Рішення

від 22.01.2008 по справі 47/358

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

47/358

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  47/358

22.01.08

За позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю «Южавтотранс»

До                           Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіка плюс»

Про                         стягнення 13981,71 грн.

                                                                                                              Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача:         Болотова Е.І. –довіреність від 03.01.2008

Від відповідача:     не з»явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 13060,00 грн. основного боргу за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом, 921,71 грн. - пені, а також 139,82 грн. - витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 31.10.2007 було порушено провадження у справі №47/358 та призначено її до рогляду на 12.12.2007.

12.12.2007 судове засідання не відбулося, в зв'язку з чим розгляд справи було призначено на 25.12.2007.

Ухвалою суду від 25.12.2007 розгляд справи було відкладено на 22.01.2008 в зв'язку з неявкою сторін та необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 22.01.2008 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовольнити, посилаючись на підстави, викладені у позовній заяві.

Відповідач вимог ухвал суду від 31.10.2007 та 25.12.2007 не виконав, відзив на позовну заяву і витребувані судом документи не надав, і в повторне судове засідання 22.01.2008 свого представника не направив. Через канцелярію Господарського суду міста Києва ніяких заяв та клопотань не подавав. Про проведення судового засідання 22.01.2008 був повідомлений належним чином.

У відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протоколи, які долучені до матеріалів справи.

Таким чином, розглянувши у судовому засіданні матеріали справи, необхідні для вирішення спору,  заслухавши в судовому засіданні представника позивача,  Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

11.01.2007 між ТОВ «Южавтотранс»(далі –Позивач), в якості перевізника, та ТОВ «Альпіка плюс»(далі –Відповідач), в якості повіреного, укладено Договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі-Договір), згідно умов якого перевізник (позивач) доручає, а повірений (відповідач) бере на себе зобов'язання виконати певні юридичні дії: знайти від імені та за рахунок перевізника (позивача) завантаження для виконання перевезення автомобільним транспортом в міжнародному сполученні. Повіреному (відповідачу) надається право вибору вантажовідправника (вантажоодержувача) на власний розсуд з урахуванням вимог (умов) перевізника (позивача), викладених у транспортній додатковій угоді до Договору. Умови виконаних робіт (послуг) по перевезенню визначаються в окремому договорі, який укладає повірений (відповідач) із замовником. Транспортні послуги за даним Договором виконуються для вантажовідправника (вантажоодержувача), в зв'язку з чим право власності та відповідальності за результати робіт (послуг) по перевезенню від перевізника (позивача) до повіреного (відповідача) не переходить.

Відповідно до п.1.2 Договору організовуючи перевезення вантажів, сторони керуються даним Договором та Конвенцією «Про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам /КДПГ/».

Відповідно до п. 4.2. Договору у випадку якщо сторони визначають у додатковій угоді до Договору доручення на перевезення вантажів, що оплата повинна бути проведена після здійснення перевезення, підставою для оплати є рахунок-фактура, CMR, акт виконаних робіт.

Згідно умови п. 4.3. Договору повірений (відповідач) зобов'язується проводити оплату в національній валюті України по курсу НБУ на момент оплати послуг Перевізника (позивача) після отримання грошових коштів від замовника, якщо в додатковій угоді до Договору доручення не вказано інше.

Відповідно до п. 2.1. Договору сторонами укладено Додаткову угоду до Договору доручення на перевезення вантажу за маршрутом Іспанія (Ірун, Оиартиун) –Україна (Київ, Кривий Ріг), вартість перевезення складає 2000 євро по курсу НБУ на момент здійснення перевезення, оплата здійснюється протягом 5-6 днів з моменту надання оригіналів документів, що підтверджують здійснення перевезення, адреса відвантаження: м.Київ (згідно СMR) та м.Орджонікідзе (згідно Додаткової угоди).

Так, на виконання умов Договору та Додаткової угоди, позивачем було подано для завантаження транспортний засіб, державний номер АХ 57-40 АН, причіп АХ 47-40 ХХ, який прийняв вантаж для перевезення, про що було оформлено відповідні міжнародні товарно-транспортні накладні CMR № 508280 та CMR А № 0267015 та здійснено перевезення вантажу, а вантажоодержувачами –ЗАТ «OTIS»(згідно CMR) та Філія ТОВ «Кастомс Брокерейдж Сервіс» В.М.Орджонікідзе (згідно умов Додаткової угоди до Договору) було одержано від позивача вантаж, про що свідчить підпис уповноважених осіб вантажоодержувачів і печатки даних юридичних осіб (проставлених під графою 24 CMR № 508280 та графою 24 CMR А № 0267015 відповідно), після проходження митних процедур на Ягодинській митниці (штамп від 22.01.2007р.).

Згідно п.4.2. Договору позивачем було направлено відповідачу рахунок-фактуру № Юж-000040 від 23.01.2007 на оплату послуг по перевезенню вантажу за Договором доручення загалом на суму 13060,00 грн. (в перерахунку за офіційним курсом НБУ: 2000 євро (вартість послуг згідно умов Додаткової угоди до Договору) * 6,53).

Відповідно до листа від 05.04.2007 відповідач гарантував провести оплату заборгованості в розмірі 13060,00 грн. за перевезення вантажу за маршрутом Іспанія –Україна протягом 10 банківських днів.

