Постанова

від 16.09.2008 по справі 15/264-07-7219

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/264-07-7219

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 вересня 2008 р.                                                                                    № 15/264-07-7219  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційні скарги Котовської квартирно-експлуатаційної частини району, м. Котовськ Одеської області (далі –Котовська КЕЧ району) і Балтської районної ради, м. Балта Одеської області (далі –Райрада)

на рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2008 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2008

зі справи  № 15/264-07-7219

за позовом Одеської єпархії Української православної церкви, м. Одеса                (далі –Одеська єпархія УПЦ)

до: Райради;

Котовської КЕЧ району

про визнання права власності та зобов'язання виконати певні дії.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Одеської єпархії УПЦ –не з'яв.,

Райради –Коди В.В.,

Котовської КЕЧ району –не з'яв.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання права власності на Балтсько-Феодосійський чоловічий монастир (далі –Монастир) з єдиним  майновим комплексом, розташованим за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 104, та про зобов'язання передати позивачеві у власність Монастир та єдиний майновий комплекс. У подальшому позовні вимоги було уточнено.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.02.2008 (суддя Петров В.С.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 (колегія суддів у складі: Картере В.І. - головуючий, судді Жеков В.І. і Пироговський В.Т.):

- позовну заяву задоволено;

- за Одеською єпархією УПЦ визнано право власності на Монастир з єдиним майновим комплексом, який включає такі будівлі:

Покровський храм “з Троїцьким приделом”, розташований за адресою: Одеська область, м. Балта, вул. Уварова, 104, який “на теперішній час” є Балтською дитячо-юнацькою спортивною школою (далі –Покровський храм);

житловий корпус для священників з кухнею та трапезною, розташований за адресою: Одеська область, м. Балта, вул. Уварова, 106, “що передається у власність територіальних громад Балтського району відповідно до розпорядження КМУ № 450-р від 20.06.2007р.” (далі –житловий корпус);

двокласну церковну школу, яка “на теперішній час” є приміщенням початкових класів Балтської загальноосвітньої середньої школи I-III ступенів            № 3 та знаходиться у комунальній власності територіальних громад Балтського району (далі –церковна школа);

церковний магазин, розташований за адресою: Одеська область,                 м. Балта, вул. Уварова, 106, який “на теперішній час” є приміщенням штабу військового шпиталю та “передається у власність територіальних громад Балтського району відповідно до розпорядження КМУ № 450-р від 20.06.2007р.” (далі –церковний магазин);

- Котовську КЕЧ району зобов'язано передати Одеській єпархії УПЦ у власність будівлі, які входили до майнового комплексу колишнього               Свято-Покровського Балтсько-Феодосійського чоловічого монастиря, а саме: житловий корпус; церковний магазин.

У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи статті 41 Конституції України, статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, статей 15, 16, 321, 392 Цивільного кодексу України, статті 3 Указу Президента України від 04.03.1992 № 125/92 “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” виходили з відповідності позовних вимог чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Котовська КЕЧ району просить: оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати повністю, а у рішенні місцевого господарського суду з даної справи скасувати пункти 1 і 3 цього рішення повністю “щодо зобов'язання Котовської КЕЧ району передати військове майно (будівлі) Балтського військового шпиталю у власність Одеської єпархії УПЦ. Також, викладені у ч. 2, 4 п. 2 рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2008р. по справі:                                № 15/264-07-7219, скасувати частково, в частині визнання права власності Одеської єпархії УПЦ на військове майно (будівлі) Котовської КЕЧ району”. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваної постанови апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права та за неповного з'ясування обставин справи і невідповідності висновків суду встановленим ним обставинам справи.

Райрада у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України з посиланням, зокрема, на приписи Конституції України, Законів України "Про свободу совісті і релігійні організації", "Про виконавче провадження", Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) просить оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій "скасувати, як незаконні".

