Постанова

від 19.12.2006 по справі 39/183

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

39/183

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.12.2006                                                                                           № 39/183

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Алданової  С.О.

 суддів:                                          Борисенко  І.В.

                                        Шипка  В.В.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача: не з'явився;

від відповідача: Жулідова І.С. (дов. б/н від  19.06.2006р.);

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: Пузир С.М. (дов. № 114/30 від 10.01.2006р.);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ Торговий дім "Інтерсервіс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.09.2006

 у справі № 39/183 (Гумега О.В.)

 за позовом                               ЗАТ Торговий дім "Інтерсервіс"

 до                                                   Приватне підприємство "Техінвест - ком"

 третя особа відповідача           Державна госпрозрахункова організація "Житло - інвест" Головного управління житлового забезпечення

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт"

          Комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд - УКБ" Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

           Закрите акціонерне товариство “Торговий дім “Інтерсервіс” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства “Техінвест -ком” (далі – відповідач) про визнання недійсним інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 з моменту його укладання. Приватне підприємство “Техінвест-ком” звернулося з зустрічним позовом до Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” про визнання добросовісним набувачем майнових прав (майна).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.09.2006р. №39/183 в задоволенні первісного позову було відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийняте в порушення норм  матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванню обставин справи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак в попередніх судових засіданнях заявлену апеляційну скаргу підтримував повністю.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, так як на його думку воно винесене у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача заперечення на апеляційну скаргу викладені у відзиві підтримав повністю.

Комунальне підприємство “Житлоінвестбуд – УКБ” відзиву на апеляційну скаргу не надало, його представник у судовому засіданні вирішення даного спору залишив на розсуд суду.

Представники третіх осіб 1 та 2 у судове засідання не з'явились, відзивів на апеляційну скаргу не надіслали. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб 1 та 2.

Представник позивача 19.12.2006р. до початку слухання справи подав до канцелярії заяву про відвід колегії суддів у повному складі.  Але в призначений час 19.12.2006р. у судове засідання не з'явився. Однак, як вбачається з поданої заяви про відвід, останній був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, тому колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції без участі представника позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” до Приватного підприємства “Техінвест -ком” про визнання недійсним інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 з моменту його укладання відмовлено, а зустрічний позов Приватного підприємства “Техінвест-ком” до Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” про визнання добросовісним набувачем майнових прав (майна) задоволено повністю.

Київський апеляційний господарський суд частково погоджується з винесеним рішенням з наступних підстав.

26.10.2004р. між Закритим акціонерним товариством “Торговий дім “Інтерсервіс” в особі Генерального директора Євченка Євгена Юрійовича, який діяв на підставі Статуту та  Приватним підприємством “Техінвест-ком” в особі директора Борімчука Олексія В'ячеславовича, який діяв на підставі Статуту було укладено інвестиційний договір № 26/10-04-30.

Згідно до п. 1.1 предметом даного договору є правовідносини пов'язані з  фінансуванням відповідачем будівництва визначених позивачем вбудованих приміщень у житловому будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в м. Києві, а саме: офісних приміщень площею 1 436.92 кв. м. на першому поверсі.

Відповідно до п. 1.2. Договору об'єктом інвестування є житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Л.Толстого, № 35-39, а саме: офіси - №№ 4. 5, 6, 7, 8, а також 7,06% площі офісу № 10 (10,57 кв. м) загальною площею 1436,92 кв. м.

Вартість об'єкта інвестування за договором становить еквівалент 1149533,59 умовних одиниць (за умовну одиницю приймається долар США по курсу НБУ в гривнях), що на день укладення договору становило 6 100 000 гривень при курсі НБУ - 5,3065 грн. за одну умовну одиницю (долар США).

За умовами пунктів 2.1.1, 3.1., 3.1.1 договору відповідач за первісним позовом взяв на себе зобов'язання здійснити розрахунки за об'єкт інвестування в національній валюті України по курсу НБУ на день здійснення платежу в строк до 05 листопада 2004 року.

Як вбачається з виписки АКБ “Ітерконтинентбанк” з особового рахунку відповідача, 02.11.2004р. останній перерахував на користь позивача 6 100 000 грн. як оплату інвестиції по договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004р., тобто виконав взяті на себе зобов'язання за інвестиційним договором.

Оспорюванний договір від імені позивача підписано генеральним директором. Відповідно до Статуту позивача, Генеральний директор має право укладати угоди на суму, що перевищує 50000 доларів США, лише з подальшим затвердженням загальними зборами акціонерів.

