Постанова

від 16.02.2011 по справі 4/109-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

   

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2011 р.                                                           Справа № 4/109-10  

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Огороднік К.М., суддя Мельник О.В. ,  суддя Коломис В.В.

при секретарі Багній А.П.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 - підприємець,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.2010 року у справі № 4/109-10 (суддя Білоус В.В.)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до Відділу Держкомзему у Мурованокуриловецького районі Вінницької області

до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації

за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лучинчицької сільської ради

про визнання дійсним договору оренди ставка з земельною ділянкою водного фонду

В судовому засіданні 16.02.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.09.2010 року у справі № 4/109-10 відмовлено в позові фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Мурованокуриловецького районного відділу земельних ресурсів про визнання дійсним договору оренди водного об’єкта (ставка), з земельною ділянкою водного фонду від 07.06.2004 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану рішення суду та прийняти рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційних вимог скаржник зазначає, що при прийнятті спірного рішення, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права.

В судовому засіданні апелянт підтримав свої вимоги та наполягав на задоволені скарги.

Відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення місцевого суду залишити без змін.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Мурованокуриловецької районної державної адміністрації від 04.06.2004 року № 170 "Про надання в оренду земель водного фонду за межами населеного пункту на території Лучинської сільської ради" затверджено технічну документацію по інвентаризації земель водного фонду та передачі в оренду земельної ділянки водного фонду (ставок) громадянину ОСОБА_1 для риборозведення на території Лучинчицької сільської ради; надано громадянину ОСОБА_1 в оренду терміном на 4 роки 10 місяців земельну ділянку водного фонду (ставок) загальною площею 5,0853 га., в тому числі під водою 4,2863 га., під гідротехнічними спорудами 0,3455 га.; зобов'язано громадянину ОСОБА_1 в місячний термін подати в Мурованокуриловецьке відділення Вінницької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті земельних ресурсів" на державну реєстрацію договір оренди земельної ділянки.

На підставі розпорядження Мурованокуриловецької райдержадміністрації № 170 від 04.06.2004 року, між Мурованокуриловецькою районною державною адміністрацією ("орендодавець") і ОСОБА_1 ("орендар") 07.06.2004 року укладено договір оренди водного об'єкта (ставка) з земельною ділянкою водного фонду загальною площею 5,0853 га., розташованого в Лучинчицькій сільсікій раді Мурованокуриловецького району Вінницької області. Договір укладено на 4 роки 10 місяці.

Крім того, судовою колегією встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази реєстрації договору від 07.06.2004 року в органах ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті земельних ресурсів".

Скаржник в судовому засіданні вказував, що договір не було зареєстровано по вині районного відділу земельних ресурсів, оскільки розпорядження голови Мурованокуриловецької районної державної адміністрації від 01.08.2004 року № 206 саме на відділ було покладено обов’язок по забезпеченню реєстрації договору відповідно до чинного законодавства.

Згідно ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

В ст. 18 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату підписання договору) було передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Стаття 125 Земельного кодексу України (в редакції на час розгляду справи) визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки державна реєстрація договору від 07.06.2004 року не здійснювалась, він не набрав чинності.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, у відповідності до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З вищенаведеного слідує, що предмет позову - визнання договору оренди дійсним, згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України, не відповідає законодавчо встановленим способам захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав.

Судова колегія зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що в договорі від 07.06.2004 року підставою його підписання і передачі позивачеві в оренду земельної ділянки водного фонду вказано розпорядження № 170 від 04.06.2004 року, а не № 206 від 01.08.2004 року, на яке посилається скаржник.

Також судовою колегією звертається увага на те, що 07.06.2004 року договір укладено між Мурованокуриловецькою районною державною адміністрацією і ОСОБА_1 Термін дії цього договору складав 4 роки 10 місяців (закінчився 07.04.2009 року). ОСОБА_1 набув зареєстрований фізичною особою –підприємцем 06.05.2009 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії В03 № 288809.

Згідно ч.1 ст.123, ч. 1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. З огляду на це, підставою укладення договору оренди земельної ділянки або пролонгації договору оренди, який пройшов державну реєстрацію і набув чинності, має бути рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду або про пролонгацію чинного договору оренди, в зв'язку із закінченням строку оренди, на новий строк. Зміст вказаних норм закону свідчить про те, що пролонгація договору оренди без відповідного рішення органу виконавчої влади про це і зазначення нового строку оренди, не допускається. Матеріали судової справи свідчать про те, що відповідне рішення про продовження строку оренди земельної ділянки водного об'єкта, що була предметом договору від 07.06.2004 року, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування не приймалося. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2010 року в справі № 2-а-5377/09/0270, яка набрала чинності 12.02.2010 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволені адміністративного позову до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області про зобов'язання Мурованокуриловецької районної державної адміністрації прийняти розпорядження про продовження терміну оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 5,0853 га. терміном на 5 років. Відповідно, твердження апелянта, про те, що договір оренди від 07.06.2004 року пролонговано на той самий строк і на тих же умовах, не ґрунтується на обставинах справи та вимогах чинного законодавства.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.2010 року у справі № 4/109-10 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                       Огороднік К.М.  

Суддя                                                                                              Мельник О.В.  

Суддя                                                                                              Коломис В.В.