Постанова

від 02.10.2007 по справі 13/72

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/72

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 02.10.2007                                                                                           № 13/72

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:           Дегтярюк Л.О.

 За участю представників:

 від позивача - Липовой І.В. – представник (дов. б/н від 01.01.2005);

 від відповідача - повідомлений, але не з'явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Підшипник"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.04.2007

 у справі № 13/72 (Євдокимов О.В.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Підшипник"

 до                                                   Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод"

 про                                                  стягнення 13 355,43 грн

Ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 продовжено строк розгляду даної справи в межах ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відпускним періодом колегії суддів, в провадженні якої знаходиться дана справа.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.04.2007 у справі №13/72 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Підшипник” до Державного підприємства „Дарницький вагоноремонтний завод” про стягнення 13 355,43 грн. задоволено частково, за рішенням підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 9 720,14 грн. основного боргу, 102,00 грн. державного мита та 85,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні інших вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що: на виконання умов договору поставки № 01/06/16/04 від 16.01.2006, укладеного між сторонами, позивач здійснив поставку товару відповідачу, при цьому, позивач стверджує, що відповідачу було поставлено товар на загальну суму 19 050,94 грн., який був сплачений останнім частково в розмірі 7 036,28 грн.; місцевий господарський суд, перевіривши наявні у справі докази, встановив, що позивач здійснив поставку товару на загальну суму 16 756,42 грн., підтвердженням чого є видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких наявні в матеріалах справи, а відповідач здійснив розрахунок за поставлений товар частково, сплативши 7 036,28 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, наявними в матеріалах справи, проте, позивач відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України не надав суду доказів, які б підтверджували здійснення ним поставки товару відповідачу на заявлену до стягнення суму основного боргу у розмірі 19 050,94 грн.; таким чином, місцевий господарський суд встановив, що розмір основного боргу відповідача перед позивачем складає 9 720,14 грн.; з огляду на те, що позовні вимоги позивача не обмежувались стягненням основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 774,96 грн. пені, 451,77 грн. інфляційних та 114,04 3% річних, місцевий господарський суд, розглянувши вказані позовні вимоги встановив, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.06.2002 було порушено провадження у справі про банкрутство відповідача за № 24/342-б та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; 25.04.2003 ухвалою Господарського суду м.Києва затверджено мирову угоду між боржником та кредиторами та припинено провадження у справі № 24/342-б; ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2004 у справі № 24/342-б розірвано мирову угоду у зв'язку з її невиконанням боржником; ухвалами Господарського суду м. Києва від 10.04.2006 та від 29.05.2006 у справі № 24/342-б справу призначено до розгляду та затверджено реєстр кредиторів; місцевим господарським судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором виникла 27.02.2006, тобто, після порушення справи про банкрутство відповідача та накладення мораторію на задоволення вимог кредиторів, таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що заборгованість за спірним договором є поточною; враховуючи викладене, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 774,96 грн. пені, 451,77 грн. інфляційних та 114,04 грн. 3% річних, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2007 у справі № 13/72 з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник зазначає, що на виконання умов договору № 01/06/16/04 від 16.01.2006 ним була здійснена відповідачу поставка товару за видатковими накладними (всі завірені копії видаткових накладних та довіреностей до них додано до позовної заяви) на загальну суму 19 050,94 грн. Відповідно до п. 7.2 вказаного договору оплата поставленого товару має бути здійснена відповідачем протягом 30 банківських днів з моменту його отримання покупцем, в свою чергу, відповідачем оплачено товар, прийнятий у період з 19.01.2006 по 05.04.2006, на суму 7 036,28 грн. Таким чином, на день пред'явлення позову розмір основного боргу відповідача перед позивачем становить 12 014,66 грн. При цьому, відповідач у судовому засіданні визнав наявність у нього заборгованості у розмірі, заявленому позивачем.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача відповідно до умов договору та норм чинного законодавства пеню у розмірі 774,96 грн., 451,77 грн. інфляційних та 114,04 грн. 3% річних.

Заявник посилається на те, що у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та задоволено позов у повному обсязі.

В той же час, у тексті оскаржуваного рішення, одержаного позивачем лише 23.05.2007, резолютивна частина рішення змінена.

На думку заявника, місцевий господарський суд безпідставно та необґрунтовано прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів поставки товару на суму 19 050,94 грн. з огляду на наступне.

Позивачем до позовної заяви були додані відповідні видаткові накладні, перелік яких міститься в тексті позовної заяви, оригінали цих накладних на виконання вимог ухвали місцевого господарського суду від 06.04.2007 були надані позивачем суду для огляду. Заявник має підстави припустити, що місцевим господарським судом не враховано суму вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 00101 від 19.01.2006 на суму 2 294,52 грн., оскільки саме така різниця між дійсною сумою боргу, заявленою позивачем, та розміром боргу, який підлягає стягненню за рішенням суду.

