Рішення

від 19.04.2011 по справі 40/69пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

40/69пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

19.04.11 р.                                                                                 Справа № 40/69пд                               

Суддя господарського суду Донецької області   Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Тітовій С.С.

Розглянув  у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє”, м. Донецьк

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” , м. Київ

про визнання  частково недійсними договору, та додаткових угод до нього

за участю:

представників сторін:

від позивача:  Приходько В.В. – представник  за довіреністю

від відповідача:   не з'явився

            СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Южноє” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія”  щодо визнання:

·           недійсними додаткову угоду №1 від 29.08.09р.   та додаткову угоду  №2 від 01.08.09р. до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р., у частині збільшення розміру комісійної винагороди в сумі 261 570 грн. 53 коп. згідно графіку сплати лізингових платежів;

·           недійсними пункти 8.2 та 10.2 договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р. і додатку №2 від 01.08.09р.;

·            також визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „ Южноє” право на викуп предмету лізингу за ціною вказаною в специфікації ( додаток №2 до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р.), без додаткової оплати комісійної винагороди за межами строку користування предметом лізингу з часу повної оплати ціни предмету лізингу.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.  Безпосередньо представник  позивача надав суду  Витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про знаходження підприємства відповідача за  іншою адресою ніж як це зазначено у позовній заяві.

Згідно вимог статті 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, я з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.  Місцезнаходження та юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності можуть не співпадати.

Доком вказаних обставин свідчить долучене до матеріалів справи  поштове повідомлення  від 12.04.11р., надіслане на адресу відповідача та отримане ним. Таким чином,  відповідач повідомлений про час  та місце проведення судового засідання,  у зв'язку з чим не відбувається порушення його процесуальних прав.

Відносно підсудності справи, то це питання вирішено судом з урахуванням вимог статті 15 ГПК України, яка визначає територіальну підсудність  вказаної категорії справ.

           З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, вислухавши доводи представника позивача,  суд встановив:

    Позов мотивовано тим, що 01.08.08р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє”, далі Лізингоодержувач,  та товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, далі Лізингодавець, було укладено договір фінансового  лізингу № 01-232/08-обл., далі Договір, та додаткові угоди до нього №1 від 29.08.08р. та №2 від 01.08.09р., далі  Угоди.

    Згідно статті 1 Договору передбачено, що  Лізингодавець на підставі договору купівлі – продажу (постачання) зобов'язується набути у власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, далі Предмет  лізингу, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені у специфікації і умовах передачі предмету лізингу (Додаток №2 до Договору), далі Специфікація, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору на протязі 65 місяців.

Предметом договору  лізингу – є  трактор колісний John Deere 8430, 2008 року випуску, загальною вартістю 1 038 541 грн. 08 коп., з урахуванням ПДВ,  пара задніх коліс 710/70 R 42 з замками HD+4 для спарки (Grasdorf), 2008 року випуску, загальною вартістю 84 971 грн. 54 грн., з урахуванням ПДВ.

Строк користування Лізингоодержувачем Предметом лізингу складається із періодів  (місяців) лізингу зазначених в графіку сплати лізингових платежів ( Додаток №1 до Договору), надалі Графік та починається з дати підписання сторонами акту приймання –передачі Предмету лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Умовами договорів встановлено, що майно передається Лізингоодержувачу в лізинг на визначений у ньому строк. Відлік строку лізингу для майна здійснюється з дати підписання акта передачі майна у лізинг.

За приписами пункту 2.1 договору фінансового лізингу Лізнгоодердувач самостійно та на власний ризик обирає Предмет лізингу та Продавця (постачальника) Предмету лізингу. Продавець (постачальник) Предмету лізингу вказується в Специфікації, далі Продавець.

Відповідно до пункту 3.1. підпунктів 3.1.1 та 3.1.2 договору лізингові платежі по договору повинні здійснюватися Лізингоодержувачем у строки та сумах, зазначених у Графіку платежів  та відповідати умовам статті 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує ( компенсує) частину вартості Предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен із яких включає:

ь          суму, яка відшкодовує ( компенсує) частину вартості Предмету лізингу;

ь          винагороду(комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу, далі Винагорода.

