Рішення

від 22.03.2011 по справі 8/179-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/179-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 березня 2011 р.              Справа 8/179-09

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючий суддя                  В. Білоус

Секретар судового засідання А. Логінов

за участю представників:

позивача  : не з'явився через канцелярію суду подано клопотання;

відповідача : Пилипенко С. І. - за довіреністю.

розглянувши  справу  у відкритому судовому засіданні за позовом:

Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (бульвар Шевченка, 18, м. Київ 30) в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" (вул.Коцюбинського, 28, м. Вінниця, 21001) до Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області  (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050) про врегулювання розбіжностей шляхом визнання чинною з моменту підписання та скріплення печатками редакцію договору позивача, без врахування протоколу розбіжностей відповідача, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач вимоги ухвали від 21.02.2011р. про явку в судове засідання повноважного представника не виконав.

22.03.2011р. до канцелярії господарського суду Вінницької області від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи в зв'язку з тим, що представник Музика О. В. знаходиться у відрядженні в м. Рівному з 21.03.2011р. по 22.03.2011р.. Представник відповідача проти даного клопотання не заперечив. Вказане клопотання судом відхиляється, оскільки, згідно ст. 28 ГПК України представниками сторін можуть бути керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, також представниками юридичних осіб можуть бути інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Суд не зобов'язував ухвалою явку в судове засідання конкретного представника, посадову особу відповідача, не вказував їх прізвище. Окрім того, відповідачеві було надано достатньо часу для виконання вимог ухвали суду від 21.02.2011р..

З огляду на надані в справу докази, суд вважає, що неявка позивача, його представника не перешкоджає вирішенню спору і вирішенню його за наявними в справі матеріалами відповідно ст. 75 ГПК України.

Представник відповідача у відзиві на позов наданий суду 22.03.2011 р. та його представник в судовому засіданні проти позову заперечив покликаючись на те, що стосовно виключення з договору пункту 6.7., 6.8., зміни п.6.4., 6.5. - ч.1 ст. 627 ЦК України вказує, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонами визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів. УМВС України у Вінницькій області в своїй діяльності керується ЗУ «Про міліцію». Відповідно до п.1 ст.6 ЗУ «Про міліцію»державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Таким чином, враховуючи те, що УМВС відповідно до ст.1 Закону України «Про міліцію»захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, та для ефективно і оперативної діяльності якої надається у користування виділенні не комутовані канали електрозв'язку, УМВС вважає, що позивачем не доведено відмови відповідача у зміні умов договору, в зв'язку з невиправданістю підстав. Також позивачем не враховується, що відповідач не є прибутковою організацією і не здійснює прибуткової господарської діяльності, не має власних коштів, а фінансується лише з державного бюджету, тому несплата УМВС коштів за отримані послуги, можлива у випадку несвоєчасного або недостатнього фінансування з Державного бюджету України і прямо не залежить від волі УМВС. А у разі застосування до УМВС санкцій у вигляді нарахування пені, то стягнення цих коштів буде проводитись з Державного бюджету України. Так, УМВС України у Вінницькій області відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів в межах отриманого асигнування. Згідно зі ст. 51 Бюджетного кодексу України основним документом, в якому зазначено межі фінансування розпорядника бюджетних коштів, є кошторис. Відповідно до п. 5 даної статті, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. П.1 ст.23 того ж кодексу встановлює, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. УМВС проводить розрахунки по мірі виділення відповідних коштів бюджетом. Недостача даних коштів не може ставитись у вину Відповідача, оскільки він не є відповідальним за повноту їх виділення з Державного бюджету України. Договір №002 що був направлений до УМВС України у Вінницькій області порушує вимоги Бюджетного кодексу України та ст. 627 ЦК України. Таким чином, договірні умови щодо сплати пені та штрафів відповідно до п.6.4., 6.5., 6.7., 6.8., порушують бюджетне законодавство та є неприйнятними для УМВС.

Щодо виключення з договору пункту 7.2. - відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України строк договору відноситься до його істотних умов і лише при його узгодженні в умовах договору може йти мова про те, що такий договір мав місце. Відповідно до ч.7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Особливістю обумовлення строку дії господарського договору, укладеного за участю органу внутрішніх справ є те, що він має визначатись з урахуванням того, що останні є бюджетними установами і повністю утримуються за рахунок державних коштів. Оскільки бюджетні кошти виділяються в межах бюджетного періоду, який триває з 1 січня по 31 грудня, тому і строк дії господарського договору має відповідати вказаним обставинам, що прямо обумовлено ч.7 ст. 23 Бюджетного кодексу України - усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду.

          Заслухавши пояснення представника відповідача, повно, всебічно, об'єктивно і в сукупності дослідивши подані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню. До такого  висновку суд прийшов з огляду на таке.

ВАТ «Укртелеком»в особі ЦТП Вінницької філії ВАТ «Укртелеком» (далі Позивач) направив Управлінню Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - Відповідач) для погодження  проект Договору № 002 про надання у користування виділених некомутованих каналів (трактів) електрозв'язку від 30 червня 2009 року.

