Постанова

від 27.02.2007 по справі 18/347

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/347

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.02.2007                                                                                           № 18/347

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Моторного О.А.

 суддів:                                          Кошіля В.В.

                                        Вербицької О.В.

 при секретарі:                              О.В.Вінницька

 За участю представників:

 від позивача -          Шепель Т.П.

від відповідача -          Крячок М.М.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "КримТрансГаз"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.10.2006

 у справі № 18/347 (Мандриченко О.В.)

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Оренбурггазпроммортранс"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "КримТрансГаз"

 про                                                  розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

 Позивач подав позов до господарського суду про розірвання договір фрахтування № 03-17-01 від 01.10.2001, укладений з ТОВ “Судноплавна компанія “КримТрансГаз”.

Також ТОВ “Судноплавна компанія “КримТрансГаз” було подано зустрічну позовну заяву, про стягнення з ТОВ “Оренбурггазпроммортранс” збитків у сумі 10 880 989,72 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 первісний позов задоволено. Розірвано договір бербоут-чартеру № 03-17-01 від 01.10.2001, укладений між ТОВ “Оренбургазпроммортранс” та ТОВ “Судноплавна компанія “КримТрапсГаз”. У задоволенні зустрічному позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення у задоволені позову скасувати та прийняти нове рішення яким зустрічні позовні вимоги задовольнити, а в первісному позові відмовити. Також відповідача в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції зроблено неправомірні та необґрунтовані висновки наявним обставинам у справі та припущено значну кількість суттєвих порушень норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2006. а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Апеляційна інстанція переглядає справу відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.

01.10.2001 між ТОВ “Оренбурггазпромтранс” (Росія), як судновласником судна “Оренбурггазпром” та ТОВ “Судноплавна компанія “КримТрансГаз” був укладений договір бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01.

Відповідно до укладеної додаткової угоди № 2 від 03.03.2004 року, строк договору фрахтування № 03-17-01 продовжено до 01.01.2013 року.

01.04.2005 між ТОВ “Оренбурггазпромтранс” (судновласник за договором), ТОВ “Судноплавна компанія “КримТрансГаз” і ТОВ “Оренбурггазпроммортранс” (новий судновласник), який є позивачем у справі, була укладена угода про заміну сторони в зобов'язанні. Відповідно до вищезгаданої угоди права й обов'язки судновласника за договором фрахтування № 03-17-01 від 01.10.2001 переходять до позивача на умовах і в обсязі, що існують на момент укладання угоди. Позивач діяв як судновласник відповідно до свідоцтва про право власності № 107 від 12.04.2005, з якого вбачається наявність у нього права власності на судно “Оренбурггазпром”, яке є предметом договору бербоут-чартеру № 03-17-01.

Згідно до акту прийму-передачі судно “Оренбурггазпром” передане позивачем відповідачеві.

Відповідно до ст. 12 Договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01 відповідач повинен був за власний рахунок застрахувати судно від морських та воєнних ризиків, а також застрахувати відповідальність заподіяння шкоди третім особам на умовах. на які отримано згоду позивача в письмовій формі. У разі порушення цієї умови позивач має право вилучити судно у відповідача.

Як вбачається з копії страхових полісів судна “Оренбурггазпром”, обсяг страхування не охоплює страхування судна від воєнних ризиків, шкоди заподіяної третій особі.

19.05.2006 позивачем був направлений лист № 19/05 відповідачу щодо усунення недоліків страхування в термін до 15 днів.

Відповідач не спростовує факту відсутності страхування судна від воєнних ризиків, та неузгодження умов страхування з власником у письмовій формі, що є обов'язковим відповідно до умов укладеного між сторонами договору. Відсутність претензій з боку власника протягом будь-якого часу не звільняє відповідача від обов'язку виконати умови договору.

Договором бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01 передбачено, що зобов'язання письмово узгодити умови договору страхування, яке за змістом мало бути виконане до моменту укладення відповідних договорів страхування. Будь-яких письмових доказів щодо звернення відповідача за таким узгодженням до позивача, та узгодження останнім умов договорів страхування сторонами не надано.

Отже можна зробити за таких обставин висновок, що відповідачем було порушено умови ст. 12 договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01.

Відповідно до договору бербоут-чартеру № 2004/05-02 від 18.05.2004 судно передане в оренду компанії “Агріс Шипінг ЛТД”, Валетта, Мальта. Зазначений факт не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 20 договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01 в редакції, викладеній в додатковій угоді до договору № 2 від 03.03.2004, відповідач має право здати судно в суборенду з правом зміни прапору судна на строк та на умовах, попередньо узгоджених з судновласником.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів одержання згоди позивача на здачу судна в суборенду, та узгодження строку та умов договору суборенди відповідачем не надано. Посилання відповідача на лист № 1/16 від 04.05.2005 про одержання згоди Міністерства транспорту Російської Федерації та позивача на зміну прапора на мальтійський не є доказом погодження позивача на передачу судна в суборенду, отже оскільки листі згода відсутня. Також, інших доказів, які б доводили факт надання позивачем відповідачеві дозволу на передачу судна в суборенду та свідчили б про узгодження строку та умов договору суборенди в матеріалах справи відсутні.

Отже своїми діями відповідачем було порушено умови ст. 20 договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01, та передачі орендованого майна третій особі без згоди власника (позивача) цього майна.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до, що у певних умовах звичайно ставляться згідно абз. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішення суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ст. 651 ЦК України).

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ст. 653 ЦК України).

Пунктам 2 частини 1 статті 783 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

На підстав вище викладеного та враховуючи ту обставину, що відповідачем допущені порушення умов договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01, які є істотними, істотними, та здійснено передачу орендованого майна третій особі без згоди власника (позивача) цього майна, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розірвання договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 03-17-01, укладеного між сторонами.

Також відносно зустрічних позовних вимог відповідача, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) чи доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) відповідно до ст. 22 ЦК України.

Отже як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів про понесення ним збитків, у вигляді втрати вартості чи погіршення майна, витрати грошових коштів.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем не вчинено будь-яких протиправних дій, які могли б спричинити будь-які збитки. Факт арешту судна в порту Ровенна (Італія) не є наслідком протиправних дій позивача, оскільки арешт накладено компетентними державними органами Італії.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 року.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “КримТрансГаз”, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 у справі № 18/347 є обґрунтованим і таким, що прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,  

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КримТрансГаз” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 у справі № 18/347 залишити без змін.

Матеріали справи № 18/347 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

 Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Вербицька О.В.