Постанова

від 28.01.2011 по справі 2а-13975/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2а-13975/10/2670

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 28 січня 2011 року           15:00           № 2а-13975/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача:                     Луценка І.О.;

відповідача:                     Шкодича Ю.В.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватне підприємство “Іменс”

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 жовтня 2010 року (відповідно до відмітки на конверті) Приватне підприємство  “Іменс” (далі по тексту – позивач, ПП “Іменс”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17 вересня 2010 року №0006942302/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 044 520,00 грн. основного боргу та 2 022 260,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року позовну заяву ПП “Іменс” залишено без руху, у зв'язку з не доданням до позовної заяви доказів процесуальної дієздатності особи, яка підписала позовну заяву, та встановлено строк для усунення недоліків до 27 жовтня 2010 року.

25 жовтня 2010 року позивач усунув недоліки шляхом подання необхідних підтверджуючих документів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-13975/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16 листопада 2010 року.

В судовому засіданні 16 листопада 2010 року оголошено перерву до 07 грудня 2010 року. 07 грудня 2010 року, у зв'язку з необхідністю дослідження наданих доказів, оголошено перерву до 17 січня 2011 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17 вересня 2010 року №0006942302/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ПП “Іменс” визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 066 780,00 грн., в тому числі за основним платежем –4 044 520,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –2 022 260,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 02 вересня 2010 року №651/23-2/30856015 “Про результати невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства “Іменс” (код ЄДРПОУ 30856015) з питання правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах ПП “Іменс” з ПП “Сімер” (код ЄДРПОУ 32852033), ПП “Візард-Віктор” (код ЄДРПОУ 34218559), ПП “Мірмекс Арт” (код 34539532), ТОВ “Стаєр-Плюс” (код ЄДРПОУ 35250070), за період з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року, за період з 01.03.2010 року по 31.05.2010 року” (далі по тексту –Акт перевірки).

Як свідчить Акт перевірки, в ході проведення аналізу даних, наведених у інформаційній базі даних “Система автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” встановлено розбіжність між сумами податку на додану вартість ПП “Іменс” з контрагентами з ПП “Сімер”, ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт”, ТОВ “Стаєр-Плюс” у січні, березні, квітні та травні 2010 року.

Відповідач в Акті перевірки зазначає, що дані розбіжності виникли в результаті того, що декларації з податку на додану вартість ПП “Сімер” за січень, березень та травень 2010 року не подані до ДПІ у Печерському районі м. Києва; декларація з податку на додану вартість ПП “Візард-Віктор” за березень 2010 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва  визнана недійсною, а декларації з податку на додану вартість за квітень та травень 2010 року не подані; декларації з податку на додану вартість ПП “Мірмекс Арт” за березень та квітень 2010 року до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не подані; декларації з податку на додану вартість ТОВ “Стаєр-Плюс” за березень, квітень та травень 2010 року до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не подані. Перевіркою встановлено, що до бюджету податок на додану вартість підприємствами-постачальниками ПП “Сімер”, ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт”, ТОВ “Стаєр-Плюс” за відповідні періоди не сплачувався, податкові накладні виписані всупереч Закону України “Про податок на додану вартість”.

На думку, ДПІ у Печерському районі м. Києва, оскільки зазначеними постачальниками позивача не включено до складу податкових зобов'язань суми податку на додану вартість, які відображені ПП “Іменс” у складі податкового кредиту за січень, березень, квітень та травень 2010 року, то право на податковий кредит у ПП “Іменс” відсутнє.

Враховуючи наведене, в Акті перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті, всього у сумі 4 044 520 грн., в тому числі за січень 2010 року 126 877,00 грн., за березень 2010 року –947 987,00 грн., за квітень 2010 року –1 673 108,00 грн., за травень 2010 року –1 296 548,00 грн.

Позивач не погоджується зі спірним податковим повідомленням-рішенням, вважає, що висновки про порушення ним норм Закону України “Про податок на додану вартість” не відповідають дійсності, та обґрунтовує позов наступним: діючим законодавством не передбачено обов'язку платника податків контролювати сплату податків його контрагентами; несплата такими контрагентами податку  в разі фактичного здійснення господарських операцій не впливає на формування податкового кредиту покупцем; до складу податкового кредиту включені суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, які складені постачальниками, діяльність яких не має фіктивного характеру; постачальники товару на момент здійснення господарських операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.   

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що за перевірений період ПП “Іменс” здійснювало наступні господарські операції: орендував у ПП “Сімер” приміщення в будівлі торгового центра “Караван” згідно договору суборенди №А41/К-1 від 10 червня 2009 року, за що сплачував відповідні платежі; купував у ТОВ “Стейер-Плюс” непродовольчі товари за договором купівлі-продажу №1 від 01 серпня 2008 року; купував у ПП “Мірмекс Арт” непродовольчі товари за договором купівлі-продажу №08-1 від 01 серпня 2008 року; купував у ПП “Візард-Віктор” непродовольчі товари за договором купівлі-продажу №07/1 від 01 липня 2008 року.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ПП “Іменс” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, березень, квітень та травень 2010 року в складі податкового кредиту відображав суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками ПП “Сімер”, ПП “Візард-Віктор”,  ПП “Мірмекс Арт”, ТОВ “Стайер-Плюс”, та які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням товару, послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) —в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум  податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача ПП “Сімер”, ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт”, ТОВ “Стайер-Плюс” були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів чи послуг; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.  

