Рішення

від 14.02.2008 по справі 14/331

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/331

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.08                                                                                                         Справа № 14/331

За  первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Світлана”, с.Під берізці Пустомитівського району Львівської області

До відповідача: Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма  ім..Шевченка “, с.Рудники Миколаївського району Львівської області

Про:  стягнення  319 822,25 грн.

За зустрічним позовом: Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім.. Шевченка”, с.Рудники Миколаївського району Львівської області

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Світлана”, с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області.

Про:   визнання договору нечинним.

      Суддя  Кітаєва С.Б

      Секретар Митник Ю.О.

Представники:     

від позивача по первісному позову ( відповідача по зустрічному позову): Хом”як О.Г. –представник ( довіреність № 1 від 03.12.2007 р)

від відповідача по первісному позову ( позивача по зустрічному позову ): Фурса В.Г. –представник ( довіреність  № 1 від 03.01.2007 р ); М.В.Возняк –директор  товариства “Агрофірма ім..Шевченка”.     

     Представникам сторін роз”яснено права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України та право відводу судді згідно ст.20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не поступало.

Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Світлана”, с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області,  до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка”, с.Рудники Миколаївського району Львівської області про стягнення  319 822, 25 грн. заборгованості та відшкодування судових витрат по справі.

     Ухвалою від 26.11.2007 р. порушено провадження у справі і призначено її до розгляду на 06.12.2007 року.

    Ухвалою від 06.12.2007 року суд прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов сільськогогосподарського  товариства  з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка” , с.Рудники Миколаївського району Львівської області, про визнання договору нечинним. Розгляд зустрічного і первісного позовів було призначено на 31.01.2008 року.

    З підстав, зазначених в ухвалі від 31.01.2008 року розгляд справи  було відкладено на   06.02.2008 року та за поданою сторонами заявою, строк вирішення спору було продовжено понад строки, встановлені і ч.1 ст.69 ГПК України.

        В засіданні 06.02.2008 року оголошено перерву до 14.02.2008 року  до 10 год.00 хв.

     В продовженому судовому засіданні 14.02.2008 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення по даній справі, на що представники сторін дали письмову згоду.      

     Представник Позивача по первісному позову  просить суд розглянути в засіданні  подані ним Заяви про уточнення позовних вимог ( за № 731 від 03.12.2007 ртаі за № 39 від 28.01.2008 р) і з врахуванням  цих заяв та  обставин, наведених у позовній заяві задоволити   первісний позов по наступних вимогах :

-розірвати договір поставки сільськогосподарської продукції № 6 від 04.05.2006 року;  

-стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 98 593,65 грн в якості повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар;

-стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 4 197,66 грн в якості відсотків річних за користування грошовими коштами;

-стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 24 451,23 грн. в якості інфляційних нарахувань  за період з вересня 2006 року до січня 2008 року;

-стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 62 250,00 грн в якості неодержаного прибутку (втраченої вигоди);

-стягнути з відповідача на користь позивача  грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн в якості матеріальної компенсації моральної шкоди.

     Позивач,   ТзОВ “Світлана”, просить відмовити с/г ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка” у зустрічному  позові, з підстав наведених у відзиві на зустрічну позовну заяву за № 44 від 29.01.2008 р.  У відзиві на зустрічний позов  ТзОВ “Світлана” акцептує увагу на тому, що норми матеріального та процесуального права України не містять таких ознак правочину як чинний або нечиннний , а відтак, позивачу за первісним позовом залишається лише здогадуватись про суть позовних вимог, викладених в прохальній частині зустрічної позовної заяви.  З огляду на наведену вище обставину, зміст даного відзиву грунтується на презумпції визнання відповідачем Договору поставки недійсним. Відповідач за зустрічним позовом вважає,  що Договір поставки № 6 від 04.05.2006 року  був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені.; що про це свідчить його форма та зміст, час підписання, а також факт перерахунку грошових коштів  позивачем за первісним позовом на рахунок відповідача  , с/г ТзОВ “Агрофірма ісм.Шевченка”. Відповідач за зустрічним позовом зауважив, що позивач за цим позовом з невідомих причин  не ставить питання ( якщо заявлено вимогу про визнання недійсним право чину за зустрічним позовом) про застосування правових наслідків, передбачених ст..216 Цивільного кодексу, а саме повернення сторін у попередній стан із зобов”язанням повернути в натурі все отримане на виконання правочину. Більш того, якщо у зв”язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною, а такі збитки як вбачається з матеріалів справи  ( стверджує ТзОВ “Світлана”) є завданими позивачу,  а тому ,  з огляду на зазначене товариство “Світлана” вважає, що подання зустрічного позову за таких обставин та у зазначений спосіб є фактичне визнанням первісних позовних вимог товариства, оскільки, у випадку задоволення позовних вимог за зустрічним позовом необхідним є застосування правових наслідків, передбачених ст..216 ЦК, а саме повернення сторін у попередній стан із зобов”язанням повернути в натурі все отримане на виконання правочину.  

