Постанова

від 10.07.2008 по справі 37/607

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/607

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.07.2008                                                                                           № 37/607

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:            Верховця А.А.

          Тищенко  А.І.

 при секретарі:            

 За участю представників:

  від позивача  Байда О.Г. – юрист;

від відповідача-1: Бредельов О.О.– юрист;

від відповідача-2: Бредельов О.О. – юрист;

від відповідача-3: Синяк С.П. – начальник відділу;

від відповідача-4: Тимченко С.В. – юрист;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словенськепідприємство "Моніс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.02.2008

 у справі № 37/607 (Кондратова І.Д.)

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словенськепідприємство "Моніс"

 до                                                   Міністерство оборони України

                                                  Військова частина А 0106

                                                  Військова частина А 0476

                                                  Військова частина А 0351

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 930813,30 грн.

 Постанова прийнята 26.06.08, оскільки згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство “Моніс” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України боргу в розмірі 930813,30грн .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу в простій письмовій формі. Відповідно до умов договору позивач поставив телекомунікаційне обладнання і змонтував його, а відповідач зобов'язаний здійснити за це оплату. Відповідач, здійснюючи експлуатацію обладнання, не погоджується здійснити оплату постаченого обладнання або його повернути.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.07 р. порушено провадження у справі № 37/607, а також залучено до участі у справі інших відповідачів – військову частину А 0106 (відповідач 2), військову частину А 0476 (відповідач 3), військову частину А 0351 (відповідач 4).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.08 р. у справі № 37/607  позивачу було відмовлено в позові. Рішення мотивоване тим, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу телекомунікаційного обладнання в належній письмовій формі; сторонами не було здійснено будь-яких фактичних дій, що свідчили б про виконання вказаного договору та створювали правові наслідки для сторін.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство “Моніс”  звернулось до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю з підстав викладених в позовній заяві. Позивач вважає, що судом першої інстанції не було надано правильної юридичної оцінки обставинам справи, висновки суду не ґрунтуються на обставинах справи та було порушено норми матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник  Міністерства  оборони України заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції від 26.02.2008 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник  Військової частини А 0351 просив  також залишити рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2008 по справі №37/607 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та надані у ній докази, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню виходячи з наступного:

На підставі попередньої домовленості з відповідачем-2, позивач поставив та передав до військових частин А 0476 та А 0351 (частини військового зв'язку) телекомунікаційне обладнання на загальну суму 117239,75 євро, а саме: станція SI2000-МЕ відповідно до Акту відповідального зберігання від 28.04.05 № 051-05; станція SI2000-МЕ (пересувна) відповідно до Акту відповідального зберігання від 12.08.05 № 097-05; додаткове обладнання відповідно до Актів відповідального зберігання від 25.08.05 № 099-05, від 06.09.05 № 101-05, від 07.09.05 № 102-05. В актах відповідального зберігання було зазначено, що продукція передається для тестування терміном до 15.11.05 р.

Позивачем були також виконані монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи по встановленню телекомунікаційного обладнання, здійснено його випробування та введення в експлуатацію. Відповідно до актів виконаних робіт та калькуляції позивачем було виконано робіт на суму 7034,39 євро.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вказав на те, що між сторонами відсутні будь-які договірні стосунки відповідно до яких відповідач зобов'язаний здійснити розрахунок, позивачем не було надано в матеріали справи належних доказів передачі спірного обладнання відповідачу.

З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися, оскільки доказом того, що телекомунікаційне обладнання було передано військовим частинам та проходило тестування (експлуатувалося) свідчать лист ТВО командира військової частини А 0351 від 01.09.05 № 1260, листи заступника командира військової частини А 0106 від 07.09.05 № 308/5/3825,  від 19.10.05 № 308/5/4473, від 16.12.05  № 308/5/5489.

Так, в листі від 07.09.05 № 308/5/3825 заступник командира військової частини А 0106 звертається до генерального директора ТОВ СП “Моніс” з проханням направити фахівців для забезпечення технічної підтримки АТС на час проведення випробувань в термін з 12 по 23 вересня 2005 року в селищі Озерному Житомирської області.

В листі від 01.09.05 № 1260 ТВО командира військової частини А 0351 Пономаренко О.В. доповідає Головному інженеру військ зв'язку – заступнику начальника зв'язку ЗС України про те, що в період з 25 червня 2005 року до 31 серпня 2005 року при роботі на випробуваному обладнані автоматизованих робочих місць телефоністів виробництва ТОВ СП “Моніс” були виявлені певні недоліки в роботі обладнання.

