Постанова

від 09.02.2011 по справі 14/170пд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/170пд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

01.02.2011 р.           справа №14/170пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:    

Головуючого:    Москальової І.В.

Суддів:                Алєєвої І.В., М»ясищева А.М..

при секретарі     Кислициній О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Кравцова Т.В., за довір. № 515-Ф від 28.12.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясний продукт", м. Горлівка Донецької області

на рішення господарського суду Донецької області від 06.12.2010 р. по справі № 14/170 пд (суддя  Левшина Г.В.)  

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясний продукт", м. Горлівка Донецької області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", м.  Київ в особі Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", м. Донецьк

про визнання недійсним з моменту укладання іпотечного договору № 60/Zквіп-07 р., договорів застави рухомого майна (обладнання) № 60Zk-07-1 від 24.10.2007 р.,№ 60Zk-07-1 від 24.10.2007 р. та № 61Zk-07-3 від 24.10.2007 р., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясний продукт" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", м.  Київ в особі Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання недійсним з моменту укладання іпотечного договору № 60/Zквіп-07 р., договорів застави рухомого майна (обладнання) № 60Zk-07-1 від 24.10.2007 р.,№ 60Zk-07-1 від 24.10.2007 р. та № 61Zk-07-3 від 24.10.2007 р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.12.2010 р. по справі № 14/170пд у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з таким судовим рішенням позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене судове рішення скасувати, як винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що господарський суд не повно з"ясував обставини справи, а висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, недоведеність обставин, викладених у рішенні, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими; на те, що місцевим господарським судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Позивач також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов»язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов»язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено Кодексом.   Скаржник вважає,  що у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій по Договору,  тому банк не мав права здійснювати кредитні операції в іноземній валюті.  З огляду на таке позивач вважає, що оскаржуване рішення господарського суду підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

31.10.2007р. між сторонами був підписаний кредитний договір №61/К-07 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору (з урахуванням додаткових договорів) банк зобов'язався відкрити позивачу відкличну невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надати кредитні кошти на наступних умовах: ліміт кредитування, валюта ліміту кредитування –еквівалент 4500000,00 грн., що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до договору, валюти кредиту –долар США, українська гривня, строк кредитної лінії –з 31.10.2007р. по 09.07.2010р. включно, мета використання коштів –придбання обладнання, процентна ставка –15,0% річних (у доларах США), 22,0% річних (в українській гривні), комісія за підготовку та оформлення договору –150,00 грн.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору позивачем, між сторонами були укладені іпотечний договір №60/Zквіп-07 від 31.10.2007р., договори застави рухомого майна (обладнання) №60/Zк-07-1 від 24.10.2007р., №60/Zк-07-2 від 24.10.2007р. та  №61/Zк-07-3 від 14.11.2007р.

Предметом спору є визнання недійсним з моменту укладання іпотечного договору № 60/Zквіп-07 р., договорів застави рухомого майна (обладнання) № 60Zk-07-1 від 24.10.2007 р.,№ 60Zk-07-1 від 24.10.2007 р. та № 61Zk-07-3 від 24.10.2007 р. з огляду на приписи ч.2 ст.2, ст.5  Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 „Про   систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.1.7 Постанови Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №270 „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України, а саме: 1)зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3)волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4)правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний  правочин). У  цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст.345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов”язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст.1 Декрету визначає, що іноземна валюта –це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України №275 від 17.07.2001р.  

Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у п.3 ч.1 та у п.п.3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.  

Матеріали справи доводять, що відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №67 від 13.12.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, тобто відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004р.  використання іноземної  валюти  як  засобу  платежу  без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії. Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), таким чином, посилання позивача на обов'язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.

Посилання позивача на п.1.7 постанови Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №270 „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”, згідно з якою, договори, що передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов'язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитами підлягають обов'язковій реєстрації Національним банком відповідно до Указу Президента України від 27.06.1999р. №734, обґрунтовано не прийняті до уваги судом першої інстанції , оскільки позивач і відповідач є юридичними особами, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території, тобто, є резидентами, що підтверджується наданими до матеріалів справи свідоцтвами про державну реєстрацію, довідками з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, статутами тощо, у зв»язку з чим дія положення не розповсюджується на правовідносини сторін, що виникли за кредитним договором від 31.10.2007р. №61/К-07.

Всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем до матеріалів справи не надано будь–яких доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір від 31.10.2007р. №61/К-07 суперечить нормам закону, є нікчемним.

Відповідно до ст.548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

        Згідно зі ст.1 Закону України „Про іпотеку”  іпотека це  вид  забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном,  що залишається у володінні і  користуванні  іпотекодавця, згідно  з  яким  іпотекодержатель  має  право  в  разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх  вимог  за  рахунок  предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотечний договір є забезпеченням виконання зобов'язань як за кредитним, так і за іпотечним договорами.

        Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано безспірних доказів, що при укладенні договору іпотеки нерухомого майна було допущено порушення норм цивільного законодавства, тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна  відмовлено також з належних підстав.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись  ст.ст.99, 101 -105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясний продукт", м. Горлівка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 06.12.2010р.  по справі № 14/170пд - залишити без задоволення, а рішення  господарського суду Донецької області від 06.12.2010р. по справі № 14/170пд  - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя          І.В.  Москальова

Судді:          І.В.  Алєєва

          А.М. М'ясищев

Всього надруковано 5 прим.

1-у справу

2-позивач

3-відповідач

4-господарський суд

5-ДАГС