Рішення

від 11.04.2011 по справі 5020-3/087

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-3/087

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

11 квітня 2011 року справа № 5020-3/087

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Фонд музейных инноваций”,

                    ідентифікаційний код 23664731

(вул. Адм. Октябрьського, 17, офіс 4, м. Севастополь, 99011)

до                    Приватного підприємства „Агиса”,

                    ідентифікаційний код 31464590

(вул. Гоголя, 20-А, кв. 53, м. Севастополь, 99011)

про визнання угоди недійсною,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Фонд музейных инноваций”) –Волошина І.О., представник, довіреність № б/н від 12.01.2009;

відповідач (ПП „Агиса”) –Петренко В.М., представник, довіреність б/н від 25.03.2011.

Обставини справи:

15.01.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю „Фонд музейных инноваций” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства „Агиса” (далі –відповідач) про визнання недійсним договору б/н від 08.09.2008, посилаючись на те, що цей договір від імені позивача підписаний не генеральним директором, а іншою невідомою особою.

Ухвалою від 16.01.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-3/087.

Ухвалою від 10.06.2010 у справі № 5020-3/087 призначалась комплексна судова криміналістична експертиза (почеркознавчо-технічна); проведення експертизи було доручено Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру УМВС України в місті Севастополі /том 1, арк. с. 149-150/.

На вирішення спеціалістів ставилися наступні питання:

1)          Чи виконано підпис у договорі поставки від 08.09.2008, укладеному між товариством з обмеженою відповідальністю „Фонд музейных инноваций” та приватним підприємством „Агиса”, директором ТОВ „Фонд музейных инноваций” Паньком В.В. або іншою особою?

2)          Чи виконано підпис на рахунку № 14 від 08.12.2008 директором ТОВ „Фонд музейных инноваций” Паньком В.В. або іншою особою?

3)          Чи виконано підпис на рахунку № 14 від 08.12.2008 головним бухгалтером ТОВ „Фонд музейных инноваций” Михайлюк І.Д. або іншою особою?

4)          Яким способом виконаний відбиток печатки на договорі поставки від 08.09.2008, укладеному між товариством з обмеженою відповідальністю „Фонд музейных инноваций” та приватним підприємством „Агиса”, та рахунку № 14 від 08.12.2008?

5)          Чи нанесено відбиток печатки (штампа) в договорі поставки від 08.09.2008, укладеному між товариством з обмеженою відповідальністю „Фонд музейных инноваций” та приватним підприємством „Агиса”, а також рахунку № 14 від 08.12.2008 печаткою (штампом) товариства з обмеженою відповідальністю „Фонд музейных инноваций”, зразки відбитків якої надані експерту?

23.03.2011 справа № 5020-3/087 була повернута до суду з висновком експерта /том 2, арк. с. 5-10/.

Експерт, провівши експертне дослідження, дійшов наступних висновків: відбиток печатки ТОВ „Фонд музейных инноваций” нанесений рельєфним кліше, виготовленим із дотриманням правил фабричної технології.

Підпис від імені Панька В.В. у договорі поставки від 08.09.2008, укладеному між ТОВ „Фонд музейных инноваций” та ПП „Агиса”, –виконаний не Паньком Володимиром Володимировичем.

У судовому засіданні 07.04.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 11.04.2011.

У засіданні суду представник позивача заявила клопотання про призначення додаткової експертизи, оскільки експерт відповів не на всі поставлені перед ним питання через ненадання відповідачем повного обсягу документів для проведення експертного дослідження /том 2, арк. с. 27/.

Представник відповідача заперечував проти клопотання позивача про призначення у справі додаткової експертизи, настоював на відмові у задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позов /том 1, арк. с. 29-30/ та письмових поясненнях /том 2,           арк. с. 23-24/.

Суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі додаткової експертизи, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 № 01-8/2651 „Про деякі питання призначення судових експертиз” (з наступними змінами і доповненнями), судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Оскільки представник відповідача не настоював на тому, що підписи на рахунку № 14 від 08.12.2008 від імені директора та головного бухгалтера ТОВ „Фонд музейных инноваций” вчинені саме зазначеними особами, а підтвердження чи спростування даного факту суттєво не впливає на інші обставини справи, а також з огляду на сплив строку вирішення спору, суд дійшов висновку про недоцільність призначення додаткової експертизи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

08.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ „Фонд музейных инноваций” (Постачальник) та Приватним підприємством „Агиса” (Покупець) укладено Договір № б/н щодо постачання виробів й частин виробів, що утворилися в результаті демонтажу й втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зношення, які виготовлені з вуглецевої сталі та списані Постачальником (далі –Договір)  /том 1, арк. с. 7, 94/.

