Рішення

від 15.02.2011 по справі 37/35пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/35пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

15.02.11 р.                                                                                    Справа № 37/35пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою:  Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія Азовпромтранс”, м. Маріуполь,  ідентифікаційний код 32397410

до Відповідача: Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ,  ідентифікаційний код 34356910

про: зобов'язання укласти між сторонами договору купівлі – продажу майна в редакції Позивача; визнання незаконними вимоги Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія Азовпромтранс”, м. Маріуполь про припинення експлуатації полувагонів, що знаходяться в користуванні останнього на підставі Договору лізингу № 260-ФЛ від 28.11.2007р.

та за зустрічною позовною заявою:  Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна» м. Київ,  ідентифікаційний код 34356910

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс” м. Маріуполь,  ідентифікаційний код 32397410

про: визнання договору лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. розірваним з 31.08.2010р. та витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю уповноважених представників (за первісним позовом):

від Позивача – Бережний Ю.В. (за довіреністю №3 від 13.09.2010р.) та Кулініч О.О. (за довіреністю №5 від 20.09.2010р.);

від Відповідача – Щербак С.О. (за довіреністю №28/2011 від 10.01.2011р.) та Цибенко В.В. (за довіреністю №73/2010 від 28.12.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався  з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву з 07.02.2011р. на 15.02.2011р.

У судовому засіданні 15.02.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія Азовпромтранс”, м. Маріуполь (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (далі –Відповідач) про зобов'язання укласти між сторонами договору купівлі – продажу (викупу) майна в редакції Позивача (додана до позовної заяви) та визнання незаконними вимоги Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія Азовпромтранс”, м. Маріуполь про припинення експлуатації полувагонів, що знаходяться в користуванні останнього на підставі Договору лізингу № 260-ФЛ від 28.11.2007р. за визначеним переліком у загальній кількості 183шт.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення ухилення Відповідача від виконання умов договору лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. відносно викупу майна шляхом не укладання відповідної угоди та вжиття заходів, спрямованих на обмеже6ння права володіння та користування об'єктом лізингу.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надав проект договору купівлі-продажу (викупу) майна, договір лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. з додатками, акти передачі майна в лізинг від 29.11.2007р., заяву про достроковий викуп майна (предмету лізингу) від 24.09.2010р. з доказами відправки, лист від 29.09.2010р., правоустановчі документи.

Нормативно свої вимог Позивач обґрунтував ст.ст. 15, 16, 396 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 179, 187 Господарського кодексу України.

Позивач на підтвердження своєї позиції та на виконання вимог суду надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 80-123 т.1, а.с.а.с.45-66, 77-91 т.2), у тому числі – пояснення щодо визначеного сторонами порядку розірвання договору лізингу та розміру відступного платежу, реєстраційних дій з переоформлення права власності.

Відповідач надав письмовий відзив на позов №31/03-04/11 від 04.02.2011р. (а.с.а.с.53-58 т.1),  в якому проти позовних вимог заперечив, вказуючи на: порушення з боку Лізингоодержувача грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду справи №16/214; розірвання договору фінансового лізингу внаслідок односторонньої відмови через порушення грошових зобов'язань; неотримання повідомлень від Позивача про наявність намірів достроково викупити лізингове майно; запропонована редакція договору про викуп не відповідає узгодженим його умовам у договорі фінансового лізингу щодо ціни викупу, порядку розрахунків та переходу права власності; закінчення строку реалізації права на викуп.   

Відповідач на підтвердження своєї позиції надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 59-123 т.1). та  07.02.2011р. звернувся до суду із зустрічним позовом №13/03-07/11 від 02.02.2011р. (а.с.а.с.127-166 т.1) з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія Азовпромтранс”, м. Маріуполь про визнання договору лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. розірваним з 31.08.2010р. та витребування майна (всіх переданих у лізинг напіввагонів за наведеним переліком) з чужого незаконного володіння, який ухвалою суду від 07.02.2011р. був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічні вимоги Відповідача обґрунтовані посиланням на розірвання договору фінансового лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. внаслідок односторонньої відмови через порушення грошових зобов'язань Лізингоодержувачем, протиправне продовження останнім використання приналежного Лізингоодержувачу майна.

Нормативно свою позицію Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує ст.ст. 214, 316, 319, 321, 378, 615, 651, 782, 785 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 7, 10, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 1, 54, 60, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження зазначених у зустрічному позові обставин та своєї позиції по суті спору Відповідач надав додаткові документи (а.с.а.с. 1- 43, 68-75 т.2).

