Постанова

від 14.02.2008 по справі 11/322-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/322-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 лютого 2008 р.                                                                                    № 11/322-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя:Першиков Є.В.

суддівДанилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши  матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Придніпровська залізниця"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2007р.

у справігосподарського суду№11/322-07 Дніпропетровської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000"

додержавного підприємства "Придніпровська залізниця"

проза участю  представників сторін:позивача -відповідача -стягнення коштів

Саєнко І.М. дов. від 01.01.2008Пащук В.В. дов. № 69 від 01.01.2008

В С Т А Н О В И В:

У червні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 211393,38грн., суми нарахованої пені у розмірі 19134,76грн., штрафу у розмірі 19207,53грн., три проценти річних у розмірі 3376,70грн., інфляційні згідно індексу інфляції 5037,45грн., витрат по наданню правової допомоги адвоката у розмірі 42878,67грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2007р. (суддя Мельниченко І.Ф.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з державного підприємства "Придніпровська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" суму основного боргу в розмірі 211393,38грн., суми нарахованої пені у розмірі 1858,69грн., три проценти річних у розмірі 3345,64грн., інфляційні згідно індексу інфляції 4994,11грн., витрат по наданню правової допомоги адвоката у розмірі 20152,66грн., держане мито у розмірі 2386,92грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 108,56грн.

Рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовано фактом порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, а в частині відмови про стягнення штрафу відповідно до вимог частини 2 статті 231 Господарського кодексу України рішення мотивовані тим, що договором була передбачена відповідальність за порушення виконання даного зобов'язання у виді пені, а не штрафу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення штрафу і витрат за послуги адвоката задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що при прийняті рішення господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Державне підприємство "Придніпровська залізниця", також звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та припинити провадження по справі, посилаючись на те, що при прийняті рішення господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, а також повідомляло про оплату 10.08.2007основного боргу 211393,38 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.10.2007р. (судді Джихур О.В., Лисенко О.М., Виноградник О.М.) апеляційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" залишено без задоволення, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 39714,22грн., посилаючись на те, що витрати на оплату послуг адвоката слід стягувати пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В решті рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарських судів, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені по справі рішення та припинити провадження по справі, посилаючись на те, що при прийняті постанови та рішення господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, оскільки, на думку товариства, вони прийняті без порушення норм матеріального права.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові та рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 17.11.2006 між державним підприємством "Придніпровська залізниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" було укладено договір №ПР/П-06-1453/НЮ( далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язується поставити і передати у власність відповідачу певну продукцію, товар, відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору), відповідач зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

Пунктами 6.2, 6.3 розділу 6 Договору сторони передбачили, що відповідач сплачує загальну вартість товару протягом 30 календарних днів після підписання сторонами товарно-приймальних документів, при цьому розрахунок за договором здійснюється наступним чином: 99% загальної суми договору –шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, а 1% від загальної суми договору передачею векселів сторонніх організацій.

Пунктами 4.2, 4.4 розділу 4 договору сторони передбачили, що датою поставки товару є дата підписання накладної на прийняття товару та акту прийому-передачі уповноваженими представниками сторін. Представник відповідача зобов'язаний звірити відповідність кількості, якості і асортимент товару, вказаному в рахунку-фактурі або накладній, розписатися за отримання товару та надати представнику позивача доручення на отримання товару.

Пунктом 10.2 розділу 10 договору сторони передбачили майнову відповідальність відповідача за порушення строків оплати у виді пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

По накладній №R-90114 від 28.11.2006р. на підставі довіреності  № 549579 від 28.11.2006р. було відвантажено товар на суму 274393,38грн., зазначений факт отримання товару не спростовано відповідачем жодним доказом відповідно до статей 33, 32, 36 Господарського процесуального кодексу України, підтверджується накладною, довіреністю, фактом повної оплати.

22.03.2007р. відповідачем було здійснено часткову оплату за отриманий товар грошовими коштами з порушенням строків на загальну суму 60000,00грн.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту  або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що акт прийому-передачі товару сторонами не складався, але виникнення обов'язку по оплаті пов'язується з підписанням товарно-приймальних документів, якими є накладна і довіреність згідно з Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, а також акту приймання-передачі. Тобто акт приймання-передачі не є єдиним доказом поставки продукції.

Крім того, відповідач частково здійснив оплату вартості продукції, чим підтвердив факт належного його приймання згідно з умовами договору, в певній кількості, якості та ціні.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули суми нарахованої пені у розмірі 1858,69грн., три проценти річних у розмірі 3345,64грн., інфляційні згідно індексу інфляції 4994,11грн., державне мито у розмірі 2386,92грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 108,56грн.

Однак, щодо стягнення суми основного боргу 211393,38грн.доводи Придніпровської залізниці, викладені в касаційній скарзі, заслуговують на увагу. На день винесення рішення господарським судом залізниця не повідомила суд при оплату заборгованості, тому рішення винесено по наявним доказам. Однак, в апеляційний суд відповідачем  було подано докази оплати основного боргу та зазначено про це в апеляційній скарзі.

У відповідності із ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції.

Тому Дніпропетровський апеляційний господарський суд при повторному розгляді справи повинен був перевірити надходження коштів 211393,38 грн. на рахунок позивача та прийняти судове рішення з урахуванням погашення відповідачем основного боргу.

          Щодо стягнення витрат на послуги адвоката, то судом першої інстанції  ці витрати оцінені як явно завищені, оскільки підготовка позовної заяви не пов'язана із значною витратою часу чи складністю, тому юридичні послуги  стягнуті з відповідача частково.

      Скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про стягнення юридичних послуг з відповідача суто пропорційно сумі задоволених позовних вимог, Дніпропетровський апеляційний господарський суд послався на  відсутність права у суда зменшувати розмір судових витрат, питання відшкодування яких залежить тільки від результатів вирішення спору.

        Однак, такий висновок апеляційного суду є хибним.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись своїми правами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має  враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Судом першої інстанції про винесенні рішення про стягнення з відповідача юридичних послуг у складі судових витрат не досліджено умови договору  від 17.03.2007 ТОВ "Рим 2000" та адвоката Саєнко І.М., додаток № 1 до цього договору в матеріалах справи відсутній. Розглядаючи справу повторно, апеляційна інстанція також  не дослідила кількість часу, затраченого на виконання  замовлення, вартість  однієї години роботи виконавця на виконання замовлення по стягненню заборгованості та санкцій саме по Договору № ПР/П-06-1453/НЮ, та оплату послуг адвоката по стягненню заборгованості по цьому Договору.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин та враховуючи, що Дніпропетровським апеляційним господарським судом  не враховано оплату відповідачем суми основного боргу, не встановлені та не досліджені всі обставини справи в частині стягнення з відповідача судових витрат на юридичні послуги,  а  касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові судів попередніх інстанцій, не має права збирати нові докази  або додатково перевіряти докази, - постанова апеляційного суду у справі підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця"   задовольнити частково.          

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.10.2007р. по справі №11/322-07 господарського суду Дніпропетровської області скасувати в частині стягнення 211393,38 грн.  основного боргу та 39714,22 грн. за оплату послуг адвоката, а справу в цих частинах направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

.

Головуючий суддя                                                                  Є. Першиков

Судді                                                                                          Т. Данилова

                                                                                                    І. Ходаківська