Постанова

від 06.03.2008 по справі 8/39-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/39-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 березня 2008 р.                                                                                    № 8/39-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКота О.В.

СуддівШевчук С.Р. (доповідач)Владимиренко С.В.

розглянувши  касаційну               скаргу Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Орадон" в особі дирекції "Дніпро"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2007р.

у справі №8/39-07 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в особі Дніпропетровської філії

доВідкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Орадон" в особі дирекції "Дніпро"

проСтягнення 59147,83 грн.

          В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача:  Великородний А.О. дов. №3514-1/14 від 19.11.2007р.

- відповідача: Шмельова І.К. дов. №32/2008 від 08.01.2008р.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2007р. Дніпропетровська філія відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з дирекції "Дніпро" відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Орадон" 59147,83 грн., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2007р. (суддя Дубінін І.Ю.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 47003,45 грн. основного боргу, 4230,31 грн. втрат від інфляції, 1179,41 грн. річних, 6734,66 грн. пені та судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2007р. (головуючий Дмитренко А.К., судді Крутовських В.І.,              Прокопенко А.Є.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково  виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 29.04.05 між відкритим акціонерним товариством страховою компанією "Гарант-Авто" в особі Дніпропетровської обласної дирекції (страховик), правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант", громадянином України Турлюном Сергієм Володимировичем (страхувальник) та акціонерним комерційним банком "Укрсиббанк" (вигодонабувач), був укладений договір добровільного страхування автотранспорту № 72/164/38, об'єктом якого є майнові інтереси страхувальника - Турлюна С.В., які не суперечать законодавству України і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, що належить страхувальнику, а саме автомобіль Тойота Лексус GS 300, державний номер АЕ 0202 АН. Термін дії договору страхування один рік, страхова сума                    359 480 гривень.

В подальшому на підставі угоди №66 від 10.05.05, укладеної між Дніпропетровською обласною дирекцією ВАТ УСК "Гарант-Авто" та дирекцією "Дніпро" відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія Орадон", останньому у перестрахування було передано 50 000 грн. відповідальності, тобто 13,91% від загальної суми страхової суми за основним договором страхування від 29.04.05 року № 72/164/38. Перестрахова премія становить 1 700 грн.

          27.03.06 від страхувальника - Турлюна Сергія Володимировича - до Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ УСК "Гарант-Авто" надійшла заява про настання випадку, що мали ознаки страхового. Надані страхувальником пояснення стосовно випадку, що мав ознаки страхового, свідчили про те, що 26.03.06 року на автодорозі Дніпропетровськ-Запоріжжя з невідомих причин сталося самозаймання застрахованого на підставі згаданого вище договору страхування автомобіля Тойота Лексус GS 300, державний номер АЕ 0202 АН. В подальшому ці обставини були підтверджені висновком № 73/21/06 "Про дослідження пожежі, яка сталася 26.03.06 року в автомобілі Тoyota Lexus GS 300, державний номер АЕ 0202 АН, що знаходився на узбіччі траси Дніпропетровськ-Запоріжжя поблизу с.Дослідне Дніпропетровського району", а також постановою старшого слідчого Дніпропетровського РВ УМВС України у Дніпропетровській області майора міліції Куренкова А.В. про відмову в порушенні кримінальної справи.

          Згідно з п. 3.1.3 договору добровільного страхування автотранспорту від 29.04.05 року № 72/164/38 страховик взяв на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику прямі збитки, що виникли внаслідок пожежі чи самозаймання.

В зв'язку з цим,           26.04.06 страховиком був складений страховий акт №28120, яким кваліфіковано подію, що мала ознаки страхового випадку, безпосередньо страховим випадком.

          Пунктом 7.10 договору страхування передбачено, що при страхуванні транспортного засобу на повну вартість, у разі його знищення (коли вартість відновлювального ремонту перевищує 75% страхової суми), страховик сплачує всю страхову суму, за вирахуванням безумовної франшизи.

Як встановили суди та свідчить висновок експерта від 04.04.06 року № 561 сума матеріального збитку, спричиненого внаслідок пожежі власнику автомобіля Тойота Лексус, державний номер АЕ 0202 АН, становить 356 332 грн. 38 коп., а за вирахуванням безумовної франшизи та коефіцієнту фізичного зносу автомобіля сума страхового відшкодування склала 337 911 грн. 20 коп.

          06.05.06 позивач, виконуючи свої договірні зобов'язання перед страхувальником, здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 337 911 грн. 20 коп., шляхом перерахування вказаної суми на рахунок АКІБ "УкрСиббанк", який є вигодонабувачем за договором страхування.