Рішенням Деснянського районною суду м. Києва від 14.12.2005р., визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів позивача від 02 вересня 2003 року щодо надання Генеральному директору позивача права укладати угоди без їх попереднього затвердження Загальними зборами акціонерів.

Зазначене рішення Деснянського районною суду м. Києва скасовано постановою Апеляційного суду міста Києва від 29.06.2000 року.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені,     зобов'язана  діяти  в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх  повноважень.

Ст. 41 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів товариства, до компетенції яких належить і обрання членів виконавчого органу.

Частиною першою статті 161 Цивільною кодексу України, ст. 47 Закону України “Про господарські товариства”  передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Частиною другою статті 161 Цивільною кодексу України встановлено, що виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Пунктом 25.9 Статуту позивача за первісним позовом до компетенції загальних зборів акціонерів віднесено затвердження угод, які укладаються від імені товариства, якщо сума однієї угоди або декількох пов'язаних між собою угод перевищує 50000 доларів США або еквівалент у іншій валюті, якщо окремим рішенням загальних зборів акціонерів не буде встановлено інший розмір.

При цьому, п. 37.4 Статуту віднесено до компетенції Генеральною директора укладати від імені товариства угоди (контракти, договори, видає доручення та інше) без окремого  доручення.

Таким чином, зібрані у справі докази спростовують твердження позивача за первісним позовом з приводу того, що договір підписано не уповноваженою особою.

Також, не приймаються до уваги доводи позивача за первісним позовом і з приводу того, що при укладенні інвестиційного договору були порушені норми Закону України “Про власність”, оскільки, як було встановлено в ході розгляду справи,  значений договір укладався у відповідності до положень Статуту позивача за первісним позовом. Відповідно до Статуту позивача за первісним позовом мета його діяльності полягає у здійсненні будь-якої не забороненої законами діяльності в Україні і за кордоном  та отримання прибутків.

До того ж, товариство укладає будь-які не заборонені законом угоди, включаючи, без обмежень, угоди купівлі-продажу, дарування, поставки, найму, оренди, схову, доручення, комісії, позики, кредиту, застави, сумісної діяльності та інше.

Відповідно до преамбули оспорюваного інвестиційною договору його було укладено згідно з інвестиційним договором на будівництво житлового будинку на вул. Л.Толстого, 35-39 від 05.03.2003 р. №  17, укладеним між позивачем за первісним позовом та третьою особою 1.

В ході розгляду справи було встановлено, що 05.03.2003 р. між позивачем та Державною госпрозрахунковою організацією “Житло – інвест” Головного                 управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було укладено інвестиційний договір № 17 на будівництво житловою будинку по вул. Л.Толстого, 35-39.

Відповідно до п. 1.2. інвестиційного договору № 17 від 05.03.2003 року об'єктом інвестиційної діяльності за цим договором є проектування, будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою у м. Києві по вул. Л.Толстого, 35-39.

Позивач зобов'язувався провести фінансування проектування, будівництва та  введення в експлуатацію житлового будинку за адресою у м. Києві по вул. Л.Толстого, 35-39 згідно з переліком об'єктів, наведеним у пункті 1.2 договору, в якому також значаться офіси, що є предметом інвестування за спірним договором.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов  договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільною законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих на, які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктом господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно до оспорюваного інвестиційного договору сторони встановили вільну ціну вартості будівництва 1 кв. м. офісних приміщень в розмірі 4945,19 грн. В той час як договором № 17 від 05.03.2003 р. вартість такого 1 кв. м. складає 3785 грн., що в 1,122 рази нижче від ціни, встановленого спірним договором.

Посилання позивача за первісним позовом на експертну оцінку відчужених за спірним договором нежитлових приміщень, здійснену ТОВ “Центр правової допомоги “Правозахист”, як на доказ неприбутковості для позивача за первісним позовом угоди та зловмисної змови представників обох сторін, є безпідставним, оскільки в ній йде мова про ринкову вартість 1 кв. м. готового офісного приміщення, припускаючи будівництво завершеним, а не про вартість будівництва, фінансування якого згідно з п. 1.1. оспорюваного інвестиційного договору і є предметом даного договору.

Не можуть розцінюватись апеляційним судом, як належні докази посилання позивача за первісним позовом на те, що представники сторони знали про явну невигідність для позивача за первісним позовом укладення спірного договору, і відповідно такий договір має бути визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 232 ЦК України, з огляду на таке.

Згідно ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Позивач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при укладанні спірної угоди сторони діяли з умисною змовою і що укладення такого договору призвело до негативних наслідків для позивача за первісним позовом.

Оспорюванний договір зі сторони позивача за первісним позовом було укладено генеральним директором - виконавчим органом товариства.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган передбачений статутом (в даному випадку таким органом є генеральний директор). Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених Законом і статутом акціонерного товариства.

Статтею 48 Закону України “Про господарські товариства” передбачено, що голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.

Крім того, як вже зазначалося вище позивач не надав суду доказів того, що оспорювана угода є для позивача збитковою.

Також не знаходять свого підтвердження доводи скаржника і про те, що спірний договір є фіктивним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно до преамбули інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 року позивач за первісним позовом укладав даний договір в особі Генерального директора Євченка Євгена Юрійовича, що діяв на підставі Статуту та згідно з інвестиційним договором на будівництво житлового будинку по вул. Л.Толстого, 35-39 № 17 від 05.03.2003 року (зазначеним договором передбачалося будівництво офісів).

За таких умов колегія суддів погоджується з висновками господарського суду, що  взявши на себе зобов'язання по передачі у власність відповідача за первісним позовом офісів № 4, 5, 6, 7, 8, а також 7,06% площі офісу № 10 загальною площею - 1436,92 кв м. позивач за первісним позовом не уклав фіктивного договору, оскільки будівництво офісів передбачалося інвестиційним договором на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толстого, 35-39 за № 17 від 05.03.2003 року.

Також, апеляційний суд не приймає до уваги доводи скаржника про те, що спірний договір є договором довірчого управління грошовими коштами та укладений в порушення діючою законодавства з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року “ 1560-ХІІ інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Ст. 1 цього ж закону зазначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти.

Таким   чином,   спірний   договір,   предметом якого  є фінансування інвестором будівництва визначених організацією офісів, об'єкт інвестування “житловий будинок”, за своєю правовою природою є інвестиційним договором, метою якого є внесення інвестиції у вигляді грошових коштів в об'єкт – житловий будинок.

Внесення змін до ст. 4 вищезазначеною закону, якою встановлювалась заборона  щодо інвестицій в об'єкт житлового будівництва, не має відношення до спірного договору, оскільки відбулось після його укладення і виконання.

Спірний договір не можна віднести до договору управління майном, передбаченого ст. 1029 Цивільного кодексу України і Законом України  “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, оскільки за своєю суттю (предмет договору) він не має на меті передачу у довірчу власність визначеної суми грошових коштів задля отримання прибутку, як це передбачено ст. 2 Закону України  “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, а передбачає вкладення грошових коштів у будівництво будинку, який організація (позивач) зобов'язується побудувати своїми (чи залученими) силами, отже, гроші за даним договором передавались організації не у довірчу власність, а в оплату будівництва - тобто у власність позивача. Крім того, оспорюваний інвестиційний договір не передбачає винагороду організації як управителя майна, що відповідно до ст. 1035 Цивільного кодексу є істотною умовою договору управління майном.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Тобто правочин може бути визнано недійсним у разі, якщо зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; у разі якщо особа, що вчинила правочин не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі; правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Позивач за первісним позовом не надав доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення оскаржуваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову винесене з урахуванням всіх обставин справи відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з місцевим господарським судом в частині задоволення зустрічного позову з наступних підстав.

Оскільки в задоволенні первісного позову про визнання недійсним  інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004р. позивачу відмовлено, майнові права відповідача за первісним позовом по зазначеному інвестиційному договору не оспорюються та не заперечуються і відповідно не порушуються позивачем, то у такому випадку, на думку колегії суддів підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Згідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2006р. у справі № 39/183 частково не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому повинно бути скасоване в частині задоволення зустрічного позову з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в позові.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 101-105 ГПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2006р. у справі № 39/183 скасувати в частині задоволення зустрічного позову Приватного підприємства “Техінвест-ком” до Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” про визнання добросовісним набувачем майнових прав (майна) на нежитлові приміщення (офіси) загальною площею 1436,92 кв. м. на першому поверсі в житловому будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в м. Києві згідно інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004р. укладеного між Закритим акціонерним товариством “Торговий дім “Інтерсервіс” та  Приватним підприємством “Техінвест-ком” з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в позові.

Стягнути з Приватного підприємства “Техінвест-ком” (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-а, код ЄДРПОУ 33099942, рахунок 26007310677101 в АКБ “Інтерконтинетбанк”, МФО 300313) на користь Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” (01054, м. Київ, вул. Тургенівська, 15, оф. 64, код ЄДРПОУ 24938998, рахунок 2600732365101 в АКБ “Інтерконтинетбанк”, МФО 300313) 12750,00грн. державного мита.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Наказ на виконання даної постанови доручити видати Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи  повернути Господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Алданова  С.О.

 Судді                                                                                          Борисенко  І.В.

                                                                                          Шипко  В.В.