Рішення

від 09.06.2008 по справі 40/69пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

40/69пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

09.06.08 р.                                                                                                    Справа № 40/69пд                               

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Ротар Н.Ю.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Дочірнього підприємства „Науково-дослідний та проектний інститут „Донецький ПромбудНДІпроект” державного акціонерного товариства „Будівельна компанія „УкрБуд” м.Донецьк

до відповідача  закритого акціонерного товариства „Телерадіокомпанія „ВІКО” м.Донецьк

про визнання договору недійсним

за участю :

представників сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не прибув

Суть спору:

Дочірнє підприємство „Науково-дослідний та проектний інститут „Донецький Промбуд НДІпроект” державного акціонерного товариства „Будівельна компанія „УкрБуд” звернулось до  господарського суду з позовними вимогами до закритого акціонерного товариства „Телерадіокомпанія „ВІКО” про визнання недійсним договору оренди №58-02 від 01.07.02р. на майбутнє.

Відповідач позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що спірний договір відповідає вимогам законодавства, а тому підстав для визнання його недійсним не має.

З'ясувавши  фактичні  обставини  справи,  докази на  їх підтвердження і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка  підлягає  застосуванню, приймаючи до  уваги  доводи сторін, суд встановив:

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи згідно приписів ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

За поважними причинами спір було вирішено у більш тривалий строк, ніж передбачено частиною першою ст. 69 ГПК України.

Позов мотивовано тим, що 01.07.02р. між Державним проектним та науково-дослідним інститут  промислового будівництва „Донецький ПромбудНДІпроект” та закритим акціонерним товариством „Телерадіокомпанія „ВІКО”, далі – відповідач, було укладено договір оренди № 58-02 нежилого приміщення, що належить до державної власності.

Відповідно до п. 1.1. укладеного договору відповідач прийняв у строкове платне користування окреме нежиле приміщення площею 108,9 кв.м., розташоване за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Артема, 145а, на сьомому, десятому та тринадцятому поверхах будівлі інженерного корпусу.

Факт прийняття зазначених приміщень у користування підтверджується актом приймання-передачі від 01.07.02р., що відповідає вимогам п. 2.1. договору.

Додатковою угодою від 01.04.05р. у зв'язку з реорганізацією та переходом інженерного корпусу на баланс Дочірнього підприємства „Науково-дослідний та проектний інститут „Донецький ПромбудНДІпроект” державного акціонерного товариства „Будівельна компанія „УкрБуд”, далі – позивач, були внесені зміни до договору по заміні сторони орендодавця. Тобто, позивач зазначає, що спірний договір був переданий йому лише 01.04.05р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме:

-          в договорі відсутня така істотна умова, як об'єкт оренди, оскільки в самому договорі, додаткових угодах до нього, а також актах приймання-передачі існують розбіжності щодо площ орендованих приміщень, тобто в договорі не вбачається який саме об'єкт орендується (немає переліку кімнат з їх розміром);

-          в порушення ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, далі – Закон, розрахунок орендної плати за нерухоме майно, що надавалося в оренду відповідачу, з регіональним відділенням Фонду державного майна України, далі – фонд, ні при укладенні договору, ні при зміні ставки орендної плати погоджений не був, експертна оцінка, на основі якої  визначена вартість об'єкту оренди, не рецензована фондом.

-          спірний договір не був погоджений з фондом, що суперечить вимогам ч. 2 п. 4 ст. 9 Закону;

-          всупереч нормам ч. 2 ст. 793 ЦК України не була дотримана форма нотаріального посвідчення спірного договору, а також додаткових угод до нього.

На підставі викладеного позивачем заявлені вимоги про визнання укладеного між сторонами договору оренди №58-02 від 01.07.02р недійсним на майбутнє.

Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін суд дійшов до висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, що діяв на момент укладання спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Статті 203, 215 ЦК України 2003р. містять аналогічні положення.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли годи з усіх істотних умов договору.

В даному випадку за своєю правовою природою між сторонами укладено договір найму (оренди). Предмет договору перебуває у державній власності, тому до правовідносин сторін застосовуються вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зі змінами та доповненнями, статтею 10 якого передбачені зокрема такі істотні умови договору оренди, як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до абз. 4 ст. 5 Закону орендодавцями є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Позивач здав в оренду нежиле приміщення площею 108,9 кв.м. (188,4 кв.м. згідно додаткової угоди від 01.05.04р.), без отримання дозволу органів, визначених в абз. 2-3 ст. 5 Закону, тобто зазначене не є порушенням закону та підставою для визнання договору недійсним.

