Рішення

від 21.02.2011 по справі 37/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/22

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.02.11 р.                                                                                    Справа № 37/22                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк, ідентифікаційний код 23977045

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринад”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 35035533

про: стягнення суми заборгованості у розмірі 24964,02 грн., суми індексу інфляції у розмірі 3594,82 грн., 3% річних у сумі 628,48 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Мартинов М.В. (за довіреністю №01/13-11б від 18.01.2011р.);

від Відповідача  – не з'явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України  судове засідання відкладалось з 18.01.2011р. на 01.02.2011р. з подальшим оголошенням перерви до 21.02.2011р.

У судовому засіданні 21.02.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Виконавчий комітет Донецької міської ради, м. Донецьк (далі – Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринад”, м. Донецьк  (далі –Відповідач)  про стягнення суми заборгованості у розмірі 24964, 02 грн., суми індексу інфляції у розмірі 3594, 82 грн., 3% річних у сумі 628, 48 грн.

В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором  № 22 від 22.04.2009р., внаслідок чого виникла стягувана заборгованість за період з 22.04.2009р. по 01.11.2010р. та підстави для нарахування інфляційного збільшення та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав Рішення Виконавчого комітету Донецької міської ради №55 від 04.02.2004р., №161/9 від 22.04.2009р.; дозвіл на розміщення зовнішньої реклами №001223 від 13.05.2009р.; договір № 22 від 22.04.2009року з додатком; листи 01/123783 від 21.09.2010р., 01/12-421 від 21.10.2010р.; розрахунок суми заборгованості.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 16 Закону України „Про рекламу”, „Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами”, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067, „Положенням про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Донецька”, затвердженим рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 04.02.2004р. №55, ст.ст. 509, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 54 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.59-63, 76 – 101, 110-113), у тому числі – пояснення щодо кваліфікації конструкції, розміщеної Відповідачем, як зовнішньої реклами..

Відповідач надав відзив від 01.02.2011р. (а.с.а.с.70,71), яким позовні вимоги визнав частково – за період з 22.04.2009р. по 01.11.2010р., заперечуючи відносно решти з мотивів припинення договору у зв'язку із його достроковим припиненням згідно листа від 09.09.2010р.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.33-56, 72-74).

У судовому засідання 01.02.2011р. представники сторін підтримали свою позиції, викладену письмово, не заперечуючи, при цьому, можливості укладання мирової угоди (а.с.102), для проведення переговорів щодо якої судом оголошувалася перерва до 21.02.2011р.

У судове засідання 21.02.2011р. представник Відповідача без пояснення причин не з'явився, а представник Позивача повідомив про відсутність миррової угоди і наполягав на задоволені позовних вимог за наявними документами.

Суд вважає за можливе розглянути спір  за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність представника належним чином повідомленого (а.с.108) Відповідача у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу без пояснення причин не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи, адже позиція останнього у письмовому вигляді доведена до відома суду.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Виконавчого комітету Донецької міської ради №55 від 04.02.2004р. затверджене Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Донецька (далі – Положення а.с.а.с.9-18), п. 4 якого визначено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконкомом відповідно до цього Положення, видача якого (дозволу) п. 7 Положення віднесено до повноважень робочого органу, здійснюваного на підставі рішення Виконавчого комітету Донецької міської ради.

Згідно п. 25 Положення виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу. В свою чергу, плата за користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється на договірних засадах з його власником (п. 33).

13.05.2009р. на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №161/9 (а.с.а.с.19, 20) Товариству з обмеженою відповідальністю „Маринад” був  виданий дозвіл (а.с.а.с.21, 22 )  на розміщення зовнішньої реклами – постер з каркасно-металевого профілю, заповненого акрилом, розміром 2,4 х 3,36м (три плоскості), площа місця розташування – 7,395кв.м., у кількості 1 конструкції за адресою: м. Донецьк, пр. Панфілова, 20д, зі строком дії до 22.04.2014р.

