Постанова

від 21.03.2011 по справі 53/198-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2011 р.                                                           Справа № 53/198-10       

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.

при секретарі Марченко В.О. за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (особисто),

відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 28.12.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків (вх. № 620 Х/3 від 08.02.2011 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2010 р. у справі №53/198-10

за позовом  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків  

про стягнення 17 608,40 грн.,

встановила:

В серпні 2010 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Харків (далі позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків (далі відповідач) про стягнення 17 608,40 грн., з яких 10 507,00 грн. основного боргу за договором поставки № 1/Х-2205 від 22.05.2009 р., 2 101,40 грн. штрафу та 5 000,00 витрат на юридичні послуги. Судові витрати у вигляді сплаченого держмита у розмірі 176,10 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. позивач просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.10.2010 р. у справі № 53/198-10 (суддя Прохоров С.А.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 507,00 грн. заборгованості за поставлений товар за видатковими накладними № ХАЗ-000005 від 26.05.2009 р. та № ХАЗ-000006 від 26.05.2009 р., 105,07 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення штрафу у розмірі 2 101,40 грн. та 5 000,00 юридичних витрат відмовлено. Суд дійшов висновку про позадоговірну поставку товару за видатковими накладними № № ХАЗ-000005 від 26.05.2009 р. на суму 5 253,50 грн. та № ХАЗ-000006 від 26.05.2009 р. на суму 5 253,50 грн., оскільки вказані накладні не містять жодного   посилання   на   поставку   товару   за   договором   №   1/Х-2205   від 22.05.2009 р. Відповідач отримав товар на загальну суму 10 507,00 грн., але доказів виконання свого обов'язку по оплаті зазначеної суми відповідач на надав. На адресу відповідача позивачем направлялися претензії, які відповідачем залишені без розгляду і задоволення. Оскільки між сторонами мала місце бездоговірна поставка, відсутні правові підстави для стягнення штрафу у розмірі 20 %. Позивачем не надано доказів, що сплачені 5 000,00 грн. є витратами саме послуг адвоката.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від

05.10.2010          р. не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з

апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення у справі № 53/198-10

скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову

відмовити. Відповідач вважає, що дане рішення винесено з порушенням норм

процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального

права, при неправильному з'ясуванні обставин, що мають значення для

справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що суд

першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що поставка товару

відбулася не в рамках укладеного між сторонами договору. Матеріали справи

не містять доказів існування між сторонами інших правовідносин, в межах

яких могла б відбуватися поставка товару; сам позивач в позовній заяві

підтвердив, що товар, зазначений в видаткових накладних, було поставлено на умовах договору поставки. Після реалізації товару через торгівельні мережі  відповідач здійснював розрахунки з позивачем (як це передбачено умовами Договору поставки) у готівковій формі, що підтверджується копіями грошових вимог всього на суму 6 761,93 грн. На даний час у відповідача залишається право повернути товар позивача або далі реалізовувати його через торгівельну мережу. Відповідач вважає, що позивачем не доведено факту виникнення права вимагати сплати коштів за поставлений, але не реалізований товар.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної апеляційної скарги було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2011 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 14.03.2011 р., запропоновано позивачу надати відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

Запропоновано відповідачу надати докази сплати державного мита у встановленому п.п. г) п.2 ст.З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»порядку і розмірах.

10.03.2011 р. позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2010 р. у справі № 53/198-10 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що з моменту поставки товару згідно накладних від 26.05.2009 р. пройшло більш як півтора року, але ні оплат, ні повернення товару не відбулося. Посилання відповідача про те, що він розрахувався у готівковій формі не відповідає дійсності.

В судове засідання 14.03.201 р. з'явилися позивач, уповноважений представник відповідача і надали пояснення по суті спору.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та повторно розглянувши справу відповідно до ч.І ст.101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2009 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Покупець) був укладений договір поставки № 1/Х-2205 (далі Договір), згідно предмету якого Постачальник (позивач) зобов'язується поставити Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити товари на умовах договору у відповідності із замовленнями Покупця і товаросупровідною документацією (а.с.14-15).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний оплачувати товари по цінам, зазначеним у накладних.

Згідно з п.3.2. Договору розрахунки за відвантажений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника або в готівковій формі не пізніше 30 днів відвантаження товару Постачальником.

У разі, якщо товар або його частина залишаються нереалізованими через торгову мережу Покупця, Покупець має право вернути товар в період дії Договору. Товар повертається належної якості, у товарному вигляді, пакуванням і всіма необхідними документами, які вимагаються згідно з діючим законодавством України (п.3.3. Договору).

Платіжне зобов'язання Покупця вважається виконаним в момент зарахування грошових коштів, які підлягають оплаті, на поточний рахунок Постачальника або отримання цієї суми у готівковій формі. В це момент до Покупця переходить право власності на поставлений товар (п.3.4. Договору).

Згідно з п.8.1. Договір укладений строком до 31.12.2009 р. Строк дії Договору автоматично подовжується на додаткові річні строки у разі, якщо не менш ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не повідомить іншу сторону в письмовій формі про свій намір змінити або припинити його дію.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що  передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.202 ЦК України  правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2009 р., позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 253,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № ХАЗ-000005 від 25.05.2009 р. (а.с.16).

Крім того, 26.05.2009 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 253,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № ХАЗ-000006 від 25.05.2009 р. (а.с.17).

Вказані видаткові накладні засвідчені підписами і печатками позивача і відповідача, мають всі необхідні реквізити первинного документу відповідно до ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що не дивлячись на те, що в наданих копіях видаткових накладних не міститься посилання на укладений Договір  як на підставу поставки товару, ані позивач, ані відповідач не надали суду доказів того, що в період з 22.05.2009 р. по 31.12.2009 р. між сторонами були укладені інші договори купівлі-продажу або поставки.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відносини сторін з поставки товару, зазначеного у видаткових накладних № ХАЗ-000005 від 25.05.2009 р. та № ХАЗ-000006 від 25.05.2009 р., існували в межах договору поставки № 1/Х-2205 від 22.05.2009 р. і врегульовані його положеннями.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок господарського суду Харківської області про те, що мала місце позадоговірна поставка.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 вказаної статті ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Нормами Договору встановлено чіткий строк виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого товару - а саме не пізніше 30 днів після відвантаження товару Постачальником, тобто до 25.06.2009 р. включно.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

17.06.2010 р. позивач направив відповідачу претензію про виконання грошового зобов'язання щодо оплати у 10 денний строк від дня отримання даної вимоги заборгованості у розмірі 10 507,00 грн. (а.с.8).

В самій претензії відповідачем зазначено про незгоду з претензією, що відповідачем не заперечується.

05.07.2010 р. позивач повторно направив відповідачу претензію з вимогою опати в місячний строк грошового зобов'язання в розмірі 10 507,00 грн. (а.с.9)

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, претензія відповідачем не отримана «по истечению строка хранения»(а.с.10).

Відповідно до ст.193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідач не виконав належним чином своїх обов'язків відповідно до Договору, у зв'язку з чим порушив вимоги   ст.526  ЦК  України,   що   призвело  до   його  заборгованості   перед позивачем на вищезазначену суму.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилався на те, що відповідач після реалізації товару через торговельну мережу частково розрахувався з позивачем в готівковій формі на загальну суму 6 761,93 грн., що підтверджується копіями грошових вимог.

Крім того, в судовому засіданні 14.03.2011 р. представник відповідача надала інвентаризаційний опис, підписаний відповідачем та завірений його печаткою, згідно з яким встановлено, що залишок товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ОСОБА_1,  складає 3 745,61 грн.

В силу положень ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому згідно зі статтею 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, згідно зі статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Долучені до апеляційної скарги копії грошових вимог не можуть бути визнані належними і допустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Інвентаризаційний опис також не може бути прийнятим в якості доказу, оскільки відповідно до п.11.1 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Мінфіну України від 11.08.1994 р. № 69, зареєстрованою Мін'юстом України  26.08.1994 р. за № 202/412, для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах  розпорядчим документом їх керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівника структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником.

Наданий відповідачем інвентаризаційний опис цим вимогам не відповідає.

Крім того, протягом 2009-2010 р. р. відповідач не звертався до позивача з приводу не реалізації поставленого товару, не надав доказів виконання вимог п.3.5. Договору щодо щомісячного направлення актів звіряння розрахунків.

Колегія суддів вважає, що дії сторін по фактичній передачі-прийманню матеріальних цінностей вказують на те, що позивач поставив відповідачу товар за узгодженою обома сторонами ціною, а твердження відповідача про ненастання строку оплати товару є необґрунтованими і свідчать про явне небажання відповідача належним чином виконувати свої договірні зобов'язання, що може містити ознаки дії, переслідуваних у кримінальному порядку.

Таким чином, незважаючи на помилковий висновок господарського суду Харківської області про позадоговірну поставку, судом було прийняте правильне по суті рішення в частині стягнення основної суми заборгованості, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування вірного по суті рішення в цій частині.

Що стосується вимог про стягнення пені та витрат на юридичну допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Позивач в обґрунтування вимог про стягнення пені послався на п.5.2. Договору, відповідно до якого у разі несвоєчасної оплати Покупцем грошових коштів Постачальнику, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення платежу, але не більше 20 % від суми простроченого платежу.

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Виходячи зі змісту ст.ст. 546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору, зокрема неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 21 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вже було зазначено, відповідач повинен був виконати обов'язок по оплаті поставленого товару не пізніше 30 днів після відвантаження товару постачальником, тобто до 25.06.2009 р. включно.

Саме з 26.06.2009 р. обчислюється річний строк позовної давності щодо пені, який витік 26.05.2010 р., позивач же подав позов 19.08.2010 р.

Згідно зі ст.44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам або господарським товариствам.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.    

Позивач в обґрунтування необхідності стягнення витрат у розмірі 5 000,00 грн., посилається на те, що ним сплачено на користь ФОП ОСОБА_4 5 000,00 грн. згідно з договором № 1/16-09-008 про надання юридичних послуг.

Чинний ГПК України не передбачає можливості стягнення витрат за надання правової допомоги, сплаченої на користь фізичних осіб-підприємців.

Отже, рішення господарського суду Харківської області в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 2 101,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. також не підлягає скасуванню.

Згідно зі ст.90 ГПК України  господарський суд, виявивши в діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Згідно зі ст.49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони. Витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача - при задоволенні позову, на позивача - при відмові в позові, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11 509, 525, 526, 530, 655, 712 ЦК України, ст.ст.49, 90, 99, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 ГПК України, судова колегія

постановила:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , м. Харків - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2010 р. по справі 53/198-10 - залишити без змін.

Головуючий суддя                                                               В.Я.Погребняк

Суддя                     Т.В.Гончар Суддя                                 М.М.Слободін

Повний текст постанови підписаний 16.03.2011 р.