Також, на думку заявника, місцевий господарський суд безпідставно відмовив позивачу в задоволенні вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних. Відповідачем було надано місцевому господарському суду ухвали у справі № 24/342-б про банкрутство відповідача, остання з яких від 29.05.2006, однак, суд не ознайомився з матеріалами справи про банкрутство та не з'ясував стан цієї справи. Таким чином, у суду не було достатніх підстав вважати, що на день розгляду спору щодо відповідача діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Крім того, заявник вважає, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, так, інфляційні нарахування на суму боргу та 3 проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, натомість, суд безпідставно ототожнює зазначені складові грошового зобов'язання із санкціями за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абзацу 4 частини 4 ст. 12 вказаного Закону.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення господарського суду першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, та враховуючи доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів встановила наступне.

16.01.2006 між позивачем, за договором постачальник, та відповідачем, за договором покупець, укладено договір поставки № 01/06/16/04, за умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість поставленого товару на умовах даного договору; найменування товару – підшипники; виробник товару: ГПЗ-1, ГПЗ-2 м. Москва, ГПЗ-3 м. Саратов, ГПЗ-4, ГПЗ-9 м. Самара, ГПЗ-8 м. Харків, ГПЗ-10 м. Ростов-на-Дону, МПЗ-11 м. Курськ, ВПЗ-23 м. Волгоград.

Відповідно до п. 3.1 договору кількість та асортимент товару передбачаються у специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктами 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору № 01/06/16/04 передбачено, що товар повинен бути поставлений постачальником покупцю не пізніше 14 днів від дня погодження сторонами заявки покупця; товар постачається на умовах „DDP” згідно з Інкотермс 2000, завантаження силами та за рахунок постачальника; датою поставки товару вважається дата підписання накладної та приймання товару; представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості та асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і накладній, розписатися за отримання товару, видати представнику постачальника довіреність на отримання даної партії товару.

Загальна сума договору складає 144 036,60 грн. з урахуванням ПДВ 20% 24 066,10 грн. (пункт 6.4 договору № 01/06/16/04; специфікація № 1 (додаток № 1 до договору №  № 01/06/16/04 від 16.01.2006), складена та підписана сторонами).

Відповідно до п. 9.2 договору № 01/06/16/04 підтвердженням про одержання товару покупцем є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

У позовній заяві позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № 01/06/16/04 від 16.01.2006 ним було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 19 050,94 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- № П-00101 від 19.01.2006 на суму 2 294,52 грн.;

- № П-00172 від 27.01.2006 на суму 411,00 грн.;

- № П-00240 від 03.02.2006 на суму 1 123,34 грн.;

- № П-00360 від 16.02.2006 на суму 309,60 грн.;

- № П-00423 від 23.02.2006 на суму 732,00 грн.;

- № П-00426 від 23.02.2006 на суму 309,60 грн.;

- № П-00466 від 01.03.2006 на суму 1 194,89 грн.;

- № П-00762 від 05.04.2006 на суму 661,33 грн.;

- № П-1823 від 07.08.2006 на суму 1 094,20 грн.;

- № П-1961 від 18.08.2006 на суму 282,24 грн.;

- № П-2015 від 29.08.2006 на суму 160,18 грн.;

- № П-2115 від 08.09.2006 на суму 3 161,83 грн.;

- № П-2372 від 09.10.2006 на суму 169,34 грн.;

- № П-2461 від 20.10.2006 на суму 3 829,32 грн.;

- № П-2483 від 25.10.2006 на суму 1 513,54 грн.;

- № П-2490 від 25.10.2006 на суму 853,25 грн.;

- № П-2519 від 30.10.2006 на суму 950,76 грн.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно та необґрунтовано прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів поставки товару на суму 19 050,94 грн., натомість, судом було встановлено, що позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 16 756,42 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, в апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що ним до позовної заяви були додані відповідні видаткові накладні, перелік яких міститься в тексті позовної заяви, оригінали цих накладних на виконання вимог ухвали місцевого господарського суду від 06.04.2007 були надані суду для огляду.

Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

З метою з'ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалою від 12.07.2007 у справі № 13/72 зобов'язав, зокрема, позивача надати оригінали видаткових накладних, довіреностей на поставлений товар (для огляду), рахунки-фактури.

На виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду позивач у судовому засіданні 18.09.2007 надав для огляду витребувані ухвалою оригінали видаткових накладних та довіреностей видані відповідачем на одержання товарно-матеріальних цінностей. Окремо позивач наголосив на тому, що видаткова накладна № П-00101 від 19.01.2006, яка підтверджує поставку товару відповідачу на суму 2 294,52 грн., а також довіреність до неї, які не були досліджені та враховані місцевим господарським судом, додані ним до апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, перевіривши наявні в матеріалах справи документи, а також подані позивачем для огляду на виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 12.07.2007, встановив, що позивачем на виконання умов договору поставки № 01/06/16/04 від 16.01.2006 було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 19 050,94 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями виданими відповідачем на одержання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2, затверджена наказом Мінстату України 21.06.1996 № 192) - а.с. 27-54, а також документами, поданими позивачем в якості додатку до апеляційної скарги, а саме: видатковою накладною № П-00101 від 19.01.2006 на суму 2 294,52 грн. та довіреністю серії ЯКЯ № 947141 від 19.01.2006.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивач відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України підтвердив поставку товару відповідачу за договором № 01/06/16/04 від 16.01.2006 на загальну суму 19 050,94 грн.

