Постанова

від 18.03.2008 по справі 36/396

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

36/396

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.03.2008                                                                                           № 36/396

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача: Хасін І.Б. (довіреність №23-03/13 від 17.03.2008)    Галенич В.В. (довіреність №23-03/48 від 29.11.2007)

від відповідача : не з'явився

від третьої особи : Шевченко В.І. (довіреність б/н від 12.11.2007)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” (у формі відкритого акціонерного товариства), Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю „Опря”  

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.01.2008

 у справі № 36/396  

 за позовом                               Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (у формі Відкритого акціонерного товариства)

 до                                                   Київської міської ради

 третя особа відповідача           Товариство з обмеженою відповідальністю "Опря"

 третя особа позивача                      

 про                                                  усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визнання правана користування

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2008 було задоволено позов Акціонерної судноплавної компанії (у формі відкритого акціонерного товариства) „Укррічфлот” (далі-позивач) шляхом усунення перешкоди у користуванні позивачем земельною ділянкою, розташованою на хуторі Микільскому в Оболонському районі міста Києва  шляхом заборони Київській міській раді (далі-відповідач) здійснювати оформлення права користування земельною ділянкою (код ділянки 78:243:056) на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю „Опря” (далі-третя особа) та  визнання позивача користувачем зазначеної земельної ділянки, розташованої у мсті Києві на хуторі Микільському в Оболонському районі, згідно з планом земельної ділянки, складеним Управлінням в справах архітектури міста Києва  Виконкому Київської міської Ради  депутатів трудящих від 12.12.1947 (код ділянки 78:243:056). Крім того, зазначеним рішенням,  стягнуто з відповідача на користь позивача 170,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач, відповідач та третя особа звернулись з апеляційними скаргами  до Київського апеляційного господарського суду. Позивач просив суд змінити рішення суду першої інстанції, визнавши позивача  постійним користувачем земельної ділянки, розташованої у місті Києві на Микільскому в Оболонському районі.   Відповідач та третя особа просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, позивач зазначає, що спірна земельна ділянка належить йому на праві постійного користування і підставою для звернення до суду з позовом стало саме порушення відповідачем цього права, натомість суд в рішенні, що оскаржується, не конкретизував, що земельна ділянка належить позивачу саме на праві постійного користування.

Відповідач в апеляційній скарзі послався на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач послався на те, що позивач не набув права на спірну земельну ділянку, а відповідач має повноваження з розпорядження цією земельною ділянкою, які і було ним реалізовано шляхом виділення земельної ділянки у користування третій особі.

Третя особа  в апеляційній скарзі послалась на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Третя особа обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що позивач не набув права користування земельною ділянкою, підстави для вилучення у нього земельної ділянки перед передачею її іншим особам відсутні, а відповідач, при передачі земельної ділянки третій особі, діяв відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому,  третя особа зазначає, що позивач є користувачем земельних ділянок, розташованих на Хуторі Микільському в Оболонському районі міста Києва, але ці земельні ділянки мають іншу площу, а їх межі не співпадають з межами земельної ділянки, виділеної третій особі.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду  від 27.02.2008  апеляційні скарги було прийнято до розгляду, судове засідання  призначено на 18.03.2008.

Представники позивача в судовому засіданні 18.03.2008 підтримали доводи своєї апеляційної скарги, просили задовольнити її в повному обсязі. Проти задоволення апеляційних скарг відповідача та третьої особи заперечили з тих підстав, що зазначені в позові, подавши через канцелярію суду письмовий відзив та підтримавши викладені в ньому доводи в судовому засіданні.

Відповідач не забезпечив явку в судове засідання свого представника, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином завчасно повідомлений про час та місце судового засідання. Відзиву на апеляційні скарги позивача та третьої особи суду не надав.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги відповідача, заперечивши проти задоволення апеляційної скарги позивача з підстав, викладених в його апеляційній скарзі.

          Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання щодо розгляду апеляційних скарг, а також те, що явка представника відповідача у засіданні апеляційної інстанції не визнана обов'язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва за наявними у справі матеріалами без представника відповідача.

          Статтею 101 Господарського процесуального кодексу   України  (далі-ГПК України) встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши апеляційні скарги по суті, заслухавши доводи та заперечення сторін, колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційні скарги відповідача та третьої особи задоволенню не підлягають.  

