Постанова

від 12.02.2008 по справі 5/120-10/77-3/154

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/120-10/77-3/154

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 12 лютого 2008 р.                                                                                    № 5/120-10/77-3/154  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу релігійної громади Української православної автокефальної церкви, с. Делева Тлумацького району Івано-Франківської області (далі –релігійна громада УАПЦ)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2007 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2007

зі справи  № 5/120-10/77-3/154

за позовом релігійної громади Української греко-католицької церкви,                  с. Делева Тлумацького району Івано-Франківської області (далі –релігійна громада УГКЦ)

до релігійної громади УАПЦ

про визнання права спільної сумісної власності на недобудоване нерухоме майно (культову споруду).

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Морикота Б., Сліпко В.М., Грищака М.І., Партицької М.В.,

відповідача –Шовгенюка І.Д., Шкварчука І.І., Мандар Г.Й.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Змінювалися й позовні вимоги у справі.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2006 зі справи № 5/120 за позовом про визнання права власності на недобудоване нерухоме майно (культову споруду) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2005 з цієї справи було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 11.05.2006 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У новому розгляді справа одержала номер 5/120-10/77.

У цій справі позовні вимоги було змінено та їх заявлено про визнання за релігійною громадою УГКЦ права власності спільної сумісної власності з релігійною громадою УАПЦ на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева Тлумацького району.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2007 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2006 з даної справи було скасовано, а справу вдруге передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 19.04.2007 відмовлено в порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У повторному новому розгляді справа одержала номер                              5/120-10/77-3/154.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2007 (колегія суддів у складі: Фрич М.М. - головуючий, судді              Гриняк Б.П. і Круглова О.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий, судді Давид Л.Л. і Краєвська М.В.), позов задоволено; визнано право спільної сумісної власності релігійної громади УАПЦ на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева Тлумацького району; з релігійної громади УАПЦ стягнуто на користь релігійної громади УГКЦ суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначеного рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи статей 331, 355, 368, 512, 514, 516 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), статті 195 Господарського кодексу України виходили з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада УАПЦ просить оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими судовими інстанціями у розгляді справи відповідних норм ЦК України, а також неврахуванням ними поданих названою релігійною громадою доказів у справі.

У відзиві на касаційну скаргу релігійна громада УГКЦ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить залишити ці рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради від 17.09.1991 № 170 відповідачеві (релігійній громаді УАПЦ) передано в безоплатне користування культову споруду в с. Делева Тлумацького району. Згідно з архівною довідкою від 12.05.2005 № 317 (т. 1, а. с. 18) ця культова споруда –дерев'яна церква Введення Пресвятої Діви Марії, що збудована в 1853 р. та була власністю греко-католицької громади;

- рішенням ХІ сесії Делівської сільської ради від 29.01.1998 “Про надання дозволу на будівництво церкви на старому місці громаді “Введенської” церкви с. Делева” релігійній громаді с. Делева надано дозвіл на будівництво церкви “на старому місці” (т. 1, а. с. 28);

- це рішення було прийнято щодо релігійної громади села, без вказівки щодо конфесійної приналежності цієї громади;

- “на той час” у с. Делева було зареєстровано дві релігійні громади –УАПЦ і УГКЦ, про що свідчать рішення виконавчого комітету                      Івано-Франківської обласної ради від 17.09.1991 № 169, статут релігійної громади УАПЦ і рішення того ж виконавчого комітету від 28.01.1992 № 10, яким зареєстровано статут релігійної громади УГКЦ;

- згідно з висновком комісії Тлумацької райдержадміністрації                Івано-Франківської від 02.02.2005 (т. 1, а. с. 104), “поясненнями представників від обох конфесій” будівельні роботи зі спорудження нової церкви від початку її будівництва “проводилися господарським способом, силами релігійних громад УАПЦ і УГКЦ без залучення будівельних організацій-підрядників”. Про це свідчать також розписки віруючих обох релігійних громад про трудову і матеріальну участь у будівництві (т. 2); зокрема, у справі є списки віруючих УГКЦ с. Делева, які протягом                   1996-2005 р.р. здавали кошти на будівництво храму з метою набуття права власності на храм (т. 2, а. с. 147-158);

-  підписи членів релігійної громади УГКЦ, зазначених у списках, завірені депутатами сільської ради та є довідка останньої від 29.07.2006 № 56 про те, що ці громадяни є “жителями с. Делева” (т. 2, а. с. 160). Згідно з наявними у справі списками вірних УГКЦ с. Делева, останні вносили кошти на придбання бляхи, вікон, цегли, цементу, а згідно з розписками вірних УГКЦ останні брали трудову участь у будівництві;

