Постанова

від 04.02.2011 по справі 11/1816-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/1816-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2011 р.                                                                                                    Справа № 11/1816-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Петухов М.Г. ,  суддя Бригінець Л.М.

при секретарі Риштун О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Тесла А.В. (дов. б/н від 02.08.2010 року)

відповідача -  Проскурівська К.У. (дов. №081/2076 від 10.11.2010 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства "Новатор" на рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.10р. у справі № 11/1816-10

за позовом Товариство  з обмеженою відповідальністю "АМГ Полімер"

до Державне підприємство "Новатор"

про стягнення заборгованості за поставлений товар та штрафних санкцій в сумі 355 669 грн. 97 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Хмельницької області №11/1816-10 від 09.12.2010 року (суддя Радченя Д.І.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АМГ Полімер" до Державного підприємства "Новатор" про стягнення заборгованості за поставлений товар та штрафних санкцій в сумі 355 669 грн. 97 коп.

Рішення господарського суду Хмельницької області мотивоване тим, що позивач - ТОВ „АМГ Полімер" - виконав взяті на себе зобов'язання згідно договору №1/06 від 03.01.2006 р., а ДП „Новатор" - зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, у строк встановлений законом не виконав, тому у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач Державне підприємство "Новатор" подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.10 по справі №11/1816-10.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом невірно оцінений факт невизначеності ціни товару, що поставлявся у 2009 році.. Регулювання визначення ціни у положеннях договору, укладеного між сторонами, є суперечливим (п.1.1 і п. 3.1 договору). Судом не враховано вимоги частини 2 ст. 189 ГК України, згідно з якими істотною умовою господарського договору є ціна. Частиною 2 ст. 180 ГК України визначено, що істотними умовами договору є визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода

Договір був підписаний і виконувався сторонами до певного часу з врахуванням його пункту 3.1. Якщо договір містить посилання на визначення ціни сторонами у специфікаціях і тим більш сторони керувались такими специфікаціями у своїх діях протягом кількох років, немає підстав ігнорувати таке положення договору і такі дії сторін. І тут є доречним посилання на ч.1 ст.11 ЦКУ.

При оцінці правовідносин, що виникли між сторонами, не можна ігнорувати і той факт, що пунктом 3.2 договору була визначена ціна договору 2 млн. грн. При подовженні строку дії договору загальна сума договору сторонами не збільшувалась. Відповідно до статті 669 ЦКУ кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Стаття 670 ЦК України встановлює правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару. Зокрема в частині 3 вказаної статті зазначається, що якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін. Домовленість сторін стосовно ціни заданим договором випливає із належним чином оформлених специфікацій на рік. Твердження представника позивача щодо неповернення підписаних нами специфікацій є безпідставними. Зазначені документи все ж таки складались і підписувались позивачем. За умовами цієї специфікації відбувалось постачання товару протягом першої половини 2009 року. Це вбачається зокрема з видаткової накладної від 2.06.09 № А-00000013, де ціна втулок ВКЦ 30150x2,2 відповідає ціні, зазначеній у специфікації № 6, а саме 0,89 грн. за одну штуку, а ціна підп'ятника ІЖС 3,0x1,2 відповідно 0,69 грн. за штуку. Така ж ціна на зазначений товар спостерігається і у видатковій накладній від 25.06.2009 № А-00000015. Але якщо позивач буде наполягати на невизнанні ним цін. зазначених у специфікації № 6, для визначення ціни за нормою ч.3 ст.670 ЦКУ України можна використати попередні специфікації за 2008, або 2007, 2006 роки.

Таким чином, якщо прийняти ціни, зазначені у специфікації №6 і повернутись до видаткових накладних від 19.11.2009 р., ціна втулок збільшена порівняно з ціною специфікації на 35 копійок, а саме до 1,24 гри., а ціна підп'ятників на 22 копійки - до 0,81 грн..

Крім того неузгоджене з відповідачем збільшення ціни на зазначені найменування товару відбулось у поставці за видатковою накладною від 06,07.2009 р. № А-00000017 на втулки ціна зазначена 1,12 грн. - на 23 копійки більше ніж в специфікації, а на підп'ятники ціна вказана 0,73 грн. - 04 копійки більше порівняно зі специфікацією.

