Постанова

від 19.09.2006 по справі 6/245

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/245

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

 "19" вересня 2006 р.                                                  Справа № 6/245

19 вересня 2006р., 11 годин 05 хв., м. Чернігів                                       справа №6/245   

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді                                        Блохіної Ж.В.

при секретарі                         Сороці Я.Є.,

за участю представників

позивача:                                Зайковської М.В., довіреність №04-115/974 від 17.05.2006р.,

відповідача:                           Лукаш Т.В., довіреність  від 15.09.2006р.,

прокурора відділу

прокуратури

Чернігівської області:          Козакової І.М.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

позов                                       Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах

                                                держави в особі Відділення Фонду соціального захисту   інвалідів в Чернігівській області,

                                                 м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14                                                 

до                                            Товариства з обмеженою відповідальністю „Алітоні”,

                                                 м. Прилуки, вул. Костянтинівська, 62,                                                  

про                                           стягнення 22496,16 грн.

 ВСТАНОВИВ:

Прилуцьким міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області подано позов до ТОВ „Алітоні” про стягнення 22496,16 грн. штрафних санкцій за нестворення 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Відповідач у запереченні на позовну заяву та представник відповідача у судових засіданнях стосовно позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що у 2005 році на підприємстві працювало дві особи (Клименко Л.В. та Ритченко О.В.), яким встановлена інвалідність, що підтверджується Звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2005 році. Крім того, на думку представника відповідача, в обов'язки підприємства входить створення трьох робочих місць для інвалідів за рік, а не трьох робочих місць протягом року. За таких обставин представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Присутній у судових засіданнях прокурор відділу прокуратури Чернігівської області підтримав позовні вимоги і просить їх задовольнити.

Вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 р. № 875-ХІІ, із змінами і доповненнями (далі –Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.           

Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91р. №875-ХІІ передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

З наявного у матеріалах справи Звіту відповідача від про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі  державної статистичної звітності № 10-П (річна) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства становила 78 чоловік, кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві становить 3 особи, працевлаштовано 2 інвалідів.

На думку представника позивача, виходячи із даних середньооблікової чисельності штатних працівників, зазначених відповідачем у Звіті, 4 % норматив на підприємстві відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” становить 3 робочих місця.  

Згідно вищевказаного Звіту, відповідачем не було створено трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми №10-П поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, затвердженої наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338, дані щодо середньо облікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення.

На думку позивача, відповідач на підставі ст.20 ЗУ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” повинен сплатити штрафні санкції в сумі 22496,16 грн. за невиконання 4%  нормативу у кількості 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році (584900 грн. : 78 осіб = 7498,72 грн. х 3 робочі місця = 22496,16 грн., де 584900 грн. –річний фонд оплати праці за 2005 рік).

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” №875-ХІІ від 21.03.1991р. в редакції, що діяла у 2005 році, визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Пунктом 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі –Положення) робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

За змістом п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” робоче  місце  інваліда  вважається  створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до ст. 4 Закону України „Про охорону праці” №2694-XII від 04.10.1992р. (далі –Закон №2694) державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних  вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 Закону №2694 передбачено, що умови трудового договору не  можуть  містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Згідно ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” обов'язок пошуку інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Отже, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей та професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Згідно Списку працюючих інвалідів –штатних працівників, які були зайняті на підприємстві у 2005 році, у відповідача працювало 2 інваліда –Клименко Людмила Володимирівна (3 група інвалідності) та Ритченко Олег Володимирович (3 група інвалідності).

Згідно довідки Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 11.09.2006р. ТОВ „Алітоні” статзвітність про наявність робочих місць для інвалідів в 2005 році не подавалась, проте інваліди для працевлаштування направлялись, а саме Кравченко Т.В. (відповідно до запису в журналі обліку інвалідів –їй відмовлено роботодавцем) та Клименко Л.В. (працевлаштована на дане підприємство в жовтні 2005 року).

Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради від 13.09.2006р. протягом 2005 року Управлінням не направлялися інваліди для працевлаштування на ТОВ „Алітоні”.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем фактично створено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а також  працевлаштовано 2 інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин, оскільки відповідачем фактично створено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а також  працевлаштовано 2 інвалідів, на нього не може бути покладено відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 22496,16 грн. за нестворення 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково в сумі 7498,72 грн. за не створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

        П О С Т А Н О В И В:    

        1. Позов задовольнити частково.

        2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Алітоні” (м. Прилуки, вул. Костянтинівська, 62, р/р 260017607 в ЧОД АППБ „Аваль”, МФО 353348, код 33167561) до державного бюджету м. Прилуки (р/р 31210230600006 в УДК в Чернігівській області, МФо 853592, код 22822145) 7498,72 грн. штрафних санкцій.

        3. В решті позову відмовити.

        4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

  У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

       5. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

        Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

        6. Постанова в повному обсязі виготовлена 25.09.2006р.

Суддя                                                                                           Ж.В.Блохіна