Рішення

від 01.03.2011 по справі 11/7-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/7-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 березня 2011 р.                                  Справа 11/7-11

за позовом    товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Дар», м. Татарбунари     

до                  товариства з обмеженою відповідальністю «КСК –Інтертрейд», м. Вінниця  

про                стягнення 102 389,25 грн.

                                                                                            Суддя      В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача            -   не з'явився;

від  відповідача       -   І. Попов за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з  товариства з обмеженою відповідальністю «КСК –Інтертрейд» на користь  товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Дар» загальну суму заборгованості по договору поставки № 33/2009 від 11.09.2009 р., що складає 102 389, 25 грн., з яких: сума боргу у розмірі 89 215, 04 грн., інфляційне збільшення заборгованості у розмірі 4 315, 49 грн.,  3 % річних у розмірі 1 446, 55 грн. та  пеня у розмірі 7 412, 17 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до умов договору позивач, в період 04.01.2010р. по 06.10.2010р., згідно накладних поставив відповідачу товар на загальну суму 117 421,82 грн., з урахуванням повернутого товару на суму 373,33 грн. за який останній зобов'язався провести розрахунки у відповідності строків визначених п. 4.4. договору.

В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач провів часткові розрахунки за отриманий товар в результаті чого за ним рахується заборгованість в розмірі 89 215,04 грн..

Відповідач в поясненнях  вказує, що 11.09.2009 р. між сторонами був укладений договір поставки №33/2009, відповідного до якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач оплатити товар (алкогольну продукцію) згідно умов договору.

Згідно п.9.1. та п.10.4. договору, даний договір вступив в силу з моменту підписання сторонами, строком до 31.12.2009р., проте був пролонгований до 31.12.2010р.

На виконання умов договору за період з 04.01.2010р. по 06.10.2010р. позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар на загальну суму 117 421, 82 грн., з урахуванням повернутого товару на суму 373,33 грн. про що свідчать накладні.

Відповідач на протязі 2010 року розрахувався в сумі   102000,00 грн.. Відтак заборгованість ТОВ «КСК- Інтертрейд» перед ТОВ «Агро-Дар» по договору 33/2009 від 11.09.2009 р. становить 15421,82 грн..

В судових засіданнях 15.02.2011р. та 24.02.2011р. судом оголошувались перерви відповідно до 24.02.2011р.  та 01.03.2011р. з метою надання сторонами доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень.

Перевіривши доводи представників сторін доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено  наступне.

11 вересня  2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Дар» (позивач, за договором Постачальник) та  товариством з обмеженою відповідальністю «КСК-Інтертрейд»(відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки  № 33/2009 за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити в порядку, визначеному даним договором, алкогольну продукцію (надалі товар).

Відповідно до п. 1.5. договору найменування, кількість кожного найменування та ціни поставленої партії товару вказується в накладних на поставку відповідної партії товару.

Згідно з п. 4.4 договору Покупець зобов'язаний оплатити Постачальнику грошові кошти за поставлену партію  товару на протязі 30 календарних днів  з моменту прийому товару Покупцем, визначеною датою підписання накладних.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2009 року (п. 9.1 договору).

У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії договору ні одна із сторін за заявить про його припинення, та даний договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах.

Як стверджується матеріалами справи та поясненнями представників сторін, договір  №  33/2009 пролонговано до 31.12.2010р..

