Постанова

від 25.03.2008 по справі 15/264-07-7219

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/264-07-7219

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"25" березня 2008 р. Справа № 15/264-07-7219

          Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Картере В.І.

суддів:                              Жекова В.І., Пироговського В.Т.

при секретарі судового засідання - Соломахіній О.О.

за участю представників:

від Одеської єпархії Української Православної Церкви —Пономаренко В.К.

від Балтської районної ради Одеської області —Кода В.В.

від Котовської квартирно-експлуатаційної частини району —не з'явився, належним чином повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Балтської районної ради Одеської області та Котовської квартирно-експлуатаційної частини району

на рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2008р.

по справі №15/264-07-7219

за позовом Одеської єпархії Української Православної Церкви

до           Балтської районної ради Одеської області

          Котовської квартирно-експлуатаційної частини району

про визнання права власності та зобов'язання виконати певні дії

ВСТАНОВИВ:

          Одеська єпархія Української Православної Церкви (далі - Одеська єпархія УПЦ) звернулась до господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень, просила визнати за собою право власності на Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир з єдиним майновим комплексом, який включає наступні будівлі:

          - Покровський храм з Троїцьким приделом (на теперішній час - Балтська дитячо-юнацька спортивна школа) за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 104;

          - Житловий корпус для священників з кухнею та трапезною (майно, що перейшло у власність територіальних громад Балтського району відповідно до розпорядження КМУ №450-р від 20.06.2007р.) за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 106;

          - Двокласну церковну школу (на теперішній час - приміщення початкових класів Балтської загальноосвітньої середньої шкоди І-ІІІ ступенів №3);

          - Церковний магазин (на теперішній час - приміщення штабу військового госпіталю) за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 106

          При цьому, позивач просив зобов'язати Котовську квартирно-експлуатаційну частину району передати йому у власність будівлі, які входили до майнового комплексу колишнього Свято-Покровського Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря, а саме: житловий корпус для священиків з кухнею та трапезною, а також церковний магазин, розташовані за адресою: Одеська область, м. Балта, вул. Уварова, 106, що підлягають передачі у власність територіальних громад Балтського району відповідно до розпорядження КМУ № 450-Р від 20.06.2007р., а вимог про повернення будівель, що в даний час зайняті дитячими установами не заявив.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 19.02.2008р. (суддя Петров В.С.) позовні вимоги задоволено повністю.

          Вказане судове рішення оскаржене у апеляційному порядку відповідачами.

          В апеляційній скарзі Балтська районна рада просить скасувати рішення суду першої інстанції по даній справі.

          В обґрунтування апеляційної скарги районна рада стверджує, що відповідно до приписів ч.2 ст.17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, культові будівлі та майно, які становлять державну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій на підставі рішень обласних державних адміністрацій. Враховуючи те, що таке рішення відсутнє, а діє розпорядження Кабінету Міністрів України №450-р від 20.06.2007р. “Про передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю”, апелянт вважає, що правових підстав для визнання права власності на спірний об'єкт за позивачем немає .

          Також, на думку Балтської районної ради, суд першої інстанції не врахував п.9.8 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/109 від 29.02.2006р., «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”», яким передбачено, що до введення в дію Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, все майно церковних та релігійних громад України, згідно із ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927р., норми якого не було визнано нечинними з дня їх прийняття, є державною власністю, а тому на думку апелянта, належним власником культових будівель і майна є держава в особі органів, зазначених у ст. 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

          Крім цього, Балтська районна рада, посилаючись на приписи п.10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/109 від 29.02.2006р., стверджує, що господарський суд першої інстанції повинен був відмовити Одеській єпархії УПЦ у прийнятті позову, так як є рішення належного державного органу про передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю з державної власності у спільну власність територіальних громад району для створення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.

          Поряд з викладеним, Балтська районна рада звертає увагу апеляційного господарського осуду на порушення місцевим господарським судом вимог ч.3 ст.49 Конституції України, якою передбачено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, з метою чого створюється мережа медичних закладів, кількість яких не може бути зменшено.

          В апеляційній скарзі Котовська квартирно-експлуатаційна частина району просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання права власності позивача на військове майно Котовської квартирно-експлуатаційної частини району та зобов'язання передати це майно позивачу.

          Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Котовська квартирно-експлуатаційна частина району посилається на рішення органів влади, відповідно до яких спірне майно раніше було передане до відання Міністерства оборони України.

          Крім цього, Котовська КЕЧ району зазначає, що місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки факту сплати позивачем держмита в меншому розмірі, ніж того вимагає п.32 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита”.

          Також, Котовська КЕЧ району вважає, що даний спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

          Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування господарським судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

          Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 1907 року у м. Балта розпочала свою діяльність кафедра вікарних єпископів. Цього ж року почалося будівництво майбутнього Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря з прилеглими до нього будівлями. Відповідно до рішення Священного Синоду від 20.06.1908 р. на місці збудованого храму було відкрито Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир. Так, в результаті будівництва силами релігійних громад, був збудований єдиний майновий комплекс Свято-Покровський Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир, який складався з: Покровського храму з Троїцьким приделом; житлового корпусу для священиків з кухнею та трапезною; двокласної церковної школи та церковного магазину. Крім того, поряд з вищезазначеними будівлями знаходився будинок вікарного єпископу, завод по виготовленню свічок, які також входили до єдиного майнового комплексу монастиря. У 1910-1911 рр. у Балтсько-Феодосіївському чоловічому монастирі проживало до 110 членів братств із різних монастирів (Київських, Афонських та ін.), для братства був побудований двохповерховий корпус. При цьому, на території монастиря постійно працювали різні майстерні, а саме: слюсарна, столярна, бондарна, швацька, з ремонту взуття та інші. До того ж, на вищезазначеній території був побудований готель для богомольців, будинок для перестарілих, пекарня, дзвіниця.

          Згідно з Постановою Народного комісаріату України „Про духовні училища та семінарії” від 12.02.1919р., яка була прийнята на виконання Декрету Тимчасового Робітничо-селянського уряду України про перехід учбових закладів з інших відомств до відомства народного комісаріату освічення та про відділення Церкви від держави і школи від Церкви, усі духовні училища та семінарії з їхнім майном та кредитами були передані з інших відомств до відомства Народного комісаріату освіти України. Духовне відомство тоді ж було скасовано. У зв'язку з цим, в 1923 р. Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир припинив своє існування, кафедра вікарного єпископа була закрита. В 1944 р. монастир знову був відкритий та в період з 1944-1946 рр. на вищезазначеній території проживало біля 20 чоловік з членів братства, але в 1961 р. монастир знову було закрито.

          Рішенням Виконавчого комітету Балтської міської ради депутатів трудящих №120 від 27.07.1950р. “Про передачу приміщення монастиря, за адресою: у м. Балта, вул. Уварова, 84” вирішено вилучити приміщення чоловічого монастиря  за адресою: у м. Балта, вул. Уварова, 84 з відання релігійної спільноти та передати Балтському Держкомгоспу для розміщення культурно-просвітницьких закладів.

          Рішенням Виконавчого комітету Балтської районної ради депутатів трудящих №413 від 10.08.1950р. “Про затвердження рішення Виконкому Міськради депутатів трудящих №120 від 27.07.1950р. “Про закриття монастиря в м. Балта” приміщення зайняте монастирем вирішено передати у розпорядження Виконкому Міськради депутатів трудящих для розміщення міського клубу молоді.

          Рішенням Виконавчого комітету Балтської міської ради депутатів трудящих №59 від 02.04.1951р. “Про відвід ділянки землі розміром 2,47 га військовому Міністерству для військового шпиталю” вирішено за рахунок земель, що знаходяться у користуванні Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря, 2,47 га землі відвести Військовому шпиталю.

          Рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих №103 від 06.02.1959р. “Про зменшення землекористування Балтського чоловічого монастиря, Балтського району, Одеської області” вирішено зменшити землекористування Балтського чоловічого монастиря на 1,1 га, залишивши в його користуванні 1,03 га, а земельну ділянку, що вилучається, передати в постійне користування наступних землекористувачів:

          - Балтському дитячому будинку для поширення садиби —0,15 га;

          - Військовому шпиталю №1436 —0,32 га;

          - зарахувати в держземфонд міста Балта для громадського будівництва —0,55 га;

          - під громадські площі, проходи і доріжки —0,09 га

          Рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих №667 від 28.07.1961р. “Про відкриття дитячої спортивної школи в м. Балті” з метою забезпечення роботи дитячої спортивної школи, будинок колишнього монастиря з підсобними приміщеннями, вирішено передати на баланс Балтського райвно.

