Ухвала

від 13.06.2012 по справі 2а-13975/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13975/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника відповідачаБорисюк Л.П., Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М. Варченко І.В. Шкодича Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Іменс»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2010 року ПП «Іменс»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва в якому просило визнати протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010 № 0006942302/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 044 520,00 грн. основного боргу та 2 022 260,00 штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2011 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.09.2010 № 006942302/0.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилася в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Печерському районі міста Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Іменс»(код ЄДРПОУ 30856015) з питання правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП «Сімер»(код ЄДРПОУ 32852033), ПП «Візард-Віктор»(код ЄДРПОУ 34218559), ПП «Мірмекс Арт»(код 34539532), ТОВ «Стаєр-Плюс»(код ЄДРПОУ 35250070), за період з 01.01.2010 по 31.01.2010 та за період з 01.03.2010 по 31.05.2010.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 4 044 520 грн., в тому числі за січень 2010 року в сумі 126 877,00 грн., за березень 2010 року в сумі 947 987,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 1 673 108,00 грн. та за травень 2010 року в сумі 1 296 548,00 грн.

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено акт від 2 вересня 2010 року № 651/23-2/30856015, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2010 року № 0006942302/0, яким на підставі абзацу «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 066 780,00 грн., в тому числі за основним платежем -4 044 520,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2 022 260,00 грн.

Як вбачається з висновків акту перевірки, в ході проведення аналізу даних, наведених у інформаційній базі даних «Система автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», податковим органом було встановлено розбіжність між сумами податку на додану вартість ПП «Іменс»з його контрагентами у січні, березні, квітні та травні 2010 року. За твердженням відповідача, дані розбіжності виникли в результаті того, що декларації з податку на додану вартість ПП «Сімер»за січень, березень та травень 2010 року не подавалися у визначеному законом порядку до ДПІ у Печерському районі м. Києва; декларація з податку на додану вартість ПП «Візард-Віктор»за березень 2010 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва визнана недійсною, а декларації з податку на додану вартість за квітень та травень 2010 року не подані; декларації з податку на додану вартість ПП «Мірмекс Арт»за березень та квітень 2010 року до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не подані; декларації з податку на додану вартість ТОВ «Стаєр-Плюс»за березень, квітень та травень 2010 року до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не подані.

Крім цього, перевіркою було встановлено, що до бюджету податок на додану вартість контрагентами позивача - ПП «Візард-Віктор», ПП «Мірмекс Арт», ТОВ «Стаєр-Плюс»за відповідні періоди не сплачувався, а податкові накладні виписані всупереч вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач не погоджується із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та обґрунтовує свою позицію тим, що нормами діючого законодавства не визначено прямого обов'язку платника податків контролювати сплату податків його контрагентами, а також посилається на те, що покупець не зобов'язаний нести відповідальність за несплату продавцями податків та за дачу ними недостовірних відомостей.

Відповідач заперечує проти вимог даного позову та мотивує свої доводи тим, що оскільки постачальниками (контрагентами) позивача не було включено до складу податкових зобов'язань сум податку на додану вартість, які відображені ПП «Іменс»у складі податкового кредиту за січень, березень, квітень та травень 2010 року, то позивач не набув права на податковий кредит за вказаний період.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто, з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Таким чином, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції Закону України від 30.11.2006 № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз.1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що ПП «Іменс»здійснює торгівлю непродовольчими товарами (одяг, спортивне взуття, аксесуари) через мережу магазинів («Мекс», «Делта спорт»). За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, одним із видів діяльності ПП «Іменс» є інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту.

Упродовж періоду, що перевірявся, позивачем було здійснено ряд господарських операцій, а саме:

- договір суборенди № А41/К-1, укладений 10 червня 2009 року між ПП «Іменс»та ПП «Сімер», за умовами якого позивач орендував у ПП «Сімер»приміщення в торговому центрі «Караван», з метою здійснення господарської діяльності;

- договір купівлі-продажу №1 від 1 серпня 2008 року, за умовами якого позивач купував (придбавав) у ТОВ «Стейер-Плюс»непродовольчі товари;

- договір купівлі-продажу № 08-1 від 1 серпня 2008 року, за умовами якого позивач (придбавав) купував у ТОВ ПП «Мірмекс Арт»непродовольчі товари;

- договір купівлі-продажу № 07/1 від 1 липня 2008 року, за умовами якого позивач купував у ТОВ ПП «Візард-Віктор»непродовольчі товари.

Як вбачається з наявних в справі доказів, оренда торгового приміщення у ПП «Сімер»та купівля непродовольчих товарів (одяг, спортивний одяг, взуття, аксесуари) у ПП «Візард-Віктор», ПП «Мірмекс Арт»та ТОВ «Стайер-Плюс»позивачем до цього часу здійснюється з метою ведення ним господарської діяльності, а саме: в орендованому торговому приміщенні розміщуються магазини позивача «Мекс»та «Делта спорт», через які здійснюється реалізація товару, закупленого позивачем у ПП «Візард-Віктор», ПП «Мірмекс Арт»та ТОВ «Стайер-Плюс». Доказом цього є копії всіх підтверджуючих документів, до яких зокрема належать: договори суборенди, договори купівлі-продажу та додаткові угоди до них, документи, що підтверджують передачу товарів до магазинів, документи реєстраторів розрахункових операцій про реалізацію товарів через магазини ПП «Іменс», акти приймання-передачі орендованого приміщення, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, виписки банку, накладні на внутрішнє переміщення товару, акти переоцінки, товарні звіти, заяви покупців на повернення коштів, фіскальні чеки на придбання товару; фотографії об'єктів оренди.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку.

В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наявних в справі доказів вбачається, що на момент складання податкових накладних, контрагенти позивача ПП «Сімер», ПП «Візард-Віктор», ПП «Мірмекс Арт», ТОВ «Стайер-Плюс»були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів чи послуг.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім цього, в податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, березень, квітень та травень 2010 року в складі податкового кредиту позивачем були відображені суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками ПП «Сімер», ПП «Візард-Віктор», ПП «Мірмекс Арт», ТОВ «Стайер-Плюс»та які сплачені (нараховані) ним у зв'язку з придбанням товару, послуг.

Разом з тим, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит (копії яких знаходяться в матеріалах даної справи), містять всі необхідні реквізити, а відтак відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Вказане підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 9 вересня 2008 року.

Отже, дії платника податку ПП «Іменс»свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

В свою чергу, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Собків Я.М.