Відповідно до статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” та статей 1 і 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що єдиною підставою для висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за січень, березень, квітень та травень 2010 року відповідач визначає неподання підприємствами-постачальниками до податкових органів податкових декларацій з податку на додану вартість за вказані періоди.

Зміст Закону України “Про податок на додану вартість” дозволяє прийти до висновку, що порушення контрагентами-продавцями вимог законодавства про оподаткування, зокрема, неподання податкової звітності, не є підставою для позбавлення права покупця на податковий кредит.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій позивача з вказаними підприємствами –постачальниками та питання придбання послуг та товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Матеріали справи свідчать, що позивач здійснює торгівлю непродовольчими товарами (одяг, спортивне взуття, аксесуари) через мережу магазинів (“Мекс”, “Делта спорт”), за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності ПП “Іменс” є інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах  без переваги продовольчого асортименту.

Суд встановив, що оренда торгового приміщення у ПП “Сімер” та купівля непродовольчих товарів (одяг, спортивний одяг, взуття, аксесуари) у ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт” та ТОВ “Стайер-Плюс” здійснюється позивачем з метою ведення господарської діяльності, а саме: в орендованому торговому приміщенні розміщуються магазини позивача “Мекс” та “Делта спорт”, через які здійснюється реалізація товару, закупленого позивачем у ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт” та ТОВ “Стайер-Плюс”.

На підтвердження зазначеного в матеріалах справи містяться копії всіх підтверджуючих документів: договору суборенди, договорів купівлі-продажу та додаткових угод до них, документів, що підтверджують передачу товарів до магазинів, документів реєстраторів розрахункових операцій про реалізацію товарів через магазини ПП “Іменс”, актів приймання-передачі орендованого приміщення, податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, виписок банку, накладних на внутрішнє переміщення товару, актів переоцінки, товарних звітів, заяв покупців на повернення коштів, фіскальних чеків; та фотографії об'єктів оренди.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наданих позивачем документів, суд вбачає, що вони повністю відповідають вимогам зазначеної статті Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та підтверджують здійснення господарських операцій.

Крім того, на підтвердження доцільності придбання товару, позивач надав суду розрахунок фінансового результату від реалізації придбаного у постачальників товару у магазинах ПП “Іменс”.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП “Сімер”, ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт”, ТОВ “Стайер-Плюс” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари та послуги придбавалися з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Крім того, суд звертає увагу про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що регулює питання складання податкової накладної, оскільки в межах спірних правовідносин позивач податкових накладних не складав.

Також, при вирішенні спору суд враховує, що у відповідності до частини другої статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Так, довідки та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ПП “Сімер”, ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт”, ТОВ “Стайер-Плюс”  станом на 25 січня 2011 року зареєстровані в Єдиному державному реєстрі реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Суд звертає увагу, що будь-яких доказів на підтвердження висновків Акта перевірки, зокрема, про неподання підприємствами-постачальниками позивача ПП “Сімер”, ПП “Візард-Віктор”, ПП “Мірмекс Арт”, ТОВ “Стайер-Плюс” податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, недійсність податкової декларації з податку на додану вартість ПП “Візард-Віктор” за березень 2010 року, та несплату вказаними підприємствами податку на додану вартість, відповідачем не надано.

Разом з тим, на спростування висновків Акта перевірки про неподання ПП “Сімер” податкових декларацій з податку на додану вартість за січень, березень та травень 2010 року в матеріали справи позивачем надано копії податкових декларації з податку на додану вартість за січень, березень та травень 2010 року ПП “Сімер” з відповідними відмітками ДПІ у Печерському районі м. Києва про їх прийняття; та копію опису вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення, що свідчать про отримання ДПІ у Печерському районі м. Києва податкової декларації з податку на додану вартість ПП “Сімер” за травень 2010 року.

Суд враховує наявність в матеріалах справи копій податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ “Стайер-Плюс” за квітень 2010 року та уточнюючих розрахунків за травень та березень 2010 року; податкової декларації з податку на додану вартість ПП “Мірмекс Арт” за квітень 2010 року та уточнюючого розрахунку за березень 2010 року; податкових декларацій з податку на додану вартість ПП “Візард-Віктор” за квітень, травень 2010 року та уточнюючого розрахунку за березень 2010 року, однак належних доказів на підтвердження відправлення такої звітності та отримання її податковим органом суду не надано (є лише копії повідомлень про вручення поштового відправлення, копії описів вкладень у цінний лист з відбитком поштового штемпеля відсутні).

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПП “Іменс” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за січень, березень, квітень та травень 2010 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, а тому визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 044 520,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 2 022 260,00 грн. є також протиправним.

Додатково до викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає, що використання відповідачем інформації з комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем “Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” суперечить положенням Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, відповідачем проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача. Тобто така перевірка мала проводитися в приміщенні ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та лише на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Крім того, закони України з питань оподаткування, зокрема, Закони України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про податок на додану вартість” не містять посилань на комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

Посилання відповідача на наказ Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року №266 “Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів” не приймається судом до уваги, оскільки зазначений документ не є нормативно-правовим актом і носить інформативний характер.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17 вересня 2010 року №0006942302/0 є протиправним та має бути скасоване.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП “Іменс” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства “Іменс” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 17 вересня 2010 року №0006942302/0.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства “Іменс” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                     В.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 31 січня 2011 року.