Постанова

від 21.04.2011 по справі 15/29-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/29-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2011 року                                    Справа №  15/29-10

 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   Павловського П.П. (доповідача)    

суддів: Швеця В.В., Чус О.В.

Секретар судового засідання: Литвин А.П.

Представники сторін:

 від позивача:  Скоцеляс Г.С. представник, довіреність №б/н  від 23.12.10;

від відповідача:  Баєва М.Ш. представник, довіреність №б/н  від 04.01.11;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіто Бренд Компані”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011р. у справі  №15/29-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша фінансова лізингова компанія”, м. Київ (02081, вул. Здолбунівська, 7Д)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіто Бренд Компані”, м. Дніпропетровськ (49000, вул. Саранська, 93)

 про стягнення 398 992,77грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011р. по справі №15/29-10 (суддя –Петренко Н.Е.)  позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто Бренд Компані" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша фінансова лізингова компанія" 415 769,15 грн.  основного боргу, 35 940,12  грн. пені, 8 279,73 грн. 3% річних, 25 072,23 грн. інфляційних  витрат, 4 850,62 грн. витрати по сплаті державного мита, 232,09 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

             Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Авіто Бренд Компані” звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково  скасувати рішення господарського суду  Дніпропетровської області від  22.02.2011р. та прийняти нове рішення,  яким відмовити в позові в частині стягнення заборгованості в розмірі 36 000,00грн.

     Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на те, що відповідачем у січні було здійснено часткову оплату визнаної сторонами заборгованості  у розмірі 36 000, 00грн., а отже на момент прийняття судом рішення сума заборгованості склала  348660,60грн.,  що підтверджується платіжним дорученням долученим скаржником до апеляційної скарги. (т. 2, ас. 28)

    Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.03.11р. прийнято апеляційну скаргу до розгляду, слухання справи призначено у судовому засіданні на 04.04.2011р. на 10 год. 20 хв.

   Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.04.11р. розгляд апеляційної скарги відкладався до 21.04.11р. на 10:00год.

Від позивача надійшов відзив, в якому останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, з підстав законності та обґрунтованості оскарженого рішення.

В судовому засіданні 21.04.11р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

    Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

    Матеріалами справи встановлено, що  22.01.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду з фінансового лізингу № 32 (далі - Угода), відповідно до якої позивач передав у фінансовий лізинг відповідачу об'єкти лізингу, зазначені у лізингових протоколах, що є невід'ємною частиною цієї Угоди, а саме Додаток № 1.1 - лізинговий протокол від 22.01.07 р. на використання дволінійної машини для виготовлення пакетів з перфорацією та намоткою в рулон, Додаток № 1.2 - лізинговий протокол  від 22.01.07 р. на використання високошвидкісного екструдера LM-AH65T, Додаток № 1.3 -  лізинговий протокол від 22.01.07 р. на використання високошвидкісного екструдера LM-AH65T, лізинговий протокол № 1.4 від 22.01.07 р. на використання високошвидкісного екструдера LM-AH65T, а відповідач прийняв у лізинг вищезазначені об'єкти лізингу та зобов'язаний щомісяця сплачувати лізингові платежі та будь-які інші платежі за лізинг протягом трьох робочих днів з дати виставлення відповідних рахунків згідно з графіком здійснення платежів.

  Відповідно до умов Угоди, строк її чинності розпочинається датою підписання даної Угоди та закінчується, окремо у відношенні до обладнання, датою викупу або повернення обладнання позивачу згідно з Розділом 12 цієї Угоди, за умови повного розрахунку по лізингових та інших платежах; або датою дострокового припинення дії даної Угоди згідно з Розділами 12,13, 14, та 15 цієї Угоди.

  Згідно з п. 2  Додатку № 1.1, № 1.2, № 1.3, № 1,4 - лізингового  протоколу,  які є невід'ємною частиною Угоди з фінансового лізингу № 32 від 22.01.2007 р., термін лізингу становить 36 (тридцять шість) календарних місяців. Датою повернення обладнання є дата, що визначена в Акті прийому-передачі.

     Суд бере до уваги, що відповідач  в порушення умов Угоди, належним чином не виконує свої зобов'язання, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 353 215,11 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи рахунками фактури .( т. 1 , ас. 114-151)

     Відтак, позивачем 26.08.2010р. було направлено на адресу відповідача претензію з вих. № 20100826/01 про здійснення термінового перерахування заборгованості, за період з травня 2010р. по серпень 2010р. у розмірі  343865,41грн. в строк до 03.09.2010р., яка була отримана відповідачем 14.09.10р., про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення, але вказані вимоги були залишені останнім без відповіді та задоволення.  

     Умовами п. 7.4 Угоди встановлено, що у разі прострочення здійснення   лізингового платежу відповідач сплачує: (і) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки платежу; та (її) будь-які судові, адміністративні чи операційні витрати, сплачені позивачем для стягнення платежу.

      Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що  боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

      З урахуванням уточнень позовних вимог від 21.02.11р. та часткового погашення відповідачем суми основного боргу, позивачем була заявлена до стягнення загальна заборгованість по лізинговим платежам, яка становить 415 769,15 грн., пені  44 115,58 грн.,  інфляційні витрати  25 072,23 грн. та 3% річні 8 279,73 грн.

    Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України,  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

   Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

     Частина 2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачає, що за  договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

     Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

     Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

   У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

 У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 ЦК України.

   Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про  задоволення позову в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 415 769,15 грн. враховуючи наступне.

    Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

      Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

      Частиною 6 ст. 231  Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором, а статтями 1 та 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року №543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

     Відповідно умов угоди та норм законодавства позивачем була нарахована пеня за період з 21.06.2010р. по 31.01.2011р., згідно Додатку  № 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Угоди, на загальну суму 44 115,58 грн.

  Колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача щодо стягнення пені за період з 21.06.2010р. по 31.01.2011р. у розмірі 44 115,58 грн.  є правомірною, оскільки нарахування пені припиняється через шість місяців.

Щодо вимог відносно стягнення пені за період з 21.06.10р. по 19.12.10р., тобто за шість місяців або 182 дня, судом першої інстанції згідно норм законодавства  було вірно перераховано суму до стягнення, яка  становить 35 940,12 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних витрат  на загальну суму 25 072,23 грн. та 3% річних  на загальну суму 8 279,73 грн. визнаються колегією суддів також обґрунтованими  і такими, що підлягають  задоволенню.

Надана скаржником до матеріалів квитанція, якою сплачено 36 000,00 грн. не може бути прийнята судом, оскільки останнім не надано суду доказів в обґрунтування причин неподання вказаного доказу до суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України. у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Отже, доводи скаржника відповідно до ст. ст. 33,34 ГПК України не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріали справи, а судом першої інстанції правомірно     частково задоволені позовні вимоги.

  Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду винесене за умов повного і всебічного дослідження матеріалів справи і норм чинного законодавства, у повному обсязі відповідає фактичним, належним чином дослідженим обставинам справи, тому апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишене без змін.

   На підставі вищевикладеного та  керуючись ст. ст. 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу  України, суд, -   

ПОСТАНОВИВ:

           Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіто Бренд Компані”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011р. у справі  №15/29-10 залишити  без задоволення.

   Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.11р. у справі  №15/29-10 залишити без змін.

    Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

    Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя   П.П. Павловський

СуддяО.В. Чус

Суддя В.В. Швець

Постанова виготовлена та

підписана  в повному обсязі 22.04.11р.