22.04.2009р. між Виконавчим комітетом Донецької міської ради (Виконком) та  Товариством з обмеженою відповідальністю „Маринад” (Розповсюджувач реклами)  був укладений договір №22 (а.с.а.с.23-25), відповідно до п.1.1., 2.1.  якого Виконком згідно із виданим на підставі рішення  №161/9 дозволу надає, а Розповсюджувач реклами приймає за встановлену цим договором плату  в користування 1 місце для розміщення спеціальної конструкції зовнішньої реклами, зі строком дії з 22.04.2009р. по 22.04.2014р.

Згідно з розділу 4 договору №22 сторони визначили умови щодо розміру плату та порядку розрахунків, своєчасне і повне здійснення яких п. 3.4.19. віднесено до обов'язків Розповсюджувача реклами, а саме:

- розмір платежів за цим договором становить 4093,2грн.  без ПДВ за  квартал, які вносяться Розповсюджувачем реклами на визначений в п. 4.4. рахунок до 15 числа першого місяця поточного кварталу (п.п.4.1., 4.2.);

- починаючи з 22.04.2009р. до 30.06.2009р. включно розмір платежу за договором становить  3133,62грн. без ПДВ.

При цьому, в п. 4.7. сторони визначили, що Розповсюджувач реклами не звільняється від внесення платежів за цим договором за відсутності рекламного засобу в місці розміщення рекламної конструкції.

24.09.2009р. до приймальні управління генплану м. Донецька подано заяву Відповідача від 23.09.2009р. (а.с.74) за реквізитами Робочого органу з розміщення зовнішньої реклами з проханням розглянути можливість зміни цільового признання рекламної конструкції в дорожній знак.

09.09.2010р. Відповідачем керівникові Робочого органу з питань розміщення зовнішньої реклами був надісланий (а.с.73) лист від цієї ж дати (а.с.72), що містив повідомлення про розірвання договору №22 від 22.04.2009р. з посиланням на п.6.1.7. та 6.3. останнього з мотивів наявності потреби у розміщенні інформаційно-вказівного знаку – 5.54 „Покажчик напрямків”, а не зовнішньої реклами.

За результатами розгляду означеного листа Робочим органом з розміщення зовнішньої реклами була складена відповідь №02/10-1082 від 29.10.2010р. (а.с.а.с.112, 113), в якому зазначено, що договір буде розірвано після скасування дозволу рішенням Виконавчого комітету Донецької міської ради.

Листом №01/12-4216 від 21.10.2010р. (а.с.27) Позивача повідомляв (а.с.29) про наявність заборгованості станом на 15.10.2010р. за 2009р. у сумі 11320,02грн. та за І-ІІІ квартали  і жовтень 2010р. – в сумі 11320,02грн.

У зв'язку із невиконанням грошових зобов'язань за період з 22.04.2009р. по 01.11.2010р. Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, наполягаючи на стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційної індексації.

Відповідач позовні вимоги визнав частково, про що зазначив у відзиві від 01.02.2011р. (а.с.а.с.70,71), ухилившись, при цьому, від підписання (з зауваженнями або без) актів звіряння розрахунків  (а.с.а.с.61, 62), складених та надісланих (а.с.63) Позивачем на виконання вимог суду.

Як вбачається з довідки №01/15-343 від 01.02.2011р. (а.с.76) за підписом заступника керівника Позивача заявлена до стягнення заборгованість в перебігу розгляду справи не погашена, а згідно із актом обстеження рекламного засобу станом на 28.01.2011р. (а.с.а.с.77, 78), рекламна конструкція Відповідача знаходиться за місцем розташування, визначеного дозволом.