  Відповідач по первісному позову (сільськогосподарське товаристо з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка”), з мотивів наведених у відзиві  № 59 від 03.12.2007 р  просить відмовити позивачу у задоволенні  позовних вимог за первісним позовом.  Разом з тим, просить задоволити зустрічний позов про визнання нечинним договору  № 6 від 04.05.2006 року. На вимогу суду і  звернення представника   відповідача за зустрічним позовом –позивач за зустрічним позовом не вважав за доцільне ( чи необхідне) уточнити позовні вимоги за цим позовом,  і не  навів норм матеріального та процесуального права України, які б містили такі ознаки правочину як чинний або нечинний право чин. Виходячи із суті позовних вимог, викладених у прохальній частині зустрічної позовної заяви, нормативного обґрунтування обставин, на яких грунтуються зустрічні позовні вимоги, відповідач за зустрічним позовом  надав оцінку заявлених у ньому вимог як вимог про визнання недійсним договору № 6  від 04.05.2006 року.

    Відмова  с/г ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка” від первісних позовних вимог і обставини, на яких грунтуються зустрічні вимоги , як встановлено судом, є ідентичними :  01.04.2006 р між сторонами по справі був укладений Договір про співпрацю за № 1/2006 у відповідності з яким сторони зобов”язалися “ шляхом об”єднання майна, фінансових ресурсів і власних зусиль спільно діяти в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, її подальшої переробки та реалізації готової продукції...”.  При цьому (стверджує відповідач по первісному позову ) “Агрофірма ім..Шевченка” з моменту укладення даного Договору ставало базовим господарством ТзОВ “Світлана” “по виробництву насіння ріпаку та іншої сільськогосподарської продукції у Миколаївському районі Львівської області ( п.1.3) з користуванням “всіма пріоритетними правами базового господарства”. Відповідач за первісним позовом вважає, що підставами виникнення господарських зобов”язань сторін стало саме укладення Договору про співпрацю № 1/2006 від 01.04.2006 року, у відповідності з яким  ( п.2.2.3) саме ТзОв “Світлана” зобов”язане було “здійснювати реалізацію урожаю 2006 року на взаємовигідних умовах”, а не Договір на поставку сільськогосподарської продукції від 04.05.2006 р, який ос порений “ у зустрічній позовній заяві про визнання цього договору недійсним” ( Відзив за № 59 від 03.12.2007 року с/г ТзОв “Агрофірма ім..Шевченка” на позовну заяву  по справі № 14/331) .

      В ході розгляду справи судом з”ясовано , що в провадженні Господарського суду Львівської області  знаходиться судова справа за № 4/250  про банкрутство сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка”, провадження у якій було порушено судом ухвалою від 23 листопада 2007 року. При цьому  с/г ТзОв “Агрофірма ім..Шевченка”  ініціював звернення із заявою до господарського суду  про порушення справи про банкрутство  с/г товариства. Разом з тим, про наявність з провадженні господарського суду  Львівської області справи про банкрутство,   с/г ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка” надало інформацію до справи 14/331 лише 05.02.2008 року у Клопотанні за №  13 від 04.02.2008 р., в якому посилаючись на наявність справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, агрофірма “ім..Шевченка просила припинити провадження по справі № 14/331 і відмовити в задоволенні вимог ТзОВ “Світлана” щодо  сільськогосподарського товариства.

     Клопотання розглянуто судом в засіданні за участю представників обох сторін і з оглядом матеріалів із справи № 4/250, які з власної ініціативи долучені судом в якості доказів до даної справи, оскільки містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у справі № 14/331. За результатами розгляду клопотання  (оскільки останнє не було уточнено відповідачем ) суд прийшов до висновку, що с/г ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка”  не  розмежовує поняття “припинення провадження у справі “ і “відмова у задоволенні вимог”,  не обґрунтовує ні  документально , ні нормативно  обставин,  які б були підставою для припинення провадження у справі;  а виходячи із матеріалів справи, які є станом на час розгляду цього клопотання, суд не вбачає перешкод для розгляду  спору по суті, у зв”язку з чим, клопотання відповідача відхилено судом.

   Суд, заслухав пояснення представників позивача та відповідача за первісним позовом, позивача та відповідача за зустрічним позовом, оглянув та дослідив подані ними  документи, долучені до справи документи із справи № 4/250 про банкрутство   та  встановив.

   Позивач за первісним позовом ( ТзОВ “Світлана”) у позовній заяві просить стягнути з відповідача за первісним  позовом ( сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка”)  319 822,25 грн. заборгованості (в тому числі: 123 813,27 грн дебіторської заборгованості з урахуванням індексу інфляції з яких основний борг становить 106 095,35 грн;  3 % річних в сумі 3 976,4 грн;  192032,58 грн. неустойки за несвоєчасне виконання договірних зобов”язань) та відшкодування судових витрат по справі.

      Позовні вимоги позивач за первісним  позовом мотивує наступним.