Листом від 19.10.05 № 308/5/4473 заступник командира військової частини А 0106 Терещенко П.І. повідомляє генерального директора ТОВ СП “Моніс” про те, що в період з 14 червня 2005 року до 17 жовтня 2005 року при роботі на випробуваному обладнані автоматизованих робочих місць телефоністів виробництва ТОВ СП “Моніс” були виявлені певні недоліки в роботі обладнання та просить вжити заходів щодо усунення недоліків.

Як випливає із листів, відповідачі жодного разу не посилалися на відсутність обладнання, не відповідність комплектації чи незадоволення потреб замовника.

У відповідь на зазначені звернення ТОВ СП “Моніс” було направлено листа від 20.10.05 № 437 з роз'ясненнями щодо вказаних недоліків та про вжиті заходи щодо їх усунення.

Таким чином, сторонами по справі були вчинені дії та вжиті заходи, що свідчать про налагодження  між ними певних господарських стосунків та співпраці, а саме передача обладнання з конкретно визначеним в актах терміном випробування (до 15.11.05 р.) з боку позивача та випробування обладнання понад терміни встановлені актами відповідального зберігання, що свідчить про його експлуатацію з боку відповідачів з подальшим усуненням недоліків виявлених в процесі роботи телекомунікаційного обладнання. Така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи триваючу експлуатацію телекомунікаційного обладнання, 19 червня 2006 року позивачем до відповідача-2 була надіслана Технічно-комерційна пропозиція            № С-279-06 укласти договір на закупівлю та проведення монтажу й інсталяції, переданого зазначеним військовим частинам обладнання. Дослідження Технічно-комерційної пропозиції від 19.06.06 № С-279-06 дає змогу прийти до висновку, що вона містить всі істотні умови договору, а саме предмет, детальну специфікацію обладнання, його вартість, розмір та порядок розрахунків (розрахунки за поставлене обладнання та виконані роботи повинні проводитися в гривнях на день їх проведення за офіційним курсом НБУ).

Отже, судова колегія приходить до висновку, що позивачем було направлено на адресу відповідача пропозицію (оферту) укласти договір на закупівлю та проведення монтажу й інсталяції, переданого військовим частинам обладнання.

Відповідачем-2, за результатами позитивного випробування Збройними Силами України, поставленого Позивачем телекомунікаційного обладнання, оферта Позивача була акцептована. Листом від 22.06.06 № 308/5/2416 командир військової частини А 0106 відмітив якість постаченого обладнання, яке задовольняє потреби Міністерства оборони України та просить підготувати контракт. Лист командира військової частини А 0106 від 22.06.06 № 308/5/2416 свідчить про вільне волевиявлення відповідача на укладання договору, яке відповідає його внутрішній волі.  Результатом волевиявлення сторін спрямованого на реальне настання наслідків  стало обмін письмовими листами з конкретними пропозиціями.

Як повідомив представник позивача в судовому засіданні, ТОВ СП “Моніс” направило на адресу відповідачів проект відповідного договору, який не був підписаний. Відповідно до приписів ст. 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє його та один примірник договору повертає стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо. Якщо сторони не досягли згоди щодо істотних умов, такий договір вважається неукладеним. В даному випадку відповідачі не направили на адресу позивача ні підписаного проекту договору, ні листа про незгоду з умовами договору. Відповідно до правил цивільного обороту, ділових звичаїв, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, враховуючи відсутність підписаного договору або письмової незгоди з істотними умовами договору зі сторони відповідачів, судова колегія прийшла до висновку, що сторонами було укладено договір в простій письмовій формі шляхом обміну письмовими листами, факсограмами, що відповідає вимогам законодавства України та не суперечить принципу волевиявлення сторін.

Відповідно до вимог ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно з вимогами ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України.

Частиною 2 статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.  Тобто, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, 24.06.06 (день отримання Позивачем листа військової частини А 0106 від 22.06.06 № 308/5/2416 на пропозицію укласти договір) між Позивачем та військовою частиною А 0106 у відповідності до вимог статей 638 – 640 Цивільного кодексу України, статей 173 – 174 Господарського кодексу України було укладено договір купівлі-продажу, поставленого телекомунікаційного обладнання, проведення його монтажу та інсталяції, відповідно до чого розрахунки за поставлене обладнання та виконані роботи повинні проводитися в гривнях на день їх проведення за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з вимогами статті 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Враховуючи на час розгляду справи наявність розбіжностей щодо кількості та вартості обладнання, а також суперечливу позицію представників відповідачів щодо відсутності у відповідачів спірного обладнання, судом було зобов'язано сторони провести звірку наявного обладнання шляхом підписання двостороннього акту та витребувано його в судове засідання. Під час дослідження актів звірки обладнання від 23.06.08, 24.06.08, було встановлено, що все спірне обладнання відповідає комплектності та знаходиться у військових частинах А 0351 та А 0476. При цьому стаціонарне обладнання змонтоване і використовується військовими частинами, а решта майна знаходиться в робочому стані(законсервоване).