          Таким чином, до закриття Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир належав Російській Православній церкві, правонаступницею якої є УПЦ відповідно до рішення Архієрейського Собору Російської Православної Церкви від 27.10.1990 р., листа Святійшого Патріарха Московського й всієї Русі Алексія II міністрові юстиції України та Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 р. № 3796-ХХІІ.

          19.11.1991 р. Виконком Одеської обласної ради народних депутатів рішенням № 490 зареєстрував православний прихід Свято-Покровської Церкви Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря.

          Відповідно до акту огляду від 19.12.2007 р. (а.с. 24, т.ІІ), складеного в присутності голови Балтської районної ради Коновського Миколи Вікторовича та представника Одеської єпархії Української Православної Церкви московського патріархату протоієрея Зубрія Федора Васильовича, в майновий комплекс колишнього Свято-Покровського Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря входили такі будівлі:

          - Покровський храм з Троїцьким приделом, який на теперішній час є Балтською дитячо-юнацькою спортивною школою, розташованою за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 104, та знаходиться в комунальній власності територіальних громад Балтського району;

          - житловий корпус для священиків з кухнею та трапезною, який на теперішній час передається у власність територіальних громад Балтського району відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 450-Р від 20 червня 2007 року, розташований за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 106;

          - двокласна церковна школа, яка на теперішній час є приміщенням початкових класів Балтської загальноосвітньої середньої школи І-Ш ступенів № 3 та знаходиться в комунальній власності територіальних громад Балтського району;

          - церковний магазин, який на теперішній час є приміщенням штабу військового госпіталю який розташована за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 106, та передається у власність територіальних громад Балтського району відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 450-Р від 20 червня 2007 року.

          У матеріалах справи містяться звернення позивача з приводу повернення Одеській єпархії УПЦ Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря, а саме:

          - до Міністра оборони України О.І. Кузьмука від 19.09.1997 р. за № 701;

          - до командуючого Одеським військовим округом генерал-полковника В.П. Шкідченко від 30.07.1997 р. за № 567;

          - до начальника Головного військово-медичного командування Міністерства оборони України від 30.07.1997 р. за №568;

          - до Міністра оборони України Є.К. Марчука 18.02.2004 р. за № 86.

          На лист від 23.06.2006 р. за № 290, адресований Міністру оборони України Гриценку О.С., позивач отримав відповідь від 20.07.2006 р. за № 220/2792, де зазначено про необхідність затвердження Кабінетом Міністрів України розпорядження про передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю у спільну власність територіальних громад Балтського району з подальшою передачею цього комплексу Одеській єпархії УПЦ для відродження Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря.

          Крім того, листом від 24.02.2007 р. за № 220/781, заступник міністра оборони України В.О. Бойко повідомив, що Балтська районна рада Одеської області рішенням сесії від 18.08.2005 р. № 164-ІV „Про прийом у спільну власність територіальних громад району цілісного майнового комплексу Балтського військового шпиталю” надала згоду на прийом зазначених фондів у спільну власність територіальних громад району.

          Розпорядженням Одеської обласної ради № 337/2006-ОР від 20.11.2006 р. (а.с. 14, т.І) з метою більш детального вивчення ситуації навколо військового шпиталю в/ч А-3387 у м. Балта та внесення пропозицій щодо подальшого використання матеріально-технічної бази даної установи, було створено робочу групу, якій доручили у термін до 20 грудня 2006 р. підготувати пропозиції щодо подальшого використання матеріально-технічної бази військового шпиталю в/ч А-3387 у м. Балта.

          Також, Голова Одеської обласної ради звернувся до Міністра оборони України з листом № Р-32-198 від 05.02.2007 р. (а.с. 13, т.І), яким направив йому рішення Одеської обласної ради від 22.12.2006 р. № 156-V „Про надання згоди на передачу військового містечка № 26 (військового шпиталю в/ч А-3387), розташованого у м. Балта, з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області”.

          Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 450-р від 20.06.2007 р. "Про передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю" (а.с.15, т.І) прийнято пропозицію Міноборони та Балтської районної ради щодо передачі цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю з державної власності у спільну власність територіальних громад району для створення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.

          Однак, як випливає з матеріалів справи, вказане нерухоме майно входило в єдиний майновий комплекс та було створено релігійною общиною Свято-Покровського Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря.

          Відповідно до ст. 17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” №987-ХІІ від 23.04.1991р., релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

          Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти,  користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

          Згідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Нікого не може бути протиправно позбавлено цього права або обмежено в його здійсненні.

          Підстави набуття права власності передбачені статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно положень якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

          Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 року N 125/92 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" державні органи були зобов'язані протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням. (Розпорядженням Президента України від 22.06.94 N 53/94-рп дію цього пункту продовжено до 01.12.1997р.).

          Виходячи з того, що Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир до закриття належав Російській Православній церкві, правонаступником якої, відповідно до постанови Верховної ради України від 23.12.1993р. №3796-ХХІІ, є Українська Православна Церква, а також враховуючи те, що 19.11.1991р. Виконком Одеської обласної ради народних депутатів рішенням №490 зареєстрував православний прихід Свято-Покровської Церкви Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

          Наведеним вище підтверджено, що частина спірних об'єктів нерухомості знаходиться в комунальній власності, а інша частина цих об'єктів підлягає передачі до комунальної власності, тобто спірне майно до державної власності не відноситься, а тому ствердження Балтської районної ради про те, що в даному випадку повернення спірних об'єктів у власність релігійних громад можливе лише за рішенням відповідної обласної державної адміністрації є помилковим, а посилання на п.9.8 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/109 від 29.02.2006р., «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”»недоречним.

          Також, не змінює правову оцінку спірних правовідносин наявність розпорядження Кабінету Міністрів України №450-р від 20.06.2007р. “Про  передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю”, оскільки саме згідно із вказаним розпорядженням спірне майно повинно бути передане з державної до комунальної власності.

          Доводи Балтської районної ради відносно того, що місцевий господарський суд повинен був відмовити Одеській єпархії УПЦ у прийнятті позову також не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, так як відповідно до ст.2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а ст. 392 Цивільного кодексу України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

          Ствердження Балтської районної ради про порушення господарським судом першої інстанції вимог ч.3 ст.49 Конституції України матеріалами справи не підтверджуються, а тому відхиляються апеляційним господарським судом.

          Помилковим є ствердження Котовської квартирно-експлуатаційної частина району щодо сплати позивачем держмита в меншому розмірі, оскільки позивач подав до місцевого господарського суду позовну заяву, яка відповідно до п.37 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита” №15 від 22.04.1993р. відноситься до позовних заяв немайнового характеру, тобто позивачем були заявлені вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.

          Відповідно до п.”б” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993р., розмір державного мита із позовних заяв   немайнового характеру, що подаються до господарських судів, становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85 грн. При цьому згідно квитанції №29-1251V/1 від 31.08.2007р., що міститься у матеріалах справи (а.с.7, т.1), позивач сплатив 102 грн. держмита за подачу позову.

          Посилання Котовської квартирно-експлуатаційна частина району на те, що дана справа повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства не приймаються апеляційним господарським судом до уваги з наступних підстав.

          Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

          Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, під адміністративною справою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а під суб'єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 вказаного Кодексу).

          Таким чином, в контексті вказаних положень ст. 3 КАС України, справою адміністративної юрисдикції, яка може бути передана на вирішення адміністративного суду, є спір, який виник між суб'єктами суспільних відносин відносно їх прав та обов'язків в правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а інший суб'єкт, відповідно, вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. В разі, коли суб'єкт, в тому числі і суб'єкт владних повноважень, не здійснює у спірних правовідносинах владні управлінські функції відносно іншого суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і не повинен розглядатися в адміністративних судах.

          В даному випадку вирішенню підлягає спір про визнання права власності, тобто спір про право, який не відноситься до компетенції адміністративних судів України.

          Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування або зміни оскарженого рішення суду першої інстанції, яке прийнято у відповідності до норм діючого законодавства.

          Керуючись ст.ст. 85, 99, 101-105, ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2008р. по справі №15/264-07-7219 залишити без змін.

          Апеляційні скарги Балтської районної ради Одеської області та Котовської квартирно-експлуатаційної частини району - без задоволення.

          Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

          Головуючий суддя:                                                            В.І. Картере

          Судді:                                                                                В.І. Жеков

                                                                                                    В.Т. Пироговський

          Повний текст постанови підписаний 28.03.2008р.