На виконання умов договору позивач згідно накладних №№ РВ1-000007 від 04.01.2010 р., РВ1-000501 від 21.04.2010 р., РВ1-000807 від 22.06.2010 р., РВ1-000857 від 02.07.2010 р., РВ1-000990 від 27.07.2010 р., РВ1-001250 від 22.09.2010 р., РВ1-001310 від 06.11.2010 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 117 795,15 грн.. Частина товару на суму 131,72 грн. повернуто відповідачем за накладними № КСК0000007 від 06.01.2010р., № РВ1-000232 від 03.05.2010р..  Слід зазначити, що позивач в позовній заяві  вказує про повернення відповідачем товару  на 373,33 грн.. Водночас, дана обставина не доведена останнім, оскільки матеріали справи містять накладні на повернення товару за № КСК 0000001 від  19.09.2009р.,  № КСК0000007 від 06.01.2010р., № РВ1-000232 від 03.05.2010р.. При цьому, накладна № КСК 0000001 від  19.09.2009р. не може підтверджувати повернення товару поставленого за накладними  в період з 04.01.2010р. по 06.10.2010р., так як остання не збігається в часі з періодом поставки.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем в період з 27.01.2010р. по 22.09.2010р. відповідачем перераховано на рахунок позивача 102 000 грн., з яких: 85 000 грн. перераховано за товар по договору б/н. та дати, 2000 грн. –за договором б/н. від 21.09.2009р. та 15 000 грн. –за накладною від 19.09.2009р.. Відповідно до пояснень представника позивача платежі по договору б/н. та дати зараховані в рахунок проведення розрахунків за договором поставки № 33/2009 від 11.09.2009р.. При цьому  платежі за договором б/н. від 21.09.2009р. та накладною від 19.09.2009р. не можуть бути зараховані в рахунок проведення розрахунків за договором  поставки № 33/2009 від 11.09.2009р., так як це не узгоджуються з приписами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки в силу ст. 316  Цивільного кодексу України відповідач як власник майна (коштів) здійснив розпорядження ними та вказав про це в призначенні платежу платіжного документа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем проведено розрахунки за отриманий товар в сумі 85 000 грн.. Отже, за останнім рахується заборгованість в розмірі 32 663,43 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар  згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений  інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 89 215,04 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 32 663,43 грн..

Посилання позивача на акт звірки розрахунків за період з 01.01.2010р. по 05.11.2010р. не можуть братись судом до уваги, оскільки в акті визначено сума заборгованості станом на 01.01.2010р. в розмірі 73 793,22 грн.. При цьому, останнім не вказано та не підтверджено доказами  з яких господарських операцій  виникла вказана заборгованість та за який період.

Судом також розглянуто вимогу позивача  про стягнення інфляційного збільшення заборгованості у розмірі 4 315, 49 грн.,  3 % річних у розмірі 1 446, 55 грн. та  пені у розмірі 7 412, 17 грн..

 Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 7.1. договору визначено, що у випадку прострочки Покупцем оплати товару у відповідності з п. 4.4. даного договору, Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожний простроки, що діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорах,  він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство України»правильність нарахування сум пені, інфляційних та річних судом встановлено, що невірно визначений розмір основного боргу потягнув за собою і невірне нарахування штрафних санкцій, а відтак,  за визначений в розрахунку період сума пені становить 3440,46 грн., інфляційних 1531,75 грн., 3% річних 632,19 грн..

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення відповідача не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49  ГПК України.    

Керуючись  ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:   

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КСК –Інтертрейд» (21006, м. Вінниця, вул. Іванова, 11, код 36603832) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Дар»(138 км. Дороги Одеса-Рені, м. Татарбунари, Одеська область, 68100, код 32272111) 32 663 (тридцять дві тисячі шістсот шістдесят три) грн. 43 коп. –боргу; 3 440 (три тисячі чотириста сорок) грн. 46 коп. – пені; 632 (шістсот тридцять дві) грн. 19 коп. –3% річних; 1531 (одну тисячу п'ятсот тридцять одну) грн. 75 коп. –інфляційного збільшення заборгованості;   382 (триста вісімдесят дві) грн. 68 коп. - витрат зі сплати державного мита та 88 (вісімдесят вісім) грн. 20 коп.  –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В позові в частині стягнення 56551,61 грн. боргу, 3971,71 грн. пені, 2783,74 грн. інфляційного збільшення боргу, 814,36 грн. 3% річних  відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням  законної сили.   

    5.          Копію рішення направити позивачу.

                                                                           Повне рішення складено 04.03.2011р.

Суддя                                                         В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу  (138 км дороги Одеса-Рені, м. Татарбунари, Одеська обл., 68100)