Відзив на касаційні скарги не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням  такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- як вбачається з історичної довідки (т. 1, а. с. 21), у м. Балта в 1907 році було створено кафедру вікарних єпископів. 20.06.1908 на території маєтку Феодосія Левицького відповідно до рішення Священного Синоду від 24.03.1908 відкрито Монастир, на території якого побудовано: Покровський храм “з Троїцьким приделом”; житловий корпус для священників з кухнею і трапезною; двокласну церковну школу і церковний магазин. Згідно із зазначеною довідкою поряд з названими будівлями було придбано три будинки, де розмістилися будинок вікарного єпископа, завод по виготовленню свічок та ін. Крім того, дана довідка свідчить, що в 1910-1911 р.р. у Монастирі проживало до 110 членів братії з різних монастирів, для яких було побудовано двоповерховий корпус; також на території Монастиря працювали майстерні і побудовані готель для богомольців, будинок для престарілих, ветеранів Куликовської битви 1380р., пекарня, просфорня, будинок для дзвонаря й викопано три колодязі. У              1923 році Монастир припинив існування, а в 1944 році був знову відкритий;

- з плану володінь Монастиря, складеного архітектором у 1945 році, вбачається, що до складу Монастиря на той час належали: церква, житловий будинок наставника Монастиря, два житлових будинки, підвал, сарай, згоріла двоповерхова цегляна будівля колишньої келії і згоріла двоповерхова цегляна будівля колишнього готелю та магазину, розташовані на земельній ділянці загальною площею 3, 4 га;

- 10.01.1946 Балтським міськвиконкомом було затверджено генплан володінь Монастиря, що знаходиться по вул. Уварова, 86, згідно з яким до цього володіння з урахуванням відчуженої території належить 28 165, 84 м2;

- на засіданні виконавчого комітету Балтської міської ради депутатів трудящих 07.07.1947 затверджено план маєтку Монастиря згідно з зазначеним планом, затвердженим 10.01.1946, а також вирішено питання про переселення вчителів школи № 3 з будинку № 88, оскільки останній належить Монастиреві;

- рішенням виконавчого комітету Балтської міської ради депутатів трудящих від 27.07.1950 № 120 “Про передачу приміщення монастиря, розташованого в місті Балта за адресою: вул. Уварова 84” з ведення релігійної громади Монастиря вилучено приміщення, розташоване за адресою: м. Балта, вул. Уварова, 84 і останнє передано Балтському міськомгоспу для використання під розміщення культурно-просвітницьких установ;

- рішенням названого виконавчого комітету від 10.08.1950 № 413 “Про затвердження рішення Виконкому міськради депутатів трудящих № 120 від 27.07.1950р. “Про закриття монастиря в м. Балта” передано в розпорядження виконавчого комітету Балтської міської ради депутатів трудящих приміщення, зайняте Монастирем, для використання під розміщення клубу молоді;

- рішенням виконавчого комітету ради депутатів трудящих від 02.04.1951 № 59 “Про відвід земельної ділянки в розмірі 2, 47 га Військовому міністерству для Військового шпиталю” задоволено клопотання військового шпиталю про відвід земель, розташованих біля “відновлюємих цегляних коробок”, які були передані названому шпиталю рішенням виконавчого комітету районної ради депутатів трудящих від 03.02.1950 № 55 і підлягають відбудуванню по                  вул. Уварова, 86; згідно з зазначеним рішенням за рахунок земель, які знаходилися у користуванні Монастиря, було відведено у користування Військового шпиталю 2, 47 га землі;

- відповідно до рішення виконавчого комітету Балтської міської Ради депутатів трудящих від 11.04.1955 № 91 “Про взяття на баланс жилуправління Міськомгоспу будівель, які знаходяться в користуванні монастиря” вирішено взяти на баланс 1-го домоуправління Міськомгоспу дві дерев'яні будівлі, які знаходяться в користуванні Монастиря, забезпечивши регулярне стягнення орендної плати з Монастиря;

- згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих від 06.02.1959 № 103/1 “Про зменшення землекористування Балтського чоловічого монастиря Балтського району Одеської області” вирішено зменшити землекористування Монастиря на 1, 11 га, залишивши в його користуванні 1, 03 га; земельну ділянку, що вилучається з користування Монастиря, вирішено передати в постійне користування Балтському дитячому будинку для “поширення садиби” –0, 15 га і Військовому госпіталю № 1436 –    0, 32 га, зарахувавши “в держкомзем міста Балта” для громадського будівництва 0, 55 га і ще 0, 09 га –“під громадські площі, проходи і доріжки”;

- рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих від 28.07.1961 № 667 “Про відкриття дитячої спортивної школи в            м. Балті” передано на баланс Балтського райвно будинок колишнього монастиря з підсобними приміщеннями для забезпечення роботи дитячої спортивної школи;

- таким чином, частини єдиного майнового комплексу Монастиря були передані в користування Військовому шпиталю, Балтському дитячому будинку та дитячій спортивній школі;

- з позовної заяви вбачається, що до закриття Монастиря він належав Російській Православній церкві, правонаступницею якої є Українська Православна церква, - відповідно до рішення Архієрейського Собору Російської Православної церкви від 27.10.1990, листа Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ до Міністра юстиції України та Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 № 3796 – ХІІ; позивачем зазначається також, що 19.11.1991 виконавчий комітет Одеської обласної ради народних депутатів згідно з рішенням № 490 зареєстрував православний приход Свято-Покровської Церкви Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря;

- митрополит Одеський та Ізмаїльський листом від 23.06.2006 № 290 звертався до Міністра оборони України з проханням щодо передачі корпусів та території Монастиря в комунальну власність м. Балти з метою подальшої передачі їх законному власникові –Одеській єпархії УПЦ; з даного приводу митрополит Одеський та Ізмаїльський звертався до Прем'єр-міністра України, ще неодноразово – до Міністра оборони України, а також до інших посадових осіб;

- незважаючи на численні звернення Священного синоду Української Православної церкви щодо повернення культових споруд та іншого церковного майна релігійним організаціям названої Церкви, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 450-р “Про передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю” прийнято пропозицію Міністерства оборони України і Райради щодо передачі названого цілісного майнового комплексу у спільну власність територіальних громад району для створення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я;

- згідно з актом огляду від 19.12.2007, складеним у присутності голови Райради та представника Одеської єпархії УПЦ Московського патріархату протоієрея Зубрія Ф.В., до майнового комплексу колишнього Монастиря входили такі будівлі: Покровський храм; житловий корпус; церковна школа; церковний магазин.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення з наведеними вимогами не узгоджуються з огляду на таке.

Зі змісту відповідних рішень не вбачається, чи мало спірне майно на час подання позову та розгляду даної справи попередніми судовими інстанціями статус державного або його було у встановленому порядку передано до комунальної власності. Пов'язані з цим фактичні обставини названими судовими інстанціями не встановлено, а тим часом ці обставини мають істотне значення для правильного застосування законодавства та розгляду справи, оскільки:

- якщо спірне майно належало до культового і становило державну власність, то згідно з частиною другою статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” органом, уповноваженим вирішувати питання щодо повернення такого майна у власність релігійної організації, була відповідна обласна державна адміністрація, тоді як Райрада, маючи статус органу місцевого самоврядування (частина перша статті 5, частина друга статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”), такими повноваженнями наділена не була й відтак не могла вважатися належним відповідачем у справі. Крім того, в такому разі у вирішенні спору підлягало б з'ясуванню додержання вимог Законів України “Про Збройні сили України” і “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, а також Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225) стосовно статусу військового майна та порядку відчуження останнього (йдеться про житловий корпус та церковний магазин), за необхідності –із залученням до участі у справі Міністерства оборони України;

якщо ж спірне майно на зазначений час вже мало статус комунального, то залучення до участі в ній як відповідача Котовської КЕЧ району взагалі було безпідставним, тому що відповідачем (відповідачами) у справі мав би бути належний орган (або органи) місцевого самоврядування, що здійснював би управління об'єктами такої власності від імені відповідної територіальної громади (громад).