05.01.2011р. (вже після подання позовної заяви) Відповідачем до приймальні Робочого органу був поданий лист, адресований Позивачу (а.с.100) з пропозицією вжити дій з розірвання договору або зміни цільового призначення рекламної конструкції на інформаційно-вказівний знак.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених грошових вимог Позивача, оскільки їх об'єднання в одному позові цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України – вимоги пов'язані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобов'язань за договором).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення 3% річних.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України,  Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003р.  інших нормативних актів, та умовами укладеного між ним договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України „Про рекламу” порядок розміщення зовнішньої реклами визначається Кабінетом Міністрів України. В свою чергу, п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою КМУ від 29 грудня 2003р. N 2067, передбачає, що   плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. Наразі, згідно п. 32 Типових правил та п. 33 Положення означена плата визначається договором, що укладається з Розповсюджувачем реклами.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою укладений між Позивачем та Відповідачем договір №22 від 22.04.2009р. близький до договору найму, адже опосередковую тимчасове платне користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на земельних ділянках комунальної власності.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги приписи застосовуваних судом в порядку ст. 8 Цивільного кодексу України за аналогією  ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України, що передбачають обов'язок наймача (орендаря) за користування майном на умовах оренди сплачувати орендну плату, суд зазначає, що укладений між Позивачем та Відповідачем договір №22 від 22.04.2009р.  належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином,  Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із щоквартального здійснення платежів за тимчасове  користування місцями розміщення спеціальних конструкцій, які перебувають у комунальній власності, до 15 числа першого місяця поточного кварталу, - тобто – до 15.07.2009р., 15.10.2009р., 15.01.2010р., 15.04.2010р., 15.07.2010р. та 15.10.2010р.  відповідно щодо розглядуваних І, ІІ, ІІІ квартали та за жовтень 2010р., та за 2009р. у відповідності до умов договору.

Аргументи Відповідача щодо припинення договірних відносин внаслідок надсилання листа від 09.09.2010р. з 09.10.2010р. судом відхиляється, оскільки:

- по-перше, за умовами договору подання заяви Розповсюджувачем реклами про відмову від договору не має наслідком обов'язкового автоматичного припинення договору, адже за відсутністю безпосередньо визначених в п. 6.1. підстав для припинення  останній лише ініціює таке припинення;

- по –друге, доказів скасування дозволу на розміщення рекламної конструкції до справи не надано, а згідно п. 3.4.20 договору звернення Розповсюджувача реклами з Робочого органу та Виконавчого комітету з заявою про скасування дозволу вимагає демонтажу рекламної конструкції, чого здійснено не було;

- по –третє, лист від 09.09.2010р. взагалі не був надісланий Позивачу як стороні договору в період формування стягуваної заборгованості – Робочий орган є самостійним суб'єктом відносин і не може бути ототожнений із Виконавчим комітетом Донецької міської ради.

Суд також наголошує, що розташована на підставі наданого дозволу конструкція Відповідача не може бути ідентифікована як інформаційний покажчик напрямку руху (п. 5.54. Правил дорожнього руху), оскільки його зовнішній вид (а.с.78) не відповідає вимогам п. 4.4. (а.с.92) ДСТУ 4100-2022 „Загальні технічні умови. Правила застосування”.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання  за загальним правилом припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем не були виконані грошові зобов'язання із сплати за користування місцями до розміщення зовнішньої реклами. Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач – таким, що прострочив відповідне грошове зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу, що ним за змістом відзиву не заперечується та визначається.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням інфляційної індексації та 3% річних за весь період прострочення.

Перевіривши представлений Позивачем розрахунок заявлених вимог (а.с.а.с.30, 31), суд дійшов висновку про можливість задоволення вимог щодо стягнення: заборгованості в сумі  24964,02грн., 3% річних – у розмірі 628,48грн. та інфляційної індексації – в сумі 3594,82грн., задовольняючи позов в цій частині у повному обсягу.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати стягуються з Відповідача на користь Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23977045) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринад”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35035533) про стягнення суми заборгованості у розмірі 24964,02 грн., суми індексу інфляції у розмірі 3594,82грн., 3% річних у сумі 628,48 грн. задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринад”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35035533) на користь Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23977045) заборгованість в розмірі 24964,02грн., суму індексу інфляції у розмірі 3594,82 грн. та 3% річних у сумі 628,48 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Маринад”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35035533) в доход державного бюджету витрати по сплаті державного мита в сумі 291 грн. 87 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 21.02.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст  рішення складено та підписано 28.02.2011р.

Суддя                                                               Попков Д.О.