      04.05.2006 року між ТзОВ “Світлана” та сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка” було укладено Договір  № 6 поставки сільськогосподарської продукції. Відповідно до умов Договору Відповідач зобов”язувався поставити продукцію ріпаку урожаю 2006 року, а Позивач зобов”язувався прийняти її та оплатити на умовах, передбачених договором та додатковими угодами. Того ж дня була підписана додаткова угода № 1, якою було визначено кількість товару, який мав бути поставлений по Договору –600 тонн та строк поставки –до 31.08.2006 року.

   19.05.2006 року було підписано додаткову угоду № 2, якою Сторони передбачили можливість проведення часткової передоплати вартості товару на розрахунковий рахунок Відповідача.

    На виконання умов укладеного договору, а також додаткових угод, в період з 20.06.2006 року по 29.09.2006 року Позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок Відповідача грошові кошти в сумі 106 095,35 грн. Однак Відповідач не поставив у розпорядження Позивача жодної тонни продукції на виконання умов договору поставки.

     Позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору, в тому числі шляхом подання претензії вих. № 205 від 03.05.2007 року на загальну дебіторську суму заборгованості , однак остання Відповідачем залишена без розгляду та задоволення.

    Позивач стверджує, що станом на день подання позовної заяви до суду, за Відповідачем рахується сума прямої дебіторської заборгованості в сумі 106 095,35 грн, яка має бути стягнута  ( на думку позивача) в примусовому порядку разом з покладенням на нього фінансових санкцій, передбачених умовами Договору та чинним законодавством України.

    Відповідно до ст..22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

     06.12.2007 року Позивачем в судовому засіданні була подана Заява за № 731 від 03.12.2007 року про уточнення суми позовних вимог. У зазначеній заяві  позивач інформував суд, що при формуванні позовних вимог до основної суми заборгованості було помилково включено платіж у розмірі 7 501,70 грн, який був сплачений Позивачем 31.05.2006 року на підставі відповідного рахунку Відповідача. Наведений платіж входить до загальної суми дебіторської заборгованості ( 106 095 ,35 грн),  вимога про стягнення якої заявлена у позовній заяві № 675 від 07.11.2007 року, однак, поскільки  цей платіж виник з інших цивільно-правових підстав ніж Договір № 6 від 04.05.2006 року, який є предметом розгляду у справі, позивач зменшив суму основного боргу до 98 593,94 грн і, відтак, перерахував  ( виходячи із уточненої суми основного боргу)  втрати інфляційних  і просить стягнути суму дебіторської заборгованості з урахуванням індексу інфляції –до 102 428,94 грн, та суму 3 % річних –до 3 743,86 грн.  В загальному : просить стягнути 284627,31 грн.  Окрім того, в зазначеній заяві про уточнення  суми позовних вимог  позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача 35 000,00 грн. завданої моральної шкоди

    28.01.2008 року Позивачем подано Заяву за № 39 від 28.01.2008 року про уточнення позовних вимог в якій просить : стягнути з відповідача 98 593,65 грн. суми попередньої оплати товару; 4 197,66 грн – річних відсотків за користування грошовими коштами; 24 451,23 грн. –інфляційних втрат; 62 250,00 грн. неодержаного прибутку ( упущена вигода) відповідно до умов п.8.3 Договору, а також ст..223 ГК України ; 100000,00 грн. в якості матеріальної компенсації моральної шкоди (обґрунтування розміру щодо цієї вимоги, як вказує, наведені у попередньому уточненні суми позовних вимог від 03.12.2007 р вих.№ 731). Позивач, окрім того, просить розірвати договір поставки сільськогосподарської продукції № 6 від 04.05.2006 року.

      Відповідач за первісним позовом не визнає позовні вимоги повністю, зокрема з тих підстав, що між сторонами був укладений Договір про співпрацю, в якому сторони узгодили всі свої дії, права , обов”язки та відповідальність по виробництву та реалізації всієї сільськогосподарської продукції, в т.ч. і насіння ріпаку; вважає, що укладання між сторонами окремого Договору поставки сільськогосподарської продукції ( при укладенні договору про співпрацю) безпідставним і непотрібним.; що реальною метою укладення цього договору ( на якому базується позовна заява позивача) було зовсім не настання певних обставин ( вирощення урожаю ріпаку та його реалізація саме ТзОВ “Світлана”), а залучення з допомогою цього та інших (аналогічних) договорів ймовірних  іноземних інвесторів для часткового чи повного фінансування програм по ріпаку, які ТзОВ “Світлана” мало намір започаткувати у Львівській област, в тому числі –і на території Миколаївського району, де роль базового господарства відводилась товариству відповідача; стверджує, що позивач змусив підписати відповідача по первісному позову договір № 6 від 04.05.2006 року. На обставинах, на яких  грунтуються заперечення на первісний позов,  ґрунтується й зустрічний позов сільськогосподарського товариства “Агрофірма ім..Шевченка” . Нормативне обґрунтування  вимоги за зустрічним позовом, це, зокрема, ст..ст..204,212,215 ЦК України.        