Безпосередньо в зустрічний позовній заяві сформульоване клопотання про вжиття забезпечувальних заходів шляхом опису та накладення арешту на всі 183 спірних напіввагонів.

Позивач за первісним позовом надав відзив (а.с.а.с.83, 84 т.2) щодо зустрічних вимог, проти яких заперечив, вказуючи на неможливість розірвання Лізингодавцем  договору лізингу в односторонньому порядку без укладання угоди про викуп майна та правомірність володіння та користування спірним майном.

У судовому засідання 15.02.2011р. представники сторін підтримали свою позицію, викладено письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів та пояснень на її обґрунтування.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВСТАНОВИВ:

28.11.2007р. між Відповідачем (Лізингодавець) та Позивачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір лізингу №260-ФЛ (а.с.а.с.18-28 т.1), згідно умов п.п. 1.1., 2.1. якого Лізингодавець зобов'язується набути у власність на умовах, визначених контрактом №83-КП від 28.11.2007р. (Контракт), укладеному із Продавцем, майно згідно додатку № 1 (а.с.28 т.1), і надати Лізингоодержувачу це майно за плату в якості предмету лізингу на умовах цього договору фінансово лізингу, у тимчасове володіння і користування.

Пунктом 2.2. договору фінансово лізингу визначено, що найменування майна, його якісні, кількісні та цінові характеристики визначені Лізингоодержувачем і вказані у специфікації (додаток №1) та Технічній специфікації, що є додатком № 4 до Контракту.

У п. 2.7. договору сторони дійшли згоди, що по закінченню строку лізингу майно переходить у власність Лізингоодержувача тільки за умов виконання ним всіх зобов'язань перед Лізингодавцем зі здійснення лізингових і інших передбачених цим договором платежів на умовах окремого договору купівлі-продажу за викупною вартістю, визначеною в додатку №2. Сторони зобов'язані укласти договір купівлі-продажу протягом 15 днів з дати закінчення строку лізингу за договором.

В свою чергу, згідно п. 3.1 договору майно передається Лізінгоодержувачу в користування на строк 77 місяців і відрахування строків лізингу для майна здійснюється з дати підписання акту передачі майна в лізинг.

Розділом 7 договору сторони визначили умови щодо користування майном.

За умовами п. 8.1. та 8.2. договору фінансового лізингу лізингові платежі зафіксовані в гривні та здійснюються Лізингоодержувачем в строки та сумах, вказаних в Графіку авансових і лізингових платежів  - додаток №2 (а.с.а.с.29-30 т.1), шляхом безготівково перерахування грошових коштів на визначений у реквізитах Лізингодавця рахунок. При цьому, п. 8.7. договору закріплене право Лізингоодержувача до закінчення строку лізингу в односторонньому порядку припинити свої зобов'язання за договором і викупити майно за ціною, що дорівнює розміру відступного платежу, який визначається згідно графіку авансових і лізингових платежів, на дату отримання заяви Лізингоодержувача про дострокове припинення зобов'язань (п. 13.3.) на підставі угоди сторін шляхом укладання окремого договору купівлі-продажу.  

Положеннями розділу 10 договору фінансового лізингу сторонами визначені заходи відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, серед яких п. 10.5 визначав, що якщо у разі припинення Лізингодавцем своїх зобов'язань за договором за обставинами, передбаченими в підпункті 13.2.1.договору, Лізингоодержувач не підпише договір купівлі-продажу майна та/або майнових прав в порядку, встановленому в п. 13.3. договору, протягом 15 днів з дати отримання Лізингоодержувачем заяви про припинення зобов'язань за договором, Лізингоодержувач зобов'язується сплатити Лізингодавцю пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми відступного платежу за кожен день прострочення.

Розділ 13 договору присвячений умовам щодо строку його дії і порядку розірвання та містить, у тому числі, наступні положення:

·          Лізингодавець вправі відмовитися від договору (розірвати договір) і вимагати укладання договору купівлі-продажу майна та/або майнових прав, що передбачає викуп майна (майнових прав) за ціною, яка дорівнює розміру відступного платежу за угодою, шляхом заяви односторонньої відмови від виконання договору в позасудовому порядку у разі настання визначених підстав, серед яких – одноразове порушення Лізингоодержувачем встановленого строку платежу за договором у відповідності з Графіком авансових і лізингових платежів (п.13.2.1.). Останній абзац цього підпункту визначає, що Лізингоодержувач вправі відмовитися від своїх зобов'язань за договором за даною підставою після надсилання Лізингоодержувачу відповідного письмового попередження;

·          Лiзингоодержувач вправі у будь-який час до закінчення строку лізингу, визначеного в ст. 3 договору, достроково припинити свої зобов'язання за договором, викупивши майно та/або майнові прав у відповідності з п.п. 8.8., 13.3. договору лізингу (достроковий викуп майна). При цьому Лізингоодержувач має направити відповідну заяву за адресою Лізингодавця (п. 13.2.2.).

Відповідно до п.13.3. договору фінансового лізингу датою дострокового припинення зобов'язань за договором  буде вважатися дата отримання заяви про дострокове припинення зобов'язань, що має наслідком  припинення перерахування лізингових платежів. Цим же пунктом визначено, що:

- у разі дострокового припинення зобов'язань за  договором Лізингоодержувач зобов'язаний           викупити майно та/або майнові права у Лізингодавця на підставі угоди сторін шляхом укладання окремого договору (далі – Угода). Вказану Угоду сторони укладають протягом 15 днів з дати дострокового припинення зобов'язань за договором фінансового лізингу за ціною, рівною розміру відступного платежу, що визначається згідно Графіку авансових і лізингових платежів на дату дострокового припинення зобов'язань за договором;

- Лізингодавець зобов'язаний протягом 15 днів з дати оплати  Лізингоодержувачем ціни угоди здійснити всі необхідні дії по передачі майна (майнових прав) у власність Лізингоодержувача і по звільненню майна (майнових прав) від будь-яких обтяжень і прав третіх осіб;

- після завершення розрахунків за Угодою відступний платіж вважається сплаченим і цей договір лізингу припиняється.

Згідно із п. 13.4. договору фінансового лізингу він може бути розірваний в односторонньому порядку за вимогою Лізингоодержувача або за рішенням суду з підстав, визначених в пп. 13.4.1., а саме – на вимогу Лізингодавця договір може бути розірваний у судовому порядку у разі, якщо Лізингоодержувач протягом 15 днів з дати отримання заяви Лізингодавця про односторонню відмову від виконання договору, передбаченій пп. 13.2.1. договору, не підпише Угоди, як це визначено в п. 13.3. договору.

Згідно підпункту 13.4.2. у випадку дострокового розірвання договору за ініціативою Лізингодавця з підстав, передбачених цим договором, Лізингоодержувач зобов'язаний припинити  експлуатацію і в присутності представників Лізингодавця законсервувати предмет лізингу до прийняття Лізингодавцем рішення про подальше переміщення майна. Відповідальність за збереження законсервованого майна покладається на Лізингоодержувача на підставі договору відповідального зберігання, що укладається сторонами, і Лізингоодержувач не вправі ухилитися від підписання такого договору.

В перебігу правовідносин за договором лізингу сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди №1 від 28.11.2007р, №2 від 23.12.2009р., №3 від 09.02.2010р. №4 від 12.03.2008р., №5 від 07.06.2008р., №6 від 18.05.2009р., №7 від 26.02.2010р. якими, серед іншого, вносилися зміни до порядку використання майна, відповідальність за порушення зобов”язань та строк дії і порядок припинення дії договору (а.с.а.с. 33 – 35 т.1). Згідно остаточних змін предметом лізингу сторони визначили напіввагони моделі 12-1704-04 у кількості 138шт., а в графіку платежів встановили суми відступного платежу станом на 20 числа кожного місяця лізингу.

Визначені специфікацією предмети лізингу передавалися Позивачеві партіями, про що сторонами складалися відповідні акти приймання-передачі (а.с.а.с.36-40 т.1):

- № б/н від 29.11.2007р. на 138шт. напіввагонів моделі 12-1704-04;

- № б/н від 29.11.2007р. на 45шт. напіввагонів моделі 12-1704-01, усього 183шт.

На виконання грошових зобов'язань за договором лізинг Лізингоодержувачем здійснювалися платежі, що підтверджується наданими платіжними дорученнями (а.с.а.с.81-118 т.1).

Грошовий обіг за договором фінансового лізингу відображений у підписаному сторонами акті звірення розрахунків (а.с.68 т.2), з якого вбачається наявність заборгованості у Лізингоодержувача.

21.08.2010р. Лізингодавцем на адресу Лізингоодержувача було надіслане  (а.с.а.с.61,62 т.1) попередження №616/02-3 (а.с.а.с.59,60 т.1) про намір відмовитися від договору лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. через наявність заборгованості з лізингових платежів.