Згідно позовної заяви, відповідач умов Договору по оплаті послуг по перевезенню вантажу не виконав, суму заборгованості  у розмірі 13060,00 грн. не  сплатив.

Згідно статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Статтею 175 частиною 1 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату і укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно статті 920 Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 527 вищезазначеного кодексу визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 45 Статуту автомобільного транспорту УРСР затвердженої Постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. N 401 (із змінами та доповненнями) за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно статті 9 Конвенції «Про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам /КДПГ/»(Указ ПВС СССР про приєднання СССР до Конвенції від 01.08.1983 року № 9763-X) накладна, поки не доведено протилежне, слугує доказом умов договору і підтвердженням прийняття вантажу перевізником.

Пунктом 3.1 Роз'яснення ВАСУ від 21.07.92 р. N 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»визначено, що відповідно до статті 127 Статуту автотранспортні підприємства (у тому числі транспортно-експедиційні), вантажовідправники та вантажоодержувачі несуть матеріальну відповідальність за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезень вантажів, на підставі Статуту. Таким чином, автотранспортні підприємства вантажовідправників і вантажоодержувачі в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що випливають із Статуту, несуть матеріальну відповідальність в межах, передбачених відповідними його статтями (стаття 153 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. N 401 передбачає, що автотранспортні підприємства і організації, вантажовідправники, вантажоодержувачі і пасажири в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що випливають з цього Статуту, несуть матеріальну відповідальність лише в межах, передбачених відповідними статтями цього Статуту).

Згідно п. 3.2 Роз'яснення ВАСУ від 21.07.92 р. N 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»за загальними нормами цивільного законодавства особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність лише при наявності вини, крім випадків, передбачених законом (згідно зі статтею 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом та особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.).

При огляді Договору, судом встановлено, що останній був укладений сторонами шляхом обміну факсограмами. На Договорі наявні відтиски печаток відповідача та позивача, а також підписи посадових осіб (оригінал Договору досліджений судом у судовому засіданні).

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до п.2 ст.307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Також, як зазначалось вище згідно статті 9 Конвенції «Про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам /КДПГ/»(Указ ПВС СССР про приєднання СССР до Конвенції від 01.08.1983 року № 9763-X) накладна, поки не доведено протилежне, слугує доказом умов договору і підтвердженням прийняття вантажу перевізником.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що сторонами були погоджені всі умови Договору, у відповідності до чого складені CMR (міжнародна товарно –транспортна накладна) № 508280 та А № 0267015.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач умови Договору та Додаткової угоди до Договору щодо перевезення вантажу виконав належним чином: ним було здійснено перевезення вантажу на суму 13060,00 грн., а  відповідач, у встановлений Договором та Додатковою угодою до Договору строк свої зобовязання по повній оплаті отриманих послуг на суму 13060,00 грн. - не виконав у повному обсязі, а тому на даний час у відповідача перед позивачем існує непогашена заборгованість в сумі 13060,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку.

На підставі викладеного, суд визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані, але не оплачені у повному обсязі послуги по перевезенню вантажу за  Договором в розмірі 13060,00 грн. - законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 549 Цивільного кодексу України, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 343 ч.2 Господарського кодексу України встановлює, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.5 Договору за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг Виконавця (позивача) Повірений (відповідач) сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки .

Враховуючи те, що відповідачем прострочено перед позивачем виконання грошового зобовязання по оплаті наданих послуг за Договором в розмірі 13060,00 грн., суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобовязання є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з розрахунком суми пені, який викладено позивачем у позові, суму пені нараховано за 161 день, однак конкретного періоду нарахування суми пені позивачем не вказано. Оскільки зобов'язання по оплаті наданих послуг у сумі 13060,00 грн. виникло у відповідача з 23.01.2007 (п.4.2. Договору передбачено підставою для оплати рахунок-фактуру, який було направлено відповідачу 23.01.2007), а позивачем кількість днів прострочення визначено самостійно у позові –161 день, то періодом нарахування пені є 23.01.2007 - 02.07.2007.

Судом здійснено перерахунок суми пені за період з 23.01.2007 по 02.07.2007, згідно якого розмір пені складає 967,87 грн. Однак, суд, не виходячи за межі позовних вимог вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача за прострочення грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг пені у сумі 921,71 грн., яку було заявлено позивачем у позові.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, викладених позивачем, не надав.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та підлягають задоволенню у повному обсязі в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 13060,00 грн. та 921,71 грн. –пені.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на  позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зокрема з відповідача підлягає стягненню 139,82 грн. - витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

          В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіка плюс»(02217, м.Київ, вул.Закревського, 9-а, п/р 260053057301 в «КБ «Даніель», МФО 380980, ЄДРПОУ 33399356), а у випадку відсутності коштів –з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Южавтотранс»(61140, м.Харків, пр-т Гагаріна, 50, кв. 58, п/р 260075332 в ВАТ «Райффайзенбанк Аваль», МФО 350589, ІПН 212205620385 Свід ПДВ 29881587, ЄДРПОУ 21220562) 13060 (тринадцять тисяч шістдесят) грн. –суму основного боргу, 921 (дев'ятсот двадцять одна) грн. 71 коп. - пені, а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 82 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

4.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                     С.Р. Станік