За твердженням позивача, Постачальник зазначений Договір із відповідачем не укладав та не підписував. Підпис, який міститься на Договорі, не належить генеральному директору ТОВ „Фонд музейных инноваций” В.В. Паньку.

Будь-яких довіреностей чи повноважень іншим особам на укладення цього Договору позивачем також не надавалося.

Тому, на думку позивача, Договір № б/н від 08.09.2008 є недійсним, оскільки всупереч частині другій статті 207 Цивільного кодексу України не підписаний генеральним директором ТОВ „Фонд музейных инноваций”, тобто уповноваженою особою.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Аналогічно, згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права і законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, в тому числі, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак, така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)             (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Отже, законодавець розмежовує правочини, недійсність яких прямо передбачена законом (нікчемні правочини), та оспорювані правочини, тобто ті, які можуть бути визнані судом недійсними на вимогу заінтересованої особи.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини першої статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Позивач заперечує дійсність Договору з підстав його укладення від імені ТОВ „Фонд музейных инноваций” (Постачальник) неповноважною особою.

Суд вважає вказані підстави визнання спірного договору недійсним необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, спірний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін: з боку ТОВ „Фонд музейных инноваций” –генеральним директором –Паньком В.В. та з боку Приватного підприємства „Агиса” –директором Реденко О.Є.

Підписи скріплені печатками контрагентів.

Утім, позивач стверджує, що підпис генерального директора Товариство з обмеженою відповідальністю „Фонд музейных инноваций” Панька В.В. виконаний іншою особою, а не директором.

Ці доводи підтверджені висновком судової почеркознавчої експертизи № 2/99 від 02.03.2011 /том 2, арк. с. 6-10/.

Проте, чинне цивільне і господарське законодавство не пов'язують дійсність правочину із наявністю підпису уповноваженої особи.

Як зазначено в експертному висновку № 2/99 від 02.03.2011, на спірному Договорі стоїть печатка Постачальника (ТОВ „Фонд музейных инноваций”), а підпис директора підприємства, зроблений не директором ТОВ „Фонд музейных инноваций” Паньком В.В., а іншою особою. Отже, йдеться про вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (в контексті статей 239-241 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому, схвалення правочину можливе у різних формах. По-перше, якщо особа, яку представляють, прямо заявила про це. По-друге, шляхом конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину (виплата контрагенту грошової суми, прийняття або передання майна тощо). Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

В матеріалах справи є копія рішення господарського суду м. Севастополя від 24.12.2008, яка залишена без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.2009 і постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2009 у справі № 5020-3/201 за позовом ПП „Агиса” до ТОВ „Фонд музейных инноваций” про стягнення 40 600,00 грн /том 2, арк. с. 28-30, 21-22/.

Зазначеними судовими актами встановлені певні обставини, які в силу частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають доведенню під час вирішення даного спору.

Так, рішенням господарського суду м. Севастополя від 24.12.2008 встановлено, що на виконання спірного Договору відповідач сплатив позивачеві аванс –40 000,00 грн згідно з платіжним дорученням № 4660 від 09.09.2008. Позивач отримав ці кошти в повному обсязі, що підтверджено випискою з особового рахунку.

Стверджуючи про те, що не підписував і не укладав договорів із відповідачем, позивач, отримавши зазначені кошти, мав повернути їх відповідачеві як безпідставно отримані.

Натомість, позивач не лише не повернув їх відповідачеві відразу після отримання, а утримував майже рік і перерахував останньому лише після прийняття остаточного рішення у справі № 5020-3/201 –протягом 10-17 червня 2009 року /том 2, арк. с. 17-20/.

Отже, такими своїми діями позивач визнав наявність обов'язків за спірним договором та здійснив заходи щодо прийняття виконаного однією із сторін у зобов'язанні, а відтак, –визнав договір дійсним.

Таким чином, договір № б/н від 08.09.2008 щодо постачання виробів й частин виробів, що утворилися в результаті демонтажу й втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зношення, які виготовлені з вуглецевої сталі та списані Постачальником, є дійсним як такий, що схвалений ТОВ „Фонд музейных инноваций” шляхом прийняття виконаного відповідачем за цим договором.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Суддя                                                            (підпис)                                                  В.О.Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

20.04.2011.