      Суд заслухав пояснення представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним, позивача за зустрічним та відповідача за первісними позовами, оглянув та дослідив подані докази, оцінив  їх сукупності  розглянув заяви позивача про уточнення  суми позовних вимог та позовних вимог та прийшов до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, в сумі 98 593,65 грн., а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

   При цьому, при розгляді заяв позивача про уточнення позовних вимог суд виходив з наступного.

    За змістом ст..22 ГПК України  під збільшенням  розміру позовних вимог  слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві  (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз”яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”). Тому  зміна ( збільшення) розміру позовних вимог не може бути пов”язано з пред”явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві, оскільки така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Відтак, відмові позивачу  у прийнятті до розгляду підлягає вимоги , викладена в Заяві про уточнення суми позовних вимог № 731 від 03.12.2007 року  про стягнення з відповідача 35 000,00 грн. моральної шкоди, оскільки суд розцінює цю вимогу як нову, додатково заявлену позивачем,  про яку не йшлось у позовній заяві. Уточнення позивачем суми основного боргу за даною заявою до суми 98 593,65 грн.,  та уточнені розрахунки інфляційних та 3 % річних  та неустойки (по уточнених розрахунках, які наведені у зазначеній заяві) у зв”язку із виключенням вимоги про стягнення 7 501,70 грн, судом приймається до розгляду.Проте, в наступній заяві про уточнення позовних вимог позивач не включає до вимог по даній справі стягнення 3 % річних та неустойки.

    Розглянувши заяву № 39 від 28.01.2008 року суд відмовив позивачу у прийнятті до розгляду вимоги про розірвання договору поставки № 6 від 04.05.2006 року, про стягнення з відповідача на користь позивача 62 250,00 грн. в якості неодержаного прибутку  (втраченої вигоди) ; 100 000,00 грн.  в якості матеріальної компенсації моральної шкоди, 4 197,66 грн коштів в якості відсотків річних за користування грошовими коштами (нарахованих відповідно до ст.. 536 ЦК України), оскільки данї вимоги не розцінюються судом як уточнення позовних вимог чи збільшення розміру позовних вимог, а є фактичним пред”явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві, а відтак, які не можуть бути прийняті до розгляду у даній справі.

    Таким чином,  за даним позовом ( із врахуванням прийнятих  судом уточнень по вказаних вище заявах позивача) підлягає розгляду по суті  вимога позивача:  про стягнення з відповідача 98593,65 грн. грошових коштів в якості повернення суми попередньої оплати за  непоставлений товар, про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів  в сумі 24 451,23 грн –збитків від інфляції  та відшкодування судових витрат по справі     

      При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

     04 травня 2006 року року між сторонами по справі було підписано Договір № 6  поставки сільськогосподарської продукції.

      Відповідно до ст..265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов”язується передати ( поставити) у зумовлені строки ( строк) другій стороні –покупцеві товар ( товари), а покупець зобов”язується прийняти вказаний товар ( товари) і сплатити за нього певну грошову суму.  

   До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

   Відповідно до ч.2 ст.712  ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає  з характеру відносин сторін.

   Внаслідок того, що договір поставки визнається різновидом договору купівлі-продажу, основним джерелом правового регулювання відносин з поставки товарів є передусім норми глави 54 ЦК ( параграф 1 та 2), якими закріплено умови щодо кількості, якості, асортименту та комплектності товару. Цими самими нормами визначені істотні для договору поставки умови щодо ціни (порядку оплати товару), тари, упаковки, та ін. Відносини поставки врегульовані також і спеціальними нормами.

     Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Аналогічна норма міститься і в ст..638 ЦК України.

    Відповідно до ч.3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов”язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

    Відповідно до п.4 ст.180 ГК умови про предмет в господарському договорі повинні визначати найменування ( номенклатуру, асортимент) та кількість продукції ( робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов”язкових для сторін нормативних документів зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності –в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

  Відповідно до ст..266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

    Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються  специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

  Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, є однією з істотних умов договору поставки. Кількість товару, що підлягає поставці, може бути встановлена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри, тощо) або грошовому вираженні  ( в тому числі в іноземній валюті).

     Для визначення кількості товару за договором  поставки в договорі встановлюються одиниці виміру кількості, порядок визначення кількості, система мір та ваг. Кількість товару виражається , залежно від його виду, мірами ваги, об”єму, довжини, площі, в штуках, тощо. Кількість товару, який підлягає поставці, визначається зафіксованою в договорі цифрою.    

     Кількість  визначається в грошовому вираженні в тих випадках, коли в договорі встановлено ціну одиниці товару ( за один кілограм, одну тонну , тощо) , і вказуючи те, що покупець постачає товар на певну суму, можна визначити і кількість самого товару  за договором.

  Відповідно до п.1.1 Договору № 6  постачальник (СтзОВ “Агрофірма ім..Шевченка”)  зобов”язувався у відповідності з умовами договору поставити, а Покупець ( ТзОВ “Світлана”) прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію –ріпак урожаю 20006 року ( надалі –товар) в кількості, асортименті, у строки і на умовах , передбачених у цьому Договорі і додаткових угодах, що є невід”ємною частиною цього Договору.

   Відповідно до п.1.2 Договору Постачальник засвідчував Покупцю відсутність обмежень і заборон на відчуження, прав третіх осіб на товар і наявність повноважень представника Постачальника ( в даному випадку –директора п.Возняка М.В.) на укладення цього Договору. Засвідчені копії документів, що підтверджують повноваження представника Постачальника додаються –зазначено в п.1.2.

     Відповідно до п.2.1 Договору –ціна товару, кількість , номенклатура, асортимент і загальна вартість кожної конкретної партії товару, що придбавається на умовах Договору, передбачена в Додаткових угодах, що є невід”ємною частиною даного договору. Сума Договору становить загальну вартість товару, що придбавається за цим Договором і ввизначається згідно Додаткових угод ( п.2.2).

      В розділі 3 Договору сторони погодили умови поставки. Так , зокрема, відповідно до п.3.1 –поставка товару здійснюється за погодженим Сторонами  графіком. Погодження графіка поставок здійснюється шляхом представлення замовлення Покупцем по телефону або по факсу з обов”язковим підтвердженням Продавцем взяття замовлення до виконання. Товар ( відповідно до п.3.2) поставляється залізничним транспортом на умовах FCA ст..Миколаїв-Дністровський, Львівської залізниці. Мінімальна норма відвантаження  (п.3.3 Договору) становить три  вагона.. Відповідно, у п.3.4 Договору сторони погодили, що плату за зберігання та всі ризики відносно товару до моменту передачі товару Покупцю на ст..Миколаїв-Дністьровський, Львівської залізниці здійснює Постачальник В зазначеному розділі Договору сторони також погодили, що приймання товару по кількості та якості здійснюється у відповідності до чинного законодавства України і що транспортування від пункту зберігання до станції відправлення здійснюється за рахунок Постачальника.

    Як встановлено судом 04 травня 2006 року ( в день  укладення Договору № 6) сторони уклали Додаткову угоду № 1 до цього Договору., відповідно до п.2 якої Постачальник зобов”язувався поставити , а Покупець прийняти та оплатити  наступний товар в строки і на умовах, передбачених в Договорі  від 04.05.2006 р та цій Додатковій угоді. Зокрема: ріпак продовольчий в кількості 600 тонн, по ціні  з ПДВ в грн.. за тонну –1200,00 грн, сума з ПДВ ( в грн.)  за товар –720000,00 грн, в тому числі ПДВ ( в грн.) 120000,00 . Загальна вартість товару за цією Додатковою угодою складає –сімсот двадцять тисяч грн.. Окрім того, відповідно до п.3 Додаткової угоди  сторони погодили базові умови поставки: . FCA ст..Миколаїв-Дністровський, Львівської залізниці (Інкотермс 2000). Строки поставки до “31” серпня 2006 року, а також - що якість  товару  повинна відповідати вимогам ДСТУ, ГОСТ 10583-75,  медико-біологічним вимогам і санітарним нормам якості продовольчої сировини і харчових продуктів, а також відповідати певним показникам, які погоджені в п.4 Додаткової угоди. Додаткова угода  складена в двох екземплярах, які мають рівну юридичну силу, по одному для кожної сторони і являється його невід”ємною частиною.

     Строки оплати і поставки сторони погодили в р.4 Договору № 6 від 04.05.2006 року та в Додатковій угоді  № 2 від 19.05.2006 р , як невід”ємній частині Договору поставки сільськогосподарської продукції № 6 від 04.05.2006 року. Так, зокрема, відповідно до п.4.1 Покупець зобов”язувався здійснювати оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника по факту завантаження товару у вагони на станції відвантаження. Моментом поставки  товару Постачальником  ( п.4.2) вважається фактична його передача Перевізнику, що засвідчується підписами в супровідних товарно-транспортних накладних.

     В Додатковій угоді № 2  від 19.05.2006 року сторони прийшли до взаємної згоди щодо доповнення розділу 4 Договору –“Строки оплати і поставки” пунктом 4.3, у якому передбачили можливість проведення розрахунків за товар шляхом здійснення передоплати. Сторони погодили п.4.3 Договору № 6 від  04.05.2006 р  викласти у наступній редакції : “Розрахунки за товар , що є предметом даного Договору, можуть здійснюватись на умовах повної або часткової передоплати на розрахунковий рахунок Постачальника відповідно до реквізитів, зазначених умовами Договору “.

   В розділі 5 Договору сторони узгодили супровідні документи, які Постачальник зобов”язаний надати на кожну партію товару; в розділі 6 –якість товару; в розділі 7 –обставини непереборної сили; в розділі 8 – відповідальність сторін. Так, зокрема, відповідно  до п.8.1 Договору , у випадку порушення термінів поставки, вказаних у додатках до Договору, Постачальник зобов”язаний сплатити Покупцю штраф у розмірі 1 % від вартості партії непоставленого товару за кожний день прострочення поставки; у випадку невиконання умов даного Договору Постачальник відшкодовує Покупцю всі завдані збитки в тому числі втрачену вигоду ( п.8.3).