Пунктом 7.2 договору № 01/06/16/04 встановлено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 30 банківських днів з дня його одержання; днем одержання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

15.02.2007 позивач звернувся до відповідача з претензією про стягнення заборгованості за договором поставки № 01/06/16/04 від 16.01.2006 на суму 12 014,66 грн. Відповідач отримав дану претензію 21.03.2007, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, однак, заборгованість не сплатив, відповіді на претензію не надав, у тому числі не пред'явив відповідно до п. 9.3 договору претензії постачальнику (позивачу) по кількості та якості поставленого товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував проти наявності у нього заборгованості за договором поставки № 01/06/16/04 від 16.01.2006, а лише заперечує проти нарахування пені, інфляційних та трьох відсотків річних.

Отже, з документів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару належним чином не виконав, оскільки здійснив оплату частково в розмірі 7 036,28 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку позивача (а.с. 55-56).

Ухвалами апеляційного господарського суду від 12.07.2007 та від 18.09.2007 у справі № 13/72 було зобов'язано відповідача, зокрема, надати: відзив на апеляційну скаргу з нормативним та документальним обґрунтуванням, рахунки-фактури, накладні, контррозрахунок.

Однак відповідач не виконав вимог зазначених ухвал, витребуваних документів не надав, повноважного представника у судове засідання не направив, у зв'язку із чим апеляційний господарський суд приходить до висновку, що відповідач відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України не підтвердив відсутність у нього заборгованості перед позивачем у заявленому розмірі – 12 014,66 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги позивача не обмежувались стягненням суми основної заборгованості, позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні та три відсотки річних відповідно до наданого розрахунку.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заявлених у цій частині позовних вимог, мотивуючи відмову тим, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

В апеляційній скарзі позивач не погоджується з даним висновком місцевого господарського суду та просить задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 774,96 грн. пені, 451,77 грн. інфляційних та 114,04 грн. трьох відсотків річних.

Перевіривши матеріали справи, зокрема, документи, надані відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом на підтвердження порушення справи про банкрутство відповідача та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (а.с. 59-63), розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але жодним чином не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Згідно із ст. 1 Закону під терміном „грошове зобов'язання” розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України; до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, недоїмка (пеня та штраф).

Спір у даній справі виник з приводу здійснення відповідачем неповного розрахунку за отриманий товар за договором поставки № 01/06/16/04 від 16.01.2006, тобто, заборгованість за вказаним договором є грошовим зобов'язанням відповідача перед позивачем у розумінні ст. 1 Закону.

Відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України згідно із якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме з такою вимогою на підставі вказаної норми цивільного законодавства позивач звернувся до відповідача у даній справі.

При цьому, інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за знецінення грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ані інфляційні, ані три відсотки річних не відносяться до санкцій, передбачених ст. 12 Закону.

Таким чином, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних, відповідно до надано позивачем та перевіреного апеляційним господарським судом розрахунку, підлягає стягненню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд в мотивувальній частині рішення дійшов вірного висновку про поширення дії мораторію на нараховану позивачем пеню, однак, невірно встановив, що дія мораторію поширюється і на нараховані позивачем інфляційні та три відсотки річних, а тому наявні підстав для зміни рішення місцевого господарського суду та часткового задоволення апеляційних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду м. Києва від 19.04.2007 у справі №13/72 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Дарницький вагоноремонтний завод” (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74; р/р 260000006803 в АБ „Експрес-Банк” м. Київ, МФО 322959, код ЄДРПОУ 14294471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Підшипник” (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; р/р 260040102720 у ЗАТ „ПроКредит Банк” в м. Києві, МФО 320984, код ЄДРПОУ 23518975) 12 014,66 грн. основного боргу, 451,77 грн. інфляційних, 114,04 грн. 3% річних, 125,81 грн. державного мита та 111,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті частини позову відмовити”.

2. Стягнути з Державного підприємства „Дарницький вагоноремонтний завод” (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74; р/р 260000006803 в АБ „Експрес-Банк” м. Київ, МФО 322959, код ЄДРПОУ 14294471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Підшипник” (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; р/р 260040102720 у ЗАТ „ПроКредит Банк” в м. Києві, МФО 320984, код ЄДРПОУ 23518975) 49,93 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

3. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

4. Справу № 13/72 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.