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Позивач звернувся до суду за захистом свого права шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визнання його права постійного  користування земельною ділянкою. Обрані позивачем способи захисту права відповідають статті 16 Цивільного кодексу України та статі 152 Земельного кодексу України, оскільки йдеться про визнання права та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Користування землею згідно Глави 15 Земельного кодексу України може здійснюватись на праві постійного користування, тобто користування без обмеження строку, або тимчасового користування на умовах оренди, яке, в свою чергу, поділяється на короткострокове (до 5 років) або довгостроковим (до 50 років). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що він є правонаступником Виробнично-технічного управління зв'язку та радіонавігації Головного управління річкового флоту (ГУРФ), якому було виділено земельну ділянку на Хуторі Микільському на праві постійного користування. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переоформлення права постійного користування цією ділянкою на право власності або право тимчасового користування, тому позивач має право вимагати визнання тільки права постійного користування і суд, відповідно, задовольняючи позов, повинен визнати саме право постійного користування, оскільки правових підстав для визнання права тимчасового користування позивачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що в 1947 році Київському Лінійно-технічному вузлу зв'язку Дніпровського річкового порту було передано у користування земельну ділянку площею 25 га, розташовану у 24 кварталі Межигірського лісництва по Димерському шосе, межі якої визначено на Плані земельної ділянки від 12.12.1947, складеному Управлінням у справах архітектури м. Києва Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих.

22.08.1967 Виконкомом Київської міської ради депутатів трудящих було видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою площею 25,29 га на хуторі Микільському на користь Виробнично-технічного Управління зв'язку та радіонавігації Головного управління річкового флоту. План земельної ділянки, переданої у постійне користування, міститься в додатку до виданого Державного акту. Зазначений Державний акт на право постійного користування землею від 22.08.1967 зареєстровано у встановленому порядку шляхом внесення запису до державної книги реєстрації №242 від 22.08.1967, підтвердженням чого є відповідна відмітка на Державному акті.  

Відповідачем та третьою особою не спростовано факти видачі зазначеного Державного акту та факту його державної реєстрації. Посилання третьої особи на статтю 193 Земельного кодексу України критично оцінено судовою колегією, оскільки вказана стаття містить визначення поняття „Державний земельний кадастр” (далі-ДЗК), але не пов'язує  виникнення права користування земельною ділянкою з наявністю інформації про неї в ДЗК. На сьогоднішній день ДЗК перебуває в стадії формування, відповідний закон, який має регулювати порядок ведення ДЗК, не прийнято, дані про права на земельні ділянки, отримані до створення єдиної бази даних, до ДЗК не внесено. В той же час, відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Аналогічні положення містились у попередніх редакціях Земельного кодексу.

Суд вважає обґрунтованим посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2005р. у справі № 1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, в якому Конституційний Суд України дійшов висновків про те, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, а в п. 5.6. цього Рішення Конституційний Суд України встановив, що «підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки».

Доводи третьої особи про відсутність доказів встановлення меж земельної ділянки, визначеною Державним актом від 22.08.1967, критично оцінено судовою колегією, оскільки спростовується матеріалами справи. До матеріалів справи залучено  копію Плану земельної ділянки, який є додатком до Державного акту на право постійного користування землею від 22.08.1967, а також копія Плану земельної ділянки, складеного 12.12.1947, якими визначено межі земельної ділянки, переданої у постійне користування (оригінал було оглянуто у судовому засіданні). Крім того, суд враховує те, що предметом справи не є спір про порядок використання земельної ділянки, а є визнання права постійного користування земельною ділянкою, оформленого державним актом, виданим та зареєстрованим в установленому законом порядку, та усунення перешкод у здійсненні цього права.

Посилання третьої особи в апеляційній скарзі на те, що до позивача не перейшло право користування земельною ділянкою критично оцінено судовою колегією, оскільки спростовується матеріалами справи. В матеріалах справи містяться докази на підтвердження правонаступництва позивача відносно Виробнично-технічного управління зв'язку та радіонавігації Головного управління річкового флоту (ГУРФ), якому було видано Державний акт на право постійного користування землею від 22.08.1967 зазначені обставини було детально досліджено судом першої інстанції та відображено в рішенні, з висновками якого погоджується апеляційна інстанція. Майно та майнові права, які належали Виробнично-технічному управлінню зв'язку та радіонавігації Головного управління річкового флоту (ГУРФ), перейшли до позивача внаслідок правонаступництва в повному обсязі. На базі частини отриманого майна та майнових прав в 1993 році позивач створив дочірнє підприємство «Виробничо-технічне управління зв'язку і радіонавігації», яке відповідно до постанови Правління АСК «Укррічфлот» та Президії Укркомфлоту від 14.03.1997 р. № 2/3 «Про реорганізацію дочірнього підприємства ВТУ зв'язку та радіонавігації» та наказу АСК «Укррічфлот» від 03.04.1997 р. № 48 «Про реорганізацію дочірнього підприємства Компанії Виробничо-технічного управління зв'язку та радіонавігації» було реорганізовано з 01.07.97 р. шляхом перетворення в структурний підрозділ позивача - службу зв'язку та радіонавігації АСК «Укррічфлот».

Твердження третьої особи про те, що земельне законодавство не передбачає перехід права постійного користування до правонаступника  критично оцінено судовою колегією, враховуючи наступне.