27.08.2010р. Відповідач надіслав (а.с.а.с.65, 66 т.1) лист №632/02-3  (а.с.а.с.63, 64 т.1) про відмову від договору лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. з вимогою негайно припинити експлуатацію вагонів, повідомити про місце їх знаходження для належного оформлення повернення. Водночас, означений лист не містив жодних вказівок щодо укладання договору викупу предмету лізингу.

13.09.2010р. за позовом Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” (а.с.а.с.87-91 т.2) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс” та Закритого акціонерного товариства „Торговий дім Азовзагальмаш” про стягнення 27596847,98грн., з яких 22333420,94грн. заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором лізинг №260-ФЛ від 28.11.2007р. за період з квітня 2009р. по серпень 2010р., а решта – нараховані пеня, 3% річних та інфляційна індексація, Господарським судом Донецької області порушено (а.с.85 т.2) провадження у справі №16/214. Ухвалою від 27.09.2010р. (а.с.а.с.86 т.2) провадження у справі №16/214 було зупинене  до вирішення судом справи №40/223пд.

24.09.2010р. Позивачем був складений лист №212 (а.с.41 т.1), що містив заяву про достроковий викуп предметів лізингу та припинення своїх зобов'язань за низкою договорів фінансово лізингу, у тому – числі і №260-ФЛ   від 28.11.2007р., а також прохання негайно підписати договори купівлі-продажу (викупу) та здійснити всі необхідні дії з передання майна у власність Лізингоодержувача. На підтвердження надсилання означеної заяви Позивачем надана поштова квитанція від 24.09.2010р. (а.с.42 т.1).

29.09.2010р. Відповідачем направлено лист №728/02-5 (а.с.а.с. 43-48 т.1) до ТОВ „Укрметалургтранс”, з яким Позивачем був укладений договір відносно експлуатації предметів лізингу, з вимогами (лист) припинити експлуатацію напіввагонів, які знаходяться у використанні у Позивача, звільнити їх від вантажів, провести їх відповідну очистку та підготувати напівввагони для повернення Відповідачу, вмотивовані одностороннім розірванням договорів лізингу Лізингодавцем.

З огляду на означений лист Відповідача ТОВ „Укрметалургтранс” звернувся  (а.с.47 т.2) за роз'ясненнями до Позивача, з приводу яких було складено відповідь №214 від 01.10.2010р. (а.с.78 т.2), якою пропонується утриматися від виконання незаконних дій Відповідача зважаючи на можливість розірвання договору лізингу на вимогу Лізингодавця лише в судовому порядку та звернення до Лізингодавця із пропозицією про викуп напіввагонів.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.10.2010р. у справі №40/223пд (а.с.а.с.52-57 т.2), з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду від 24.11.2010р. (а.с.а.с.58-63 т.2), яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2010р. (а.с.а.с.64-66 т.2), серед іншого визнано недійсним п. 8.9 договору лізингу від 28.11.2007р. №260-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлений та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати і затрати останнього, пов'язані зі зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору, визначеного коефіцієнтом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/куср1, де курс1- курс, встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2- курс, встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж”, далі по тексту договору.

За таких обставин Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою про зобов'язання укласти між сторонами договору купівлі – продажу майна в редакції Позивача; визнання незаконними вимоги Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія Азовпромтранс”, м. Маріуполь про припинення експлуатації полувагонів, що знаходяться в користуванні останнього на підставі договору лізингу № 260-ФЛ від 28.11.2007р.

За змістом запропонованого Позивачем до укладання договору купівлі-продажу (викупу) майна (а.с.а.с.12-14 т.1), в якому Відповідач є Продавцем, а Позивач – Покупцем:

- Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар – такі, що були в експлуатації напіввагони моделей 12-1704-04, 12-1704-01, що знаходяться в лізингу у Покупця на підставі договору лiзингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. згідно вказаних вище актів приймання-передачі в лізинг -№ б/н від 29.11.2007р., № б/н від 29.11.2007р., усього 183шт (п.1.1.);

- вартість (ціна) товару встановлена сторонами на підставі п. 8.8. договору лізингу як сума, що дорівнює розміру відступного платежу, визначеного згідно Графіку лізингових платежів на дату заяви Лізингоодержувача про дострокове припинення зобов'язань за договором лізингу і викуп майна, що є предметом лізингу. Вартість товару вказана в специфікації № 1 (а.с.а.с.15-17 т.1) та становить 28896448,47грн. (п.2.1.). Суд зауважує, що означена ціна товару за договором викупу була визначена Позивачем з урахуванням Аудиторського висновку Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю „Центр Аудит Сервіс”  станом на 01.10.2010р. (а.с.а.с.118-121 т.1).;

- валюта договору і платежу – гривня (п. 3.1.), а строк оплати – протягом 30 банківських днів з моменту укладання договору, при цьому допускається достроковий платіж (п.3.2.);

- право власності на товар переходить від Продавця к Покупцю з моменту укладання цього договору (п. 4.1.) на залізничних станціях фактичної дислокації на піввагонів (згідно відомостей АБД ПВ ГІОЦ УЗ) (п. 4.2.)