Остання сума (52 200 грн.) сплачена позивачу під час розрахунку за липневу 2009 року поставку, але зважаючи на викладені обставини має бути врахована під час визначення в даній справі дійсного розміру боргу.

Таким чином, на думку скаржника, розмір заявленої до стягнення суми основного боргу має зменшитись: 328 800,00 грн. - 81 600 грн. - 52 200 грн. =195 000 грн.

Також в позивача немає підстав вимагати застосування статті 625 ЦК України, оскільки оплата поставленого ним у надлишковій кількості порівняно з договором товару регулюється вже не умовами договору, а положеннями статті 670 ЦК України.

Частиною 1 стані 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Додаткові угоди про продовження дії договору на 2007, 2008 і 2009 роки не збільшували суму договору. Таким чином умови передоплати стосувались лише поставок, які здійснювались в межах визначеного пунктом 3.2 договору грошового еквіваленту кількості товару, що підлягав купівлі-продажу. Це випливає з того, що у специфікаціях не зазначалась загальна сума поставки, ціна зазначалась без ПДВ і були відсутні вказівки про внесення змін до основного тексту договору. Що стосується положень пунктів 1.1. і 2.1. договору - вони регламентують постачання товару лише в межах, визначених пунктом 3,2 договору. Видаткові накладні не є тими документами, якими можуть вноситись зміни до договору, вони видаються лише на його виконання.

У такому разі постачання товару відбулось без зазначення строку розрахунків. Частиною 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства Вимога про сплату вартості поставленого товару від позивача надійшла відповідачеві лише влітку 2010 року, але враховуючи невизначеність ціни товару не могла бути задоволена.

В своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що предметом позову по справі № 11/1816-10 була несплата Відповідачем вартості товару, поставленого згідно видаткових накладних № А-00000033 від 19.11.2009 та № А-00000034 від 19.11.2009 на загальну суму 328800,00грн. (триста двадцять вісім тисяч вісімсот гривень 00 копійок). Відповідач не заперечує проти того, що товар за зазначеними видатковими накладними уповноваженими особами Відповідача був отриманий.

Відповідно до п.1.1. тексту Договору №1/06 від 03.01.2006р. за яким здійснювалась поставка товару: Продавець продає, а Покупець купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-прийняття товару від Продавця до Покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Відповідно до зазначеного пункту Позивач здійснював поставку товарів Відповідачу, а останній отримував товар протягом усього терміну дії Договору №1/06 від 03.01.2006р. та сплачував за нього грошові кошти, крім оплати двох останніх видаткових накладних №А-00000033 від 19.11.2009 та № А-00000034 від 19.11.2009 на загальну суму 328800,00грн. (триста двадцять вісім тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Ціна кожної поставленої партії товару попередньо погоджувалась сторонами у наступному порядку:

1)  після  отримання  від   Відповідача  замовлення  на  партію  товару  Позивач направляв для оплати замовленої партії товарів Відповідачу Рахунок -фактуру, у якій був визначений асортимент та найменування замовленого товару, його кількість та вартість («без»та «з»ПДВ);

