Ухвала

від 15.02.2011 по справі 19/320

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2011 р.                               м. Київ                                        К-15954/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого  - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О.,   Федорова М.О.

       

        розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Господарського суду Полтавської області від 06.02.2007 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.06.2007 року по справі №19/320 за позовом Відкритого акціонерного товариства  «Полтавакондитер»до Державної податкової інспекції у м. Полтаві   про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами  першої та апеляційної   інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги  Відкритого акціонерного товариства  «Полтавакондитер» (далі-ВАТ «Полтавакондитер», позивач)   до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі-ДПІ у м.Полтаві, відповідач)  про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.11.2005 №0000422305/0, за яким позивачу визначено до зменшення бюджетне відшкодування ПДВ за звітні періоди: грудень 2004 року, лютий, березень та квітень 2005 року в загальній сумі 175494,00грн. (згідно з заявою від 19.01.2006  про невірне зазначення номеру податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 06.02.2007, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.06.2007 позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 24.07.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 28.10.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі   відповідач   просить   скасувати  рішення судів попередніх інстанцій  та  постановити  нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.  В обґрунтування своїх вимог  відповідач  посилається на  порушення судами  норм матеріального права, зокрема:  п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1. п.7.4, 7.7.5 п.7.5  ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закону України -№168/97-ВР).

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скаргах  доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту перевірки №503/23-2/00382208 від 14.11.2004, складеного за результатами додаткової   позапланової  документальної перевірки правильності  заявленої до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість  ВАТ «Полтавакондитер»за грудень 2004, лютий, березень, квітень 2005 року,   було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000422305/0 від 14.11.2005 про зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 175494,00грн.

Зі змісту акту перевірки №503/23-2/00382208 від 14.11.2004  року вбачається, що за наслідками проведеної перевірки, було встановлено порушення позивачем вимог  п.1.3, 1.8 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон України №168/97-ВР), внаслідок чого позивачем було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування  з ПДВ за грудень 2004, лютий, березень, квітень 2005 року  в сумі 175494,00грн.

Судами першої та апеляційної інстанції також  встановлено, що  у  період грудень 2004, лютий-квітень 2005 року прямими постачальниками  позивача були ТОВ «Молторг», ТОВ «Міні-Ельдо», Приватний підприємець Гичко В.В. (ар.сп. 48-50 т.1).  На виконання договірних зобов’язань з зазначеними особами позивач придбав у власність продукцію згідно специфікацій, та в повному обсязі провів оплату контрагентам поставленого товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується наданими в справу копіями витягів з електронної системи банківських розрахунків   «Клієнт-банк»(ар.сп. 64-74 т.1) і  не заперечується відповідачем. При поданні податкової звітності, зокрема, податкових декларацій по ПДВ за грудень 2004 року, лютий, березень та квітень 2005 року, позивачем було заявлено суму податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за підсумками поточного звітного періоду, на підтвердження заявлених до відшкодування сум було подано розрахунок експертного  відшкодування, копії витягів з електронної системи банківських розрахунків  «Клієнт-банк», що підтверджують оплату платником податків придбаних товарів у постачальників. Включені позивачем до податкового кредиту суми ПДВ, щодо яких прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, підтверджені податковими накладними, копії яких додані матеріалів справи (а.с.23-24, 29-30, 36, 42-46 т.І).  

Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України №168/97-ВР, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України  №168/97-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)  визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон України №168/97-ВР визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вищезазначеної норми права, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.  А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України  №168/97-ВР, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України підлягає сума, яка при її визначенні згідно з підпунктом 7.7.1 має від’ємне значення.

Таким чином, законом чітко визначено, що бюджетне  відшкодування у покупця можливе лише при сплаті ним сум податку на додану вартість продавцю товарів у попередньому податковому періоді. Виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому,   судова колегія звертає увагу на те, що Закон України №168/97-ВР  не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій щодо неправомірності прийняття спірного повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, суд касаційної інстанції вважає  ухвалені у справі рішення  законними і обґрунтованими, а зазначену позицію відповідача помилковою. Відповідно постанова Господарського суду Полтавської області від 06.02.2007 року та ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.06.2007 року скасуванню не підлягають як такі, що винесені при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 210, 2201,  223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Полтавської області від 06.02.2007 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.06.2007 року по справі №19/320   залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута  Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

                               Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

                               Судді:             

---

Г.К. Голубєва

                                                       

---

О.В. Карась

                                                       

---

А.О. Рибченко

                                                       

---

М.О. Федоров