Згідно статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Статтею 191 Цивільного кодексу України встановлено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Право постійного користування землею є різновидом майнового права. Відповідно до загального правила, закріпленого ст.ст. 104-109 Цивільного кодексу України при реорганізації юридичної особи до її правонаступника переходить  майно (права і обов'язки) реорганізованої особи. Аналогічні приписи містила ст. 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року та Закон України «Про підприємства в Україні», які діяли до набуття чинності Цивільним кодексом України. Земельний кодекс України не містить виключень з цього загального правила, в т.ч. виключень щодо переходу до правонаступника права користування земельною ділянкою. Суд вважає обґрунтованим посилання позивача на ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», яка має застосовуватись до даних правовідносин в силу ст. 8 Цивільного кодексу України, і яка передбачає, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Таким чином, майнові права, в т.ч. право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на Хуторі Микільському, перейшло до позивача в порядку правонаступництва у складі іншого майна разом з об'єктами нерухомого майна, розташованими на цій земельній ділянці і держава визнає цей факт на підставі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

В матеріалах справи відсутні докази вилучення земельної ділянки, визначеної Державним актом на право постійного користування землею від 22.08.1967р. та Планом земельної ділянки від 12.12.1947 року або її частини у позивача або у його попередників. Отже захисту підлягає право постійного користування позивачем земельною ділянкою у повному обсязі, а саме в розмірі 25,29га.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано доводи позивача та не надано суду доказів на підтвердження вилучення в установленому Земельним кодексом України порядку земельної ділянки у позивача перед передачею її третій особі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень. Відповідачем та третьою особою не спростовано доводи позивача та висновки суду першої інстанції, а тому у апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування рішення.

В той же час, забезпечення належного захисту порушеного права позивача вимагає внесення змін до рішення у справі в частині уточнення об'єкту захисту з метою усунення можливих непорозумінь та неправильного тлумачення його змісту.

При цьому суд враховує, що земельній ділянці площею 25,29 га не присвоєно державний кадастровий номер, натомість до Державного земельного кадастру внесено попередні дані про частини цієї земельної ділянки як про такі, що перебувають в процесі переоформлення (№78:243:041 та № 78:43:056). В зв'язку з цим визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками з цими кадастровими номерами не забезпечить захист його прав в повному обсязі. Тому суд апеляційної інстанції вважає, що захисту підлягає право позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 25,29 га, розташованою в м. Києві на Хуторі Микільському в Оболонському районі за адресою: пров. Лісовий, 5 (Межигірське лісництво-Димерське шосе), межі якої визначено на Плані земельної ділянки від 12.12.1947, складеному Управлінням у справах архітектури м. Києва Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих та уточнено згідно Плану, який є додатком до Державного акту на право постійного користування землею від 22.08.1967, зареєстрованого в державній книзі реєстрації за № 242 від 22.08.1967.

         За таких обставин та керуючись ст.ст. 101-106, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          В задоволенні апеляційної скарги Київської міської ради на рішеннягосподарського суду міста Києва від 28.01.2008 у справі № 39/396 відмовити.

2.          В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Опря” на рішення господарського суду м. Києва від 28.01.2008 у справі №39/396 відмовити.

3.          Апеляційну скаргу Акціонерної судноплавної компанії (у формі відкритого акціонерного товариства) „Укррічфлот” задовольнити.

4.             Змінити резолютивну частину рішення господарського суду м. Києва від 28.01.2008 у справі №36/396, виклавши абзаци 2 та 3 рішення в такій редакції:

„Усунути перешкоди в користуванні Акціонерною судноплавною компанією „Укррічфлот” (у формі відкритого акціонерного товариства) (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 51 код ЄДРПОУ 00017733) земельною ділянкою, розташованою в місті Києві на Хуторі Микільському в Оболонському районі за адресою: пров. Лісовий, 5 (Межигірське лісництво-Димерське шосе), межі якої визначено на Плані земельної ділянки від 12.12.1947, складеному Управлінням у справах архітектури м. Києва Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих та уточнено згідно Плану, який є додатком до Державного акту на право постійного користування землею від 22.08.1967, зареєстрованого в державній книзі реєстрації за № 242 від 22.08.1967, шляхом заборони Київській міській раді (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) здійснювати оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою або її частиною на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Опря” (04073, м. Київ, пр-т Московський, 11, код в ЄДРПОУ 33191971).   

Визнати за Акціонерною судноплавною компанією „Укррічфлот” (у формі відкритого акціонерного товариства) (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 51 код ЄДРПОУ 00017733) право постійного користування земельною ділянкою, розташованою в м. Києві на Хуторі Микільському в Оболонському районі за адресою: пров. Лісовий, 5 (Межигірське лісництво-Димерське шосе), межі якої визначено на Плані земельної ділянки від 12.12.1947 року, складеному Управлінням у справах архітектури м. Києва Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих та уточнено згідно Плану, який є додатком до Державного акту на право постійного користування землею від 22.08.1967, зареєстрованого в державній книзі реєстрації за № 242 від 22.08.1967.”

5.          В іншій частині  рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2008 у справі № 36/396 залишити без змін.   

6. Матеріали справи №36/396 повернути до господарського суду                      міста  Києва.  

    Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання  законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 25.03.08 (відправлено)