2)   відповідно   до   отриманих   рахунків-фактур   Відповідач,   погоджуючи   ціну замовленого товару, здійснював оплату товару, на підтвердження чого Позивачем до матеріалів Справи №11/1816-10 долучені банківські виписки з рахунку Позивача, у яких в якості підстави для оплати зазначено саме відповідний рахунок-фактуру Позивача. На останню поставку товару за Договором №1/06 від 03.01.2006р. (згідно видаткових накладних №А-00000033 від 19.11.2009 та № А-00000034 від 19.11.2009 на загальну суму 328800,00грн.) Позивач так само попередньо надавав рахунки-фактури № А-00000032 від 23.10.2009р.  та № А-00000033  від 23.10.2009р., які долучені до матеріалів  Справи №11/1816-10. Таким чином про ціну товару Позивач попередньо повідомляв Відповідача, і останній не надавав будь-яких заперечень щодо вартості товару, зазначеної в рахунках-фактурах № А-00000032 від 23.10.2009р. та № А-00000033 від 23.10.2009р. Крім того товар за видатковими накладними № А-00000033 від 19.11.2009 та № А-00000034 від 19.11.2009 на загальну суму 328800,00грн. був прийнятий уповноваженими представниками Відповідача без будь-яких зауважень. До того ж, тривалий строк Позивач намагався вирішити питання щодо виконання Відповідачем зобов'язань по оплаті останньої партії товару в досудовому порядку, неодноразово відправляючи Відповідачу вимоги про оплату товару в письмовій формі (до матеріалів Справи №11/1816-10 долучені: Лист до Відповідача вих. № 05/10 від 05.07. 2010р. та доказ його відправлення Відповідачу; Претензія до Відповідача вих. № 06/10 від 09.08.2010р. з розрахунком заборгованості та доказ її відправлення Відповідачу; Претензія до Відповідача вих. №07/10 від 20.08.2010р. з розрахунком заборгованості та доказ її відправлення Відповідачу) та телефонуючи представникам останнього, проте такі дії не призвели до бажаного результату та сума заборгованості Відповідача залишилась без змін. Під час переговорів та листування з метою вирішити спір в досудовому порядку Відповідач жодного разу не повідомляв про незгоду з ціною товару, більше того - на пропозицію повернути несплачену частину товару відповів відмовою. На надіслані претензії Відповідач не надав відповідей, при розгляді Справи №11/1816-10 Господарським судом Хмельницької області 09.11.2010р. та 18.11.2010р. Відповідач також не надавав будь-яких заперечень щодо незгоди з ціною товару, та намагався всіляко затягнути судовий розгляд цієї справи, ігноруючи вимоги Ухвал Господарського суду Хмельницької області від 14.10.2010р. та 09.11.2010р. (по Справі №11/1816-10).

Згідно частини 1 ст.688 ЦК України Покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. Застосовуючи аналогію закону та принцип розумності у разі незгоди з ціною товару Відповідач мав можливість не приймати товар, якщо ціна товару його не влаштовує (враховуючи, що попередньо з ціною товару Відповідач був ознайомлений шляхом отримання відповідного рахунку-фактури та видаткової накладної) або повернути прийнятий товар, або хоча б надати свої зауваження Позивачу щодо ціни товару у розумний строк.

Матеріалами Справи №11/1816-10 підтверджується, і цей факт не оспорюється представником Відповідача, що протягом більше ніж рік з дати поставки товарів згідно видаткових накладних №А-00000033 від 19.11.2009 та № А-00000034 від 19.11.2009 будь-яких заперечень щодо ціни товару та/або його поставки Позивач від Відповідача не отримував.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідач належних доказів на спростування обставин, повідомлених Позивачем, не надав.

Щодо редакції п.3.1. тексту Договору №1/06 від 03.01.2006р., то можемо пояснити наступне:

1)Специфікація не є єдиним документом, згідно якого сторонами погоджується вартість товару (на підтвердження чого в п. 1.1.Договору №1/06 від 03.01.2006р. є посилання на те, що   ціна   товару  встановлюється   саме   в   накладних; також ціна товару погоджувалась сторонами при оплаті замовленої вартості товару у відповідних рахунках - фактурах);

2)Відповідно до тексту Договору №1/06 від 03.01.2006р. Специфікація не визначена як безумовний та необхідний документ для здійснення поставки, а виступає лише додатковим загальним узгодженням ціни. Більше того, Договором №1/06 від 03.01.2006р. жодним чином не врегульований порядок внесення змін та доповнень до Специфікації, а відповідно може мати місце зловживання та ухилення від її підписання з боку однієї із сторін. Крім того, долучені Відповідачем до своїх заперечень копії Специфікацій не мають дати їх складання,    а відповідно не можливо встановити    період у який вони були укладені та на який розповсюджувались;

Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що ціна поставленого та не оплаченого Відповідачем товару (видаткові накладні № А-00000033 від 19.11.2009 р. та № А-00000034 від 19.11.2009р. на загальну суму 328800,00 грн.) відповідає умовам Договору  та є погодженою сторонами, а Скаржником на даний час не надано обґрунтованих доказів на підтвердження правомірності не здійснення розрахунку за отриманий товар. З врахуванням наведеного подальші твердження та розрахунки Скаржника про те, що товар, прийнятий ним за накладними № А-00000033 від 19.11.2009 р. та № А-00000034 від 19.11.2009 р. має бути оплачений за іншою ціною є нікчемними та не обґрунтовані належними доказами.