     Відповідно до п.10.1 Договору –усі зміни та доповнення до цього Договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками Сторін.  Договір може бути змінений, розірваний, визнаний недійсним тільки на умовах і в порядку, передбаченому діючим законодавством України.              Одностороння необґрунтована відмова від виконання своїх зобов”язань за цим Договором не допускається  (п.10.2).

   Всі додатки до цього Договору, підписані уповноваженими представниками сторін, становлять його невід”ємну частину ( п.10.4). Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов”язань сторонами за цим Договором ( п.11.1).

Як підтверджують наявні у справі документи ТзОВ “Світлана”  в період з 20.06.2006 р і по 29.09.2006 року перерахувало на розрахунковий рахунок сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка”  98593,65 грн. Зокрема , по наступних платіжних дорученнях :

-          № 1224 від 20.06.2006 р –15 000,00 грн. з призначенням платежу “оплата за ріпак продовольчий зг.договору № 6 від 04.05.06 р в т.ч.ПДВ 2500,00”.

-          № 01304 від 30.06.2006 р –10 034,17 грн з призначенням платежу “попередня оплата за ріпак продовольчий зг.дог. № 6 від 04.05.06 р в т.ч. ПДВ 1672,36”;

-          № 01563 від 31.07.2006 р –11 132,09 грн. з призначенням платежу “попередня оплата за ріпак продовольчий зг.дог. № 6 від 04.05.06 в т.ч. ПДВ 1855,35”;

-          № 01669 від 11.08.2006 р –8 000,00 грн. з призначенням платежу “попередня оплата за ріпак продовольчий зг. Дог. № 6 від 04.05.06 р в т.ч. без ПДВ”;

-          № 2288 від 22.08.2006 р –20 000,00 грн з призначенням платежу “оплата за ріпак зг.дог № 6 від 04.05.06 р в т.ч. ПДВ 3333,33 грн”;

-          № 01832 від 31.08.2006 р –10 000,00 грн з призначенням платежу “попередня оплата за ріпак продовольчий зг.дог № 6 від 04.05.06 р в т.ч. ПДВ 1666,67”;

-          № 01833 від 31.08.2006 р –1 295,89 грн  з призначенням платежу “попередня оплата за ріпак продовольчий зг.дог № 6 від 04.05.06 р в т.ч. ПДВ 215,98 “;

-          № 2291 від 01.09.2006 р – 12 000,00 грн з призначенням платежу “оплата за ріпак продовольчий зг. дог № 6 від 04.05.06 в т.ч. ПДВ 2000,00 “;№ 01835 –200,00 з призначенням платежу “попередня оплата за ріпак продовольчий зг.дог № 6 від 04.05.06 в т.ч. ПДВ 33,33 “;

-          № 02090 -  10 931,50 грн з призначенням платежу “попередня оплата за ріпак продовольчий зг.дог. № 6 від 04.05.06 в т.ч. ПДВ 1821,92”.

   В  обумовлені сторонами в Договорі і додатковій угоді № 1 до цього договору строки відповідач за первісним позовом не поставив позивачу  обумовлений товар. Доказів зворотнього ( чи доказів часткового виконання своїх зобов”язань за Договором № 6 від 04.05.2006 р) відповідач суду не подав.

     03 травня 2007 року ТзОВ “Світлана” звернулось до С/Г ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка” з претензією за № 205 ( претензія  безпосередньо вручена керівнику агрофірми п.Возняк М.В., про що свідчить його запис на копі цього документа), в якій ставило вимогу протягом двох банківських днів з моменту отримання даної вимоги погасити дебіторську заборгованість, яка мала місце станом на час звернення  до боржника з цією вимогою. Однак, вимога залишена відповідачем по первісному позову без  розгляду та задоволення. Доказів зворотнього суду не надано.  

    Як вбачається із призначень платежів ТзОВ “Світлана”,Ю останнє, як  Покупець товару, здійснюючи перерахування коштів, чітко вказував в  кожному  платіжному документі ціль перерахованих коштів –за продовольчий ріпак конкретно по договору № 6 від 04.05.2006 року; як попередню оплату за продовольчий ріпак по договору № 6 від 04.05.2006 року.

     Відповідач по первісному позову прийняв здійснені позивачем платежі, не повернув кошти в сумі 98 593,65 грн товариству “Світлана” ( зокрема, через те, що оплата здійснювалась за товар  по договору № 6, який  відповідач вважає нечинним і що цільове призначення цих коштів  повинно б було бути іншим), а навпаки, використовував ці кошти в своїй господарській діяльності, не виконуючи зобов”язань за договором № 6 від 04.05.2006 року по поставці товару.

   Окрім того, відповідно до ст.1090 ЦК України зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ними, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Отже, платіжне доручення як платіжний інструмент має містити інформацію про його емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції.