         Пунктом 3.2 договору передбачено, що після проведення фактичної передачі Предмету лізингу Лізингоодержувачу  загальна вартість  Предмету лізингу  може бути змінена якщо:

Ш          загальна вартість Предмету лізингу визначена у Специфікації в грошовому еквіваленті до іноземної валюти;

Ш          в зв'язку з збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають  на вартість Предмету лізингу, згідно умов договору купівлі-продажу  (поставки) на момент проведення повного розрахунку Лізингодавця з Продавцем за придбання Предмету лізингу. У таких випадках Лізингодавець збільшує  авансовий лізинговий платіж  на суму такого збільшення, не пізніше початку місяця, який слідкує за місяцем в якому був підписаний акт, складає новий графік та направляє його Лізингоодержувачу. При цьому розмір  Винагороди (комісії) Лізингодавця змінюється пропорційно зміни загальної вартості  Предмет лізингу.

              Передача Предмету лізингу відбулася за актом прийому-передачі від 29.08.08р. Таким чином,  позивач вважає, що тільки на підставі вказаних умов можлива зміна вартості  Предмету лізингу що узгоджується з частиною першою статті 212 ЦК України та  частиною другою статті 632 ЦК України, з урахуванням  певних обставин та передбачених договором  або законом умов.

      Договором були передбачені виключні умови для  збільшення вартості Предмету лізингу, та виключна умова щодо збільшення розміру комісійної винагороди, за фактичної відсутності настання таких умов, належних  і  достатніх підстав у сторін цього договору не було і для укладення додаткових угод №1 від 29.08.08р. та №2 від 01.08.09р. у частині збільшення розміру комісійної винагороди за графіком сплати лізингових платежів на загальну суму 261 570 грн. 53 коп. У якості нормативного обґрунтування своїх вимог  позивач посилається на приписи частини другої статті 8 Закону України „ Про фінансовий лізинг”, ст. ст. 6,  15, 16,  212,  531, ч.2 ст. 632, ст. ст. 655,  695, ч.1 ст. 697 ЦК України, ст.ст. 20, 180, ч.2 ст. 207 ГК України, ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

                Зміст  вказаних угод порушує, на думку позивача його права, як контрагента за договором фінансового лізингу у частині збільшення комісійної винагороди,  оскільки відповідач безпідставно і непропорційно до вартості предмету лізингу суттєво збільшив розмір власної комісійної винагороди, чим порушив вимоги п.п. 3.2 – 3.4 договору фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.08р., а тому позивач  наполягає на визнанні додаткової угоди №1 від 29.08.09р.   та додаткової угоди №2 від 01.08.09р. до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р., укладеною між сторонами, у частині збільшення розміру комісійної винагороди в сумі 261 570 грн. 53 коп. згідно графіку сплати лізингових платежів – недійсними.

               У випадку дострокового викупу Предмету лізингу за встановленою у договорі ціною, вимоги пунктів 8.2 та 10.2 додаткової угоди №2 від 01.08.09р. до договору фінансового лізингу №01-232/08-обл  укладеного між сторонами, щодо додаткової сплати всіх комісій за  час, який є за межами користування Предметом лізингу після повної сплати вартості Предмету лізингу на користь Лізингодавця -  є незаконними. З урахуванням викладеного, позивач клопоче перед судом про визнання недійсними пунктів 8.2 та 10.2 договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р. і додатку №2 від 01.08.09р.

              Додатково позивач  стверджує, що за ним залишається право на викуп предмету лізингу за ціною вказаною у специфікації (додаток №2 до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р.), без додаткової оплати комісійної винагороди за межами строку користування предметом лізингу з часу повної оплати ціни предмету лізингу, Це пов'язано з тим, що для позивача можуть настати такі саме наслідки, які б до нього застосувалися за порушення терміну розрахунків чи інші порушення за договором. Тому позивач також стверджує про обґрунтованість   його вимог у цій частині  позову. Додатково  посилається на вимоги статті 35 ГПК України щодо фактів встановлених рішенням господарського  суду Харківської області у справі №59/329-10 від 06.12.10р.

       Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами  було укладено договір фінансового лізингу.

                 Статті  1, 7, 11 Закону України „ Про фінансовий лізинг”, далі Закон, стаття 806 ЦК України та стаття 292 ГК України встановлюють, що за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із Лізингоодержувачем.

               Згідно статті 6 Закону України „ Про фінансовий лізинг” від 16.12.97р. № 723/97-ВР, із змінами та доповненнями, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.  

              Істотними умовами договору лізингу є:

·          предмет лізингу;

·          строк, на який Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

·          розмір лізингових платежів;

·          інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

               Частина друга статті 8 Закону передбачає, що якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмет лізингу, то право  власності на предмет лізингу переходить до Лізингоодержувача в  разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

                   Судом прийнято до уваги, що рішенням господарського суду Харківської області  у справі №59/329-10 від 06.12.10р., яке залишено в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.11р. та постановою Вищого господарського суду України по даній справі від 15.03.11р., корегування лізингових платежів визнано незаконним з моменту укладення договору фінансового  лізингу № 01-232/08-обл. від 01.08.08р.  

              Фактичні обставини  зазначені у судовому акті по справі №59/329-10 від 06.12.10р. свідчать про те, що пунктами 3.6 та 3.9 Загальних умов фінансового лізингу  до спірного договору фінансового  лізингу № 01-232/08-обл. від 01.08.08р.,  встановлені два різні види платежів як винагороду товариству з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” за отримані у лізинг Предмет лізингу.

       Втім, частиною 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду Лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

        Тобто, виходячи з умов договорів фінансового лізингу, у п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу та в четвертій графі Графіку сплати лізингових платежів сторонами визначено конкретний розмір платежу як винагороди Лізингодавцю за отримане в лізинг майно, в той час як п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж як винагорода, що підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, однак такий платіж не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

     При цьому, платіж, визначений п. 3.9 ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу,  не є компенсацією відсотків за кредитом, що передбачена п. "г" ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки товариством з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія” не доведено, що кредит ним брався за відома позивача та з метою придбання предмету лізингу для його передачі у фінансовий лізинг.

            Платіж, встановлений п. 3.9 ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу не може бути розцінений як інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, з огляду на те, що товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” не доведено понесення нею інших витрат, а також не обґрунтовано та не доведено причинно-наслідкового зв'язку інших витрат із щомісячним отриманням коштів, передбачених п. 3.9 ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу.

          Судами попередніх інстанцій визнано недійсними: п. 3.9 ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу  договору фінансового  лізингу № 01-232/08-обл. від 01.08.08р.  та п. 2 Додаткових угод до договорів фінансового лізингу у зв'язку з невідповідністю вимогам Закону (ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”).  

             Обставини, визнані господарським судом загальновідомими у справі № 59/329-10 від 06.12.10р. в розумінні вимог частини першої статті 35 ГПК України  є загальновідомими та не потребують доказуванню.

              Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача обґрунтовані , виходячи із наступного:

               Відповідно до специфікації (Додаток №2) до  договору фінансового  лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р.  вартість Предмету лізингу без ПДВ, разом з ПДВ виражено у гривнях, та зазначено еквівалент у  Євро. Порядок корегування лізингових платежів відносно зміни курсу гривні до долара США на момент  сплати згідно з пунктом 3.5 Додатку №4  до договору  зазначено у пункті 3.9   вказаного Додатку.

              Корегування необґрунтовано, а тому, що прив'язка  вартості Предмету лізингу у специфікації договору до Євро втратила практичний сенс, через що такий сенс втратила також і перша умова, передбачена у підпункті „а” пункту 3.2  щодо зміни вартості Предмету лізингу.

