Рішення

від 03.03.2011 по справі 6/43пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/43пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.11                                                                                 Справа № 6/43пд.

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полі- Пак»,  м. Луганськ

до Акціонерного комерційного банку “Форум” в особі Луганської філії, м. Луганськ

про визнання недійсним договору

                                                                                                           Суддя Василенко Т.А.          

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача - Слєсарєва Н.І., дов. № 2811 від 19.10.10;

                            Агафонов Д.В., дов. № 10/00-07 від 14.01.11.

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору поруки від 14.01.09, укладеного між АКБ «Форум»та ТОВ «Торговий дім «Полі-Пак»

Представник позивача своїм правом участі в судовому засіданні не скористувався та не забезпечив участь повноважного представника в даному судовому засіданні.

Відповідач за відзивом на позовну заяву від 09.02.10 (арк. справи 23-25) проти позову заперечує та зокрема вказує на те, що 12.06.07 між Акціонерним комерційним банком “Форум” в особі Луганської філії та ТОВ «Полі-Пак»було укладено  кредитний договір № 0163/08/09 - KLI  від 16.05.08.

В рамках вказаного договору відповідач надавав ТОВ «Полі-Пак»відповідні кредитні кошти в іноземній валюті, що не суперечить діючому законодавству.

Зазначений договір є договором займу у розумінні ст. 1054 ЦК України і позивач повинен повернути  власні кошти банку, які були отриманні. В даному випадку укладання подібного виду договорів не потребує отриманні індивідуальної ліцензії, оскільки банк має відповідну банківську ліцензію, яка надає банку право  використовувати кошти в іноземній валюті та  здійснювати відповідне кредитування

В той же час, 14.01.09  між сторонами у справі укладено договір поруки, за умовами якого позивач в повному обсязі поручається перед відповідачем за виконання ТОВ «Полі-Пак»зобов'язань за відповідним кредитним договором.

Зазначений договір поруки відповідає нормам діючого законодавства і діє в рамках кредитного договору.

Крім цього, АКБ «Форум»є зареєстрованим комерційним банком, який на дату укладання спірного договору мав банківську ліцензію № 62 від 03.12.01, письмовий дозвіл                 № 62-1 від 03.12.01 та відповідні документи, які надають банку  право на здійснення валютних операцій.

Розглянувши матеріали справи, суд

                                                         в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне.

14.01.09 між сторонами у справі було укладено договір поруки, відповідно до умов якого позивач поручається перед відповідачем за виконання ТОВ «Полі-Пак»зобов'язань за кредитним договором № 0163/08/09 - KLI  від 16.05.08.

Відповідно до п.п.2.1 договору поруки позивач зобов'язався у разі невиконання та порушення ТОВ «Полі-Пак» своїх зобов'язань за кредитним договором погасити заборгованість  за  вказаним кредитним договором, сплатити  суму кредиту, нараховані проценти по кредиту, відсотки по простроченій пені та штрафу та здійснити інші платежі.

Претензією № 308/8.5.4.2 від 20.07.09 відповідач звернувся до позивача з вимогою про погашення заборгованості ТОВ «Полі-Пак»за зазначеним кредитним договором.

Позивач вважає договір поруки таким, що суперечить положенням діючого  законодавства та просить визнати його недійсним виходячи з наступного.

Відповідно до норм діючого законодавства, а саме ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання  і валютного контролю»передбачено, що здійснення валютних операцій проводиться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Проте індивідуальна ліцензія на надання банком позивачу кредитних коштів відсутня у жодної сторони.

На думку позивача проведення ним дій  відносно виконання своїх обов'язків за спірним договором в іноземній валюті, а саме погашення заборгованості ТОВ «Полі-Пак»перед АКБ «Форум»за вищезазначеним кредитним договором, оплата процентів та здійснення інших платежів за своєю правовою природою є валютною операцією. Так,  відповідно до діючого законодавства, одиниця розрахунку на України встановлена гривня, відповідно до п. г ч.4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»  використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. В даному випадку, позивач та відповідач  таких ліцензій не мають.