     Вимоги до змісту і форми платіжного доручення містять: до платіжних доручень  у гривні “Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затв. Постановою правління Національного банку України від 29 березня 2001 року № 135, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2001 року за № 368/5559. Кошти з рахунків клієнтів банки списують за дорученням власників цих розрахунків або за розпорядженням стягувачів  (п.7, розділ 1 Інструкції). Реквізити платіжного доручення “Призначення платежу” заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу ( п.7 розд.111 Інструкції). Отже, відповідальність за правильне заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговування банку ( п.20 розд. 1 , п.3 розд.11) і кошти з рахунків клієнтів можуть бути банком списані тільки за дорученням власників цих рахунків або за розпорядженням стягувачів ( п.7 Інструкції).

     Довільне трактування підстави платежу і його зарахування, законодавством не передбачено і кошти мають бути зараховані і обліковані в бухгалтерському обліку у точній відповідності з розрахунковим документом, який подається в банк і має відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, передбачені реквізити, в т.ч. і реквізити “Призначення платежу”.      

   Сторонами, зокрема відповідачем за первісним позовом, не доведено ( такі докази суду не подано), що між ТзОВ “Світлана” та сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка” є домовленості, укладено договори, угоди, існувала переписка тощо, якими зазначені вище платежі, що здійсненні ТзОВ “Світлана”  з чітким призначенням платежів, мали б зараховуватись  на виконання Договору про співпрацю № 1/2006.

  Фактично сільськогосподарське ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка”  схвалило  (визнало) Договір № 6 від 04.05.2006 року своїми діями, що робить договір дійсним з моменту укладення. Доказами такого схвалення ( визнання ) є вчинені відповідачем дій , які свідчать про схвалення угоди, це, зокрема, прийняття її виконання відповідачем - - “Агрофірмою ім..Шевченка” від  товариства “Світлана” на суму 98 593,65 грн.

   Окрім того, як вбачається з документів, поданих самим же відповідачем в додаток до позовної заяви № 105 від 19.11.2007 року про визнання с/г ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка” банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури ( Справа № 4/250) в реєстрі кредиторської заборгованості станом на 01.11.2007 року товариство “Агрофірма ім..Шевченка” підтвердило наявність заборгованості перед ТзОВ “Світлана” в сумі 110848,85 грн.

      Відповідачем за первісним позовом, у відповідності до ст..ст..4-3,33 ГПК України не подано суду доказів виконання своїх зобов”язань за договором № 6 від 04.05.2006 р.  Аналогічно, твердження    відповідача , що перераховані товариством “Світлана” кошти за узгодженням з керівництвом останнього с/г ТзОВ “ім..Шевченка” використало на оплату відсотків за користування позичковими коштами, для придбання ПММ для виконання сільськогосподарських робі, покриття частини заборгованості по заробітній платі та інші господарські потреби є голослівним, не підтвердженим належними і допустимими документальними доказами.

   За наведених обставин обставин суд приходить до висновку, що первісний позов ТзОВ “Світлана “ до с/г ТзОВ “Агрофірма  ім..Шевченка” є  підставним та обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

    Відповідно до ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов”язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов”язки, зокрема з договорів та інших право чинів.

  Відповідно до ст..627 ЦК України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, щзвичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст..629 ЦК України договір є обов”язиковим для виконання сторонами.

  Відповідно до ст..610 ЦК України  порушенням зобов”язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання (неналежним виконанням).

  Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч.1 ст.612 ЦК України).

    Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 ГК України суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських  договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов”язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.  Порушення зобов”язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодеком, іншими законами або договором.

    Сільськогосподарське ТзОВ “Ім..Шевченка” не вказано у відзиві на первісний позов, у зустрічному позові ( аналогічно) жодного доказу в підтвердження обставин, на яких грунтує заперечення на первісний позов і вимоги по зустрічному позову. В основному іде посилання на усні домовленості між керівниками сторін ( як стверджує агрофірма), що, в свою чергу, заперечує  позивач за первісним позовом.

   Не допускається одностороння відмова від виконання зоблов”язанеь, крім випадків, передбачених законом,  а також відмова від виконання або відстрочка виконання з моменту, що зобов”язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

      Разом з тим, відповідно до ст..693 Цивільного кодексу, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав його у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

      Господарський суд надав належну оцінку доказам позивача за первісним позовом, якими обґрунтовуються позовні  вимоги за первісним позовом у даній справі,  та встановив , що предметом позову у даній справі є   стягнення коштів в сумі 98 593,65  грн  з відповідача як  вимога про повернення попередньої оплати за товар згідно договору № 6 від 04.05.2006 року; позивачем за первісним позовом було здійснено попередню оплату за товар по договору № 6 від 04.05.2006 року, про що свідчить “призначення платежу” в платіжних дорученнях; відповідач прийняв кошти від позивача саме  по договору № 6 .

     Відповідно, між сторонами відсутні грошові зобов”язання за невиконання  яких, відповідно до ст..625 ЦК України підлягали б стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування за весь час прострочення.      

