Рішення

від 26.02.2008 по справі 37/607

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

37/607

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  37/607

26.02.08

За позовом

До

ПроТовариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словенське підприємство «Моніс»1.          Міністерства оборони України  (відповідач 1)2.          Військової частини А0106 (відповідач 2), 3.          Військової частини А0476 (відповідач 3), 4.          Військової частини А0351 (відповідач 4)стягнення 930813,30 грн.

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача  Байда О.Г.- представник за довіреністю № ФЕО-254 від 15.11.2007 року; Терещенко М.Ю.- представник за довіреністю № 044К від 25.02.2008 року;

Від відповідача 1 : Бредельов О.О.- представник за довіреністю № 220/7/д від 10.01.2008 року;

Від відповідача 2 : Бредельов О.О.- представник за довіреністю № 308/9/328 від 21.01.2008 року;

Від відповідача 3 : Яринко Ю.О.- представник за довіреністю № 103 від 23.01.2008 року;

Від відповідача 4 : Тимченко С.В.- представник за довіреністю № 55 від 14.01.2008 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словенське підприємство «Моніс»до Міністерства оборони України   про стягнення 930813,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 р. порушено провадження у справі № 37/607, розгляд справи було призначено на 25.12.2007 року  о 11-00, а також залучено до участі у справі інших відповідачів - військову частину А0106 (відповідач 2), військову частину А0476 (відповідач 3), військову частину А0351 (відповідач 4).

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неоднаразово відкладався.

Представник позивача в судовому засіданні 26.02.2008 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що між ними та позивачем не укладалися договор купівлі-продажу обладнання, а також договір про надання послуг по встановленню та налагодженню телекомунікаційного обладнання. Дане обладнання було передано відповідачам для проведення тестування, відповідачі не набули право власності на спірне обладнання, а тому за твердженням відповідачів відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.02.2008 року за згодою представників було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За твердженням позивача відповідно до акту відповідального зберігання від 06.09.2005 року № 101-05 до військової частини А0476 було відвантажено обладнання для заміни відвантажених раніше електронно променевих моніторів на тонкі монітори з метою економії робочого простору у «КУНГ»на суму 14243,12 грн. з ПДВ., а також відповідно до акту відповідального зберігання від 07.09.2005 року № 102-05 до військової частини А0476 було відвантажене різне обладнання для організації заміни запасних частин під час проведення військових навчань на полігоні на суму 98386,46 грн. Отже позивач вказує, що всього до військової частини А0476 було постачено обладнання та виконано роботи на загальну суму 112629,58 грн.

У відзиві на позовну заяву військова частина А0476 зазначає, що 12.08.2005 року на підставі акту № 097-05 від 12.08.2005 року позивачем було передано, а військовою частиною А0476 було прийнято майно на суму 286031,52 грн., на даний час майно не використовується та знаходиться у військовій частині.

Таким чином судом встановлено, що між сторонами існують розбіжності щодо кількості та вартості переданого позивачем майна.

До матеріалів справи долучена належним чином завірена копія акту № 101-05 від 06.09.2005 року, який підтверджує, що позивач передав, а військова частина 0476 прийняла «VIN2118FC цветной мониторLCD 15»у кількості 3 шт. та вартістю 9354,06 грн. Даний акт підписаний представниками сторін, скріплений печатками та містить відомості про те, що право власності на обладнання за даними актом відповідачу 2 не надається, а обладнання передається для проведення тестування.

Крім того, до матеріалів справи долучена належним чином завірена копія акту № 097-05 від 12.08.2005 року, відповідного якого відповідач 2 прийняв обладнання для проведення тестування на суму 286031,52 грн. Даний акт підписаний та скріплений печаткою позивача, проте відповідач 2 в судовому засіданні підтвердив отримання обладнання згідно даного акту.

Отже враховуючи вищевикладене судом встановлено, що позивачем взагалі було передано відповідачу 2 обладнання для проведення тестування на суму 295385,58 грн.

У позовній заяві позивач також стверджує, що ним було відвантажено до військової частини А0351 відповідно до актів № 099-05 від 25.08.2005 року та № 099-05 від 25.08.2005 року обладнання на суму 992118,72 грн., а також було виконано роботи по встановленню та налагодженню обладнання на суму 25146,30 грн. Відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначає, що ним на виконання телеграми Головного інженера військ зв'язку ЗС України від 10.05.2005 року № 308/5/862 було розпочато випробування робочих місць телефоністів SI-2000 та отримано обладнання від позивача на суму 171253,81 грн., що є відповідним додатком до акту № 051-05.

Суд відзначає, що даний акт підписаний належним чином та скріплений печаткою лише позивача та не підписаний уповноваженим представником відповідача 4. Доказів того, що позивачем було проведено роботи по встановленню та налагодженню обладнання на суму 25146,30 грн. до матеріалів справи не додані, оскільки надані позивачем акти виконаних робіт, підтверджують лише об'єми виконаних робіт та не містять відомості, щодо погодження сторонами вартості виконаних робіт.