Наведений в оскаржуваній постанові апеляційної інстанції висновок про те, що “частина спірних об'єктів знаходиться в комунальній власності, а інша частина цих об'єктів підлягає передачі до комунальної власності, тобто спірне майно до державної власності не відноситься”, - є передчасним, оскільки не ґрунтується на всебічному й вичерпному з'ясуванні обставин справи. Наявність з'ясованої господарськими судами згоди Райради на “прийом” спірного майна у спільну власність територіальних громад району, так само як і прийняття Кабінетом Міністрів України (згідно з його розпорядженням від 20.06.2007          № 450-р) пропозиції Міноборони України та Райради щодо передачі цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю з державної власності у спільну власність територіальних громад району, ще не означає, що передачу і приймання такого майна з державної власності у комунальну було фактично здійснено належним чином; тим часом господарськими судами не з'ясовано, чи відбулися такі передача і приймання, а якщо відбулися, то коли саме і яким чином такі дії оформлено. Що ж до спірного майна, яке лише “підлягає передачі” з державної до комунальної власності, то воно не може змінити свого правового статусу доти, поки відповідну передачу не буде здійснено у встановленому порядку.

У зв'язку з викладеним попередні судові інстанції не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме –Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, зокрема, приписів статей 6, 7 цього законодавчого акта (щодо утворення комісії з питань передачі об'єктів та додержання умов передачі об'єктів, включаючи оформлення відповідної передачі належним актом), і відтак не з'ясували згаданих обставин, пов'язаних з передачею спірного майна з державної у комунальну власність.

Не з'ясувавши відповідних обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку щодо правильності застосування названими судовими інстанціями й норм матеріального права, в тому числі Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” і Цивільного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції невірно оцінено як “помилкові” доводи скаржника щодо оплати позивачем державного мита з позовної заяви в меншому розмірі, ніж установлено законом, і неправильно зазначено, що дана позовна заява “відноситься до позовних заяв немайнового характеру, тобто позивачем були заявлені вимоги, що не підлягають вартісній оцінці”. У постанові Верховного Суду України від 25.12.2007 № 8/219-07 викладено правову позицію, згідно з якою державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна.

Водночас Вищим господарським судом України не береться до уваги посилання скаржника (Котовської КЕЧ району)  на те, що дана справа мала розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Відносини сторін у даній справі за своїм характером є цивільно-правовими, а не адміністративно-правовими, і тому справа належить до підвідомчості господарських судів. У пункті 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” також зазначено, що господарські суди на загальних підставах вирішують спори, пов'язані із, зокрема, захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права.

Так само необґрунтованими є доводи Райради, пов'язані зі змістом пункту 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996                    № 02-5/109 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", де зазначено, що господарський суд повинен відмовляти релігійним організаціям у прийнятті позовних заяв про витребування культових будівель і майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) або про усунення перешкод у користуванні ними (негаторний позов), якщо є рішення належного державного органу, відповідно до якого зазначеним організаціям передається культова будівля або майно у володіння чи користування, оскільки згадане рішення є виконавчим документом і підлягає виконанню Державною виконавчою службою. Згадане розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 450-р, на яке в зв'язку з цим посилається скаржник (Райрада), не має статусу виконавчого документа в розумінні пункту 7 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження"; до таких документів належать рішення органів державної влади, зазначених у статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

У новому розгляді даної справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм належну правову оцінку і з урахуванням встановленого правильно застосувати норми матеріального і процесуального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення, відповідним чином вирішивши також й питання щодо стягнення державного мита у встановленому законом розмірі.  

Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Котовської квартирно-експлуатаційної частини району і Балтської районної ради задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2008 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 зі справи № 15/264-07-7219 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов