Ухвала

від 26.10.2015 по справі 2а-13975/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/41714/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012

у справі № 2а-13975/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Іменс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.09.2010 № 0006942302/0.

ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п. 1.3 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 17.09.2010 № 0006942302/0 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6066780 грн., в т.ч.: 4044520 грн. основного платежу та 2022260 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 02.09.2010 № 651/23-2/30856015, про порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі -Закону № 168/97-ВР), що полягало в неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за січень, березень-травень 2010 року податку на додану вартість за операціями з:

- ПП «Сімер» щодо придбання послуг з оренди приміщення в торговому центрі «Караван» на підставі договору суборенди від 10.06.2009 № А41/К-1;

- ПП «Візард-Віктор» щодо придбання непродовольчих товарів на підставі договору від 01.07.2008 № 07/1;

- ПП «Мірмекс Арт» щодо придбання непродовольчих товарів на підставі договору від 01.08.2008 № 08-1;

- ТОВ «Стаєр-Плюс» щодо придбання непродовольчих товарів на підставі договору від 01.08.2008 № 1.

Відповідач вважає, що позивач не має права на податковий кредит, оскільки в результаті автоматизованого співставлення податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено відхилення між задекларованими ПП «Сімер», ПП «Візард-Віктор», ПП «Мірмекс Арт» та ТОв «Стаєр-Плюс» податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість та податковим кредитом позивача.

Інших правових та фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість за січень, березень-травень 2010 року відповідачем в акті не наведено.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР .

Порушення продавцем послуг вимог законодавства, зокрема щодо декларування та сплати податків, не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

Платник податків (покупець) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - в Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені ними порушення.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання робіт (послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит.

В результаті належного дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем послуг та товарів судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які, своєю чергою, відповідають дійсності. Зокрема, судами досліджено договори, додаткові угоди, документи реєстраторів розрахункових операцій, акти приймання-передачі, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, виписки банку, накладні на внутрішнє переміщення товару, акти переоцінки, товарні звіти, заяви покупців щодо повернення коштів, фіскальні чеки, фотографії об'єктів оренди.

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань з ПП «Сімер», ПП «Візард-Віктор», ПП «Мірмекс Арт» та ТОв «Стаєр-Плюс», оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентами договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагента при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку встановленим обставинам, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун