Рішення

від 01.02.2011 по справі 8/1-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/1-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.11р.

Справа № 8/1-11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "К ЕНД Ф Д" (м. Дніпропетровськ) 

до  Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (м. Київ) 

про визнання недійсним пункту 9.2. кредитного договору № 678 від 14.11.2008р.

Суддя  Дубінін І.Ю.

Представники:

  Від позивача:           не з'явився

від відповідача:          Захарченко Ю.О. - юрисконсульт (дов. № 153 від 10.05.10р.) 

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "К ЕНД Ф Д" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест", яке ухвалою суду від 27.01.11р. замінено його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі-відповідач) про визнання недійсним пункту 9.2. кредитного договору № 678 від 14.11.2008р.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

14.11.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 678, згідно умов якого відповідач надав позивач кредит у гривнях на умовах, передбачених договором, а відповідач зобов'язався одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку погашення кредиту (додаток №1 до договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, розмір кредиту склав 11 560 000 грн.

За змістом п. 1.3.2 сторони передбачили строк повернення кредиту починаючи з березня 2009 року відповідно до графіку погашення кредиту, із датою повного повернення 12 листопада 2011 року.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спірного питання шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовилися про те, що спори, розбіжності та вимоги, які витікають при виконанні цього договору чи у зв'язку з ним або випливають із нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002 м. Київ, вул. М. Раскової, 15, згідно з регламентом даного третейського суду. Третейський розгляд справ, учасниками якого є сторони даного договору, здійснюється третейським судом у складі одного судді. Призначення третейського судді для розгляду спору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до регламенту даного третейського суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом.

Пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997 р. (№ 44-3) встановлено, що правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). З аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про третейські суди" третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Як убачається зі змісту спірного третейського застереження (п. 9.2. кредитного договору), воно не відповідає вимогам законодавства, оскільки в момент його підписання між позивачем і відповідачем спору не існувало, третейське застереження підписувалося з метою врегулювати порядок вирішення спірних питань, які виникатимуть за кредитним договором в майбутньому, що суперечить Закону України "Про третейські суди".

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вище зазначено у позові, третейське застереження, викладене в п. 9.2. кредитного договору укладено за відсутності між сторонами спору, "на майбутнє", що не передбачено Законом України "Про третейські суди", в зв'язку з чим таке застереження має бути визнано недійсним в судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на наступне.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду.

Відповідно до чинного законодавства України, зокрема статті 17 Цивільного процесуального кодексу України та статті 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено перелік справ, які становлять виняток і не можуть розглядатись третейським судом.

Крім того, у відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

Так, позивачем на підставі його вільного волевиявлення було підписано третейське застереження в кредитному договорі № 678 від 14.11.2008 р., яке повністю відповідає нормам чинного законодавства України.

Посилання ж позивача на відсутність спору в момент укладення третейського застереження, та визнання у зв'язку з цим угоди недійсною є безпідставним, оскільки зі змісту п. 9.1. договору випливає, що на третейській розгляд можуть бути передані всі спори та розбіжності, які виникли між сторонами при виконанні договору.

Таким чином, предметом спору є всі спори що пов'язані з кредитним договором № 678 від 14.11.2008р.

Отже, третейське застереження укладено у відповідності до вимог чинного законодавства України та є правомірним.

Позивач у судове засідання не з'явився, але був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням № 4900092283548, яке повернулося до господарського суду з відміткою про отримання ухвали суду позивачем.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними  їм процесуальними  правами,  виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів  до всебічного, повного  та  об'єктивного  дослідження  всіх  обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 678 (далі-договір), згідно умов якого відповідач надав позивач кредит у гривнях на умовах, передбачених договором, а відповідач зобов'язався одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку погашення кредиту (додаток №1 до договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені договором.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спірного питання шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовилися про те, що спори, розбіжності та вимоги, які витікають при виконанні цього договору чи у зв'язку з ним або випливають із нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002 м. Київ, вул. М. Раскової, 15, згідно з регламентом даного третейського суду. Третейський розгляд справ, учасниками якого є сторони даного договору, здійснюється третейським судом у складі одного судді. Призначення третейського судді для розгляду спору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до регламенту даного третейського суду.

Однією з підстав визнання недійсним третейського застереження в договорі позивач вважає порушення при третейському розгляді спору гарантованого кожному Конституцією України права на правосуддя.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 10.01.2008р. у справі № 1-3/2008 визнано таким, що відповідають Конституції України (є конституційними) відповідні положення Закону України "Про третейські суди".

Так, гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція водночас визнає право кожного будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду.

Відповідно до чинного законодавства України, зокрема статті 17 Цивільного процесуального кодексу України та статті 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено перелік справ, які становлять виняток і не можуть розглядатись третейським судом.

Рішенням Конституційного суду України від 10.01.2008р. визначено, що розгляд справ третейським судом є здійсненням ним не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України, і рішення такого суду, на відміну від рішень ухвалених судами України, є обов'язковими лише для сторін спорів. При цьому, забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби.

Отже, положення Закону України "Про третейські суди" не порушують припис статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.

Крім того, у відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

Так, позивачем на підставі його вільного волевиявлення було підписано третейське застереження в кредитному договорі № 678 від 14.11.2008 р., яке повністю відповідає нормам чинного законодавства України.

Згідно п. 9.2. договору, сторони, керуючись статтею 5 Закону України "Про третейські суди", домовились про те, що спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв'язку з ним або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15, згідно з регламентом даного третейського суду.

Дана третейська угода укладена сторонами у вигляді третейського застереження та відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди", тому не може бути визнана недійсною.

Так у відповідності до статті 12 Закону України "Про третейські суди", третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами, а також містить відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладення угоди, а також вказівку про конкретно визначений третейській суд або посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Третейська угода, укладена між позивачем та відповідачем містить відомості про сторін та їх місцезнаходження, місце і дату укладення угоди, а також визначено конкретний Третейській суд та зазначено його адресу.

Посилання ж позивача на відсутність спору в момент укладення третейського застереження, та визнання у зв'язку з цим угоди недійсною є безпідставним, оскільки зі змісту п. 9.1. договору випливає, що на третейській розгляд можуть бути передані всі спори та розбіжності, які виникли між сторонами при виконанні договору.

Таким чином, предметом спору є всі спори що пов'язані з кредитним договором № 678 від 14.11.2008р.

Таким чином, третейське застереження укладено у відповідності до вимог чинного законодавства України та є правомірним.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України,  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач своїм підписом засвідчив згоду з усіма умовами договору, в тому числі з третейським застереженням.

Статтями 203, 207, 208, 209, 210, 212, 638, 640 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги для укладення правочину.

У відповідності до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Усі вищенаведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання між позивачем та відповідачем третейського застереження в договорі.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні, зокрема у визначенні умов договору.

Доводи позивача щодо недійсності правочину на підставі п. 1 статті 203 Цивільного кодексу України є необґрунтованими та недоведеними, а тому не мають прийматися судом.

Так у відповідності до статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Викладене є підставою для відмови в задоволенні позову. Судові витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 17, 203, 204, 207, 208, 209, 210, 212, 215, 627, 629, 638, 640 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 173, 174, 193 Господарського кодексу України, Законом України "Про третейські суди", ст. ст. 49,  82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -  

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

 І.Ю. Дубінін