Постанова

від 21.03.2011 по справі 6/219-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/219-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2011 р.                                                           Справа № 6/219-10  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                         Тимошенко О.М.

судді                                                   Савченко Г.І. ,

 судді                                                   Грязнов В.В.   

при секретарі Новак Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Вінницької  області від 13.12.10 р. у справі № 6/219-10

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТЕК"

до Відкрите акціонерне товариство "Стрижавський кар`єр"

про стягнення  754104 грн. 19 коп. заборгованості за договором підряду

за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕК"

про визнання договору підряду № 49 від 01.12.2008 р. неукладеним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13.12.10 року у справі № 6/219-10 (суддя Говор Н.Д.) первісний позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ВАТ "Стрижавський кар'єр" на користь ТзОВ "Укртек" 519508,68 грн. основного боргу, 46595,15 грн. пені, 22835,72 грн. -3% річних, 55959,02 грн. збитків від інфляції, 6448,99 грн. витрат по сплаті державного мита та 201,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення с удового процесу. В решті відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення судом першої інстанції зазначено, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підтверджуються Договором, розрахунком,  актами надання послуг, наявних в матеріалах справи; в частині стягнення 3 % річних та збитків від інфляції стверджуються  розрахунком; лише в частині стягнення пені судом першої інстанції здійснено перерахунок з урахування приписів п.6 ст.232 Господарського кодексу України. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, встановленим ст. 16 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить останнє скасувати з викладених у скарзі підстав та прийняти новий судовий акт. Зокрема вказує з посиланням на ст. 606 ЦК України, що суд повинен був припинити провадження в частині 37440,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору оскільки, як вважає апелянт, відповідно до договору відступлення права вимоги №2/09-ВПВ від 30 вересня 2010року укладеного між "Торговий дім "Стрижанівський кар'єр"" та ВАТ "Стрижанівський кар'єр" було здійснено передачу права вимоги від первісного кредитора новому.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими. Зокрема наголошує, що відповідач не надав до апеляційного суду копію договору на який посилається у апеляційній скарзі в якості доказу. А також наголошує, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В судове засідання як зі сторони позивача, так і відповідача представники не з'явилися. Про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресатам.

З огляду на те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази не витребовувались, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи без участі представників сторін за наявними матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Вінницької області від 13.12.2010 р. у справі № 6/219-10 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами справи був укладений договір підряду № 49 (в подальшому Договір) від 01.12.08 р.

Відповідно до п.п. 1.1.-1.2. Договору  Виконавець (позивач) зобов'язується виконати наступну роботу "дробление негабаритных кусков горной породы и погрузка грунта" в Стрижавському кар'єрі  в обсязі 130 000,00 грн. тонн; для виконання роботи по Договору Виконавець використовує техніку, а саме екскаватор гідравлічний Хюндай R320 LC-7, який буде працювати в режимі  погрузки".

Згідно з п. п. 2.1. - 2.2. Договору вартість виконаних робіт згідно п. 1.1. Договору визначається фактичним об'ємом виконаних робіт із розрахунку 8,10 грн., в тому рахунку ПДВ 20 % - 1,35 грн. за одну тону "подробленого негабарита горной породы" та завантаження ґрунту; зміна вартості робот може проходити під впливом зміни цін на "расходые" матеріали, запчастини, використання в ході робіт по Договору будуть зафіксовані в додатковій угоді.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що об'єми і вартість робіт, виконаних Виконавцем, фіксуються та підтверджуються спеціаліcтами Замовника (відповідача) і  оформлюються актом прийому - передачі виконаних робіт, які підписують  уповноважені представники сторін кожного 30 числа поточного місяця.  

Пунктом 4.1. - 4.2. Договору передбачено, що  Замовник здійснює передоплату в розмірі 20 000,00 грн. до початку виконання  робіт, яка буде враховуватися в майбутніх розрахунках; оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування  грошових коштів на поточний рахунок Виконавця в розмірі 30 % від акту виконаних  робіт на протязі 5 календарних днів від   дня підписання акта  прийому - передачі виконаних робіт, а 70 % від суми акта виконаних робіт на протязі 20 календарних днів після підписання акта виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1. Договору Виконавець зобов'язується виконувати  всі роботи  в об'ємах  в строки, передбачених Договором і здавати  роботи в стані, які відповідають потребам Договору.  

Судом першої інстанції було встановлено, що на виконання умов Договору позивачем були виконані відповідні передбачені Договором роботи,  що стверджується актами надання послуг: актом № 232 від 29.12.08 р., № 4 від 30.01.09 р., № 19 від 28.02.09 р., № 31 від 31.03.09 р., № 38 від 30.04.09 р. на загальну суму 604 508,68 грн.

Відповідач свої Договірні зобов'язання стосовно вчасної та повної оплати виконаних  позивачем робіт здійснив частково в сумі 85 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 05.12.08 р.,  від  26.02.09 р.,  від  26.03.09 р., від  27.04.09 р.   

Згідно ч. ст. 837 Цивільного кодексу України - за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити  виконану роботу.

