Постанова

від 10.02.2011 по справі 5020-6/088

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-6/088

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 07 лютого 2011 року   Справа № 5020-6/088

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Латиніна О.А.,

суддів                                                                      Маслової З.Д.,

                                                                                          Градової О.Г.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Лазарев С.Г.) від 14 грудня 2011 року у справі №5020-6/088

за позовом комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон"  (вул. Адм. Октябрьського, 8-2,Севастополь,99011)  

до приватного підприємства "Морський клуб"  (вул. Гоголя, буд.35-А,Севастополь,99007)  

про розірвання договору оренди, звільнення приміщення і стягнення 26213,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

                    Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства "Морський клуб" про розірвання договору оренди №21 від 16.02.2001, укладеного між сторонами; зобов'язання відповідача звільнити нерухоме майно –нежитлове приміщення загальною площею 651,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, вул.. П.Корчагіна, 30; а також про стягнення з приватного підприємства "Морський клуб" суму заборгованості з орендної плати, технічному обслуговуванню і штрафним санкціям в розмірі 26213,53 грн.

          Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лазарев С.Г.) від 14 грудня 2011 року у справі №5020-6/088  позов задоволено частково.

          Стягнуто з приватного підприємства "Морський клуб" на користь комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" заборгованість у розмірі 26213,53 грн., з яких заборгованість по орендні платі у розмірі 24114,79 грн., пеня у розмірі 1347,34 грн., 3% річних у розмірі 751,40 грн., а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 262,13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

          В частині вимог про розірвання договору оренди №21 від 16.02.2001 та зобов'язання звільнити орендоване майно в позові відмовлено.

          Відмовляючи у вказаній частині позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що несплата орендної плати не є підставою для розірвання договору оренди в силу вимог норм Цивільного кодексу України, а у даному випадку у позивача виникло право односторонньої відмови від договору оренди №21 від 16.02.2001, яким він не скористався.

                    Не погодившись з рішенням суду, комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду першої інстанції, позов задовольнити у повному обсязі.

                    Апеляційна скарга мотивована тим, що в силу вимог частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди комунального майна, яким є спірний договір оренди №21 від 16.02.2001, може бути розірвано за рішенням суду за вимогою одної з сторін у випадку невиконання сторонами своїх зобов'язань за договором, зокрема зобов'язань із сплати за оренду.

                    В судове засідання, призначене на 07.02.2011, представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а явку представників обов'язковою визнано не було, колегія вважає за можливе переглянути  рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України  судова колегія встановила наступне.

                    Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2001 між комунальним підприємством Севастопольської міської ради "Аррікон" (орендодавець), та приватним підприємством "Морський клуб" (орендар), за згодою Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, був укладений договір оренди нерухомого майна №21, відповідно до умов пункту 1.1 якого з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно –вбудовані приміщення, загальною площею 651,7 кв.м, які знаходяться за адресою: місто Севастополь, вулиця П. Корчагіна, будинок №30, та знаходяться на балансі комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон", вартість якого складає, згідно незалежної оцінки станом на 16.02.2001 –180589 грн. (аркуші справи 7-8).

                    Згідно пункту 3.1 договору оренди №21 від 16.02.2001 розмір орендної плати визначається відповідно до методики затвердженої Рішенням сесії міської ради №320 від 19.08.1999 та складає 8638,00 грн. на рік.

                    Пунктом 3.2 передбачено, що орендна плата складає 720,00 грн. за перший місяць оренди і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата повинна перераховуватися на рахунок орендодавця, а також експлуатаційні витрати у розмірі 39,10 грн. за місяць, у тому числі ПДВ 20% - 6,52 грн.

                    Відповідно до розділу 3 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коректування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

                    Орендар зобов'язується своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з використанням об'єкта оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг (пункт 4.4. договору оренди №21 від 16.02.2001).

                    За умовами пункту 7.1 договору він діє з моменту підписання до 31.01.2006.

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.11.2006 у справі №20-1/070 строк дії договору оренди №21 від 16.02.2001 визнано продовженим до 31.01.2011 (аркуші справи 52-54).

                    Також матеріалами справи підтверджено, що працівниками комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" було проведено перевірку ефективності використання комунальної власності, а саме, нерухомого майна переданого за договором оренди №21 від 16.02.2001 приватному підприємству "Морський клуб", про що було складено відповідний акт від 10.11.2010 (аркуш справи 22).

                    Зокрема позивачем було з'ясовано, що приміщення надане за договором оренди №21 від 16.02.2001 орендарем тривалий час не використовується, орендна плата не сплачена з січня 2008 року, що у свою чергу стало підставою для звернення з відповідними позовними вимогами до господарського суду міста Севастополя.

                    Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.

                    Судом апеляційної інстанції було встановлено, що у приватного підприємства "Морський клуб" за період з 01.01.2008 по 01.11.2010 утворилася заборгованість по орендній платі в сумі 24114,79 грн.

                    В силу вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

                    Частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

                    Обов'язок орендаря, приватного підприємства "Морський клуб", щодо своєчасного та повного внесення сум орендної плати також визначено умовами пункту 4.4. договору оренди №21 від 16.02.2001.

                    Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

                    Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції 3% річних за період: січень 2008 року –жовтень 2010 року, судова колегія визнає його вірним.

                    Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

                    Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

                    Пунктом 3.4 договору оренди №21 від 16.02.2001 визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується відповідно до вимог законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.

                    Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

                    Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період травень 2010 року –жовтень 2010 року судова колегія визнає його вірним, а вимогу про стягнення пені у розмірі 1347,34 грн. –такою, що підлягає задоволенню повністю.

                    З урахуванням викладеного, судова колегія вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі  з урахуванням індексу інфляції та 3-х відсотків річних, а також пені на загальну суму 26213,53 грн.