Відповідач проти вказаних первісних позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов №31/03-04/11 від 04.02.2011р. (а.с.а.с.53-58 т.1), та наполягає на задоволенні вимог зустрічної позовної заяви №13/03-07/11 від 02.02.2011р. (а.с.а.с.127-166 т.1) із застосуванням відповідних забезпечувальних заходів.

Первісний Позивач проти зустрічного позову заперечує з підстав, викладених у відзиві (а.с.а.с.83, 84 т.2).

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимог за первісним та зустрічним позовом, оскільки їх об'єднання та спільний розгляд цілком відповідає приписам ст.ст. 22, 58, 60 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані первісні позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, тоді як у зустрічному позові має бути відмовлено повністю, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовних заяв, сутність розглядуваного спору полягає в укладання договору купівлі-продажу (викупу) майна на підставі договору лізингу (спонукання до виконання відповідного зобов'язання за договором лізингу) з одночасним визнання незаконним вимог Лізингодавця про припинення експлуатації цього майна, з урахування заперечень та вимог останнього про визнання розірваним договору лізингу та примусового повернення  (вилучення) майна – предмету лізингу та договору про викуп.  

Враховуючи статус учасників розглядуваної справи та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед, відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору лізингу № 260-ФЛ від 28.11.2007р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи з наведених первісним та зустрічним позивачами аргументів заявлених вимог, їх суб'єктивні права та інтереси, на захист яких подані заяви, ґрунтуються, насамперед, на договорі лізингу № 260-ФЛ від 28.11.2007р., зміст та взаємні права сторін за яким дозволяють суду кваліфікувати його саме як договір фінансового лізингу.

Виходячи із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34  Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:

-          наявність у Позивача певного суб'єктивного права/інтересу;

-          порушення цього права/інтересу з боку Відповідача;

-          адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із вказаних умов унеможливлює задоволення позову.

Суд як орган державної влади, здійснюючи функцію правосуддя, за змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаний діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законами. Означений принцип у повній мірі стосується із застосування певних способів судового захисту, які, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, визначаються законом або договором.

З урахуванням викладеної позиції, суд відносно вимог первісного позову відносно визнання незаконними вимог Лізингодавця до Лізингоодержувача про припинення експлуатації майна – предмету лізингу та вимог зустрічного позову про визнання договору лізингу розірваним з 31.08.2010р. зауважує наступне:

Ані діюче законодавство, ані і укладений між сторонами договір лізингу безпосередньо не передбачає можливості віднесення вказаних вимог до певного  самостійного способу судового захисту. Означені способи захисту за своєю сутністю опосередковує встановлення відповідних юридичних фактів як складової частини предмету доказування при висуванні інших вимог на підставі договору (про визнання права користування, усунення перешкод у користуванні, зобов'язання повернути майно тощо)  – який (елемент) може відображатися лише у мотивувальній частині рішення при розгляді вказаних належних позовних вимог.  Аналогічний підхід до застосування способу судового захисту у вигляді встановлення юридичного факту запроваджено Верховним Судом України у постанові від 20.02.2007р. у справі за позовом ТОВ "Поліс-Плюс" до ТОВ "ВП "Укрметал", ТОВ "Укрресурс" про визнання добросовісним набувачем та визнання договору недійсним (розміщена в Інформаційно-пошуковій базі „ЛІГА”).

По відношенню до розглядуваної вимоги первісного позову суд додатково наголошує, що вимога Лізингодавця  про припинення експлуатації майна за своєю правовою природою не є ані правочином, ані актом ненормативного характеру, оцінка законності якому може надаватися судом в резолютивній частині рішення.

Водночас, стосовно зустрічної вимоги про визнання договору лізингу розірваним з певної дати, слід додатково зауважити, що за змістом ч. 2 ст. 16 цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України суд управнений саме припиняти відповідні правовідносин за договором (у разі його розірвання), що передбачає їх припинення саме у зв'язку та на підставі рішення суду, яке набуде законної сили (рішення виступає правоприпиняючим чинником), тоді як зустрічний Позивач вимагає визнати вже  припиненим договір лізингу – тобто обставину, яка мала місце за хронологією раніше винесення рішення, що, вочевидь,  не є тотожнім.