    Відтак,  не підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення  на його користь з відповідача ( в порядку ст.625 ЦК України)   24451,23 грн. інфляційних  нарахувань.

   З тих же мотивів не підлягали б до задоволення і вимоги, які первинно  ( до  подання уточнення позовних вимог від 28.01.2008 р) були заявлені позивачем в позовній заяві: зокрема, про стягнення 3 % річних в сумі 3 976, 4 грн, нарахованих відповідно до ст..625 ЦК України та  192032,58 грн.  в якості неустойки за несвоєчасне виконання договірних зобов”язань.

  Відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний  законом інтерес порушено чи оспорюється.  Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в ст..16 ЦК України,. Серед них, зокрема може бути  визнання право чину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов”язку в натурі; зміна право відношення; припинення право відношення, тощо.

     Предмет позову –це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які перелічені, наприклад у ст..16 ЦК. Суд може захистити цивільне право чи інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Підстава позову –це фактичні обставини, на яких грунтується вимога позивача.

    Норми матеріального та процесуального права України не передбачають такого способу захисту як визнання договору нечинним.

    Відповідно до положень ГПК України, господарський суд при розгляді справи, не вправі виходити за межі заявлених вимог.

     Відтак, зважаючи на те, що  в засіданні 14.02.08 р, за участю обох сторін  суд зобов”язував позивача за первісним позовом уточними зустрічні позовні вимоги, однак, останній відмовився від здійснення таких дій ( зазначене відзначено в протоколі судового засідання) і настоював на розгляді позову за тією вимогою, яка поставлена у зустрічній позовній заяві , суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову . Окрім того, відмова відповідача за зустрічним позовом від уточнення позовних вимог є необґрунтованою і з тої позиції, що  у відзиві на первісний позов ( що відзначено вище в рішенні)  сам відповідач зазначав про те,  що договір № 6 від 04.05.2006 року ним ос порений у зістрічній позовній заяві про визнання цього договору недійсним.

      Окрім того, суд відзначає, що підстави для визнання договору недійсним чітко визначені  чинним законодавством.  Проте,  позивач за зустрічним позовом  ( вважаючи, що договір № 6 від 04.05.2006 року укладений шляхом обману, наявності в його ознаках фіктивності та умов, що суперечать моральним засадам суспільства) не зазначає, яким саме чином зміст зазначеного правочину суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, не вказує  яким чином він був  введений в оману під час його підписання і не наводить доказів того, що правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків. Така позиція позивача за первісним позовом не відповідає вимогам ст..33 Господарського процесуального кодексу України, яка зазначає про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

    Окрім того, вважаючи Договір № 6 від 04.05.2006 року фіктивним або таким, що був укладений шляхом обману , відповідач мав можливість не приймати його виконання з боку позивача або хоча б повідомити останнього про це, чого з його сторони ( як свідчать матеріали судової справи) здійснено  не було. Зазначене суперечить вимогам ст..226 Господарського кодексу, яка зазначає про те, що сторона, яка порушила своє зобов”язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону.

     Щодо договору про співпрацю, на який посилається  сільськогосподарське ТзОВ “Агрофірма ім..Шевченка” в обґрунтування своїх заперечень по заявлених первісних вимогах, то  зазначена цивільно-правова угода не містить  жодних правових підстав для звільнення відповідача від обов”язку поставити товар у кількості, порядку та у строки, передбачені договором, оскільки настання, зміна або припинення правових наслідків за вказаним правочином не має відношення до невиконання відповідачем за первісним позовом зобов”язань за Договором поставки сільськогосподарської продукції № 6 від 04.05.2006 року.

      Враховуючи, що первісний позов задоволено частково, судові витрати , понесені позивачем (в частині держмита відповідно до задоволеної суми) покладаються на відповідача за первісним позовом.

    Судові витрати за зустрічним позовом, у зв”язку із відмовою у позові, покладаються на позивача за цим позовом.      

       Керуючись ст.ст.1,2,32,33,36,43,44,49,60,75,80,82,84,85 ГПК України, суд, -

                                                                В И Р І Ш И В :

   По первісному позову :

1. Позов задоволити частково.

   2.Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім..Шевченка”, с.Рудники Миколаївського району Львівської області  (р/р 26006301470491 в Філії “Відділення ПІБ у м.Миколаїв Львівської області” МФО 325451, ЄДРПОУ 03760987; ІПН № 037609813217, св. № 18466259) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Світлана”, с.Під берізці Пустомитівського району Львівської області ( поштова адреса : вул..Ак.Лазаренка, 3 в м.Львів) ( п/р 26001301411457 в Львів.Центр. від-ня ПІБ, МФО 325633, ЗКПО 13824955;  код ЄДРПОУ 13824955; номер свідоцтва платника ПДВ 18542767)  98593,65 грн. боргу; 985,94 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

     3.В задоволенні решити вимог за первісним позовом і відшкодуванні держмита –відмовити.

    4.Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

По зустрічному позову:

1.Відмовити в зустрічному позові.

2.Судові витрати покласти на позивача.

     Суддя                                                                                             Кітаєва С.Б.