Рішення

від 01.03.2011 по справі 36/385

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

36/385

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

01.03.11 р.                                                                                    Справа № 36/385                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-фінансова група „Нафтахім”, м. Київ, ідентифікаційний код 36472721

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Марвей”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 25604035

про: заборгованості в розмірі 700598,77грн., інфляційної індексації в розмірі 39303,54грн., 3% річних в розмірі 8021,46грн., пені в розмірі 54548,91грн. та штрафу в розмірі 70059,84грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача –  Козлов Є.М. (за довіреністю №07 від 07.01.2011р.);

від Відповідача  – не з'явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався  з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судове засідання відкладалось з 05.01.2010р. на 21.01.2010р., 11.01.2010р. справу було зупинено в порядку ст. 79 ГПК України і поновлено лише 29.03.2010р. з призначення до розгляду на 20.04.2010р., з подальшим відкладенням на 12.05.2010р., з 12.05.2010р. на 19.05.2010р., 19.05.2010р. справу було зупинено в порядку ст. 79 ГПК України і поновлено лише 31.01.2011р. з призначення до розгляду на 14.02.2011р. та відкладанням на 01.03.2011р.

У судовому засіданні 14.02.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Промислово-фінансова група „Нафтахім”, м. Київ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Марвей”, м. Маріуполь (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 700598,37грн., штрафу в розмірі 70059,84грн., пені в розмірі 8027,42грн., 3% річних в розмірі 1169,05грн., інфляційної індексації   в розмірі 7005,98грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором №02/11 від 02.11.2009р. поставки товару, внаслідок чого у листопаді – грудні 2099р утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування  штрафу, пені, інфляційної індексації  та 3% річних.  

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір №02/11 від 02.11.2009р., специфікацію № 1 від 06.11.2009р., специфікацію №2 від 13.11.2009р., довіреності на отримання товару, листи, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, видаткові накладні, розрахунок суми позовних вимог, правоустановчі документи.   

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 526, 625, 655, 712 Цивільного кодексу України та окрім заявленої суми позовних вимог просив у складі судових витрат стягнути оплату послуг адвоката в розмірі 30000грн.

Разом із позовною заявою Позивачем надано заява про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на грошові кошти в сумі заявлених позовних вимог у розмірі 786860,66грн., що є на всіх рахунках ТОВ „Марвей” (ідентифікаційний код 25604035, м. Маріуполь, вул. Меламеда, б.30), яка ухвалою суду від 28.12.2009р. задоволена та накладено арешт на грошові кошти відповідача в сумі заявлених позовних вимог. В подальшому Донецький апеляційний господарський суд постановою від 02.03.2010р. скасував означену ухвалу.

Заявою від 20.04.2010р. (а.с.а.с.118, 119 т.1) Позивач збільшив суму позову у зв'язку із збільшенням за період розгляду справи нарахувань на суму заборгованості, остаточно вимагаючи стягнення загальної заборгованості 700598,77грн., інфляційної індексації в розмірі 39303,54грн., 3% річних в розмірі 8021,46грн., пені в розмірі 54548,91грн. та штрафу в розмірі 70059,84грн., а також  надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 54-55, 120-126, 132, 133, 154-163 т.1, а.с.а.с.35-39 т.2), у тому числі – пояснення по суті спору з урахуванням результатів розгляду справи №39/109пд.

Відповідач надав письмовий відзив на позов №19/04 від 15.04.2010р. (а.с.а.с.137,138 т.1), яким проти позову заперечив, посилаючись на не укладання з Позивачем договору, на якому ґрунтуються заявлені вимоги, отримання товару від Позивача на інших умовах без визначення строків оплати та висування останнім вимог про оплату,   а також надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.139-149 т.1).

Відповідачем 12.05.2010р. в судовому засіданні було надано клопотання про зупинення провадження у справі (а.с. 134 т.1), яке було задоволене ухвалою суду від 19.05.2010р.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 19.04.2010р. справу передано в провадження судді Попкова Д.О.

Представники Позивача у судовому засіданні 01.03.2011р. підтримали свою позицію, викладену письмово, наполягаючи на вирішенні спору незалежно від відсутності представника Відповідача.

Представник Відповідача в судове засідання 01.03.2011р. без пояснення причин не з'явився, хоча ухвалу про призначення дати і часу засідання отримав своєчасно – ще 21.02.2011р. згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.34 т.2).

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України  за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність без пояснення причин представника належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого розгляду справи.

Дійсно, судом було надано достатньо часу для здійснення процесуальних прав і позиція Відповідача по суті заявлених вимог доведена до відома суду у письмовому вигляді. В свою чергу, встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання Відповідача користуватися своїми процесуальними правами, тим більше, що подальше зволікання із вирішенням спору з урахуванням загального її розгляду (справа порушена ще 23.12.2009р.) є несумісним із встановленої ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. гарантією розгляд справи впродовж розумного строку.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду  докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

02.11.2009р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено договір №02/11 (а.с.14 т.1), згідно п.1.1. якого Позивач зобов'язався  продати, а Покупець прийняти та оплатити товар, у кількості та за ціною згідно специфікацій (а.с.15-16), оформлених у вигляді документів, які є невід'ємною частиною цього договору.

У п.п. 2.1., 3.1, 4.1 договору сторони визначили, що асортимент, кількість і ціна товару, а також порядок і строки поставки узгоджується сторонами в специфікаціях, а в п. 6.1. встановили, що остання партія товару повинна бути відвантажена не пізніше 31.12.2010р.

Відповідно до п. 3.4. Покупець зобов'язується здійснити оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника оплати за узгоджену партію товару згідно Специфікації, в свою чергу, датою поставки сторони в п. 4.3. визначили дату виписки товарної накладної.

Відповідно до п.7.2. договору, приймання товару здійснюється відповідно до Інструкції „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості” затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. П-6, та Інструкція „Про порядок  приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості” затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. П-7.

Пунктом 11.1 договору передбачений обов'язок Покупця сплачувати Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

06.11.2009р. та 13.11.2009р. сторони підписали специфікації № 1 (а.с.15) та №2 (а.с.16) до договору поставки, якої визначили товар, порядок постачання, строк постачання  і оплати (протягом 20 банківських днів на підставі рахунку Продавця  з моменту отримання товару, оплата товару здійснюється в гривнях по міжбанківському курсу валютного ринку на 14.00 дня оплати. по даним сайту https//fin.biz.ua/ (за курсом продажу безготівкової валюти) тощо. Крім того, п. 6 кожної із специфікацій встановлено, що окрім передбаченої в п. 11.1 договору пені у разі несплати у визначений специфікацією строк Покупець сплачує продавцеві штрав у розмірі 10% від вартості неоплаченої партії товару.

На виконання зобов'язань з поставки товару, Позивачем було поставлено Відповідачу товар за такими датами, вагою та марки:

- 09.11.2009р. – 20000,00кг товару ПВХ марки SP-660;

- 10.11.2009р. – 20000,00кг товару ПВХ марки SP-660;

- 12.11.2009р. – 20000,00кг товару ПВХ марки SP-660;

- 13.11.2009р. – 1200,00кг товару диоксид титана KRONOS220;

- 13.11.2009р. – 17600,00кг товару ПВХ марки SP-660;

- 13.11.2009р. – 1250,00кг товару ПВХ марки Оху-660, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000049 від 09.11.2009р. на суму 228480грн. (а.с.158 т.1), №РН-0000050 від 10.11.2009р. на суму 228165,6грн., №РН-0000057 від 12.11.2009р. на суму 227469,8грн., №РН-0000066 від 13.11.2009р. на суму 14262,12грн., №РН-0000067 від 13.11.2009р.  на суму 29890,2грн., №РН-0000065 від 13.11.2009р. на суму 200810,65грн. (а.с.а.с. 34-36 т.1); товарно-транспортними накладними: від 10.11.2009р.,  від 12.11.2009р., від 13.11.2009р. (а.с.а.с.37-39 т.1); податкових накладних: №101 від 10.11.2009р., №102 від 13.11.2009р., №109 від 12.11.2009р., №117 від 13.11.2009р., №118 від 13.11.2009р. (а.с.а.с. 40-42 т.1); довіреностями: №614 від 12.11.2009р., №618 від 13.11.2009р., №607 від 10.11.2009р., №604 від 09.11.2009р. на отримання товару від Позивача представниками Відповідача (а.с.а.с. 17-20 т.1).

Позивачем було відвантажено Відповідачу товару (ПВХ у кількості 78,850т. На суму 899188,17грн. та діоксиду титану у кількості 1200,00тн. на суму 29890,20грн., всього було відвантажено товару на загальну суму 929078,37грн. (виходячи із відомостей про курс гривні до долару США визначений за встановленою сторонами домовленістю – а.с.а.с.36-40 т.2) встановлений сторонами , з яких Відповідач розрахувався частково у розмірі 228480,00грн. (а.с.132 т.1) – за накладною від 09.11.2009р., оплата за якою не входить до заявленої до стягнення суми.

Слід зауважити, що довіреності  Відповідача на його представника відносно отримання вказаного у видаткових накладних товару, а також реквізити платежу відносно суму в розмірі 228480,00грн. містять посилання на відповідні рахунки-фактури Позивача, що підтверджує факт отримання таких рахунків.

У зв'язку із несплатою заборгованості в розмірі 700598,37грн. Позивач звертався до Відповідача з листами – вимогами (проханнями) вих.:, №170/11 від 27.11.2009р. (а.с. 21 т.1), №175/11 від 30.11.2009р. (а.с. 28 т.1), №182/12 від 01.12.2009р. (а.с. 27 т.1), №179/12 від 01.12.2009р. (а.с. 26 т.1), №180/12 від 01.12.2009р. (а.с.а.с.24, 25 т.1), №204/12 від 04.12.2009р. (а.с. 32 т.1), №214/12 від 08.12.2009р. (а.с. 29 т.1), №227/12 від 11.12.2009р. (а.с. 31 т.1), нагадуючи про наявність заборгованості і необхідності її погашення.

Відповідач, у відповідь листом №341 від 30.11.2009р. (а.с.а.с.22, 23 т.1) визнав борг, та просив взаєморозуміння, листом №354 від 11.12.2009р. (а.с.30 т.1), визнаючи заборгованість в розмірі 700598,37грн., повідомив, що затримка платежу виникла у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами, та запропонував Позивачу розглянути можливість погашення заборгованості або її частини зустрічною поставкою іншого товару (ламінованого білого подоконіку), але Позивачем було відмовлено.

Листом №359 від 15.12.2009р. (а.с.33 т.1) Відповідач просив Позивача „заморозити” наявний борг та повернутися до його сплати лише 15-20 лютого 2010р.

Як вбачається із матеріалів справи, грошові зобов'язання з оплати отриманого товару Відповідачем перед Позивачем не виконані – належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів протилежного, так само, як і доказів наявності зауважень (претензій) щодо кількості, якості, комплектності товару та супровідної документації, до матеріалів справи не надано. Більш того, підписаним без зауважень актом звірення розрахунків станом на 24.12.2009р. (а.с.123 т.1) Відповідач підтвердив наявність стягуваної заборгованості в сумі 700598,37грн.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, наполягаючи, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с.а.с.118, 119 т.1), стягнення заборгованості в сумі 700598,77грн., штраф у розмірі 70059,84грн., а також нараховані за період з 01.12.2009р. по 20.04.2010р. 3% річних в сумі 8021,45грн., інфляційну індексацію в сумі 39302,26грн. (а.с.121 т.1), а також пеню в сумі 54548,91грн. (а.с.122 т.1)

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №19/04 від 15.04.2010р. (а.с.а.с.137, 138 т.1), ухилившись, при цьому, від підписання (з зауваженнями або без) актів звірення розрахунків (а.с.154 т.1), складеного Позивачем, надавши свою версію (а.с.165 т.1), за якою підтверджується факт отримання товару на суму стягуваної заборгованості, проте зазначається, що строк оплати не наступив через відсутність відповідної вимоги.

