Постанова

від 11.05.2011 по справі 51/258

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "11" травня 2011 р.                                                                                    

Справа № 51/258  

Доповідач –суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,  

Владимиренко С.В.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            "Гефест Буд"

на рішення                                        господарського суду міста Києва

                                                            від 08.11.2010 року

та постанову                                         Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2011 року

у справі                                                   № 51/258

господарського суду                              міста Києва

за позовом                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            "Гефест Буд"

до                                                            Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            "Євро Лізинг"

про                                                            визнання частково недійсним договору

за участю представників:

позивача -           не з"явились

відповідача -           не з"явились

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" про визнання недійсним пункту 5.8. договору фінансового лізингу № 787 від 26.05.2008 року, укладеного між сторонами, та умови оплати, встановлені в плані лізингу, затвердженого додатком № 3 до вказаного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2010р. (суддя Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2011 року (судді: Корсак В.А., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд"  просить скасувати рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального права, оскільки оспорювані умови договору відповідають чинному  законодавству.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій повно й об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані, в обґрунтування вимог і заперечень, докази сторін.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.          

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з’ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору фінансового лізингу № 787 від 26.05.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд"  (лізингооодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" (дізингодавець), і замовлень № 787/001 та № 787/002 лізингодавець передав у тимчасове володіння  та користування лізингоотримувачу транспортні засоби: автобетонозмішувач АБС-7DА на базі КАМАЗ 53229, реєстраційний номер АА6420НМ та автобетонозмішувач АБС-7DА на базі КАМАЗ 53229, реєстраційний номер АА6421НМ, що підтверджується актами приймання-передачі № 787/001 від 01.08.2008р., № 787/002 від 30.07.2008 р.

Володіння та користування транспортними засобами з боку лізингоодержувача здійснюється у строки, вказані в плані лізингу на платних засадах, зокрема, лізингоодержувач зобов’язався сплачувати на користь лізингодавця лізингові платежі, розмір та строки сплати яких встановлюється у додатках до договору - планах лізингу.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюються в плані лізингу (додаток № 3 до договору) та інших додатках. Якщо вартість ТЗ до моменту передачі лізингоодержувачу змінюється внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США або євро (в залежності від того, який курс використовує для обчислення вартості ТЗ постачальник ТЗ) то лізингодавець має право скоригувати пропорційно такій зміні курсу вартість ТЗ, за якою цей ТЗ передається лізингоодержувачу, а також  порядок сплати та розмір лізингових платежів. Нарахування лізингових платежів здійснюється в останній день місяця, за який нараховуються платежі згідно актів виконаних робіт.

Відповідно до пункту 5.8 договору оплата послуг лізингодавця здійснюється в гривнях. Також у вказаному пункті договору наведено розрахункову формулу для визначення розміру чергового лізингового платежу: для визначення розміру лізингового платежу (комісії лізингодавця) необхідно взяти за основу комісію лізингодавця за відповідний місяць, визначену планом лізингу, помножити її на коефіцієнт зміни курсу валюти, від отриманого результату відняти комісію лізингодавця за відповідний місяць, та на отриману різницю збільшити комісію лізингодавця за відповідний місяць.

В додатку № 3 до договору –плані лізингу передбачено, що оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в плані лізингу, на момент виставлення рахунку лізингодавцем.

Оскільки умови статті 5 спірного договору фінансового лізингу передбачають можливість односторонньої зміни відповідачем ціни договору (розміру лізингового платежу), позивач вважає, що вони не відповідають вимогам статті 180 та ч.ч. 1, 2 статті 189 Господарського кодексу України, якими передбачено, що ціну (тариф) визначено як форму грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання; ціна зазначається в договорі в гривнях, а у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціна може бути визначена в іноземній валюті за згодою сторін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини справи, правильно встановив відсутність підстав для визнання недійсним спірного пункту договору та додатків до нього в частині визначення розміру та порядку оплати послуг у зв"язку з невиконанням позивачем обов"язку, в силу статті 33 ГПК України, щодо надання доказів невідповідності їх нормам права.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що грошове зобов'язання за цим договором зі сплати лізингових платежів, виражене у грошовій одиниці України –гривні, відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 “Про удосконалення порядку формування цін”. Крім того, п. 5.8 договору та плани лізингу передбачають лише коригування на зміну курсу гривні до долара США, що не протирічить нормам чинного законодавства України. Таким чином, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті з урахуванням змін обмінного курсу Національного банку України української гривни до долара США, сторони не порушили вказані норми.

Згідно пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Крім того, згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним спірного пункту договору відповідають вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи з огляду на наступне.

Статтею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Водночас, статтею 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Також згідно статті 16 цього ж Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частин 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.

В силу статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Крім того, згідно частин 1, 2 статті 533 даного Кодексу України грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як зазначалось вище, позивачем на підставі відповідних замовлень та актів приймання-передачі передані відповідачу транспортні засоби, порядок та спосіб оплати яких визначений в пунктах 5.1., 5.8. договору.

Грошове зобов’язання за цим договором зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України –гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі і постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", пунктом 1 якої встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Аналіз наведених норм свідчить, що суди попередніх інстанцій, виходячи з умов договору та вимог чинного законодавства, дійшли правильного висновку щодо права лізингодавця вимагати від лізингоодержувача сплати лізингових платежів з урахуванням їх коригування на момент сплати на зміну курсу гривні до долара США. Крім того, обумовлені сторонами у спірній угоді порядок визначення ціни ТЗ та лізингова плата відповідає нормі статті 524 Цивільного кодексу України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій, в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України, врахували наведене, всебічно, повно й об’єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази та, керуючись законом, дійшли вірного висновку про недоведеність і необґрунтованість позовних вимог, прийнявши обгрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, яке відповідає положенням статті 84 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд"  залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2011 року у справі № 51/258 залишити без змін.

Головуючий суддя

Н.Г. Дунаєвська

Судді

Н.І. Мележик  

С.В. Владимиренко