Постанова

від 14.03.2011 по справі 18/90-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2011 р.                                                           Справа № 18/90-10  

                                                Колегія суддів у складі:

       головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Білоконь Н. Д., суддя  Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не прибув

відповідача -  Мельника М.М., директора

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 704 С/1-14) на рішення господарського суду Сумської області від 17 січня 2011 року у справі № 18/90-10

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Сумська філія державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп", м. Суми,

до  приватного підприємства "Аудиторська фірма" Лібра", м. Суми,

про стягнення 17124,80 грн.,

                                             встановила:

           Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області  звернулось до господарського суду Харківської області з позовом  до приватного підприємства "Аудиторська фірма" Лібра", про стягнення  17124,80 грн. неустойки за невиконання обов"язку  по поверненню орендованого майна  за договором оренди державного майна № 904 від 30.06.2006р. за період з 29.05.2009р. по 17.06.2010р., з урахуванням змін, внесених до цього договору від 21.08.2007р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.01.2011р. у справі          №  18/90-10 (суддя  Заєць С.В.) позов задоволено повністю: стягнуто з  приватного підприємства "Аудиторська фірма" Лібра" на користь регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області 17124,80 грн. неустойки; стягнуто з приватного підприємства "Аудиторська фірма" Лібра" в доход державного бюджету України 171,25 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з"ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та  прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а також просить розглянути справу без участі його представника.

Враховуючи заявлене позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, справа розглядається  за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представника  відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

     30.06.2006 року між позивачем -Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та відповідачем приватним підприємством «Аудиторською фірмою «Лібра»було  укладено договір оренди державного майна № 904, відповідно до предмету якого ( п.1.1.) позивач- орендодавець  передає, а відповідач-орендар приймає в строкове платне користування вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 30,2 м. кв., розташовані на 4-му поверсі дев`ятиповерхової адміністративної будівлі за адресою:  м. Суми, вул. Кірова, 27, що перебуває на балансі Сумської філіїї державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп», вартість яких визначена згідно зі звітом про оцінку майна і становить 32267 грн. 89 коп. для розміщеня офісу.

     Об"єкт оренди було передано відповідачу в користування по акту прийому  –передачі нежитлового приміщення від 30.06.2006 року.

   21.08.2007р. сторони уклали договір про внесення змін до зазначеного договору оренди державного майна від 30 червня 2006 року № 904, яким  було продовжено строк його дії до 28.05.2009 р.

      У відповідності до п. 10.8 договору, чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

   Пунктом 5.10 договору № 904 від 30.06.2006р., передбачено, що в разі припинення або розірвання договору майно повертається орендарем (відповідачем) балансоутримувачу.

     Рішенням господарського суду Сумської області від 18.02.2010р. по справі № 17/5-09 відповідача зобов`язано повернути балансоутримувачу орендоване державне нерухоме майно –вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 30,2 кв. м., розташовані на 4 поверсі дев`ятиповерхової адміністративної будівлі за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 27. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2010р. по справі № 17/5-09 рішення господарського суду Сумської області залишено без змін. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2010р. по справі № 17/5-09 внесено виправлення у резолютивну частину постанови, у відповідності до якого рішення господарського суду Сумської області від 18.02.2010р. у справі № 17/5-09 залишено без змін.

    Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2010р. відповідач листом № 11 (а.с. 21) повідомив позивача про часткове повернення майна балансоутримувачу 22.04.2010р. площею 22,7 кв. м. Факт часткового повернення майна площею 22,7 кв. м. балансоутримувачу підтверджується актом приймання –передавання орендованого майна від 22.04.2010р., який підписаний орендарем (відповідачем) та балансоутримувачем (третьою особою), скріплений їх печаткам. (а.с. 43).

     Також 24.06.2010р. відповідач листом № 11/01868 (а. с. 23) повідомив позивача про повернення майна балансоутримувачу 17.06.2010р. площею 7,5 кв. м. Факт повернення майна площею 7,5 кв. м.  балансоутримувачу підтверджується актом приймання –передавання орендованого майна від 17.06.2010р., який підписаний орендарем (відповідачем) та балансоутримувачем (третьою особою), скріплений їх печаткам. (а.с. 24).

      Позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 9.3. договору та статті 785 Цивільного кодексу України  пеню в розмірі подвійної орендної плати за невиконання обов"язку по поверненню орендованого майна після закінчення строку дії договору за період прострочення з 29.05.2009 р.-наступного дня після закінчення строку дії договору  по  17.06.2010 р. дати повернення майна у повному обсязі в сумі 17 124 грн. 80 коп..

   Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на наступне.

     З матеріалів справи слідує, що договором оренди державного майна № 904 від 30.06.2006р., з урахуванням змін, внесених до нього 21.08.2007р. не передбачено повернення орендованого майна частинами.

   Пунктом 2.4, 2.5 зазначеного договору визначено, що майно вважається повернутим орендодавцю або підприємству, вказаному орендодавцем, з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов‘язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору, тобто обов`язок щодо складання акту приймання –передачі про повернення майна покладається на орендаря. А пунктом 9.3 визначено, що якщо орендар не виконує обов‘язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

   Відповідач повинен був повернути майно з моменту припинення дії договору, а саме 28.05.2009р. Але відповідач у зазначений строк майно не повернув, а повернув повністю лише 17.06.2010р. згідно з актом приймання-передавання, який підписаний орендарем (відповідачем) та балансоутримувачем (третьою особою) і  скріплений їх печатками.

  Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

      Аналогічна норма щодо виконання зобов`язань міститься в статті 526 Цивіль - ного кодексу України, згідно з якою зобов’язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

     Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобов‘язань у суб’єктів господарювання визначаються приписами ст.ст. 549-552 Цивільного кодексу України, ст. 225-234 Господарського кодексу України.

     Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

     Частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов‘язаний негайно  повернути наймодавцеві  річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. А частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов‘язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення.

       Пославшись на наведене, місцевий господарський суд  зазначив, що оскільки права позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 17 124 грн. 80 коп., передбачені умовами договору, а позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими, то вони підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 526, 549-552, статті 785 Цивільного кодексу України, статті  193 Господарського кодексу України.

      Колегія суддів із висновком місцевого господарського господарського суду про задоволення позову не погоджується , зважаючи на наступне.

    Частиною  третьою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов"язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності  та справедливості.

      Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення  строку дії договорі оренди державного майна від 30 червня 2006 року № 904 позивач протягом спірного періоду  продовжував виставляти відповідачу рахунки на сплату орендної плати, які повністю сплачувались останнім, сторонами підписувались акти наданих послуг.

    Зазначені обставини підтверджуються копіями платіжних доручень та квитанції, довідкою відповідача про суму нарахованої та сплаченої орендної плати, копіями рахунків, актів виконаних робіт та податкових накладних.

   Однак місцевим господарським судом не було прийнято до уваги, що позивач пред"являючи позов про стягнення  неустойки за неповернення майна з оренди, на протязі  періоду її нарахування  виставляв відповідачу  рахунки на сплату орендної плати та приймав сплачену ним орендну плату.

     Пунктом 3.6. договору передбачено, що наднормативна  сума орендної плати, що надійшла до бюджету та балансоутримувачу, підлягає в установленому порядку поверненню орендарю, тоді як ані позивачем, ані балансоутримувачем сплачена  відповідачем протягом спірного періоду  орендна плата не поверталась.

     Крім того,  статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що  особа, яка порушила зобов"язання, несе відповідальність за наявності  її вини (умислу або необережності), а з наведених вище обставин вбачається відсутність вини відповідача.

   Окрім цього, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування  штрафних санкцій  за прострочення  виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов"язання мало бути виконано.

   Однак місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги,  в порушення зазначеної норми,  не прийняв до уваги нарахування позивачем розміру неустойки з перевищенням встановленого цією статтею шестимісячного строку її нарахування.

   За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд внаслідок порушення норм матеріального права та неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи дійшов неправильного висновку про задоволення позову, у зв"язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.  

      Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 3 статті 103, п. 1,4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

                                     ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

       Рішення господарського суду Сумської області від 17 січня 2011 року у справі № 18/90-10 скасувати.

     Прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

  Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                         (підпис)                              Сіверін В. І.

Суддя                                               (підпис)                               Білоконь Н. Д.  

Суддя                                               (підпис)                               Терещенко О.І.  

     Постанову складено в повному обсязі 14.03.2011 р.