Складений  і надісланий (а.с.а.с.22, 23 т.2) Позивачем на вимогу суду акт звірення розрахунків станом на 07.02.2011р. (а.с.24 т.2) Відповідачем залишений без реагування.

Як вбачається із наданих до матеріалів справи довідок за підписом керівника і головного бухгалтера Позивача (а.с.133 т.1, а.с.25 т.2) заявлена до стягнення заборгованість Відповідачем в перебігу розгляду справи не погашена.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.11.2010р. у справі №39/109пд (а.с.а.с.3, 4 т.2), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2011р. (а.с.а.с.14-16 т.1) відмовлено у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Марвей” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-фінансова група „Нафтахім” про визнання договору №02/11 від 02.11.2009р. недійсним. При цьому, судами було встановлено, що означений договір з боку Продавця виконувався і таке виконання приймалося Покупцем.

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовні заяві з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.04.2010р., оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України -  вимоги пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов'язань за договором поставки) , а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної автономії, та у повній мірі узгоджується  із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

В свою чергу, позивач згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до вирішення спору управнений збільшувати розмір позовних вимог.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача  такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором та застосуванні наслідків такого невиконання у вигляді стягнення пені, штрафу, інфляційної індексації та 3%.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору № №02/11 від 02.11.2009р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом  з урахуванням приписів  законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір №02/11 від 02.11.2009р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином,  Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення платежу за отриманий відповідно до видаткових накладних: №РН-0000050 від 10.11.2009р., №РН-0000057 від 12.11.2009р., №РН-0000066 від 13.11.2009р., №РН-0000067 від 13.11.2009р., №РН-0000065 від 13.11.2009р. (а.с.а.с. 34-36 т.1) товар відповідно до умов договору №02/11 від 02.11.2009р.  та специфікації №1 від 06.11.2009р. та №2 від 13.11.2009р. – протягом 20 банківських днів з моменту отримання товару.

Заперечення Відповідача, викладені у відзиві №19/04 від 15.04.2010р. (а.с.137-138 т.1), щодо, не підписання ним договору №02/11 від 02.11.2009р. відхиляються як доказово та юридично неспроможні, оскільки:

- по-перше, преюдиціальні у розумінні ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені в межах справи №39/109пд вказують на здійснення поставки на користь Відповідача саме за розглядуваним договором;

- по-друге, видаткові накладні містять посилання на договір №02/11 від 02.11.2009р. та за своїм змістом вказують на отримання Відповідачем товару, визначеного у специфікаціях №№1, 2 до цього договору;

-          по-третє,  зміст листування сторін та підписаний без зауважень акт звірення розрахунків на 24.12.2009р. вказує на те, що правовідносин з постачання товару за вказаними видатковими накладними здійснювалося в межах договору №02/11 від 02.11.2009р.

Таким чином, момент виконання зобов'язання з оплати визначається судом за змістом умов  підписаних сторонами специфікацій з огляду на дату здійсненої поставки кожної партії товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599  Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем не були виконані грошові зобов'язання із сплати отриманого товару – жодних доказів іншого до справи не надано. Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення  у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив виконання цього зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України:

-          відносно суму 228165грн. – з 01.12.2009р.;

-          відносно суми 227469,8грн. – з 03.12.2009р.;

-          відносно суми 244962,97грн. – з 04.12.2009р.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання,  не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням інфляційної індексації та 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Перевіривши представлений Позивачем розрахунок позовних вимог (а.с.а.с.121, 122 т.1) суд встановив його арифметичну вірність та відповідність умовам договору, з огляду на що задовольняє вимоги в цій частині у повному обсягу:

-          відносно заборгованості – в сумі 700598,77грн.;