Таким чином суд, враховуючи неналежність обраного способу судового захисту у світлі правової позиції Верховного Суду України, згаданій в п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482, відмовляє у задоволені означених первісних та зустрічних позовних вимог.

Відтак, вирішення потребують решта заявлених вимог: первісного позову - про укладання договору купівлі-продажу (викупу), та зустрічного позову – про витребування з незаконного володіння майна, яке і становить об'єкт купівлі продажу за таким договором викупу.

Оскільки можливість задоволення зустрічної вимоги про вилучення майна з чужого незаконного володіння перебуває у залежності від наявності або відсутності належної правової підстави для такого володіння, остільки суд вважає за необхідне розглянути першою вимогу про укладання договору, яка, фактично, і опосередковує визначення підстави для означеного володіння Лізингоодержувачем спірним майном.

Відносно захищуваного Позивачем права на викуп майна:

За змістом ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України  власник (в розглядуваному випадку – Лізингодавець)  уповноважений розпоряджатися приналежним майном, у тому числі – вчиняти відносно нього правочини, які мають визначати подальшу долю означеного майна.  В свою чергу, наведені норми, у сукупності і закріпленим ст.ст. 6, 627 вказаного Кодексу принципом свободи договору, який, серед іншого, за відсутністю імперативних застережень (безпосередньо або за змістом норми)  закону дозволяє сторонам відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, свідчить  про правомірність узгодження сторонами в договорі лізингу взаємних зобов'язань з викупу предмету лізингу, тим більше, що ч. 2 ст. 8 Закону України „Про фінансовий лізинг” вказує на можливість укладання між сторонами лізингових правовідносин такого договору.

Більш того, аналіз змісту п.п.2.7., 8.8., 10.5., 13.2., 13.3. договору фінансового лізингу дає підстави для висновку, що здійснення викупу майна Лізингоодержувачем на підставі відповідного договору є тим правовим ефектом, на досягнення якого було, серед іншого, спрямоване волевиявлення сторін при укладання договору лізингу, адже такий викуп мав відбутися або по закінченню строку лізингу, або достроково. При цьому, суд наголошує, що визначена сторонами необхідність укладання договору про викуп майна навіть не перебуває у залежності від підстав дострокового припинення зобов'язань за договором лізингу, адже за бажанням  Лізингоодержувача викуп має відбутися на будь-якому етапі, а за ініціативою Лізингодавця – лише  у разі порушення визначених лізингових зобов'язань Позивачем. У світлі означеного висновку заперечення Відповідача щодо наявності несплаченої заборгованості за договором фінансового лізингу, стягнення якої є предметом відповідного судового провадження, судом відхиляється, оскільки порушення з боку Лізингоодержувача за змістом п. 13.2. лише надає Лізингодавцю права самостійно ініціювати необхідність укладання договору викупу при достроковому припиненні зобов'язань за договором лізингу, проте не усуває необхідності такого укладання.

Слід зауважити, що в залежності від ініціатора укладання договору про викуп здіймання такого укладання є одночасно правом та обов'язком сторони договору лізингу, необхідність дотримання яких зумовлена приписами ст. 629 Цивільного кодексу України.

У світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (п. 38 Рішення Суду у справі „Полтораченко проти України” від 18.01.2005р.) застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., яка (практика) відповідно до ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р., ст. 46 Конвенції  є джерелом права для національних судів, зазначені сподівання та майновий інтерес Позивача, пов'язані із набуттям права власності на  предмет лізингу, мають кваліфікуватися як об'єкт захисту гарантією щодо забезпечення мирного володіння своїм майном.

Тотожність за придатністю до судового захисту майнових інтересів та прав вбачається і із ст. 15 Цивільного кодексу України та п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004, статус якого як обов'язкового закріплений ч. 2 ст. 150 Конституції України та ст. 69 Закону України „Про Конституційний Суд України”.

Стосовно порушення права на викуп майна з боку Лізингодавця:

Абзацом 3 п. 13.3.договору фінансового лізингу визначено, що сторони мають укласти угоду про викуп протягом 15 днів з дати дострокового припинення зобов'язань за договором лізингу. Між тим, ані з моменту надіслання Відповідачем повідомлення про відмову від договору  (лист №632/02-3   - а.с.а.с.63,64 т.1), ані з моменту ініціації такого викупу Позивачем (лист №212   - а.с.41 т.1) Угода про викуп Лізингодавцем укладена не була, хоча її істотні умови – предмет та ціна визначені безпосередньо умовами п. 13.3. договору лізингу.