              Оскільки ставки митних  зборів і інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу не збільшувалися до дня проведення повного розрахунку Лізингодавця з Продавцем за придбання Предмету лізингу, то відсутня друга умова, передбачена у підпункті „б” пункту 3.2 договору щодо зміни вартості предмету лізингу.

              Тобто, на думку позивача обидві передбачені договором умови для зміни вартості Предмету лізингу не настали, а тому сторони договору не мали достатніх законних підстав для зміни вартості Предмету лізингу. Разом з тим, пунктом 3.2 договору передбачено, що у разі наявності умов для зміни вартості предмету лізингу, Лізингодавець збільшує авансовий лізинговий платіж на суму такого збільшення не пізніше початку місяця, який слідкує за місяцем підписання акту прийому-передачі, складає новий графік на направляє Лізингоодержувачу.

             Навіть у разі наявності умов збільшення  авансового лізингового платежу, збільшення можливе лише на суму збільшення ставки митних зборів і  інших обов'язкових платежів, які  впливають на вартість  предмет лізингу або у відповідності еквівалентом до вартості і іноземній валюті, а не на будь-яку іншу суму.

              Пунктом 3.4 договору, передбачено, що договір вважається зміненим у випадках передбачених пунктами 3.2 та 3.3 за правилами цих пунктів та приймається Лізингоодержувачем без заперечень. Оскільки правила зміни загальної вартості предмету лізингу згідно з умовами пункту 3.3 договору діють лише у разі, якщо строк передачі предмету лізингу перевищує 45 ( сорок п'ять)  днів, а в даному випадку строк за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл становив 27 ( двадцять сім) днів, то відповідно умови пункту 3.3 договору не належать до застосування у відносинах сторін договору фінансового лізингу №01-232/08-обл,  і на них звертати увагу в даному позові не потрібно.

          Останнім реченням пункту 3.2 передбачено, що у разі збільшення авансового лізингового платежу на відповідну суму збільшення, винагорода (комісія) Лізингодавця змінюється пропорційно  зміні загальної вартості предмету лізингу.     

          Згідно  графіку сплати лізингових платежів від 01.08.2008р. до договору  фінансового лізингу №01-232/08-обл, відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу разом з ПДВ авансова становить 242 201 грн. 26 коп. та додатково 51  (п'ятдесят один) черговий платіж, що разом  складає 1 348 215 грн. 14 коп., комісійна винагорода 51 (п'ятдесят один) черговий платіж разом становить 547 533 грн. 81 коп., тобто загальний лізинговий платіж  з урахуванням ПДВ дорівнює 1 895748 грн. 95 коп. У той час, розмір комісійної винагороди Лізингодавця становить згідно вказаного графіку чималі 40,61 % від компенсації вартості предмета лізингу.

          Проте, в порушення підпунктів. 3.2-3.4 договору фінансового лізингу №01-232/08-обл, за наполяганням відповідача, між сторонами цього договору вже 29.08.08р. було укладено додаткову угоду №1, де внесено зміни у графік сплати лізингових платежів таким чином, що збільшена до відшкодування (компенсації) частина вартості предмета лізингу разом з ПДВ авансова до 242 451 грн. 26 коп. з первісної 242 201 грн. 26 коп., змінені розміри 51 (п'ятдесят один) чергових платежів,  без зміни загального їх розміру в сумі 1 348215 грн. 14 коп., та збільшено розмір комісійної винагороди 51 чергових платежів до 574.201,67 грн. з первісних 547 533 грн. 81 коп., через що відповідно збільшилася сума загального лізингового платежу в т.ч. ПДВ до 1 922 416 грн. 81 коп. з первісних 1 895748 грн. 95 коп. Слід зазначити, що розмір комісійної винагороди Лізингодавця згідно вказаного графіку за додатком №1 підвищено до 42,59% з первісних 40,61 % від компенсації вартості предмета лізингу.