          В силу п.п. 12 угоди від 10.05.06 № 66 розмір страхового відшкодування визначається розміром збитку, тобто розміром страхового відшкодування за договором страхування помноженого на коефіцієнт відношення страхової суми до дійсної вартості транспортного засобу, і дорівнює, в даному випадку 47 003 грн. 45 коп.

          За п. 3.3.1 договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) від 18.12.02 № ФП-12/02 перестраховик зобов'язався перерахувати перестрахувальнику (або за його заявою - страхувальнику (вигодонабувачу) страхове відшкодування, розмір якого розрахований відповідно до умов цього договору і конкретного договору перестрахування, у термін, передбачений цим договором, якщо інше не передбачено в конкретному договорі перестрахування.

          У п. 8.1 цього ж договору вказано, що при настанні страхового випадку, передбаченого основним договором страхування і конкретним договором перестрахування, перестраховик виплачує перестрахувальнику (або за дорученням перестрахувальника страхувальнику (вигодонабувачу) частину страхового відшкодування, що відповідає його частці (обсягу) відповідальності за конкретним договором перестрахування, протягом 5 (п'яти) банківських днів після одержання від перестрахувальника необхідного комплементу документів, а також документів, передбачених п.8.2, якщо інше не обумовлено конкретним договором перестрахування.

Листом від 22.05.06 № 518-в позивач дебетував відповідача про витрати, пов'язані зі страховим випадком, який мав місце 26.03.06, де просив перерахувати на поточний рахунок відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" частину відповідальності перестраховика. До цього ж листа, як встановили суди,  відповідачу було надано всі необхідні документи, передбачені договором факультативного перестрахування (ретроцесії). Однак, відповідач вказану суму не перерахував.

За  таких обставин та враховуючи, що в силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 47003,45 грн.

Крім того, судами задоволені позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції і річних в сумі 5409,70 грн., які передбачені ст. 625 ЦК України та пені в сумі 6734,66 грн., яка встановлено пунктом 3.2.7 договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) від 18.12.02 № ФП-12/02.

Посилання відповідача на наявність на автомобілі додаткового обладнання судами не прийнято до уваги, оскільки це спростовується протоколом огляду транспортного засобу від 30.03.06 № 0255, який підписаний представником відповідача Іванченко М.А. без будь-яких зауважень щодо додаткового обладнання та висновком спеціаліста Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.04.06 № 561.

Також судами відхилено, як безпідставне посилання відповідача на неправильне вирахування суми, яка підлягає стягненню, т.я не враховано вартість залишків транспортного засобу, які повинен був передати страхувальник після виплати страхового відшкодування, оскільки відмова страхувальника передати автомобіль страховику не надходила, а тому, за вирахуванням безумовної франшизи і коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, сума страхового відшкодування склала 337 911 грн. 20 коп., і ця сума була виплачена страхувальнику - Турлюну С.В. А відповідач згідно з п. 3.3.6 договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) від 18.12.02 № ФП-12/02 перестраховик зобов'язаний слідувати всім рішенням перестрахувальника, які можуть бути ним прийняті виходячи із умов оригінального договору страхування, правил страхування та умов цього договору, за винятком збільшення власної відповідальності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що  висновки попередніх судових інстанцій в частині стягнення основного боргу, річних та втрат від інфляції зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Між тим, колегія суддів не може погодитись з висновками попередніх судових інстанції в частині стягнення пені, оскільки вони зроблені без повного, всебічного та об'єктивного дослідження в судовому засіданні всіх обставин та при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Так, приймаючи судові рішення в частині стягнення пені ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги на ту обставину, що відповідно до вимог ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення   виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Окрім того, частина 1 статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний і скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено ГК.

За змістом п.1 частини 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

З зазначеного слідує, що частина 6 ст. 232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК.

Суди ж викладеного не врахували, що призвело до необґрунтованого стягнення пені за період з 10.06.2006р. по 20.02.2007р., що протирічить вимогам ст. 232 ГК України.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх,  Вищий господарський    суд   України   вважає   за  необхідне скасувати прийняті у справі рішення в частині стягнення пені, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти  основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст.  1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Орадон" в особі дирекції "Дніпро" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 та рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 15.06.2007р.  у справі № 8/39-07 скасувати в частині стягнення пені та направити справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі.

В решті залишити без змін.

Головуючий                                                                         Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.