Більш того, намагання Відповідача вилучити предмет лізингу та припинити його користування Лізингоодержувачем, які не сумісні із визначеною сторонами процедурою переходу прав власності на предмет лізингу, однозначно вказують на ухилення від виконання взятого на себе зобов'язання з продажу майна за визначеними умовами.

Між ти, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило про заборону односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Означені дії Відповідача  судом не можуть сприйматися як правомірні з приведених Лізингодавцем посилань на відповідне право на відмову від договору  за ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”, і необхідність повернення у такому випадку майна в силу приписів п. 7 ч. 2 ст. 11 цього Закону і ст. 782 Цивільного кодексу України, оскільки:

- по-перше, визначене ст.7 Закону України „Про фінансовий лізинг” право на відмову від договору за змістом відповідної норми не є імперативним приписом, що не може врегульовуватися сторонами по-іншому на власний розсуд. Навпаки, диспозитивність законодавчо встановленого права Лізингодавця на відмову від договору підкреслюється ч.3 ст. 10 цього Закону, згідно якою Лізингодавець може мати інші права (в тому числі і по відношенню до згадуваного в ч. 1 цієї статті права на відмову від договору) і обов'язки відповідно до умов договору лізингу;

- по – друге, за змістом п.п.13.2., 13.3. договору лізингу сторонами відмова від договору за своєю сутністю як підстава для його розірвання у розумінні ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України замінена правом на дострокове припинення зобов'язань, що не є тотожнім до відмови від договору і має наслідком припинення перерахування лізингових платежів із збереженням лізингових правовідносин до їх припинення шляхом новації – укладання договору купівлі-продажу предмету лізингу. Відтак, отримання Лізингоодержувачем повідомлення про відмову від договору в цій ситуації не може тлумачитися як підстава для припинення лізингових правовідносин, адже за домовленістю сторін таке повідомлення мало започаткувати процедуру укладання договору купівлі-продажу;

- по-третє, загальне положення норми ст. 782 Цивільного кодексу України про право односторонньої відмови від договору найму в  даному випадку не може бути застосовано в силу спеціальних положень Закону України „Про фінансовий лізинг”, диспозитивність яких, в свою чергу, визначає необхідність керуватися саме умовами договору. Більш того, спеціальний (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України) по відношенню до норми Цивільного кодексу України   про оренду припис ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України встановлює заборону на односторонню відмову від договору.

Крім того, судом також враховується відсутність доказів не тільки укладеного, але й навіть пропозицій Відповідача про укладання угоди про від повільне зберігання майна, яка є обов'язковою за змістом п. 13.4.2. саме при розірвання договору лізингу з ініціативи Лізингодавця.

Таким чином, Відповідач не має правових підстав для ухилення від укладання визначеного як обов'язкового за умовами лізингових правовідносин договору купівлі-продажу (викупу) предмету лізингу Лізингоодержувачем. Ствердження про відсутність порушення прав

Суд не може погодитися із тезою Відповідача про припинення означеного права на викуп через закінчення встановленого 15-ти денного строку на укладання договору, оскільки згідно ч. 2 ст. 12 Цивільного кодексу України за відсутністю спеціального застереження з цього приводу в даному випадку право на викуп в принципі не могло припинитися по закінченню 15-ти денного строку, а його встановлення лише вказують на проміжок часу для належного виконання відповідного обов'язку.

Отже, не укладання Відповідачем договору про викуп та заперечення останнім існування означеного обов'язку взагалі кваліфікується судом як порушення відповідного зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Щодо обраного способу судового захисту:

Встановлене судом порушення Відповідачем зазначених права та інтересів Лізингоодержувача на викуп предмету лізингу  у вигляді ухилення від укладання договору купівлі-продажу у запропонованій редакції, яка вміщує в собі всі істотні та визначені у встановленому сторонами порядку умови, зумовлює виникнення у останнього права на судовий захисту у відповідний спосіб у розумінні ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до наведених норм, одним із способів судового захисту є встановлення правовідносин, який цілком відповідає вимогам ефективності судового захисту, гарантованого ст. 13 згадуваної вище Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., щодо адекватності наявному порушенню.

Дійсно, оскільки запропонований проект Відповідачеві проект договору купівлі-продажу включає в себе всі попередньо обумовлені у встановленому порядку істотні умови, а за змістом ст. 187 Господарського кодексу України суд управнений вирішувати переддоговірні спори відносно договорів, укладання яких є обов'язковим в силу попередньо вчинених правочинів з обов'язком щодо такого укладання, остільки розглядувані вимоги підлягають задоволенню як законні і обґрунтовані.