Зазначений проект Договору Відповідачем був підписаний із запереченням, а саме протоколом розбіжностей в якому відповідач, вважає змінити п.п.6.4; 6.5, виключити з договору п.п. 6.7., 6.8. та 7.2. Договір разом з протоколом розбіжностей надійшов на адресу Позивача 20.07.2009 року.

Позивач не погоджується з Відповідачем, щодо зміни п.6.5. Договору так як відповідними нормативними документами, зокрема Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг Затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 720 від 09.08.2005 р. та Законом України «Про телекомунікації»передбачено право нараховувати пеню у разі затримки плати.

Щодо виключення п.п. 6.7., 6.8. Договору то Позивач заперечує, щодо їх виключення та повідомляє наступне, відповідні зміни в договір були внесені в 2004 році. Зміни були внесені згідно наказу Апарату управління ВАТ «Укртелеком»від 16.11.2004 р №472, на виконання наказу Держкомзв'язку України від 22.02.2000 р. №33 «Про порядок маршрутизації міжнародного телефонного зв'язку». Тому виключення даних пунктів вважає за недоцільне так як вони внесені згідно норм чинного законодавства і відповідні штрафи необхідні для запобігання неналежного використання потоків та каналів електрозв'язку.

Щодо виключення п.7.2 Договору повідомляє, що даний пункт відповідає норма чинного законодавства.

Таким чином враховуючи вищевикладене позивач зазначає, що договір направлений на адресу Відповідача, не порушує жодного нормативного документа, а саме Закону України «Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №720 віл 09.08.2005 р., а Відповідач направивши протокол розбіжностей в якому вважає виключити п.6.7.; 6.8. та змінити п.п.6.4.; 6.5 договору, наперед дає зрозуміти позивачу, що ним будуть порушуватися умови договору, та бажає уникнути відповідальності у вигляді припинення надання телекомунікаційних послуг, нарахування пені, сплати штрафів.

У главі 20 Господарського Кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, додержання якого сторонами є обов'язковим.  

Відповідно до ч.3 ст.181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформлює договір у формі єдиного документу, підписаного та скріпленого печатками, і повертає один примірник договору другій стороні у двадцятиденний строк після одержання договору. Частина 4 зазначеної статті встановлює, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

За приписами ч. 5 ст. 181 ГК України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до  договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згідно з ч.6 ст.181 ГК України у разі  досягнення  сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Отже, частини 3, 4, 5 статті 181 ГК України застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або укладання якого, є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем  є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Отже, розбіжності між контрагентами за господарським договором визначаються як переддоговірний спір або спір, що виникає при укладенні господарського договору. Такі спори можуть бути вирішені в суді.

Виходячи з норм ст. ст. 1, 11 Закону України від 18.11.2003р. №1280-IV "Про телекомунікації", згідно з якими укладення позивачем договору з відповідачем в даному випадку є обов'язковим, беручи до уваги монопольне становище позивача на ринку телекомунікаційних послуг, розбіжності, що не врегульовані сторонами можуть бути передані на вирішення суду без досягнення сторонами згоди щодо передання переддоговірного спору на вирішення суду.

Водночас, позивач, не погоджуючись з протоколом розбіжностей відповідача, не вживши заходів для врегулювання розбіжностей з відповідачем, в зв'язку з чим сторонами не врегульовані п. 6.4; 6.5, 6.7, 6.8 та 7.2 договору, звернувся до суду з вимогою не про врегулювання розбіжностей по договору за вказаними пунктами шляхом прийняття їх в редакції позивача, а поставив вимогу про врегулювання розбіжностей шляхом визнання чинною з моменту підписання та скріплення печатками редакцію договору позивача, без врахування протоколу розбіжностей відповідача, й така вимога суперечить законодавству.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, який обраний позивачем.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Позивач же просив визнати чинною редакцію договору з моменту підписання та скріплення печатками договору позивача, не врахувавши норми ч. 2 ст. 187 ГК України.

Відтак, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

В зв'язку із відмовою в позові судові витрати на держмито в сумі 85 грн., на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 118 грн. на підставі ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. 4-5, 22, 33, 34, 36, 49, 78, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позовних вимог про врегулювання розбіжностей шляхом визнання чинною з моменту підписання та скріплення печатками редакцію договору позивача, без врахування протоколу розбіжностей відповідача відмовити. Судові витрати на держмито в сумі 85 грн., на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 118 грн. покласти на позивача.

2. Копію даного рішення направити позивачу, відповідачу рекомендованим листом.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 22.03.2011р.. Повний текст рішення відповідно до ст. 84 ГПК України оформлено і підписано 24.03.2011р.. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.

Суддя                             Білоус В.В.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2, 3 - позивачу (бульвар Шевченка, 18, м.Київ 30; вул.Коцюбинського, 28, м.Вінниця, 21001)

4 - відповідачу (вул.Театральна,10, м.Вінниця, 21050