При укладенні спірного договору розрахунок орендної плати, який є невід'ємною частиною договору, був здійснений у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. № 786 „Про Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна” .

Так, згідно зазначеного розрахунку та п. 3.1., 3.2. договору був визначений розмір орендної плати за перший (базовий) місяць, який склав 311 грн. 62 коп., а також порядок визначення розміру орендної плати за кожний наступний місяць з урахуванням її індексації.

Таким чином, твердження позивача про відсутність згоди сторін щодо такої істотної умови договору як орендна плата з урахуванням її індексації є безпідставними.

Як зазначено вище за змістом оспорюваного договору об'єкт оренди складається з окремого нежитлового приміщення площею 108,9 кв.м. (188,4 кв.м. згідно додаткової угоди від 01.05.04р.). Акти приймання-передачі до договору та додаткової угоди також містять посилання на площі та перелік кімнат.

Пунктом 1.1. договору, а також п. 1.2. додаткової угоди передбачена вартість орендованого майна, яка визначена на підставі експертної оцінки.

Крім того, за весь час дії договору, позивач знав, які саме приміщення займає відповідач, отримував за їх користування орендну плату, що підтверджено відповідними розрахунковими документами.

З огляду на викладене, доводи позивача про відсутність у договорі такої суттєвої умови договору як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) спростовуються матеріалами справи та доказами на їх підтвердження.

Твердження позивача щодо недотримання нотаріальної форми договору, є таким, що не ґрунтується на приписах законодавства, з огляду на таке.

На момент укладання договору, вимоги законодавства не передбачали обов'язковості щодо нотаріального посвідчення оспорюваного договору.

Такі положення, на думку позивача, були встановлені приписами ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., та відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, мають бути застосовані до оспорюваного договору.

Проте, як вбачається зі змісту п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, він регулює питання застосування положень ЦК України щодо підстав, порядку та наслідків змін або розірвання окремих видів договорів, що взагалі не стосується предмету даного спору.

У той же час, законодавець визначає, що предмет позову повинен відповідати встановленим законом способам захисту порушеного права.

Частиною другою ст. 793 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним відповідно до ст. 220 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не потребується.

Судом встановлено, що спірний договір укладено сторонами до 01.01.04р., тобто він не потребує нотаріального посвідчення.

Зміни до договору, які відбулися після 01.01.04р., а саме додаткові угоди від 01.05.04р. та 01.04.05р., також не потребують нотаріального посвідчення з посланням на ст. 654 ЦК України , яка передбачає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності згідно ст. 257 ЦК України. Згідно п. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частин четвертої та п'ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. А при визнанні причин пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, захистити яке він просить, відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.

Судом досліджені фактичні обставини справи, які підтверджують, що сторонами на час укладання договору було досягнуто всіх суттєвих умов договору оренди, у т.ч. дотримано вимоги ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст. 284 ГК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги про визнання недійсним договору оренди №58-02 від 01.07.02р. на майбутнє необґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо визнання договору недійсним на майбутнє слід зазначити, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Це значить, що і оспорювані правочини, тобто визнані судом недійсними лише при доведеності певних фактів, також вважаються такими з моменту їх вчинення. Інакше кажучи, рішення суду про визнання правочину недійсним має зворотну силу.

Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу в сумі 118 грн. відносяться на позивача згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.

У зв'язку з тим, що у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно ч. 3 ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого згідно статті 84 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 220, 256, 257, 638, 759, 762, 793 ЦК України, ст.ст. 55, 283, 284 ГК України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82, 84, частиною третьою ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні позову Дочірнього підприємства „Науково-дослідний та проектний інститут „Донецький ПромбудНДІпроект” державного акціонерного товариства „Будівельна компанія „УкрБуд” до закритого акціонерного товариства „Телерадіокомпанія „ВІКО” про визнання недійсним договору оренди №58-02 від 01.07.02р. на майбутнє відмовити.

2.Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу в сумі 118 грн. відносяться на позивача.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

               Суддя                                                                                                                                           

Дата підписання рішення, оформленого у відповідності зі ст. 84 ГПК України: 17.06.08р