Виходячи з наведених обставин позивач звернувся до суду із даним позовом.

        Відповідач проти позову заперечує  з підстав вказаних у відзиві та наведених вище.

        Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.  

        16 травня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум»(в подальшому Відповідач  або Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полі-Пак»(в подальшому Позичальник), було укладено кредитний договір №0163/08/09 - KLI .

        Згідно п. 1.1 договору банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 4 650 000 доларів США, строком до 15.05.09 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% річних у доларах.

                   Разом з цим, 14.01.09  між  АКБ «Форум»та ТОВ «ТД  «Полі-Пак»був укладений договір поруки.

Згідно п.1.1 договору поруки «Поручитель»- позивач у справі поручається перед «Кредитором»- відповідачем у справі за виконання  «Боржником»- ТОВ «Полі-Пак»- зобов'язань за кредитним договором № 0163/08/09 – KLI від 16.05.08 у повному обсязі, за умовами якого боржник зобов'язався повернути кредиторові кредитні кошти в розмірі 4650000 доларів США з кінцевим терміном повернення 15 травня 2009 року, сплачувати проценти за користування кредитними коштами та здійснювати інші платежу передбачені кредитним договором (з урахуванням додаткових договорів про внесення змін до договору поруки).

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно ч. З ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.      Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет).

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральний та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за   кредитним    договором    банк    або    інша фінансова    установа     (кредитодавець)     зобов'язується     надати     грошові     кошти     (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 47,49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, а весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету с наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, згідно з вимогами пункту «г»частини 5 Декрету, то слід відзначити, що відповідно до цієї статті порядок і термін видачі ліцензій, перелік документів для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним Банком України.

В той же час, Національним Банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004р. № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаються.

Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів (відсотків) за кредитним договором укладеним сторонами у справі  не потребує наявності індивідуальної ліцензії.

До компетенції комерційних банків віднесено надання кредитів резидентам в іноземній валюті за ліцензією Національного банку України (пункт 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Пунктом 8.12. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою правління Національного банку України від 30.05.2007 р. № 200 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

У відповідності до зазначених нормативних актів Національним банком України Акціонерному комерційному банку видана банківська ліцензія № 62 (арк. справи 35) на здійснення банківських операцій та Дозвіл № 62-1 (арк. справи 36) на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та 4 статті 47 ЗУ «Про Банки та банківську діяльність»згідно з додатком, а саме на операції з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

У відповідності до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. за № 15-93.

Як вбачається із тексту спірної кредитної угоди, за  її умовами відповідач надає позивачу  власні кредитні кошти в доларах євро.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за Договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України.

Тобто, з норм вищезазначених статей випливає обов'язок позичальника повернути позику в тій валюті, в якій позика була отримана, якщо інше не встановлено в договорі.

Також, наведені вище норми діючого законодавства свідчать про те, що  банківський кредит є одним з видів договорів займу, за яким відповідно до ст. 1046 одна сторона передає у власність іншій стороні грошові кошти або інші речі, яки  повинні бути повернені.

Тобто, за вказаними договорами мова йде не про проведення розрахунків, а про повернення речі або коштів власнику.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсними також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Крім цього, слід зазначити, що кредитний договір 0163/08/09 – KLI від 16.05.08 у встановленому законом порядку недійсним не визнаний, а договір поруки діє саме в рамках зазначеного кредитного договору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський   суд   оцінює   докази   за  своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

           Ніякі  докази  не  мають  для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач –спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази допущення відповідачами порушень. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачами, на останніх покладається обов'язок їх спростування.

            В даному випадку позивачем не доведено суду, що відповідачем порушені норми діючого законодавства в частині валютного регулювання.

З огляду на викладене слід зазначити, що підстав для визнання недійсним вказаного вище договору поруки у суду не має, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України суд , -

В И Р І Ш И В:

1.          У задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

          Дата підписання рішення -  04.03.2011.

Суддя                                                                                                       Т.А.Василенко

Помічник судді                                                                                          Т.В.Цибулько