем відповідачу; претензію №00т/09 від 10.02.2009р., яка направлена відповідачу з вимогою оплати та отримана останнім 25.02.2010р.; договір про надання юридичних послуг б/н від 07.11.2008р., який підписаний між позивачем та ПП „Адвокатська компанія „Лекс груп”; платіжні доручення №02 від 06.02.2009р. на суму 8000,00грн. та №17 від 18.09.2009р. на суму 1050,00грн. про перерахування цих коштів.

          У зв'язку з неявкою представника відповідача, який був викликаний на судове засідання і його явка була обов'язковою, а також за недостатністю документів, наданих позивачем для вирішення спору, господарський суд ухвалив 22.12.2010р. відкласти розгляд справи на підставі ст.77 ГПК України на 17.01.2011р. на 11-30годин.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Ланс-хім” м. Артемівськ (в подальшому за текстом – Товариство) 17.01.2011р. надав письмовий відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог, вважаючи пропущеним строк позовної давності на звернення позивача що стягнення боргу за пропуском строку позовної давності, оскільки виникнення права на звернення до господарського суду у нього наступило в січні 2007року, а що стосується вимог про стягнення неустойки, які нараховуються у відповідності з вимогами ст.ст.546,549 Цивільного кодексу України (далі по тексту – ЦК) в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, відповідач не врахував той факт, що між сторонами у 2006році не укладався будь-який договір. Необгрутовані відповідачем і вимоги щодо забезпечення позову. Крім цього у додатку до відзиву, відповідач звернув на увагу той факт, що надана позивачем претензія в обґрунтування пред'явлення вимог щодо сплати боргу була предметом розгляду іншої справи № 6/162 за якою винесено рішення господарським судом Донецької області від 18.08.2009р.

Після оголошення судом прав і обов'язків сторін, викладеними у статті 22 Господарського процесуального кодексу України, почато розгляд справи по суті.

17.01.2011р. господарським судом оголошена перерва на підставі ст.77 ГПК України на 9 годин 30 хвилин 27.01.2001р. для надання сторонами документів в обґрунтування вимог та заперечень.

26.01.2011р. від відповідача надійшло клопотання про залучення до справи документів, які підтверджують списання дебіторської заборгованості перед позивачем в сумі 6600,00грн. і включення цієї суми до прибутку підприємства за 1 квартал 2010р. відповідно до наказу № 8-0 від 22.04.2010р.

27.01.2011р. позивачем надано письмове клопотання, в якої просить суд залишити без розгляду позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, штрафу та упущену вигоду, залишивши позов в частині стягнення загального боргу, річних процентів та витрат від інфляції, витрати на оплату правової допомоги. У клопотанні суд відмовив за наступним.

Господарський суд приймає до уваги, що по своєї суті клопотання є зміною предмету позову та підстав. Одночасна зміна предмету позову та підстав не передбачена законодавством.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підстава позову – це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Таким чином, зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову – це зміну обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Згідно ст.22 ГПК (із зміною, внесеними із Законом України № 2453-VI / 2453-17 / від 07.07.2010р.) позивач вправі тільки до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

3

Дослідивши матеріали справи та, заслухавши пояснення представників сторін, судом –

ВСТАНОВЛЕНО:

Предметом даного спору є неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за поставлений по видатковій накладній № 07112 від 01.12.2006р., але несплачений товар та відповідальність за грошове зобов'язання.

Визначення цивільно-правового договору наводиться у ч.1ст.626 Цивільного кодексу України (далі по тексту – ЦК). Договір – це різновид правочину. Як правочин, договір спрямовується на встановлення, зміну або припинення цивільних праві та обов'язків. На підставі договорів виникають, змінюються або припиняються права та обов'язки його сторін.

Форма договору повинна відповідати ст.ст. 205-208 ЦК та спеціальним положенням законів. Не порушуючи вимог законів, сторони вправі вибирати форму договору.

Загальні поняття зобов'язання викладені у статті 509 ЦК, за якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1ст.207 ЦК договір може укладатись в письмовій формі шляхом підписання сторонами одного документу і за ч.1ст.181 Господарського кодексу (в подальшому – ГК) може укладатись спрощеним способом – телеграмами, телефонограмами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення певних видів договорів.