          1 серпня 2009 року, в порушення пунктів 3.2-3.4 договору  фінансового лізингу №01-232/08-обл, за наполяганням відповідача, між сторонами цього договору було укладено додаткову угоду №2, де вдруге внесено зміни у графік сплати лізингових платежів таким чином, що до відшкодування (компенсації) частина вартості предмета лізингу разом з ПДВ авансова в сумі 242 451 грн. 26 коп. залишилася незмінною у порівнянні з сумою додатку №1 від 29.08.2008р., але збільшено кількість і розміри чергових платежів по сплаті комісійної винагороди. Сума 66 ( шістдесят шість) чергових платежів збільшилась до 809 104 грн. 34 коп. з первісних 547 533 грн. 81 коп., через що відповідно збільшилася сума загального лізингового платежу, у тому числі. ПДВ до 2 157319 грн. 48 коп. з первісних 1 895 748 грн. 95 коп. Розмір комісійної винагороди Лізингодавця згідно вказаного графіку за додатком №2 підвищено до 60,01% з первісних 40,61 % від компенсації вартості предмета лізингу.

Обидві додаткові угоди №1 і №2 до договору укладено без внесення відповідних змін до змісту пунктів 3.2-3.4, що спричинило суперечку їх змісту одна до одної.

          Таким чином, за відсутності передбачених договором умов для зміни вартості  предмета лізингу, а відповідно і за відсутності умов для пропорційного підвищення комісійної винагороди, угодою №1 від 29.08.2008р. та угодою №2 від 01.08.2009р., відповідач безпідставно і непропорційно до вартості предмету лізингу дуже суттєво збільшив розмір власної комісійної винагороди, чим порушив пункти 3.2-3.4 договору  фінансового лізингу №01-232/08-обл. Таке збільшення дозволило відповідачу отримати односторонню перевагу за договором фінансового лізингу №01-232/08-обл без пропорційного і адекватного поліпшення для позивача умов за цим договором. Навпаки, такі умови договору фінансового лізингу №01-232/08-обл суттєво погіршили права позивача за цим договором, необґрунтовано збільшили фінансовий обов'язок позивача перед відповідачем на 261 570 грн. 53 коп.

            За відсутності об'єктивних підстав для збільшення комісійної винагороди відповідача, додатковими угодами №1 і №2, відповідач збільшив суму комісійної винагороди і загального лізингового платежу на 261 570 грн. 53 коп. за незмінності вартості самого предмету лізингу, який залишився в сумі 1 348 215 грн. 14 коп., чим порушив умову про пропорційність підвищення комісійної винагороди. Іншою мовою, в лізингу у позивача залишився той же предмет лізингу без будь-якого його поліпшення чи збільшення у кількості чи якості, але відповідач збільшив на свою користь за це розмір власної комісійної винагороди майже на 20% від первісної суми винагороди, отримавши тим самим односторонню перевагу над позивачем. Причому, таке збільшення відбулось без належних для цього підстав, передбачених пунктами 3.2-3.3 договору фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.08р.

          Так, корегування розміру лізингових платежів, не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке корегування збільшує  лише частину лізингових платежів – винагороду ( комісію) для Лізингодавця за отримане в лізинг майно.

           Таким чином,  Лізингодавець безпідставно і не пропорційно до вартості предмету лізингу суттєво збільшив розмір власної комісійної винагороди, чим порушив  умови договору, що в свою чергу призвело до порушення вимог ст.ст. 212, 632 ЦК України та пункту 3.4 договору фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.08р.

          Оскільки, договором між сторонами ( пункти 3.2-3.4) було передбачено виключні умови для збільшення вартості предмету лізингу, та виключну умову для збільшення розміру комісійної винагороди, за фактичної відсутності настання таких умов, належних і достатніх підстав у сторін цього договору не було і для укладення додаткових угод №1 від 29.08.2008р. і №2 від 01.08.2009р. в частині збільшення розміру комісійної винагороди за графіком сплати лізингових платежів на загальну суму 261 570 грн. 53 коп.

            Згідно умов графіку додаткової угоди №1 від 29.08.08р., лише на позивача покладено додаткові авансові грошові зобов'язання в сумі 250 грн. без еквівалентної зміни жодних обов'язків відповідача у порівнянні з умовами договору  фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.08р., що безумовно порушує права і законні інтереси позивача.

          Відповідно до умов графіку додаткової угоди №2 від 01.08.09р., лише на позивача знов таки покладено додаткові грошові зобов'язання з комісійної винагороди в сумі 261 570 грн. 53 коп. без належної еквівалентної зміни обов'язків відповідача у порівнянні з умовами договору фінансового лізингу  №01-232/08-обл від 01.08.08р., що також порушує права і законні інтереси позивача.

          Таким чином,  зміст додаткових угод №1 від 29.08.2008р. і №2 від 01.08.2009р. до договору фінансового лізингу  №01-232/08-обл від 01.08.08р.,  у частині необґрунтованого і одностороннього збільшення зобов'язань позивача перед відповідачем в загальній сумі в сумі 261 570 грн. 53 коп. - не відповідає вимогам закону.

У відповідності до пункту 9.8 договору фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.08р., даний договір є змішаним договором в розумінні вимог частини другої  статті 628 ЦК України, в якому містяться положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (в частині переходу права власності на предмет лізингу).

Ці положення узгоджуються з даними графіка сплати лізингових платежів, де чітко відокремлено суму відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, загальний розмір якої відповідає вартості предмета лізингу зазначеній у специфікації договору, від винагороди (комісії) Лізингодавцю за передачу позивачу в лізинг предмету лізингу. Тобто, складовими загального лізингового платежу є два вищенаведені види платежу і ніяких інших платежів за договором немає.

Пунктом четвертим  додаткової угоди №2 від 01.08.2009р. істотно змінено редакцію пункту 10.2 договору фінансового лізингу №01-232/08-обл. З дати укладення цієї додаткової угоди є чинною така редакція: „10.2. Не раніше дати передостаннього чергового лізингового платежу та не пізніше дати останнього чергового лізингового платежу згідно Графіку, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі всіх лізингових платежів за цим договором, сплати комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків (за їх наявності) відповідно до умов договору (що підтверджується підписаними сторонами акту звірки взаєморозрахунків), підписується Акт приймання-передачі предмета лізингу у власність, згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача. Достроковий викуп предмету лізингу можливий після сплати сумарного лізингового платежу на умовах визначених пунктом 8.2 цього договору».

  Пунктом 3 додаткової угоди №2 від 01.08.2009р. редакцію статті 8, у тому числі пункту .8.2 договору фінансового лізингу №01-232/08-обл викладено у новій редакції, що суттєво відрізняється від попередньої. З дати укладення даної додаткової угоди є чинною така редакція: „ 8.2. У випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в пункті 8.1.1-8.1.3 даного договору, Лізингодавець повідомляє про це Лізингоодержувача із зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуне зазначені порушення, то лізингодавець має право нарахувати сумарний лізинговий платіж, а Лізингоодержувач зобов'язаний його сплатити.

Сумарний лізинговий платіж включає в себе сукупність всіх лізингових платежів згідно графіку (у тому числі коригування згідно п.3.9 договору), які би за нормального продовження договору були виплачені Лізингодавцю, за винятком тих, термін сплати яких вже минув, зі знижкою у розмірі 7 (семи) відсотків від суми несплачених лізингових платежів. У даному випадку Лізингоодержувач також зобов'язаний сплатити прострочену заборгованість за лізинговими платежами, нараховані комісії і штрафні санкції, та відшкодувати збитки Лізингодавця (за їх наявності). Лізингодавець припиняє нараховувати лізингові платежі з моменту нарахування Лізингоодержувачу сумарного лізингового платежу. У разі виконання Лізингоодержувачем умов цього пункту договору сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків та акт приймання-передачі предмету лізингу у власність, згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача”.