Таким чином, не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту передачі обладнання відповідачу, оскільки це спростовується актами звірки обладнання, відповідно до яких все передане обладнання знаходиться у відповідача-3 та відповідача-4.

Отже, враховуючи встановлення факту існування договірних стосунків між сторонами, суд приходить до висновку, що зобов'язання позивачем були виконані належним чином.

Намагаючись вирішити питання про оплату відповідачами вартості поставленого телекомунікаційного обладнання та наданих послуг Позивачем неодноразово направлялися звернення на адресу Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, керівництва військ зв'язку, військових частин, а саме лист від 01.12.06 № 298К, лист від 01.12.06 № 299К, лист від 24.05.07 № 152К, лист від 01.10.07          № ФЮ-237, лист від 19.10.07 № 187, які містяться в матеріалах справи. В зазначених листах позивач пропонує відповідачам повернути телекомунікаційне обладнання або сплатити його вартість.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як  свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до керівників Міністерства оборони України з проханням здійснити розрахунок за постачене обладнання. Для встановлення моменту, коли відповідач повинен був здійснити розрахунок враховуючи положення ст. 530 ЦК України, судова колегія вирішила взяти до уваги листа позивача на адресу Міністра оборони України від 01.10.07 р. № ФЮ-237, оскільки платником є Міністерство оборони України. Таким чином, враховуючи те, що позивачем було направлено вимогу про оплату вартості обладнання 01.10.07, то відповідач повинен був здійснити розрахунок  до 08.10.07 р. включно.

Натомість, відповідачі, в порушення вимог чинного законодавства, ухилялися від виконання обов'язку щодо повернення або оплати вартості обладнання, звернення позивача залишали без відповіді. Лише, листом від 14 квітня 2008 року № 548 ТВО командира військової частини А 0476 запропонував позивачу забрати частину обладнання, що знаходиться у військової частини А 0476. Але, як було встановлено в судовому засіданні, реально спірне обладнання не може бути повернуте позивачу, оскільки фактично експлуатується за призначенням та не підготовлене до передачі.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що звичайно ставляться в певних умовах.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  Позивачем було надано достатньо доказів, які свідчили про наявність між сторонами господарських відносин та неналежного виконання зобов'язань.

Відповідачі не надали суду жодного доказу, які б спростовували позовні вимоги позивача та обґрунтовували його заперечення.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення коштів з рахунків Міністерства оборони України слід зазначити наступне:

Відповідно до вимог статті 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Враховуючи той факт, що військові частини не мали бюджетних призначень для розрахунків з позивачем за постачене обладнання, платником по зобов'язанням військових частин А 0351 і А 0476 повинно бути Міністерство оборони України.

Таким чином, судом першої інстанції не надано правильної юридичної оцінки фактичним обставинам справи, не повно з'ясовано обставини справи в частині укладення договору шляхом надсилання пропозиції та її акцепту.

За таких обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю СП “Моніс” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 26.02.08 скасуваннюз прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задовольняються в повному обсязі.

     Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, понесені позивачем за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.99, 101, п.2 ст.103, п.п.1.2.4 ст.104. ст.105 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-словенське підприємство “Моніс” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2008 року у справі № 37/607 скасувати.

       3. Позов задовольнити повністю.

       4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словенське підприємство “Моніс” (п/р 26000805733390 у Харківській обласній філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 351016, код ЄДРПОУ 24334088) заборгованість в сумі 930813,30грн. (дев'ятсот тридцять тисяч вісімсот тринадцять гривень тридцять копійок); 9310,00 (дев'ять тисяч триста десять) гривень витрат пов'язаних зі сплатою державного мита  за подання позовної заяви, та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-словенське підприємство “Моніс” (п/р 26000805733390 у Харківській обласній філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 351016, код ЄДРПОУ 24334088) 4655,00 грн. (чотири тисячі шістсот п'ятдесят п'ять) гривень витрат пов'язаних зі сплатою державного мита  за подання апеляційної скарги.

 6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

7 .Матеріали справ № 37/607 повернути до  Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Отрюх  Б.В.

 Судді                                                                                          Верховець А.А.

                                                                                          Тищенко  А.І.