Заперечення Відповідача відносно невідповідності редакції договору викупу визначеним умовам щодо ціні, порядку розрахунків та переходу права власності судом відхиляються, оскільки:

- по-перше, ціна викупу визначена за аудиторським висновком на дату, яка відповідає надісланій Лізингоодержувачем заяві про викуп. В свою чергу, жодних доказів на спростування відповідності такого висновку приписам ст. 4 Закону України „Про аудиторську діяльність” Відповідачем не надано. Водночас, наявність певної заборгованості за лізинговими платежами не впливає на правильність встановлення розміру грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу, так як така заборгованість є предметом стягнення саме у якості лізингових платежів в межах справи №16/214, а отже  її правова природа вже визначена Лізингодавцем. Наразі, платежі за договором викупу мають іншу правову природу і їх вчинення спрямоване на припинення відповідних грошових зобов'язань вже перед Продавцем, а включення суми стягуваної лізингової заборгованості  до суми викупу може утворити підстави для подвійного отримання цих коштів Відповідачем;

- по–друге,   висновок Лізингодавця про обумовлену сторонами умову щодо попередньої оплати і переходу права власності у 15-ти денний строк після оплати вартості викупу є наслідком довільного тлумачення умов договору лізингу. Дійсно, так як при достроковому припиненні зобов'язань за договору лізингу і до укладання договору купівлі-продажу сторонами не передбачався обов'язок Лізингоодержувача повертати  майно Лізингодавцю, і для такого повернення взагалі не вбачається підстав, адже за абз. 5 п. 13.3. вказує, що навіть після дострокового припинення зобов'язань  договір лізингу в цілому припиняється лише після сплати відступного платежу, об'єкт викупу фактично мав залишатися у Лізингоодержувача, а, відтак, об'єктивно не міг передаватися Відповідачем у власність у розумінні ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України. Таким чином, суд доходить висновку про те, що під вчинюваними діями з передання майна у власність (майнових прав) в абз. 4 п. 13.3. договору лізингу слід розуміти заходи з переоформлення у відповідності до п. 1.3. та Розділу 2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004р. №856.

Викладене вказує, що запропоновані позивачем умови договору про викуп безпосередньо не суперечать умовам викупу, визначеним договором лізингу, а отже об'єктивних підстав для їх неприйняття наразі не вбачається.

Згідно ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України день набрання цим рішенням законної сили вважається днем укладання спірного договору купівлі-продажу у запропонованій Позивачем редакції.

Відхилення судом вказаних вище заперечень Відповідача проти первісного позову, які (заперечення) в значній мірі покладені в основу зустрічного позову, у сукупністю із задоволенням вимоги про укладання договору купівлі-продажу, що опосередковую набуття Позивачем права власності на спірне майно, унеможливлює задоволення зустрічної вимоги про вилучення такого майна.

В свою чергу, повна відмова у задоволені зустрічного позову зумовлює і відмову у клопотанні про його забезпечення, адже в такому випадку не передбачається необхідності вжиття певних дій з виконання рішення на користь заявка зустрічного позову, а отже –  і ймовірності утруднення чи унеможливлення таких дій у розумінні ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, за первісним позовом розподіляються між сторонами в рівних частинах, а судові витрати за зустрічним позовом у повному обсягу відносяться на рахунок Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 32397410) до Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) про зобов'язання укласти між сторонами договору купівлі – продажу майна в редакції Позивача; визнання незаконними вимоги Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, м. Маріуполь про припинення експлуатації полувагонів, що знаходяться в користуванні останнього на підставі Договору лізингу № 260-ФЛ від 28.11.2007р. - задовольнити частково.

2. Укласти  датою набрання цим рішення законної сили договір купівлі-продажу  (викупу) майна між продавцем Приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) та покупцем Товариством з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 32397410) в редакції договору, яка була надана до позовної заяви.

3. Відмовити у задоволені вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 32397410) до Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) про визнання незаконними вимоги Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, м. Маріуполь про припинення експлуатації полувагонів, що знаходяться в користуванні останнього на підставі Договору лізингу № 260-ФЛ від 28.11.2007р.

4. Стягнути з Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 32397410) витрати по сплаті державного мита в сумі 12792,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відмовити повністю у задоволені зустрічного позову Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 32397410) про визнання договору лізингу №260-ФЛ від 28.11.2007р. розірваним з 31.08.2010р. та витребування майна з чужого незаконного володіння.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 15.02.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст  рішення складено та підписано 21.02.2011р.

Суддя                                                               Попков Д.О.