Зміст пунктів 8.1.1-8.1.3 передбачають, що визначені в них підстави дають згідно п.8.1 Лізингодавцю право на вилучення предмету лізингу в таких випадках: „8.1.1. Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в загальних умовах  8.1.2. Лізингоодержувач використовує предмет лізингу не у відповідності до умов договору або його призначення. 8.1.3. Якщо Лізингоодержувач порушує умови пунктів 4.1.2-4.1.4., 6.7, 6.8, 6.10-6.12, 9.6 Загальних умов та умови пункту 9.2 договору.”.

За змістом наведених норм договору з урахуванням змін внесених додатковою угодою №2 від 01.08.2009р., достроковий викуп предмету лізингу фактично прирівняний до застосування відповідальності за порушення умов договору фінансового лізингу і суперечить нормам ЦК України, що регулюють купівлю-продаж, а також покладає на позивача неправомірні, несправедливі і завищені зобов'язання. Для позивача у разі виявлення бажання достроково викупити предмет лізингу настають такі ж саме наслідки, які б до нього застосовуються за порушення терміну розрахунків чи інші порушення за договором.

У відповідності до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 697 ЦК України вказує на те, що договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Таким чином, жодна з них не містить умови відкладення строку передачі права власності на предмет лізингу доки не буде сплачено на користь продавця майна комісійної винагороди, штрафних санкцій і можливих збитків, а тому умова про протилежне не узгоджується з діючим законодавством взагалі і з наведеними нормами ЦКУ.

Стаття 531 ЦК України містить посилання на те, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Оскаржуваною частиною угоди не заборонено позивачу здійснити достроковий викуп предмету лізингу, але при цьому нею на позивача неправомірно покладено додатковий обов'язок зі сплати комісійної винагороди в т.ч. також за час, який виходить за межі оплати предмета лізингу, що не можна вважати законним і справедливим.

Можливість продажу товару в кредит з оплатою у розстрочку встановлено у статті 695 ЦК України.  Лізингом  - є передача Лізингодавцем у користування лізингоотримувача за встановлену плату окремої речі (предмету лізингу) на певний строк, що не може бути менше 1 року ( частина друга статті 1 Закону  України „ Про фінансовий лізинг”).

За договором  фінансового лізингу №01-232/08-обл від 01.08.2008р., з урахуванням внесених змін (випливає з його суті) загальний лізинговий платіж становить 2 157 319 грн. 48 коп., з яких відшкодування (компенсація) вартості предмета лізингу складає 1 348 215 грн. 14 коп. і винагорода (комісія) Лізингодавця за передачу в лізинг предмета лізингу складає 809 104 грн. 34 коп. за 66 ( шістдесят шість) місяців в період з 01.08.08р. по 20.02.14р. користування предметом лізингу.

Тобто, у разі дострокового викупу предмету лізингу за встановленою договором ціною у розмірі 1 348 215 грн. 14 коп.  вимоги пунктів 8.2  і 10.2 додаткової угоди №2 від 01.08.2009р. до договору фінансового лізингу №01-232/08-обл  покладають на  покупця майна додаткове зобов'язання - сплатити всі суми комісій за час, який є за межами користування предметом лізингу після повної сплати вартості предмета лізингу на користь Лізингодавця, тобто за період після квітня 2011 року за весь 2012, 2013 роки, і по лютий 2014 року включно, що суперечить наведеним нормам ЦК України, пункту 2 ст. 8 Закону України „Про фінансовий лізинг”  часині першої статті 203,  статті 215 ЦК України та приписам статті 207 ГК України, і є достатньою підставою для визнання їх  недійсними.  

          Відповідно до ч.1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч.2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

           Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

             З урахуванням фактичних обставин справи, доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку, що доводи позивача обґрунтовані за наступними обставинами. Так, законодавець визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, зокрема:

§          відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

§          зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, окрім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих згідно з Конституцією України (статті 1, 8 Конституції України);

§          згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України;

§          якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною, що встановлено ч.3 статті 215 ЦК України.