-          відносно 3% річних –  в сумі 8021,46грн.;

-          відносно інфляційної індексації – в сумі 39303,54грн.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тоді як штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування неустойки у разі прострочення плати сформульована безпосередньо у п. 11.1. договору№02/11 від 02.11.2009р. та пунктах 6 специфікацій №1 і 2 до нього, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 цього Кодексу є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Приймаючи до уваги висновок щодо наявності заборгованості Відповідача, яка сформувалась протягом вказаного Позивачем періоду нарахування, тривіальність прострочення платежів, суд, зважаючи на обмеження суми стягуваної пені приписами ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а періоду її нарахування  - положеннями  ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, здійснивши перерахунок за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”,  дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у повному обсягу:

-          пеня в сумі 54548,91грн.;

-          штраф в розмірі 70059,84грн.

Судові витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача на користь Позивача.

В свою чергу, ст. 44 означеного Кодексу до складу судових витрат, які підлягають розподілу у загальному порядку, також відносин витрати, пов'язані із оплатою послуг адвоката, які Позивачем здійснені  в сумі 30000грн. (а.с.49 т.1) за договором №12/12 про надання правової (юридичної) допомоги від 01.12.2009р. (а.с.а.с.45-47 т.1), укладеним із адвокатом Козловим Є.М.

Виходячи з правової позиції Вищого господарського суду України, сформульованої в п.11 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/155, п. 11 Інформаційного листа від 14.12.2007р. №01-8/973 та п. 28 Інформаційного листа від 18.03.2008р. №01-8/164, суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, пов'язаних зі сплати послуг адвокатів, маж враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Таким чином, розглядаючи конкретну справу, суд з урахуванням її обставин  може обмежити розмір відповідної компенсації з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Приймаючи до уваги, що:

- зміст 1.1 договору  №12/12 про надання правової (юридичної) допомоги від 01.12.2009р. передбачає необхідність надання адвокатом послуг клієнту і на стадії апеляційного та касаційного перегляду справи №36/385, і під час її розгляду Верховним Судом України, тоді як здійснений за договором платіж у 30000грн. опосередковує повне виконання клієнтом своєї грошових зобов'язань  - і з урахуванням можливого апеляційного та касаційного провадження. В свою чергу, Господарським судом Донецької області витрати мають розподілятися з огляду на обсяг наданих на момент прийняття рішення суду послуг;

- відсутність серед наданих документів доказів на підтвердження видатків авдоката, пов'язаних із розглядом справи (транспортних, на відрядження тощо),

- відношенню здійсненого на користь адвоката платежу до загальної суми позовних вимог,

суд дійшов висновку, що належна до компенсації Відповідачем частка судових витрат, пов'язаних зі сплатою послуг адвоката у світлі принципів розумної обґрунтованості їх розміру  адекватності впливу участі адвоката на результат вирішення заявлених вимог, має становити 5000грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-фінансова група „Нафтахім”, м. Київ (ідентифікаційний код 36472721) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Марвей”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 25604035) про стягнення заборгованості в розмірі 700598,37грн., штрафу в розмірі 70059,84грн., пені в розмірі 54548,91грн., 3% річних в розмірі 8021,46грн., інфляційну індексацію  в розмірі 39303,54грн. задовольнити у повному обсягу.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Марвей”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 25604035) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-фінансова група „Нафтахім”, м. Київ (ідентифікаційний код 36472721) заборгованість в сумі 700598,37грн., штраф в розмірі 70059,84грн., пеню в розмірі 54548,91грн., 3% річних в розмірі 8021,46грн. та інфляційну індексацію  в розмірі 39303,54грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Марвей”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 25604035) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-фінансова група „Нафтахім”, м. Київ (ідентифікаційний код 36472721) державне мито в розмірі 8725,32грн.,  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236гррн.  та з оплати послуг адвоката  в розмірі 5000грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.03.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст  рішення складено та підписано 04.03.2011р.

Суддя                                                               Попков Д.О.