Відповідно до. ст.193 Господарського кодексу України:

1. Суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

7. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Ст.526 Цивільного кодексу України встановлено: «Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Ч.З ст.509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Також, стаття 692 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Покупець зобов'язаний оплатити продавцеві повну ціну переданого товару, а продавець має право вимагати його оплату.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України «Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання».

Матеріали справи №11/1816-10 містять належні докази прийняття товару, поставленого згідно видаткових накладних № А-00000033 від 19.11.2009 та № А-00000034 від 19.11.2009 на загальну суму 328800,00грн. уповноваженими представниками Відповідача, та про відсутність будь-яких зауважень (в тому числі і щодо ціни) з боку Відповідача, щодо поставленого товару. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 328800,00грн. належним чином доведені, підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи,    і правомірно та обґрунтовано визнані (задоволені) рішенням Господарського суду Хмельницької області по Справі №11/1816-10 від 09.12.2010р.

У апеляційній скарзі ДП «НОВАТОР»посилається на п. 3.2. Договору, яким була визначена його ціна у сумі 2 млн. грн. і яка при подальшому продовженні строку його дії Договору не збільшувалась. Проте, незважаючи на це. товар і надалі замовлявся і оплачувався Відповідачем, відповідно до умов Договору, що в свою чергу також свідчить про згоду ДП «НОВАТОР»на збільшення ціни Договору.

Не зрозумілим є посилання Скаржника на статтю 670 Цивільного кодексу України, яка встановлює правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, оскільки ч.2 ст. 669 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Згідно п. 2.1. Договору № 1/06 від 03.01.2006р. найменування та кількість товару зазначаються в накладних, які є невід'ємними частинами цього договору. Наявність відповідних накладних з визначенням найменування та повної кількості товару поставленого згідно умов Договору № 1/06 від 03.01.2006р. не оспорюється сторонами, тому здійснені Скаржником посилання на прийняття останнім не погодженої кількості товару не відповідає дійсності, вимогам чинного законодавства України та матеріалам Справи №11/1816-10.

2. Зауваження Скаржника, щодо неправомірності застосування статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки оплата поставленого товару регулюються не умовами Договору № 1/06 від 03.01.2006р., а положеннями ст. 670 Цивільного кодексу України є неправомірними, оскільки у редакції п. 5.1. Договору № 1/06 від 03.01.2006р. прямо встановлено, що у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань за даним договором, Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Чинним законодавством України відповідальність за порушення зобов'язання передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме: «1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Матеріали Справи № 11/1816-10 містять належні докази:

1) прийняття товару, поставленого згідно видаткових накладних  № А-00000033 від 19.11.2009 р. та № А-00000034 від 19.11.2009 р. на загальну суму 328800,00 грн. уповноваженими представниками Скаржника;

2)відсутність будь-яких зауважень (в тому числі і щодо ціни) з боку Скаржника щодо поставленого товару;

3)порушення  строків  та  порядку розрахунків  Відповідачем  за  отриманий  від Позивача товар.

Таким чином, задоволені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.12.2010р. у Справі № 11/1816-10 вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача інфляційних витрат та 3% річних є правомірними, та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

В судовому засіданні 04.02.2011 року колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, заслухала представників сторін, вивчила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, відзив на апеляційну скаргу, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення господарського суду Хмельницької області в резолютивній частині в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат викласти в новій редакції виходячи з наступного.

03.01.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „АМГ Полімер" м. Київ (продавець) та Державним підприємством „Новатор" м. Хмельницький (покупець) укладено договір №1/06, відповідно до умов якого продавець зобов'язався продавати, а покупець купувати та оплачувати на умовах та в поряджу, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, ще засвідчують передачу-приймання товару від продавця до покупця та є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1.).

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. вказаного договору поставка здійснюється за узгодженими цінами за одиницю продукції, що вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору. Загальна ціна договору складає 2 000 000,00 грн.

