Рішення

від 28.02.2011 по справі 39/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  39/26

28.02.11

За позовом     Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до                     Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

про                   відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 15 583,82 грн.

Суддя   Гумега О.В.

Представники:

Від позивача       Шупик О.А. (довіреність № 6 від 04.01.2011 р.)

Від відповідача   не з’явилися

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (позивач)  звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 15 583,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка»на підставі договору добровільного комплексного страхування на транспорті № 005017/4007/0000027 від 11.01.2010 р. внаслідок настання страхової події –дорожньо-транспортної пригоди (надалі –ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки " Mitsubishi Outlander", реєстраційнийНОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника  транспортного засобу  "ГАЗ-5201" (власник ДП «Криворізька теплоцентраль»), реєстраційний НОМЕР_2, яким керував  водій ОСОБА_2 та якого визнано винним скоєні ДТП, застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС»на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВЕ/3354532), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою суду від 26.01.2011 р. порушено провадження у справі № 39/26 та призначено справу до розгляду на 28.02.2011 р. о 10:50 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 28.02.2011 р., подав заяву про зменшення розміру позовних вимог  та просить суд стягнути з відповідача суму пені  в сумі 524,39 грн., а також судові витрати пов’язані з розглядом даної справи. Заява позивача обґрунтована тим, що фактично відповідач сплатив позивачу суму основного боргу.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Зі змісту ч. 6 ст. 22 ГПК України вбачається, що господарський суд приймає, зокрема, зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії не суперечать законодавству або не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

За таких обставин, подана позивачем заява про зменшення позовних вимог розглядається судом в якості заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 28.02.2011 р., не з’явився, відзив на позов з підтверджуючими документами на виконання вимог ухвали суду від 26.01.2011 р. не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений  належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із  Закону України від 07.07.2010 р. № 2453 –V) ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/26 від 26.01.2011 р. та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було направлено відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (03062,  м. Київ, проспект Перемоги, 65).           

Направлення вказаної ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали, а її отримання відповідачем 28.01.2011 р. - повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103012948208.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/26 відповідач  був повідомлений  своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача  в судовому засіданні  28.02.2011 р. від останнього  до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 28.02.2011 р. та за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 28.02.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем  не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.02.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

                                                        ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відносини, пов’язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(надалі –Закон України «Про страхування»), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 – IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(надалі –Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування».

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування.

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов’язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату

страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

11.01.2010 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка»(страховик, позивач) та Поповим Максимом Юрійовичем (страхувальник) було укладено договір добровільного  комплексного страхування на транспорті № 005017/4007/0000027.

23.07.2010 р.  в м. Кривий Ріг на вул. Бикова сталася дорожньо –транспортна пригода (надалі –ДТП) за участю автомобіля марки "Mitsubishi Outlander", реєстраційний НОМЕР_1, яким керував  водій ОСОБА_1 та автомобіля "ГАЗ-5201", реєстраційний НОМЕР_2 під керуванням  водія ОСОБА_2. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2  ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі –КУпАП), що підтверджується постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 18.08.2010 р. у адміністративній справі № 3-2217, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним за ст. 124 КУпАП  та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 340,00 грн.

Вартість відновлювального ремонту, що настав у зв’язку з пошкодженням застрахованого автомобіля в результаті ДТП, склала 17 790,63 грн., що підтверджується висновком автотоварознавчого дослідження (експерт Чивниш О.П.) та ремонтною калькуляцією.

На підставі страхового акта № 00048942 від 09.08.2010 р.  Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА», виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 005017/4007/0000027 від 11.01.2010 р., сплатило своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 15 059,43 грн., що підтверджується платіжним доручення № 020642 від 11.08.2010 р.

Статтею 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»перейшло в межах суми 15 059,43 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - "ГАЗ-5201", реєстраційний НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю "Mitsubishi Outlander", реєстраційний НОМЕР_1, застрахована Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», що підтверджується полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів  № ВЕ/3354532.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, відповідно до вищенаведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страховик за договором  обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів має обов’язок перед своїм страхувальником відшкодувати, на умовах та в межах, визначених цим Законом, шкоду, завдану останнім. Керуючись п. 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", такий страховик має право здійснити виплату страхового відшкодування страховику за договором майнового страхування, оскільки останній має розглядатися особою, яка за погодженням із потерпілим, надала послуги, пов’язані з відшкодуванням збитків потерпілому.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вина ОСОБА_2, який керував автомобілем  "ГАЗ-5201", реєстраційний НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 18.08.2010 р. у адміністративній справі № 3-2217.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "ГАЗ-5201", яким керував ОСОБА_2, реєстраційний НОМЕР_2, застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС»згідно із полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/3354532.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, особами відповідальними за завдані громадянину Попову Максиму Юрійовичу  збитки, у спірному випадку є Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»(відповідач) відповідно до положень  Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/3354532, та ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком за договором  обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВЕ/3354532.

З урахуванням наведеного суд вважає, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування у сумі 15 059,43 грн. за договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 005017/4007/0000027 від 11.01.2010 р., перейшло право вимоги, до осіб, відповідальних за завдані збитки внаслідок ДТП.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач суму заборгованості у сумі 15 059,43 грн. сплатив після подання позову до суду, провадження у справі в частині основного боргу у сумі 15 059,43 грн. підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 524,39 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

За весь час несанкціонованого користування чужими коштами штрафні санкції можуть бути встановлені у відсотках, розмір яких обчислюється обліковою ставкою Національного банку України. Облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк визначає для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених коштів на певний період, тобто є, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІV, орієнтиром ціни на гроші.

Частина. 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 37.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

01.10.2010 р. позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою про виплату грошового відшкодування в порядку регресу в сумі 15 059,43 грн. Однак відповідач залишив регресну вимогу без відповіді та задоволення.

За таких обставин позовні  вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 524,39 грн.  за період з 02.11.2010 р. по 16.01.2011 р. визнаються судом  обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до положень  ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита в розмірі 155,84 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.  покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 32, 33, 44, 49, 75, п.1-1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.  Припинити провадження у справі в частині стягнення  суми основного боргу у розмірі  15 059,43 грн.,  в зв‘язку з відсутністю предмету спору.

2. В іншій частині позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(03062, м. Київ, проспект перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія «Уніка” (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ       № 20033533; р/р 26500455 в АТ «Райффайзен Банк аваль», МФО 300335) 524,39 грн. (п’ятсот двадцять чотири гривні 39 коп.) пені, 155,84 грн. (сто п’ятдесят п’ять гривень 84 коп.) витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2.  Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України  рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

       Суддя                                                                                                  Гумега О. В.

                Дата підписання повного рішення: 02.03.2011 р.