Загальне правило про момент, з якого договір вважається укладеним, випливає із ч.1ст.638 ЦК. Відповідно до цього правила договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору Крім випадків зазначених у ст.640 ЦК та ч.2 ст.187 ГК, які встановлюють особливості визначення моменту укладання договору в певних випадках.

          Якщо момент направлення пропозиції про укладення договору і отримання відповіді на цю пропозицію розподілені у часі, договір вважається укладеним з моменту одержання стороною, що запропонувала укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Це узгоджується з положенням про допустимість відкликання згоди на укладення договору (ч.3 ст.642 ЦК) та про місце укладення договору (ст.647).

У відповідності з вимогами ст.181 ГК, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

За ст.180 цього ж Кодексу, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, якими є предмет, ціна, та строк дії договору.

У відповідності з вимогами частини 1 ст.175 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З документів, наданих сторонами вбачається, що сторони дійшли усної згоди про здійснення певних дій, направлених на виникнення господарських зобов'язань, за якими позивач зобов'язався поставити товар і фактично поставив його за накладною №07112 від 01.12.2006р. ( що підтверджує і відповідач ) на умовах оплати за виставленим відповідачу, як покупцю, рахунком, а тому у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем

4

прийняти товар за накладною, що ним і було зроблено та оплатити його в строки, обумовлені сторонами, а за відсутності такої домовленості – в порядку, визначеному законодавством.

Із взаємодій сторін, суд встановив, що вони направлені на виконання окремих зобов'язань і спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Загальні поняття зобов'язання викладені у статті 509 Цивільного кодексу України  (в подальшому за текстом – ЦК), за якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Судом встановлено факт, що ПП по видатковій накладній № 07112 від 01.12.2006р. поставив, а Товариство на підставі довіреності серії ЯЛД №107793 від 01.12.2006р. отримав товар на загальну суму 6600,00грн. Цей факт не спростовується відповідачем.

За умовами статті 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або іншими актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки Товариство отримало товар і цей факт не спростовує, від повинен оплатити його вартість.

Як було вищезазначено судом, сторони не дійшли домовленості щодо порядку і строку оплати  відпущеного товару.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання викладених в статті 530 Цивільного кодексу України боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору, а якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Відповідач в добровільному порядку у відповідності зі ст.692 ЦК не сплатив вартість отриманого товару, а тому, керуючись ст.530 ЦК позивач направив відповідачу претензію №00т/09 від 10.02.2009р. з вимогою оплати борг в сумі 6600,00грн.

Господарським судом Донецької області рішенням від 18.08.2009р. по справі №6/162 встановлений факт пред'явлення цієї вимоги відповідачу, яка була надіслана боржнику 21.02.2009р., що не заперечує і сам відповідач.

Цей факт являється преюдиційним і не доводиться повторно при розгляді справи, якщо у справі беруть участь ті ж самі сторони, що і у іншій справі, відносно якого винесено рішення господарського суду.

Заперечення відповідача щодо вирішення спору господарським судом по справі №6/162  відносно заявленої претензії, не може бути прийнята до уваги, оскільки заявлена претензія не може являтися предметом спору взагалі. Предметом спору, за яким господарським судом Донецької області винесено рішення від 18.08.2009р. по справі №6/162 була заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за накладною № 01903 від 28.03.2007р., яка не є предметом даного спору, а позивач як кредитор не позбавлений права пред'явити претензію (вимогу) одному боржнику за декількома зобов'язаннями.

Крім цього, заперечення відповідача стосовно пропуску строку позовної давності, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права

5

або інтересу тривалістю у три роки, як зазначено ст.257 ЦК,  не найшло своїх підтверджень, оскільки загальний строк не сплинув, враховуючи строк пред'явленої претензії.

Враховуючи, що позивачем доведений факт поставки товару, направлення відповідачу вимоги про оплату боргу №00т/09 від 10.02.2009р., наявність на час звернення до господарського суду з позовом заборгованості в сумі 6600,00грн., суд задовольняє цю вимогу позивача в повному обсязі.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки з моменту пред'явлення позову, боржник повинен виконати свої зобов'язання в семиденний строк, а факт невиконання грошового зобов'язання доведений і не спростовується боржником, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до  ч.  1  ст.  625  ЦК боржник  не  звільняється  від  відповідальності  за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі  порушення  ним  грошового  зобов'язання  в незалежності від наявності вини в його діях.

Грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор реально грошові кошти не отримав. Відтак, встановлені ст. 625 ЦК відсотки річних та інфляційні  витрати  підлягають  нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту другого статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, тобто з семиденного строку після пред'явлення вимоги (претензії №00т/09 від 10.02.2009р.) до дня фактичної оплати, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

Частина 1 цієї статті встановлює виключення із загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК). Оскільки, грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей), не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки, передбачені цією статтею.

Частина 2 цієї статті визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Таких наслідків є декілька:

- по-перше, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

6

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Індекси інфляції також публікуються в довіднику систем інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

- По-друге, стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи несвоєчасну сплату відповідачем коштів за отриманий товар в сумі 6600,00грн., позивач просить стягнути з боржника за період з 16 березня 2009р. по 22 листопада 2010р. річні проценти в сумі 350,44грн. та інфляційні витрати в сумі 1128,60грн.

Господарський суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, задовольняє вимоги частково в наступних розмірах: 3%річних - в повному обсязі, інфляційні – частково, в сумі 1058,20грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних не враховані належним чином індекси інфляції за нарахований ним період.

Вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення з боржника пені в розмірі 4263,60грн. за  період з 16 березня 2009р. по 22  грудня 2010р. за прострочку виконання грошового зобов'язання з посиланням на п.2 ч.2 ст. 231 ГК  і штрафу розміром 7% від простроченої суми за цей же період в сумі 462,00грн., господарський суд відмовляє, виходячи з наступного.

У відповідності зі ст. 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою.

Стаття 549 ЦК визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки є грошова сума розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім цього, у частині 1 статті 230 ГК зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК встановлено, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Сторонами не узгоджений конкретний вид відповідальності та її розмір за неналежне виконання покупцем грошового зобов'язання, тому вимоги позивача щодо стягнення пені та штрафу є незаконними та необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

7

Посилання позивача на п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК є незаконним та необґрунтованим, оскільки ця стаття діє тільки в разі, якщо порушено господарське зобов'язання,  в якому хоча б одна сторона є суб'єктом  господарювання,  що  належить  до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту,  або виконання зобов'язання фінансується  за рахунок  Державного  бюджету  України  чи  за  рахунок  державного кредиту,  штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, що позивачем не доведено.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 1158,88грн. упущеної вигоди, яка розрахована позивачем з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ з посиланням на ст. 22 ГПК України, суд відмовляє у її задоволенні з огляду на наступне:

Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість  додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

В силу ч.2 ст.22 ЦК України, під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки – наслідком протиправної дії.

Позивачем сума упущеної вигоди розрахована з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ без будь-яких обґрунтувань самих підстав застосування цієї ставки та не надано доказів в підтвердження наявності збитків у майновій сфері кредитора; протиправних дій, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником

8

взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.

Також позивач просить стягнути з відповідача 9400,00грн. витрат на правову допомогу, як частину судових витрат, яка надана Приватним підприємством „Адвокатська компанія „Лекс Груп” м.Київ за договором від 07.11.2008р.

Обґрунтовуючи ці вимоги, позивач надав суду копію договору та платіжні доручення №02 від 06.02.2009р. на суму 8000,00грн., №17 від 18.09.2009р. на суму 1050,00грн. про перерахування коштів на рахунок Компанії.

Вирішуючи ці вимоги, суд дійшов наступного:

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином, статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема і оплата адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія названого Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України “Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Позивачем не надано доказів, що договір про надання юридичних послуг укладений між ним та саме адвокатом, оскільки з преамбули цього договору вбачається, що він укладений з конкретним приватним підприємством, а не адвокатом.

Договір укладений 07.11.2008р., в п.2.2 якого визначені обов'язки виконавця: усні та письмові консультування з юридичних питань по справі, складання необхідних документів, заяв, скарг, позовних заяв по справі про стягнення суми боргу і відшкодування завданих збитків та витрат на правову допомогу з ТОВ „Ланс-хім” (п.п.1.1,1.2), представництва інтересів замовника по справі.

Представлялись інтереси позивача відповідно до виданої позивачем (приватним підприємством „Агора”), а не юридичною особою, яка мала за договором про надання юридичних послуг представляти інтереси позивача в суді Савлієвою Л.О., яка не являється адвокатом.

В контексті Закону України “Про адвокатуру” судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

З матеріалами справи підтверджено, що позивач перерахував платіжними дорученнями №02 від 06.02.2009р. на суму 8000,00грн. (як попередня оплата за надання юридичних послуг), №17 від 18.09.2009р. на суму 1050,00грн. (за представницькі дії в суді) коштів на рахунок Компанії.

Тобто позивачем перераховані кошти до виконання за послуги, які надані ще до виконання Приватним підприємством „Адвокатська компанія „Лекс Груп” м.Київ зобов'язань, встановлених договором від 07.11.2008р.

9

Господарський суд виходить з того, що саме реальна, тобто фактично здійснена на момент розгляду справи оплата за юридичні послуги є необхідною умовою стягнення цих сум з іншої сторони, так як стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Оскільки належним доказом фактичного надання адвокатських послуг згідно з умовами договору від 07.11.2008р. є підписаний сторонами Акт прийому наданих адвокатських послуг із зазначенням переліку наданих послуг та узгодженою сторонами вартістю, який відсутній в матеріалах справи, господарський суд вважає недоведеними витрати, які пов”язані з адвокатською діяльністю і направлені на стягнення господарським судом пред”явлених сум.

Таким чином, суд дійшов висновку, що 9400,00грн., які просить стягнути позивач з відповідача не є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України. За таких обставин, суд відмовляє у вимозі позивача про стягнення з відповідача 9400,00грн. витрат на правову допомогу в повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що з вини обох сторін виник цей спір, на них покладаються судові витрати в розмірі пропорційно задоволеної судом суми.

Господарським судом при дослідженні матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні з позовом зайво сплачені 129,63грн. державного мита (з урахуванням збільшення суми позову), тому суд повертає ці кошти з державного бюджету позивачу відповідно до ст.47 ГПК України.

На підставі статей 22,202,205-208,257,509,530,546,549,610,612,623,625-626, 630, 638, 640,642,647,692 Цивільного кодексу України, статей 175,179-181,193,230,231,224,225,231 Господарського кодексу України, Закону України “Про адвокатуру” та, керуючись статтями 44,49,47,82,84,81-1,85 ГПК України, господарський суд –

В и р і ш и в :

Задовольнити позов Приватного підприємства „Агора” м. Київ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланс-хім” м. Артемівськ заборгованості в сумі 6600,00грн., 0,1% пені за кожен день прострочки виконання зобов'язання в розмірі 4263,60грн., 7% штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30-ти кален. днів в розмірі 462,00грн., 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 350,44грн.,   компенсації у зв'язку з інфляцією в розмірі 1128,60грн., упущеної вигоди в розмірі 1158,88грн., витрати на правову допомогу в розмірі 9400,00грн. частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланс-хім” м. Артемівськ-84500, вул. Оборони, 33/4 (адреса для листування: 84500, м. Артемівськ, вул. Сибірцева, 2), ідентифікаційний код 33503730  на користь Приватного підприємства „Агора” м. Київ-03187, вул. Теремківська, 19/18 (адреса для листування: 32300, Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, вул. Д. Галицького, 12 „а”, кв. 5), ЗКПО 31353550 заборгованість в сумі 6600,00грн., 350,44грн. 3%річних, 1058,20грн. інфляційних, 80,09грн. державного мита та 135,35грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити за недоведеністю.

Стягнути з державного бюджету  на користь Приватного підприємства „Агора” м. Київ-03187, вул. Теремківська, 19/18 (адреса для листування: 32300, Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, вул. Д.Галицького, 12„а”, кв.5), ЗКПО 31353550 суму державного мита в розмірі 129,63грн. як надмірно сплачену.

Суддя                                                               Гринько С.Ю.                               

Рішення господарського суду, повний текст якого оголошений та підписаний  27.01.2011року, може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд в термін, передбачений ст.85 ГПК України.