Згідно з ст. ст. 525, 526, 527 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

На підставі ч. ч. 1 - 2 ст. 193 Господарського кодексу України - суб'єкти  господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підтверджуються Договором, розрахунком,  актами надання послуг № 232 від 29.12.08 р., № 4 від 30.01.09 р., № 19 від 28.02.09 р., № 31 від 31.03.09 р., № 38 від 30.04.09 р., банківськими виписками від 05.12.08 р.,  від  26.02.09 р.,  від  26.03.09 р., від  27.04.09 р., а тому підлягають задоволенню в сумі 519 508,68 грн. відповідно до ст. ст. 525, 526, 527  Цивільного кодексу України.  

Крім основного боргу позивач пред'явив до стягнення 155 800,77 грн. пені за загальний період з січня 2009 року по вересень 2010 року,  22 835,72 грн. 3 % річних за загальний період з січня 2009 року по вересень 2010 року, 55 959,02 грн. інфляційних втрат за загальний період з лютого 2009 року по серпень 2010 року.    

Відповідно до п. 6.2. Договору - в разі невиконання стоків оплати за виконані  Виконавцем роботи, Замовник сплачує в рахунок Виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України - пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України - якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” ( далі –Закон) платники  грошових  коштів  сплачують  на  користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню  в  розмірі,  що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. (ст. 3  Закону).

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України - нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом,  припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.  

Відповідно до вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, з урахуванням приписів п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом першої інстанції здійснений перерахунок належної до стягнення пені за 6 місяців з моменту виникнення прострочення заборгованості по кожному акту надання послуг, відповідно до якого  до стягнення підлягає сукупна сума пені 46595, 15 грн,   в тому рахунку за прострочення оплати по акту № 232 від 29.12.08 р. за період з 19.01.09 р. по 04.07.09 р., з урахуванням часткових оплат відповідно до призначення платежу, зазначеного  у банкківських виписках,  у сумі 9607,40  грн.; по акту № 4 від 30.01.09 р. за період з 19.02.09 р. по 05.08.09 р. у сумі 9510,55 грн., по акту № 19 від 28.02.09 р. за період з 20.03.09 р. по 06.09.09 р. у сумі 9435,49 грн., по акту № 31 від 31.03.08 р. за період з 20.04.09 р. по 06.10.09 р. у сумі 9123,15 грн., по акту № 38 від 30.04.09 р. за період з 20.05.09 р. по 06.11.09 р. у сумі 8918,56 грн.  

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора, зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та збитків від інфляції стверджуються  розрахунком, а тому підлягають задоволенню в сумі 22 835, 72 грн.  за загальний період з 18.01.09 р. по 19.09.10 р. та  55 959,02 грн.  збитків від  інфляції за загальний період з лютого 2009 року по серпень 2010 року в межах заявлених позовних вимог  відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.  

З огляду на вищевикладене суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення первісного позову в сумі 644 898,57  грн., з яких:

- сума основного боргу -  519 508,68 грн.;

- пеня - 46 595,15 грн. за загальний період з 19.01.09 р. по 04.07.09 р.;   

- 3 % річних -  22 835,72  грн. за загальний період з 18.01.09 р. по 19.09.10 р.;

- збитки  від інфляції -  55 959,02  грн. за загальний період з дютого 2009 року по серпень 2010 року.

Розглянувши матеріали зустрічного позову, суд апеляційної інстанції встановив таке.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати неукладеним договір підряду № 49 від 01.12.2008 р. з підстав  ст. ст. 16, 203, 840  ЦК України, оскільки  у ньому відсутня така істотна умова договору, як встановлення норм витрат матеріалу, строки повернення його залишку, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків .

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування  збитків  та  інші   способи   відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади,  органу  влади  Автономної  Республіки  Крим  або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений  договором або законом.

Вимога про визнання угоди неукладеною не може бути предметом позову у  справі,  оскільки  статтею  16  ЦК  України  не встановлено відповідного способу захисту цивільного права. По суті така вимога спрямована на встановлення факту,  який  має  юридичне значення, а не на  поновлення  порушеного  права  або  захист охоронюваного законом  інтересу.  Цей  факт  може  встановлюватися господарськими судами лише у разі вирішення спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обгрунтованості вимог.

Вказаний висновок відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 14.01.2002 р.

Пунктом 2 статті 83 ГПК  передбачено право господарського суду  щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, встановленим ст. 16 ЦК України, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Посилання апелянта на ту обставину, що місцевим господарським судом не враховано існування договору відступлення права вимоги № 2/09-ВПВ від 30.09.2010 року укладеного між ТОВ "Торговий дім "Стрижавський кар'єр" (первісний кредитор) та ВАТ "Стрижавський кар'єр" (новий кредитор), за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові за договором згідно видаткової накладної № ТД-000169 від 31.10.2009 р. на суму 37440,00 грн., суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки ні суду першої інстанції ні апеляційному суду такого договору надано не було.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення  сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 13.12.10 року у справі № 6/219-10 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Викладені в апеляційній скарзі інші обставини не спростовують висновків суду першої інстанції.   

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕК" від 30.12.2010 року відмовити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 13.12.2010 року у справі № 6/219-10 залишити без змін.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                       Тимошенко О.М.  

Суддя                                                                                              Савченко Г.І.  

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.