Рішення

від 15.03.2011 по справі 16/014-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" березня 2011 р.                                                                  Справа № 16/014-11

Господарський суд Київської області  у складі  судді  Христенко О.О.  розгляну

позов       Колективного виробничо-комерційного підприємства «Узинсервіс», м. Узин

до         Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління

            юстиції, м. Миронівка

п                        про      стягнення 2 299,86 грн.  

                                            за участю представників сторін:

від позивача: Ібрагімова Н.В., довіреність від 15.02.2011 р., представник;

від відповідача: не з’явився                                                            

Обставини справи:

        Колективне виробничо-комерційне підприємство «Узинсервіс»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою № 19 від 24.01.2011 р. (вх. № суду 312 від 31.01.2011 р.) до Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції (далі –відповідач) про стягнення 2 299,86 грн.  

 Відповідно до ухвали від 02.02.2011 р. господарським судом Київської області порушено провадження у справі № 16/014-11 та призначено її розгляд на 15.02.2011 р. об 11 год. 40 хв. за участю повноважних представників сторін.

       Позивач в  судових засіданнях 15.02.2011 р., 01.03.2011 р. та 15.03.2011 р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

          Відповідач під час судових засідань 15.02.2011 р. та 01.03.2011 р. проти позову заперечував, про що подав відзив на позовну заяву № 2743 від 14.03.2011 р., в якому повідомляє, що даний позов необґрунтований та такий, що не підлягає задоволенню з наступних підстав, а саме, позивач в позовній заяві посилається на усну домовленість про продаж металобрухту та перерахування коштів на підставі рахунку № 14 від 29.12.2009 р. Крім того сторонами не було визначено строк (термін) виконання зобов’язання, позивач вимогу відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідачу не надсилав, тому позов є передчасним.

     Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, присутніх в судових засіданнях, проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, господарський суд  

встановив:

Позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти всього у розмірі 2 299,86 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 137 від 29.12.2009 р. на суму  2 299,86 грн.

Відповідно до зазначеного платіжного доручення призначенням платежу є за металобрухт зг. рах. № 14 від 29.12.2009 р.

Як зазначив представник відповідача, а саме в.о. начальника ВДВС Миронівського районного управління юстиції Смикова Л.О., зазначені кошти на рахунок відповідача надійшли. Про отримання коштів в сумі 2 299,86 грн. відповідач також зазначає письмово у своєму клопотанні від 01.03.2011 р. про відкладення. У зазначеному клопотанні відповідач також зазначає, що кошти, які надійшли від позивача, були перераховані з депозитного рахунку відповідача на виконання виконавчих листів та постанови.

Позивач зазначив, що жодних виконавчих проваджень, в яких позивач був би боржником, на момент перерахування коштів в сумі 2 299,86 грн. не було відкрито. Зазначене також підтвердив відповідач, а також зазначив, що кошти в сумі 2 299,86 грн. надійшли від позивача не по виконавчих документах.  

       Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

       Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

       Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.  

       Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

       Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

       Договір, як єдиний документ, між сторонами не укладався. Рахунок № 14 від 29.12.2009 р., на який йде посилання у призначенні платежу платіжного доручення № 137 від 29.12.2009 р. про перерахування позивачем відповідачу 2 299,86 грн., до суду не наданий, оскільки відповідач стверджує, що у нього він відсутній, а позивач зазначає, що рахунок було знищено за строками давності.

      Позивач стверджує, що металобрухт йому відповідачем переданий не був. Відповідачем не надано до суду доказів, що він металобрухт передав відповідачу, або якимось чином повідомляв позивача про наявність металобрухту та про необхідність його отримання.

      Таким чином позивач перерахував кошти на рахунок відповідача в розмірі 2 299,86 грн. за металобрухт, який не отримав від відповідача

         У клопотанні про відкладення від 01.03.2011 р. відповідач зазначає, що металобрухт, який було конфісковано за виконавчими листами суду, було передано на безоплатне відповідальне зберігання ОСОБА_1, жителю АДРЕСА_1. Однак, відповідачем не доведено, що передача металобрухту на зберігання ОСОБА_1 є виконанням зобов‘язання про передачу металобрухту позивачу на суму 2 299,86 грн. перерахованих позивачем коштів.                

     Позивачем направлялась на адресу відповідача вимога вих. № 54 від 05.10.2010 р. про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 2 299,86 грн., в якій позивач просив повернути кошти або передати металобрухт на вказану суму, вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Відповідач у своєму відзиві зазначає, що позивач вимоги про передачу металобрухту або коштів не направляв. Але в матеріалах справи наявні докази направлення відповідачу вимоги, а саме фіскальний чек № 6237 від 06.10.2010 р. та вимога вих. № 54 від 05.10.2010 р.

       Незважаючи на вимогу позивача, станом на момент прийняття рішення, відповідач грошові кошти в розмірі 2 299,86 грн. не повернув.

        Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач проти позову заперечував, але не довів суду правомірність своїх заперечень. Відповідач не заперечує, що кошти в сумі 2 299,86 грн. від позивача на рахунок відповідача надійшли, але вони не були повернуті, як безпідставно отримані.

         Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем було перераховано відповідачу кошти у сумі 2 299,86 грн., а останній безпідставно користується даним майном.

         Глава 13 Цивільного кодексу України, зокрема стаття 192, визначає гроші (грошові кошти), як майно.

         За змістом положень частини першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

     Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

           Згідно ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовується також жо вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов‘язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.          

           Отже, безпідставне і незаконне володіння та утримання відповідачем грошовими  коштами, які є власністю позивача, порушує права і законні інтереси останнього.

        Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали справи, та враховуючи що грошові кошти у сумі 2 299,86 грн. знаходяться у відповідача без достатніх правових підстав, господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог у розмірі 2 299,86 грн., а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

       Витрати по сплаті державного мита відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на відповідача.  

  На підставі викладеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.           Позов задовольнити повністю.

2.           Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції (08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. Леніна, 76, код ЄДРПОУ 34970119, р/р 37310001002744 в УДК Київської області, МФО 821018) на користь Колективного виробничо-комерційного підприємства «Узинсервіс»(09161, Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Заводська, 12-а, код ЄДРПОУ 20580732, р/р 26002010022011 в ПАТ ВТБ Банку, МФО 321767)    2 299 (дві тисячі двісті дев’яносто дев’ять) грн. 86 коп., а також 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.           Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

           Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

          Суддя                                                                                  О.О. Христенко