Крім того, позивач у позовній заяві вказує, на те, що ним було передано обладнання до військової частини А0106 на суму 284004,92 грн. згідно акту відповідального зберігання від 28.04.2005 року № 051-05, а також виконано робіт на суму 17040,27 грн. Відповідач 3 у відзиві на позовну заяву між ним та позивачем відсутні договірні зобов'язання, на обліку відповідача 3 телекомунікаційне обладнання не знаходиться, актів, що підтверджують належний прийом-передачу телекомунікаційного обладнання не існує.

Судом встановлено, що до матеріалів справи не долучено належних доказів, які підтверджують передачу майна до військової частини А0106 на суму 284004,92 грн., оскільки акт, на який посилається позивач не є належним доказом, містить лише підпис та печатку позивача та не підтверджує отримання вищевказаного обладнання уповноваженими представниками відповідача 3.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, згідно з вказаними нормами права, позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами обставини, на яких ґрунтується його позов, а також правомірність заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на між позивачем та військовою частиною А0106 у відповідності до вимог статей 638-640 Цивільного кодексу, статей 173-174 Господарського кодексу було укладено договір купівлі-продажу поставленого телекомунікаційного обладнання, а також проведено його монтаж та інсталяцію. Заявляючи позовні вимоги до Міністерства оборони України, позивач посилався на статтю 5 ЗУ «Про господарську діяльність у Збройних силах України», відповідно до якої військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених), а вразі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на акти передачі обладнання для проведення тестування № 101-05 від 06.09.2005 року, № 099-05 від 25.08.2005 року, № 097-05 від 12.08.2005 року, №  102-05 від 07.09.2005 року, № 051-05 від 28.04.2005 року, № 097-05 від 12.08.2005 року,   акти виконаних робіт, калькуляцію вартості послуг, а також на листи, які направлялись позивачем до Міністра оборони України та містили пропозицію оплатити або повернути отримане обладнання власникові у тридцятиденний термін.

Судом встановлено, що акти передачі обладнання для проведення тестування (крім акту № 101-05 від 06.09.2005 року) не є належними доказами та не підтверджують отримання обладнання відповідачами, оскільки не підписані уповноваженими представниками та не скріплені печатками відповідачів,  акти виконаних робіт також не містять відомості щодо погодження вартості виконаних робіт сторонами.

Суд відзначає, що калькуляція вартості послуг не є доказом, який підтверджує вартість наданих позивачем послуг, оскільки дана калькуляція складена лише позивачем.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зі змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 181 Господрського кодексу України передбачений загальний порядок укладання господарських договорів. Відповідно до приписів зазначеної норми права, проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо, проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.  При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.  Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.  Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.  У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.  Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Судом встановлено, що сторонами не досягнуто всіх істотних умов договору купівлі –продажу обладнання,  а також істотних умов договору про надання послуг по встановленню та налагодженню телекомунікаційного обладнання, зокрема сторони не погодили  ціну обладнання та вартість наданих послуг, а також сторонами не було укладено договори про надання послуг по встановленню та налагодженню телекомунікаційного обладнання.

Згідно статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом не приймаються до уваги  твердження позивача про те, що листом від 22.06.2006 року № 308/5/2416 військовою частиною А0106 була акцептована пропозиція позивача, а отже між позивачем та військовою частиною був укладений договір купівлі-продажу телекомунікаційного обладнання, оскільки як встановлено судом та оцінено зміст даного листа, лист від 22.06.2006 року № 308/5/2416 за підписом командира військової частини А0106 Рудик В.В. містив лише пропозицію підготувати контракт на поставку, монтаж та інсталяцію визначеного обладнання в наданій позивачем техніко –комерційній пропозиції за вих. № С-279-06 від 19.06.2006 року, Даний лист не є підтвердженням прийняття спірного обладнання та укладенням між сторонами договору купівлі-продажу телекомунікаційного обладнання.

Таким чином судом встановлено, що сторонами не було надано договору купівлі-продажу телекомунікаційного обладнання належної письмової форми, при цьому сторони не здійснювали фактичних дій, які б могли свідчити про виконання вказаного договору і створювати правові наслідки для сторін.

Крім того, суд відзначає, що спірне обладнання передавалось лише з метою проведення тестування, до відповідачів не перейшло право власності за даним обладнанням, що зокрема також підтверджується актами, які надані позивачем.

За таких обставин, враховуючи те, що неукладений договір не породжує ніяких прав та обов'язків для сторін, а також приймаючи до уваги те, що  позивачем не доведено тих обставин, які є  підставою позовних вимог, не підтверджено такі обставини належними доказами та не додано їх до матеріалів справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словенське підприємство «Моніс»визнаються судом  необґрунтованими та такими, що  задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Крім того, відповідно до пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до частини 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до довідки Головного організаційно-мобілізаційного управління Генерального штабу ЗС України № 72   військова частина А0106  не є  юридичною особою, а отже не може бути відповідачем у даній справі, а тому провадження у справі щодо військової частини А0106 підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82 –85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Припинити провадження у справі щодо військової частини А0106 на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Судя                                  І.Д. Кондратова

Дата підписання

рішення 03.04.2008 року