                    Одночасно, задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати, господарський суд першої інстанції відмовив у позові у частині вимог про розірвання договору оренди №21 від 16.02.2001 та зобов'язання звільнити нерухоме майно, передане за вказаним договором, з огляду на вимоги статті 783 Цивільного кодексу України, якою, на думку суду, визначено вичерпний перелік підстав для розірвання договорів взагалі та договору оренди №21 від 16.02.2001 зокрема.

                    При цьому суд звертає увагу на те, що несплата орендної плати протягом певного періоду в силу статті 782 Цивільного кодексу України є підставою для відмови наймодавця від договору найму, а оскільки з огляду на обставини несплати відповідачем орендної плати у період з 01.01.2008 по 01.11.2010 позивач таким правом не скористався, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

                    Проте, судова колегія з вказаним висновком господарського суду міста Севастополя погодитись не може з огляду на наступне.

                    Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

                    Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).

                    Таким чином, оскільки норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є спеціальними, тобто такими, що регулюють правові відносини оренди державного та комунального майна, у зв'язку з чим мають вищу юридичну силу відносно норм інших законів (в тому числі норм Цивільного кодексу України), тому саме вони мають застосовуватись до спірних правовідносин.

                    Згідно приписам частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

                    Нормою частини 3 статті 18 вказаного Закону визначено, що, зокрема, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

                    Отже, з урахуванням зазначених норм судова колегія дійшла висновку про те, що невиконання орендарем свого зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за договором оренди комунального майна є підставою для розірвання такого договору в судовому порядку.

                    Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору з огляду на наступне.

                    Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

                    А як зазначено в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

                    Зазначена правова позиція була висловлена Верховним судом України у постанові від 01.12.2009 у справі №50/101-08, та підтверджена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.01.2010 №01-08/12 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)".

                    Також у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (частина 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

                    Таким чином, позовні вимоги комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" про зобов'язання приватного підприємства "Морський клуб" звільнити нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 651,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. П.Корчагіна, 30 та передати його за актом прийому-передачі позивачу, судова колегія також вважає такими, що відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню.

                    Судова колегія також вважає за необхідне звернути увагу на те, що про необхідність застосування норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" під час розгляду спорів про розірвання договорів оренди державного та комунального майна також свідчить судова практика Вищого господарського суду України (у постановах від 21.04.2010 у справі №5020-3/364, від 04.11.2008 у справі №2-30/3290-2008).

                    Також висловлена правова позиція визначена у Роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 N02-5/237 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та у листі Вищого арбітражного суду України від 12.04.2001 р. N 01-8/442 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідносинами".

                    Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування рішення господарського суду міста Севастополя у частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняття нового рішення про задоволення позову.

                    Згідно пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

                    У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N15, підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру (пункт 4.5 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

                    Згідно пунктам "а" і "б" частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ставки державного мита встановлюються в таких розмірах, в тому числі із заяв, що подаються до господарських судів, зокрема, із заяв майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; а із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про  порушення справ про банкрутство,  а також із заяв кредиторів, які  звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

                    Матеріалами справи підтверджено, що позивачем під час звернення з позовом було сплачено державне мито в сумі 347,13 грн., тобто як за майновими вимогами в сумі 262,13 грн. (1 відсоток від суми стягнення 26213,53 грн.), та 85,00 грн. за вимогами немайнового характеру. Також, позивачем під час звернення з апеляційною скаргою було сплачено державне мито в сумі 42,50 грн.(в силу вимог пункту "г" частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

                    Судом першої інстанції під час розподілу судових витрат було стягнуто на користь позивача 262,13 грн. витрат по сплаті державного мита.

                    Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України Державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

                    Отже, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції було повністю задоволено позовні вимоги комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон", тому всі понесені позивачем видатки відшкодовуються йому за рахунок відповідача, в тому числі витрати по сплаті державного мита під час звернення з позовом та з апеляційною скаргою, тобто на користь позивача також має бути стягнута сума витрат по сплаті державного мита за вимогами немайнового характеру під час звернення з позовом та з апеляційною скаргою на загальну суму 127,50 грн. (85,00 грн. + 42,50 грн.).

                    Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" задовольнити.

          2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 14 грудня 2011 року у справі №5020-6/088 скасувати у частині відмови у позові.

          3. Прийняти у цій частині нове рішення.

          Позов задовольнити.

          Розірвати договір оренди нерухомого майна №21 від 16.02.2001, укладений між комунальним підприємством Севастопольської міської ради "Аррікон" та приватним підприємством "Морський клуб".

          Зобов'язати приватне підприємство "Морський клуб" звільнити нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 651,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. П.Корчагіна, 30 та передати його за актом прийому-передачі комунальному підприємству Севастопольської міської ради "Аррікон".

          Стягнути з приватного підприємства "Морський клуб"  (вул. Гоголя, буд.35-А,Севастополь,99007, код ЄДРПОУ 24033435) на користь комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон"  (вул. Адм. Октябрьського, 8-2, Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 20711909, п/р 26005945571701 у Кримській Республіканській філії АКБ "Укрсоцбанк", МФО 324010) витрати по сплаті державного мита в сумі 127,50 грн.

          4. В іншій частині рішення господарського суду міста Севастополя від 14 грудня 2011 року у справі №5020-6/088 залишити без змін.

                    5. Доручити господарському суду міста Севастополя видати накази.

Головуючий суддя                                                            О.А.Латинін

Судді                                                                                          З.Д. Маслова

                                                                                          О.Г. Градова

Розсилка:  

1. комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон" (вул. Адм. Октябрьського, 8-2,Севастополь,99011)

2. приватне підприємство "Морський клуб" (вул. Гоголя, буд.35-А,Севастополь,99007)