- у засіданні місцевого господарського суду віруючими УАПЦ подано первинні бухгалтерські документи на доказ того, що церква будується за кошти віруючих УАПЦ; позивачем участь відповідача у будівництві церкви не заперечується;

- “віруючими громади УГКЦ подано суду (першої інстанції) значну кількість договорів про відступлення права вимоги, відповідно до умов яких кожний зокрема віруючий громади УГКЦ відступив громаді УГКЦ як юридичній особі право вимоги визнання за громадою права спільної сумісної власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с Делева”;

- зборами парафіян с. Делева (протокол від 19.04.2005; т. 1, а. с. 19, 27) більшістю голосів вирішено використовувати культову споруду релігійними громадами УАПЦ і УГКЦ спільно;

- гроші, які вносилися віруючими УГКЦ с. Делева на будівництво храму, не є добровільними пожертвуваннями, а вносилися з метою набуття права власності на храм, що підтверджується, зокрема, договорами уступки права вимоги (т. 4, а. с. 43 - 141), які не суперечать закону, недійсними в установленому порядку не визнавалися.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.11.1976 № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні правовідносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення з даної справи не узгоджуються з відповідними вимогами з огляду на таке.

У вирішенні спору попередні судові інстанції виходили з того, що спірне майно (матеріали, обладнання тощо, використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева) на час розгляду справи завідомо перебуває у власності відповідача –релігійної громади УАПЦ; відтак і в згаданих договорах про відступлення права вимоги, укладених фізичними особами з релігійною громадою УГКЦ, йдеться про право вимоги саме до релігійної громади УАПЦ; і, в кінцевому підсумку, вже в резолютивній частині судового рішення місцевого господарського суду йдеться про визнання права спільної сумісної власності на зазначене майно за обома релігійними громадами, в тому числі УАПЦ.

Однак при цьому жодною з названих судових інстанцій не з'ясовано та не відображено в оскаржуваних рішеннях обставин, які підтверджували б належність спірного майна чи то повністю, чи в частині релігійній громаді УАПЦ саме як організації (юридичній особі) –стороні у справі, а не просто як групі віруючих громадян певної конфесії. Адже якщо судовими інстанціями після двох розглядів справи зрештою встановлено, що релігійна громада УГКЦ як організація сама у придбанні (створенні) спірного майна участі не брала, а її позовні вимоги нині ґрунтуються на відступленні їй права вимоги фізичними особами, то й релігійна громада УАПЦ (теж саме як організація) так само могла такої участі не брати; внески у створення (придбання) спірного майна, зроблені віруючими громадянами православної конфесії грошима, особистою працею чи в інший спосіб, не обов'язково повинні розцінюватися як внески саме релігійної громади УАПЦ –відповідача зі справи.

Саме по собі зазначення у рішенні місцевого господарського суду про те, що “позивач не заперечує участі відповідача в будівництві церкви”, жодним чином не означає встановлення судом факту такої участі.

Тим часом встановлення зазначених обставин є визначальним для вирішення, зокрема, питання про те, чи є релігійна громада УАПЦ належним відповідачем у даній справі –власником спірних матеріалів, обладнання тощо.

Крім того, попередні судові інстанції виходили також з того, що громадянами –віруючими громади УГКЦ здійснено на підставі відповідних договорів відступлення права вимоги цій релігійній громаді.

Згідно з приписами ЦК України:

- зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509);

- сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510);

- кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (частина перша статті 512);

- правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513).

З огляду на наведені законодавчі положення попередні судові інстанції у розгляді справи мали встановити (але не встановили), у якому, власне, зобов'язанні здійснено відступлення права вимоги (суб'єкти та предмет такого зобов'язання), і з яких підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, воно виникло, а також чи дотримано форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні.

Відповідні обставини мають значення для розгляду питань як щодо самого факту існування зобов'язання, у якому здійснено відступлення права вимоги, так і стосовно правильності здійснення такого відступлення (якщо відповідне право існувало).

Таким чином, не з'ясувавши усього кола обставин, що входять до предмету доказування у справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування норм процесуального права, а саме частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями й норм матеріального права, в тому числі ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку й прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу релігійної громади Української православної автокефальної церкви задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 зі справи № 5/120-10/77-3/154 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду                    Івано-Франківської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов