Рішення

від 05.04.2011 по справі 22/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

22/25

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

05.04.11 р.                                                                                 Справа № 22/25                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірнього підприємства „Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, м.Луцьк Волинської області, ЄДРПОУ 32035139,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Олімп”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 32902906,

про стягнення 50 165,08 грн.,

участю представників сторін

від позивача Довгополова К.С. – за довіреністю,

від відповідача не з'явився,

                                                    ВСТАНОВИВ:        

Позивач, Дочірнє підприємство „Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, м.Луцьк Волинської області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Олімп”, м.Донецьк, про стягнення  50 165,08 грн., у тому числі безпідставно отриманих коштів в розмірі 36 715,60 грн., 3 294,85 грн. пені, 7 930,57 грн. інфляційних витрат та 2 224,06 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на перерахування Відповідачу  грошових коштів у сумі 100 000,00 грн. для придбання солі на підставі договору купівлі-продажу №20/02 та постачання останнім товару лише на суму 63 284,40 грн., а також на недопоставку товару по теперішній час.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копії договору купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р., додаткової угоди до нього від 01.01.2007р., видаткових накладних №О-08/00059 від 30.09.2008р., №О-08/00060 від 30.09.2008р., №О-08/00061 від 30.09.2008р., виписки з банківського рахунку від 23.09.2008р.     

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.20, 193, 198 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 530, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

14.03.2011р. на виконання вимог суду представником Позивача надано оригінал фіскального чеку №5640, копії статуту, свідоцтва про державну реєстрацію, довідки статистики, оригінал одностороннього акту звірки взаєморозрахунків, оригінал фіскального чека про направлення Відповідачу акту звірки взаєморозрахунків для підписання, копії претензії №1211 від 13.08.2010р. та фіскального чеку, а також відомості щодо відсутності копії платіжного доручення про сплату 100 000,00 грн. Одночасно до відома суду доведена  відсутність на розгляді у іншому суді даних позовних вимог та відсутність відомостей щодо банкрутства Відповідача. Також надано довідку з Єдиного державного реєстру.

У судовому засіданні 16.03.2011р. представником Позивача подані пояснення, за змістом яких правовою підставою заявлених позовних вимог щодо стягнення 36 715,60 коп. є ст.1212 Цивільного кодексу України.

Представник Позивача у судовому засіданні 05.04.2011р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Відповідача, яка вказана Позивачем в позовній заяві та міститься у інших документах, доданих до матеріалів справи, у тому числі у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд дійшов висновку, що останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.

Проте, суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

20.02.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Олімп” (Продавець) та Дочірнім підприємством „Волинський облавтодор” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №20/02, за змістом якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця сіль, а останній зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Товар поставляється по номенклатурі, ціні, в кількості та якості вказаних в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Строк дії договору купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р. визначений його п.8.1 до 31.10.2010р. Умов пролонгації не встановлено.

Відповідно до розділу 4 означеного правочину, ціна та загальна вартість товару встановлюється на кожну партію і оформлюється додатковими угодами, які являються невід'ємною частиною цього договору. Покупець здійснює 100% оплату залізничного тарифу та залізничних послуг шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Продавця. Остаточний розрахунок здійснюється по факту поставки Товару на протязі тридцяти днів з часу отримання товару.

Додатковою угодою від 01.01.2007р. до договору купівлі-продажу сторони обумовили поставку солі на суму 275 790,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Як вбачається з виписки із особового рахунку Позивача за 23.09.2008р., останнім Відповідачу на підставі договору №20/02 від 20.02.2006р. перераховано 100 000,00 грн.

За твердженнями Позивача, що не спростовані у встановленому процесуальним законодавством порядку, дані кошти є передоплатою означеного договором купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р. товару.

Згідно видаткових накладних №О-08/00059 від 30.09.2008р., №О-08/00060 від 30.09.2008р., №О-08/00061 від 30.09.2008р., Відповідачем поставлено товар на загальну суму 63 284,40 грн.

Таким чином, залишок сплачених Позивачем грошових коштів на підставі договору №20/02 від 20.02.2006р. становить 36 715,60 грн.

Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарсько процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Статтею 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарсько процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази поставки товару Відповідачем на суму залишку у розмірі 36 715,60 грн.

Разом з цим, ч.2 ст.193 Господарського кодексу України регламентує, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 631 Цивільного кодексу України визначає поняття строку договору. Згідно з нею строк договору - це час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Тобто, виходячи з наведеної норми закону, зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору, діє лише в межах його строку.

Пунктом 8.1 договору купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р. встановлений термін його дії. Згідно з приписами наведеного положення правочину, він набуває чинності від дати його підписання сторонами та діє до 31.10.2010р.

Як вже було зазначено вище, правочином не визначено умов пролонгації.

Доказів що вказують на продовження строку дії договору суду не представлено.    

Таким чином, зобов'язання Відповідача поставити товар є наявними до 31.10.2010р.

З огляду на відсутність постачання товару на суму залишку у розмірі 36 715,60 грн., а також закінчення дії договору, між сторонами відсутні права та обов'язки на дату подання позовної заяви, які виникають з договору купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р.

Отже, за викладених обставин, вбачається, що підстава (договір купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р.), на якій Відповідач отримав суму грошових коштів у розмірі 36 715,60 грн. зі спливом строку дії договору відпала.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено правило, згідно з яким особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч.3 означеної норми матеріального права, положення цієї глави застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Приймаючи до уваги викладене, є достатньо правових підстав для повернення  Відповідачем на користь Позивача грошових кошів, перерахованих на підставі вказаного правочину, у сумі, поставка на яку не відбулась, що по теперішній час не повернуті та  знаходяться у Товариства з обмеженою відповідальністю „Олімп”, м.Донецьк.

За викладених обставин, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Олімп”, м.Донецьк, суми у розмірі 36 715,60  грн. на користь Дочірнього підприємства „Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, м.Луцьк Волинської області.

Одночасно, Позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача штрафних санкцій, передбачених п.5.1 договору купівлі-продажу, у розмірі 3 294,85 грн., що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 договору купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р. передбачена відповідальність у разі порушення термінів поставки товару з вини Продавця у вигляді сплати Покупцеві пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленої у визначений термін кількості товару, за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У світлі приписів п.5.1 договору, ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України, які закріплюють вимоги щодо виконання зобов'язання, у тому числі зі строком, цілком логічним є висновок про існування певного строку (терміну), в межах якого виконання відповідного зобов'язання (у даному випадку поставка товару) вважатиметься належним (не простроченим).

Проте, положення договору купівлі-продажу, враховуючи додаткову угоду до нього, не встановлюють такий строк.

Крім того, як свідчать матеріали справи, Позивачем не направлено вимогу у порядку ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України щодо виконання зобов'язання з поставки товару на залишок суми у розмірі 36 715,60  грн.

З огляду на таке, відсутній факт прострочення за відсутності строків (терміну) постачання, а, отже, не має правових підстав для застосування п.5.1 договору купівлі-продажу №20/02 від 20.02.2006р.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивачем застосовані наслідки невиконання грошового зобов'язання у вигляді сплати інфляційної індексації у сумі 7 930,57 грн. та нарахованих 3% річних у розмірі 2 224,06 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із назви ст.625 Цивільного кодексу України та змісту Глави 51, в якій вона розташована, згаданий у її диспозиції борг є заходом відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, який є наслідком такого невиконання – порушення у розмінні ст.610 Цивільного кодексу України. В свою чергу, саме борг є підставою та базою для нарахування стягуваних в межах розглядуваної справи суми інфляційної індексації та 3% річних.

Оскільки ознакою боргу за наведеними статтями Цивільного кодексу України є прострочення виконання грошового зобов'язання, як вже було зазначено вище, у світлі приписів ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України, які закріплюють вимоги щодо виконання зобов'язань, у тому числі –за строком, цілком логічним є висновок суду про існування певного строку (терміну), в межах якого виконання відповідного зобов'язання вважатиметься належним (не простроченим).

Між тим, основна сума грошових вимог Позивача до Відповідача, стосовно якої розглядалася справа №22/25, та на яку нараховані заявлені в межах справи вимоги (36 715,60  грн.), є наслідком реалізації положень ст.1212 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, приписи ч.1  ст.1212 Цивільного кодексу України, встановлюють обов'язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, а також і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого вимога потерпілого не може бути задоволена.

За висновком суду, невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) чи знаходження майна без достатньої правової підстави  та однозначно вказує на негайність здійснення повернення майна потерпілому.

Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобов'язань об'єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України, що, наразі, виключає і можливість прострочення цього негайного обов'язку.

За таких обставин, використана Позивачем база для нарахування стягуваних в межах цієї справи сум не має і не може мати обов'язкової для застосування ст.625 Цивільного кодексу України ознаки прострочення.

Більш того, встановлений ст.1212 Цивільного кодексу України обов'язок набувача здійснити повернення майна не є заходом відповідальності, на що вказує на тільки характер розміщення відповідної статті у Цивільному кодексі України, але й зміст ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України, який виключає наявність обумовленості обов'язку з повернення фактом вчинення набувачем відповідного порушення.

Натомість цього, як вже зазначалося вище, згаданий у ст.625 Цивільного кодексу України борг завжди є наслідком порушення зобов'язання –протиправної поведінки боржника, винність якого презюмується згідно ст.614 Цивільного кодексу України. Викладене унеможливлює кваліфікацію стягнутих на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України сум як боргу.

Поряд із цим, встановлений ст.1212 Цивільного кодексу України обов'язок з повернення майна не є грошовим за своєю природою у розумінні ст.ст.533, 625 Цивільного кодексу України –безпідставне набуття саме грошових коштів лише зумовлює реалізацію аналогічної до виконання грошових платежів порядок їх повернення –шляхом сплати, проте такі грошові кошти повертається саме як набуте майно потерпілої особи, а не як платіж набувача в силу відповідного грошового зобов'язання перед потерпілим.

Таким чином, стягнуті з Відповідача в межах справи №22/25 грошові кошти на користь Позивача за своєю правовою природою не уособлюють грошового зобов'язання у розмінні ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки не мають відповідних ознак.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією, сформульованою Вищим господарським судом України у постановах від 16.03.2006р. у справі №16/180, від 23.05.2006р. у справі №21-16/44, від 25.10.2007р. у справі № 23/337-33/74.

За відсутністю належних правових підстав для застосування у розглядуваному випадку ст.625 Цивільного кодексу України та з огляду на  відсутність іншого нормативного обґрунтування заявлених вимог, суд  дійшов висновку про відсутністю у Відповідача обов'язку сплачувати на користь Позивача стягувані інфляційну індексацію та 3% річних, що у повній мірі узгоджується із принципом, встановленим ч.1 ст.19 Конституції України, згідно якого ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством.

Відсутність належних підстав для нарахування стягуваних грошових коштів зумовлює об'єктивну відсутність у Позивача прав здійснювати таке нарахування та вимагати його стягнення у примусовому порядку, і неможливість порушення Відповідачем зазначеного відсутнього  права, що, в свою чергу, зумовлює відмову у задоволені позову у цій частині.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають віднесенню на Відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі означених норм матеріального права, ст.ст.1, 2, 22,  32-38, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

                                                          ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Дочірнього підприємства „Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, м.Луцьк Волинської області, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Олімп”, м.Донецьк, про стягнення 50 165,08 грн., у тому числі безпідставно отриманих коштів у розмірі 36 715,60 грн., 3 294,85 грн. пені, 7 930,57 грн. інфляційних витрат та 2 224,06 грн. 3% річних, задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Олімп” (83005, м.Донецьк, Ленінський район, вул.Купріна, 23, ЄДРПОУ 32902906, р/р26009301000006 у Донецькій філії АКБ „Форум”, МФО 394631) на користь Дочірнього підприємства „Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (43001, Волинська область, м.Луцьк, вул.Ковельська, 41, ЄДРПОУ 32035139, р/р260021672401 у ПАТ „Банк інвестицій та заощаджень” в м.Луцьк, МФО 303592) 36 715,60 грн.   

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Олімп” (83005, м.Донецьк, Ленінський район, вул.Купріна, 23, ЄДРПОУ 32902906, р/р26009301000006 у Донецькій філії АКБ „Форум”, МФО 394631) на користь Дочірнього підприємства „Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (43001, Волинська область, м.Луцьк, вул.Ковельська, 41, ЄДРПОУ 32035139, р/р260021672401 у ПАТ „Банк інвестицій та заощаджень” в м.Луцьк, МФО 303592) відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 367,16 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 172,73 грн.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.У задоволені решти позовних вимог відмовити.

6.У судовому засіданні 05.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7.Рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                               Іванченкова О.М.           

  Повний текст рішення підписано 11.04.2011р