Постанова

від 22.02.2011 по справі 26/235-07-4954

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

26/235-07-4954

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"22" лютого 2011 р. Справа № 26/235-07-4954

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді  Разюк Г.П.

суддів: Колоколова С.І , Гладишевої  Т.Я.

(склад суду змінено згідно розпорядження в.о. голови суду № 147 від 21.02.11р.)

при секретарі судового засідання Підгурському Д.Л.

за участю представників сторін:   

від позивача –Гоцуляка В.О. за довіреністю №7 від 31.01.11р.,

від відповідача -  Шаркової Н.Р. за довіреністю від 04.01.11р,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Нива-1”, м. Одеса  

на рішення господарського суду Одеської області від „27” серпня 2007 року

по справі № 26/235-07-4954

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Одеський завод „Строммашина”, м. Одеса

до скаржника

про стягнення 850 000 грн.

/повна фіксація судового процесу здійснювалась відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України/

                                                       В С Т А Н О В И В :

В  червні2007 року Відкрите акціонерне товариство (далі –ВАТ) „Одеський завод „Строммашина”  звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства  з обмеженою відповідальністю (далі –ТОВ)„Нива-1” про стягнення з останнього грошової компенсації вартості 34% автозаправної станції /АЗС/ у розмірі 850 000грн., а також  судових витрат, а саме:  на сплату державного мита у розмірі 8570грн., оплату за проведення експертизи у розмірі 7000грн. та 118грн. витрат за ІТЗ судового процесу.

В заяві від 25.07.07р. позивач збільшив позовні вимоги та додатково просив стягнути з відповідача 34% доходів, отриманих ТОВ „Нива-1” від використання автозаправної станції в період з 24.02.2004р. по 25.07.2007р.

Позовні вимоги з посиланням на ст.ст.183, 359, 364 ЦК України мотивовані тим, що позивачу на праві власності належать 34% автозаправної станції, а висновок експертизи від 12.06.2007р. встановив неможливість виділу в натурі долі позивача та визначив ринкову вартість автозаправної станції, 34% якої та таку ж частину доходів за час користування АЗС позивач просе стягнути, оскільки відповідач не виявив бажання експлуатувати її спільно.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.08.2007р.(суддя Никифорчук М.І.) позовні вимоги ВАТ „Одеський завод „Строммашина” задоволено, з ТОВ „Нива-1” стягнуто грошову компенсацію вартості 34% автозаправної станції у розмірі 850 000грн., оплату за проведення експертизи у розмірі 7 000грн., державного мита 8 570грн. та витрат та інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118грн.. Такий висновок суду був прийнятий з огляду на те, що позивач належним чином довів належність йому на праві власності 34% автозаправної станції, яка враховуючи ринкову вартість,  встановлену експертизою, складає 850 000грн.. Надану позивачем заяву про збільшення позовних вимог суд в описовій частині рішення відхилив з огляду на те, що вона не сплачена державним митом у встановленому розмірі та порядку.

Не погоджуючись з зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду Одеської області ТОВ „Нива-1” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення про стягнення  грошової компенсації вартості долі нерухомого майна у сумі 850000грн. та закрити провадження у справі.

В обґрунтування своєї позиції, скаржник посилається на не повне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими та порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, на думку скаржника, винесення рішення відбулось з значним порушенням ст. 81-1 ГПК України, оскільки на засіданні 27.08.2007р. не було задоволено клопотання відповідача щодо здійснення технічної фіксації процесу.

Скаржник зазначає, що  судом першої інстанції не вірно тлумачиться ст. 55 ЗУ „Про господарські товариства”, відповідно до якої виділенню частки у спільному майні товариства передує подання заяви до керівних органів товариства про вступ до товариства або про відмову від вступу до товариства. Судом проігноровано, що позивач ніяких правочинів, які б свідчили про його волевиявлення з питань вступу чи відмови від вступу до товариства не вчиняв, отже відсутній предмет спору.

Також скаржник стверджує, що вартість частки, яку заявляє позивач у сумі 850 000грн. штучно завищена, оскільки ґрунтується на висновках не судової експертизи, а експертом була врахована вартість права на землекористування, яке у відповідача відсутнє. На думку  скаржника здійснена оцінка права оренди на земельну ділянку, яка складає 507тис. грн. не повинна  входити у загальну суму вартості оцінки, визначеної на рівні 2500000грн. і відповідно вартість частки у розмірі 34% від загальної суми не враховуючи  507 тис. грн. повинна складати  677620грн..

Колегією було задоволено клопотання скаржника про призначення судової оціночної експертизи для визначення ринкової вартості автозаправної станції, у зв'язку з чим провадження в справі зупинялося до отримання експертного висновку. Крім того, було задоволено клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до розгляду господарським судом Одеської області справи №28-16/330-07-9237 за позовом ТОВ „Нива-1” до Укрспецюсту, ДВС, ВАТ „Одеський завод „Строммашина” про визнання недійсними прилюдних торгів, договору та свідоцтва про право власності, а також про визнання права власності. В задоволені даного позову ТОВ „Нива-1” було відмовлено постановою Одеського апеляційного суду від 7.09.10р., яку 3.11.10р. залишено без змін Вищим господарським судом України. Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження в справі, судова колегія поновила його з  22.02.11р..

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, однак в судовому засіданні від 22.02.11р. заявляв клопотання про відмову від позову, але судова колегія відхилила це клопотання, оскільки норми чинного процесуального законодавства не передбачають можливості відмови від позову на стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ  „Нива-1” на підставі свідоцтва про право власності №014615/а.с.5/, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 20.07.2001р., належала автозаправна станція на 150 заправок на добу, яка розташована за адресою: м. Одеса, Перший Амурський провулок,1А.

24.02.2004р. ВАТ „Одеський завод „Строммашина” на прилюдних торгах придбав 34% вказаної автозаправної станції, а 25.02.2004р. отримав Свідоцтво про право власності/а.с.4/ та 06.04.2004р. зареєстрував його в МБТІ за №1218 у книзі №31неж на стор. 119.

Відповідно    ст. 364 ЦК України, співвласник  має  право  на  виділ  у  натурі  частки  із  майна, що  є  у спільній  частковій  власності.  Якщо  виділ  у  натурі  частки із спільного  майна  не  допускається  згідно  із  законом  або  є  неможливим  співвласник,  який  бажає  виділу,  має  право на одержання від інших  співвласників  грошової  або  іншої  матеріальної  компенсації  вартості   його  долі. Згідно ст. 183  цього ж  кодексу,  неподільною  є  річ,  яку  не можна  поділити без втрати   її  цільового   призначення. Об'єктом  спору  по справі є  автозаправна станція  з  якої  об'єктивно неможливо виділити  у  натурі  долю  позивача.

Висновок експертизи ОФ „ИнЮг-Експертиза” №5-11/3 від 12.06.2007р./а.с.8-27/, який надав позивач підтверджує неможливість виділення вказаної долі в розмірі 34% будівель та споруд автозаправної станції та встановив її ринкову вартість станом на 11.05.2007р. в інтервалі 2 500 000грн.-2 600 000грн.. Таким чином, враховуючи ринкову вартість заправки за нижньою межею інтервалу позивач визначив ринкову вартість 34% автозаправної станції в сумі 850 000грн..

Колегія суддів не погоджується з твердженням скаржника про те, що експертом не правомірно було врахована вартість права на землекористування та відповідно штучно завищена вартість частки, яку заявляє позивач у сумі 850 000грн., оскільки на підтвердження цього права в матеріалах страви міститься рішення №23 виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.01.97р./а.с.37/. Відповідно до зазначено вище рішення малому приватному сільськогосподарському підприємству „Нива-1”/правопопередник позивача - преамбула Статуту –т.1,а.с.77/ надається земельна ділянка площею 0,2907га по Тираспольському шосе, угол -1-й Амурський провулок, для проектування та будівництва автозаправної станції на 450 заправок на добу,  у тимчасове короткочасне користування на умовах оренди строком до 10 років. Також висновком призначеної колегією суддів судової будівельно-технічної експертизи №442 від 04.08.2008р. встановлено, що дійсна вартість в цілому АЗС на 150 заправок на добу, розташованої за адресою: м. Одеса, Перший Амурський провулок, 1-А, з урахуванням її технічного стану на момент оцінки, а також знаходження у спільній частковій власності, в цінах на момент проведення дослідження, становить 2 515 000грн.. Вказана сума  навіть більша ніж та, з якої позивач вирахував вартість 34% автозаправної станції.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто грошову компенсацію вартості 34% автозаправної станції у розмірі 850 000грн..  Клопотання скаржника про призначення повторної будівельної експертизи для нового визначення вартості спірного об'єкту через зменшення ринкових цін на нерухомість колегія суддів відхилила, оскільки перевіряється законність і обгрунтованість рішення господарського суду від 27.08.07р. і вартість спірного об'єкту визначено на цю дату, і її подальшу зміну суд не міг враховувати приймаючи рішення в справі.