§          згідно частини другої статті 207 ГК України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними зокрема визнаються такі умови договорів, що взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків, допускають односторонню зміну виконавцем

         Стаття 33  ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

           Позивачем доведено в розумінні вимог статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України  порушення його прав, як  сторони за договором, і те що на час його укладення у тому числі, Загальних умов та додаткових угод до нього, були порушенні рівність та змагальність учасників правовідносин, оскільки відбувалося необґрунтоване збільшення розміру комісійної винагороди та неправомірне збільшення фінансового  обов'язку позивача перед відповідачем. Відповідач доказів того, що спірний договір фінансового лізингу, загальні умови та додаткові угоди до нього відповідають вимогам закону суду не надав.

             З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне   задовольнити  позовні вимоги  товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє” до товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, у зв'язку з чим:

·           визнати недійсними додаткову угоду №1 від 29.08.09р.  та додаткову угоду №2 від 01.08.09р. до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р.,  укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє”, ід.код 30998885 та товариством з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія”, ід. код 30575865, у частині збільшення розміру комісійної винагороди в сумі 261 570 грн. 53 коп. згідно графіку сплати лізингових платежів;

·           визнати недійсними пункти 8.2 та 10.2 договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р. і додатку №2 від 01.08.09р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю„ Южноє”, ід.код 30998885 та товариством з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія”, ід. код 30575865;

·           визнати за позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю„ Южноє”, ід. код 30998885  право на викуп предмету лізингу за ціною вказаною в специфікації  (додаток №2 до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р.),  укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє”, ід.код 30998885 та товариством з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія”, ід. код 30575865, без додаткової оплати комісійної винагороди за межами строку користування предметом лізингу з часу повної оплати ціни предмету лізингу.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру.

Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.  покладаються на відповідача у справі – товариство з обмеженою відповідальністю  „ Українська лізингова компанія”.

         У судовому засіданні, яке відбулося 19.04.11р. згідно частини 2 та 3 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

         На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 1, 6,7, ч. 2 ст. 8,  ст. 11, ч. 2 ст. 16 Закону України „ Про фінансовий лізинг”, ст.ст.  6, 15, 16,  93, 203, 212, 215, 531, ч.2 ст. 632, 628, 632, 655, 695, ч. 1 ст. 697  ЦК України,  ст. ст.  20,  180,  п. 1 ст. 181, 193, 207, 292 ГК України , ст. ст. 42, 43, 33, 43,  44,  49, 82, 82-1, 84, ч.ч.  2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          1.  Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє” до товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” – задовольнити.

           2.    Визнати недійними додаткову угоду №1 від 29.08.09р.  та додаткову угоду №2 від 01.08.09р. до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р.,  укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю„ Южноє”, ід.код 30998885 та товариством з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія”, ід. код 30575865, у частині збільшення розміру комісійної винагороди в сумі 261 570 грн. 53 коп. згідно графіку сплати лізингових платежів.

           3.    Визнати недійсними пункти 8.2 та 10.2 договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р. і додатку №2 від 01.08.09р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє”, ід.код 30998885 та товариством з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія”, ід. код 30575865.

           4.   Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє”, 83100, м. Донецьк, бульвар Шевченко, 6 „б”, ід. код 30998885  право на викуп предмету лізингу за ціною вказаною в специфікації  (додаток №2 до договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.08р.),  укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє”, ід.код 30998885 та товариством з обмеженою відповідальністю „ Українська лізингова компанія”, ід. код 30575865, без додаткової оплати комісійної винагороди за межами строку користування предметом лізингу з часу повної оплати ціни предмету лізингу.

          5.  Стягнути з  товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, 04070, м. Київ, вул. Еллінська, 8, ід.код 30575865, на користь:

             -  товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє”, 83100, м. Донецьк, бульвар Шевченко, 6 „б”, ід. код 30998885,  витрати по державному миту  в сумі 85 грн.,  та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

          6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                               Підченко Ю.О.           

Повний текст рішення складено – 26.04.11р.