Рішення

від 15.03.2011 по справі 15/498

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  15/498

15.03.11

За позовом      Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Купець"

до                      1) Державного комітету України державного матеріального резерву; 

                        2) Державного підприємства " Ресурспостач"

третя особа     Державний комітет ветеринарної медицини   

про                  визнання права власності на продукцію

Суддя   Хоменко М.Г.

Представники :

від позивача - Кремньов О.О.

від відповідача 1- Глузманова М.П.

від відповідача 2 - Зосім І.В.

третя особа - не з"явилися

У судовому засіданні 15.03.2011 за згодою присутніх представників сторін  судом

оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Купець" (далі - позивач) до 1) Державного комітету України державного матеріального резерву (далі - відповідач 1); 2) Державного підприємства " Ресурспостач" (далі - відповідач 2); Державний комітет ветеринарної медицини (далі - третя особа) про  визнання права власності на продукцію.

     Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2010 порушено провадження у справі № 15/498 та призначено до розгляду на 19.01.2011.

Позивач повідомив суд, що в проваджені господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справ зі спору між тими сторонами, про той же предмет і тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору та зазначив,  що станом на час розгляду справи основна дебіторська заборгованість становить 17500,00 грн.

Відповідачі надали суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

            09 травня 2008 року Державне підприємство «Ресурспостач» (відповідач-2) заклало на зберігання до камер орендованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім»Купець»(позивач) 139 тон «м‘яса птиці механічного обвалювання (фарш курячий)»(товар).

            23 травня 2008 року між Державним підприємством «Ресурспостач»(відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім»Купець»(позивач) був укладений договір відповідального зберігання №48зб, на виконання умов якого відповідач-2 передав на зберігання 139 тон «м‘яса птиці механічного обвалювання (фарш курячий)».

             Відповідно до сертифікату відповідності №546008 на товар, виробником є Підприємство POLSKAMP Sp. z.o.o.», яке розташовано за адресою: 05-462 Wiazowna-Duchnow, ul.Szosa |Minska 36, Польща.

             27 червня 2008 року  був складений приймальний акт форми Р-16, відповідно до якого власником та поклажодавцем товару став Державний комітет з державного матеріального резерву (відповідач-1).

              04 серпня 2008 року за результатами конкурсу №25/прод., переможцем стало Приватне підприємство «Продукти харчування»м.Донецьк.

              06 серпня 2008 року між відповідачем-2, який діяв від імені відповідача-1 відповідно до Договору доручення від 10 лютого 2006 року №юр-234/2006 та ПП «Продукти харчування»був укладений договір купівлі-продажу №1-2287.

               Пунктами 4.4, 4.6 договору №1-2287 визначено, що право власності на матеріальні цінності, а також ризик їх випадкової втрати чи пошкодження переходять до покупця (ПП «Продукти харчування») з моменту передачі йому наряду (розпорядження). З моменту переходу права власності на матеріальні цінності від продавця до покупця, останній несе всі подальші витрати, пов‘язані із зберіганням, відвантаженням та транспортуванням матеріальних цінностей.

             18 серпня 2008 року  на виконання Договору купівлі-продажу №1-2287 від 06.08.2010 року відповідач-1 видав ПП «Продукти харчування»наряд-розпорядження №969/6-5 на отримання товару з пункту відповідального зберігання.

            Вищевказаний наряд  було отримано представником ПП «Продукти харчування»Лунічкіною Л.О., яка діяла на підставі довіреності №472912 від 20.08.2008р

            Надавши об‘єктивну оцінку матеріалам справи, дослідивши у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

           Відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

           Згідно із п.4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»підприємства, установи, організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов‘язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

           Освіження запасів державного резерву –відпуск матеріальних цінностей з державного резерву у зв‘язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, тари, упаковки, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або наступної поставки і закладення до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

           Відповідно до ч.2 ст. 7 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. №1129 закладання до державного резерву матеріальних цінностей, що знаходяться на зберіганні у відповідальних зберігачів, в порядку освіження, заміни провадиться цими зберігачами із дотриманням вимог Держкомрезерву щодо якості матеріальних цінностей.

         Відповідно до ч.3 пункту 12 даного порядку Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. №1129 встановлено, що освіження матеріальних цінностей державного резерву, що знаходиться у відповідальних зберігачів, а також заміна їх продукцією аналогічного асортименту та якості здійснюються ними самостійно без залучення додаткових бюджетних коштів.

         Суд приходить до висновку, що власником 139 тон «м‘яса птиці механічного обвалювання»є ПП «Продукти харчування».

          Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм Майном на власний розсуд.

          Таким чином, доводи позивача про повернення ПП «Продукти харчування»до відповідача-1 наряду від 18.08.2008р. та відмову від отримання товару не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують вищезазначені обставини.

          Також не заслуговують на увагу суду доводи позивача стосовно того, що договір купівлі-продажу від 06.08.2008р. №1-2287 є нікчемним, оскільки в матеріалах справи міститься Рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили по справі справі №32/229 за позовом Товаристваз обмеженою відповідальністю»Торговий дім»Купець»до Державного комітету України державного матеріального резерву про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

В матеріалах справи відсутні докази, на які посилається позивач як на належні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

           У відповідності до ст. 49 ГПК України у разі відмови у задоволенні позовних вимог, державне мито покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

      У позові відмовити повністю.

         Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня  його   

   прийняття.

Суддя                                                                                             Хоменко М.Г.

Дата підписання рішення: 29.03.2011