Також судова колегія не погоджується з  твердженням скаржника, щодо порушення та не вірного застосування судом першої інстанції ст.55 ЗУ„Про господарські товариства”, відповідно до якої при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню. Вказана норма законодавства взагалі не стосується позивача, оскільки застосовується лише при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, а в даному випадку не відбулася жодна з означених подій і позивач не є спадкоємцем учасника товавариства.

Судова колегія також не може погодитися з доводами скаржника стосовно порушення судом процесуальних норм не задоволенням клопотання відповідача щодо здійснення технічної фіксації судового процесу на засіданні, яке відбулось 27.08.07р., оскільки відповідно до ст.81-1 протокол судового засідання містить усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На вимогу хоча б одного учасника судового процесу в суді першої інстанції чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксація судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. В матеріалах справи вказане клопотання відсутнє, а протокол судового засідання від 27.08.2007р. /а.с.134/ не містить відомостей про його заявлення скаржником в судовому засіданні, при цьому жодного зауваження на протокол від сторін не надходило, отже колегія вважає недоведеним факт заявлення такого клопотання.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 34% доходів, отриманих останнім від використання автозаправної станції в період з 24.02.2004р. по 25.07.2007р., на підставі ст. 359ЦК України, відповідно до якої плоди, продукція, доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, то колегія суддів приходить до висновку про залишення її без розгляду, з огляду на таке. Позивач порушив вимоги ч.5 ст.81ГК України, зокрема без поважних причин не надав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору в цій частині. Суд першої інстанції ухвалою  від 15.08.2007р. зобов'язував сторони надати відомості про доходи за період з 24.02.2004р. по 25.07.2007р., однак позивач не визначив фактичний розмір своєї вимоги і в її обґрунтування належних доказів не представив. Довідка державної податкової адміністрації України у Малиновському районі м. Одеси №27519/10-110 від 23.08.2007р. /а.с.128/ про розмір доходів ТОВ „Нива-1”, відповідно наданих звітів використання реєстратора розрахункових операцій зареєстрованого на АЗС, яка надана на запит суду, не дає можливості визначити розмір доходів за вказаний період, оскільки містить лише відомості про весь валовий виторг на АЗС, а не про чистий прибуток.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що вказана вимога майнового характеру і позивач повинен був сплатити державне мито у встановленому розмірі і порядку, однак оскільки суд не здійснив повернення позову з цієї підстави в порядку, встановленому ст.63 ГПК України, а як свідчать матеріали справи, прийняв її та розглядав по суті, то мав прийняти відносно даної вимоги рішення.

Враховуючи, що ціну вказаної вимоги не визначена позивачем, колегія суддів вважає вірним стягнення державного мита за її розгляд в мінімальному розмірі в сумі 102грн.  згідно ст.3 п.2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”  №7-93 від 21.01.93р.   

За викладених обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга ТОВ „Нива-1”підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 27 серпня 2007 року по справі №26/235-07-4954 слід скасувати частково.

Відповідно із ст.49 ГПК України, витрати по сплаті держмита за розгляд позову та подачу апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

  Керуючись статтями 49, 81, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу  України,  колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Нива-1” задовольнити частково, рішення господарського суду Одеської області від 27 серпня 2007 року по справі №26/235-07-4954 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Нива-1" ( 65076, м.Одеса, пров.Москвіна, 4,  код ЄДРПОУ 20933484  р/р 26009310234601 АБ „Південний" МФО 328209):

-          на  користь  відкритого  акціонерного товариства  „Одеський  завод  „Строммашина" ( 65031, м.Одеса, вул.Чапаєва, 5, код ЄДРПОУ 00240170 р/р 26004000940001 ФКБ „Імексбанк" МФО 388584 ) грошову компенсацію вартості 34% автозаправної  станції  у  розмірі  850 000 (вісімсот п'ятдесят тисяч ) грн.,  оплати за проведення експертизи у розмірі 6916 (шість тисяч дев'ятсот шістнадцять) грн.,  державного мита у сумі 8 498,80 (вісім тисяч чотириста дев'яносто вісім гривень вісімдесят копійок) грн., витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в розмірі 116 (сто шістнадцять) грн.;

-          в доход державного бюджету України 32 грн. державного мита.

Вимогу про стягнення 34% доходів, отриманих від використання автозаправної станції в період з 24.02.2004р. по 25.07.2007р. залишити без розгляду”

Видачу наказів за постановою доручити господарському суду Одеської області.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та  може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                  Г.П. Разюк

Суддя                                                                      Т.Я. Гладишева  

Суддя                                                                      С.І. Колоколов

Повний текст постанови складено  28.02.2011 року.