Розділом 4 договору №1/06 сторони обумовили порядок поставки і розрахунків, а саме: згідно п. в. 4.1. - 4.3. порядок розрахунків - 100 % передплата. Покупець виконує передплату в термін не більше 10-ти днів від дня отримання виставленого покупцем рахунку за поставлену продукцію згідно специфікації до договору. Поставка товару продавцем покупцю здійснюється з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця впродовж, але не пізніше 15 днів.

Відповідно до п. 6.1. договір №1/06 від 03.01.2006р. вступає в дію з моменту його підписання і діє де 31.12.2006р.

Додатковими угодами №3 від 13.12.2006р., №4 від 18.12.2007р., №5 від 15.12.2008р. стороні вирішили продовжити строк дії договору №1/06 від 03.01.2006р. до 31.12.2009р.

В специфікаціях №1, №2, №5 сторони визначили ціну товару.

На виконання умов договору №1/06 від 03.01.2006р. ТОВ „АМГ Полімер" (позивач у справі виставило ДП „Новатор" (відповідач у справі) рахунки-фактури за продукцію на загальну суму 328 800,йіі грн., а саме: рахунок-фактуру №А-00000032 від 23.10.2009р. на суму 294 600,00 грн. та №А-00000033 23.10.2009р. на суму 34200,00 грн.

19.11.2009р. ТОВ „АМГ Полімер" поставило ДП „Новатор" товар на загальну суму 328 800,00 гра, а саме: згідно видаткової накладної №А-00000033  від  19.11.2009р.  на суму 294 600,00 грн. та згідно видаткової накладної №А-00000034 від  19.11.2009р.  на суму 34200,00 грн. через Рогацьку Л.С. за довіреністю серії №1794 від 19.11.2009р.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають  між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але: аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагав від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовідносини між ТОВ „АМГ Полімер" та ДП „Новатор" виникли на підставі договору №1/06 від 03.01.2006р., відповідно до умов якого ТОВ „АМГ Полімер" зобов'язався продавати, а ДП "Новатор" купувати та оплачувати на умовах та в порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від продавця до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних ТОВ „АМГ Полімер" поставило ДП „Новатор" продукцію на загальну суму 328 800,00 грн. Вказані накладні підписані повноважними представниками та скріплені печатками сторін.

Про факт отримання даної продукції повноважний представник відповідача не заперечує.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач - ТОВ „АМГ Полімер" - виконав взяті на себе зобов'язання згідно договору №1/06 від 03.01.2006р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Оскільки, відповідач - ДП „Новатор" - зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, у строк встановлений законом не виконав, у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Позивач надіслав відповідачу 05.07.2010р. лист з вимогою сплатити борг в розмірі 328 800,00 грн., а також акт звірки розрахунків, про що свідчать поштовий опис вкладення у цінний лист від 05.07.2011 поштова квитанція №0966 від 05.07.2010р., №1027 від 05.07.2010р.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

А тому, слід провести перерахунок 3% річних за період з 20.07.2010 року по 11.10.2010 року, а у задоволенні інфляційних втрат відмовити повністю, оскільки їх нарахування не відповідає періоду заборгованості.

В іншій частині рішення відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства "Новатор" на рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.10р. у справі № 11/1816-10 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.10р. у справі № 11/1816-10 змінити в частині нарахування 3% рівних та інфляційних втрат.

3. Резолютивну частину рішення викласти у новій редакції:

"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АМГ Полімер" м.Київ до Державного підприємства "Новатор" м.Хмельницький про стягнення заборгованості в сумі 355 669 грн. 97 коп., з яких 328 800,00 грн. - основного боргу, 8785,97 грн. - 3% річних, 18 084,00 грн. - інфляційних втрат задоволити частково.

Стягнути з державного підприємства „Новатор" (м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 17; код ЄДРПОУ 22987900) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „АМГ Полімер" (м. Київ, вул. Арсенальна, 20; код 31567373) 328 800,00 грн. (триста двадцять вісім тисяч вісімсот гривень) - основного боргу, 2 236,92 грн. (дві тисячі двісті тридцять шість гривень дев'яносто дві копійки) - 3% річних, 3310,36 грн. (три тисячі триста десять гривень тридцять шість копійок) - витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В стягненні інфляційних втрат відмовити повністю."

Головуючий суддя                                                                       Демидюк О.О.  

Суддя                                                                                              Петухов М.Г.  

Суддя                                                                                              Бригінець Л.М.