Постанова

від 04.05.2011 по справі 15/226 (13/209)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/226 (13/209)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

04.05.11                                                                                           Справа  № 15/226 (13/209)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого –судді   -  Юркевича М.В.

суддів                           -  Кузя В.Л.

                                        Желіка М.Б.

розглянув апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж»м. Тернопіль

на рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2011р.

у справі № 15/226 (13/209)    

за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»м. Київ       

до відповідача-1 відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж»м. Тернопіль

до відповідача-2 приватного підприємства «Комплекс-Плюс»с. Бишків Львівської області

до відповідача-3 товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології»м. Жовква

до відповідача-4 товариства з обмеженою відповідальністю «Світ»с. Лапаївка Львівської області

до відповідача-5 товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління № 3»м. Львів

про солідарне стягнення з відповідачів 652 589,54 дол. США  шляхом звернення стягнення на будь-яке майно, що їм належить

за участю представників :

від позивача: Казновська І.Р. –юрисконсульт

від відповідача-1: Колодій С.Б. –представник

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: не з'явився

від відповідача-4: Колодій С.Б. –представник

від відповідача-5: не з'явився

          Рішенням господарського суду Львівської області від 11.01.2011 року у справі № 15/226 (13/209) позовні вимоги публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»м. Київ до відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж»м. Тернопіль, приватного підприємства «Комплекс-Плюс»с. Бишків Львівської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології»м. Жовква, товариства з обмеженою відповідальністю «Світ»с. Лапаївка Львівської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління № 3»м. Львів про солідарне стягнення з відповідачів 652 589,54 дол. США  шляхом звернення стягнення на будь-яке майно, що їм належить задоволено частково. Стягнуто солідарно з відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж», приватного підприємства «Комплекс-ПЛЮС», товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології», товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ», товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління №3»на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість у розмірі 652 589,54 доларів США, що еквівалентно в гривнях на день винесення рішення за курсом НБУ –5 193 503,34 грн., держмито у сумі 3 189,49 доларів США та 236,00 гривень –витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

ВАТ «Тернопільагроспецмонтаж» не погоджується з даним рішенням суду, тому просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати та прийняти нове рішення у справі, з огляду на наступні обставини і підстави:

·          Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної  облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Проте, банком проведено нарахування пені в розмірі 119 147,71 доларів США, що суттєво перевищує максимально можливий розмір пені для стягнення;

·          Крім того, судом не було враховано норму ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Однак, позивачем нараховано пеню за кредитним договором 1 за період з 08.12.2008р. по 06.09.2009р., і за кредитним договором 2 за період з 24.11.2008р. по 06.09.2009р. ;

·          Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції прийняв рішення без участі представника відповідача-1, хоча останнім було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім в судовому засіданні, що підтверджується відповідними доказами.

Про час і місце розгляду справи сторони повідомлені ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2011р., 16.03.2011р., 06.04.2011р. та 20.04.2011р. направленими рекомендованою кореспонденцією.

Відповідачі-2,3,5 явку свого уповноваженого представника жодного разу не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце його проведення, причини неявки суду не повідомили, відзиви не апеляційну скаргу не подали.

         Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх безпідставними,  надуманими та такими, що не відповідають дійсності з підстав та мотивів викладених у своєму відзиві на апеляційну скаргу. Рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.  

27.04.2011р. та 04.05.2011р. до Львівського апеляційного господарського суду надійшли заяви позивача про уточнення позовних вимог, а саме: зменшено розмір позовних вимог у зв'язку із отриманням грошових коштів від реалізації заставленого майна.

Львівський апеляційний господарський суд не знайшов підстав для задоволення заяви позивача у зв'язку з тим, що нормами ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі зменшити розмір позовних вимог лише до прийняття рішення по справі.

04.05.2011р. від відповідача-1 надійшло клопотання про витребування у позивача належним чином оформлений розрахунок змінених позовних вимог та відповідні пояснення до нього.

Однак, з огляду на встановлені ст. 102 ГПК України процесуальні строки розгляду апеляційної скарги та відсутності правових підстав для зміни розміру позовних вимог, судова колегія дійшла висновку за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті, за наявними в справі доказами.

В ході перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами та доказами у справі Львівським апеляційним господарським судом з'ясовано:

07.07.2008 р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», (банк) та відкритим акціонерним товариством «Тернопільагроспецмонтаж»(позичальник) було укладено кредитний договір № СL SМЕ 601/027/2008 (далі –кредитний договір 1).

Відповідно до п. 2 частини 1 цього договору банк надав позичальнику кредит у сумі 348 000,00 доларів США, а позичальник прийняв його на наступних умовах.

Згідно з п. 1.4 частини 2 кредитного договору 1 за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату в порядку та на умовах визначених договором.

У п. 1.5.1 частини 2 зазначеного договору закріплено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів.

Відповідно до п. 1.6.1 частини 2 кредитного договору 1 позичальник зобов'язаний повністю повернути банку суму отриманого за цим договором кредиту не пізніше дати остаточного повернення кредиту та відповідно до умов встановлених п. 1.5 цього договору.    

Згідно з пунктом 1.9 частини 2 кредитного договору 1, незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/або інших зобов'язань за цим договором.

 При цьому, зобовязання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобовязань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

У п. 4.1.1. частини 2 кредитного договору 1 встановлено, що за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами в обумовлені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочки. Вказана пеня сплачується окремо від процентів та штрафних санкцій, нарахованих за користування простроченими до повернення сумами та нараховується за весь період прострочки виконання зобов'язань позичальником.

У додатку №1 до кредитного договору 1 встановлено, що датою останнього погашення є 06.07.2016р.

З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідачем-1 за кредитним договором № СL SMЕ 601/027/2008 від 07.07.2008р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки № SR SME 8МЕ 601/027/2008-1 від 07.07.2008р., між позивачем та відповідачем-3 було укладено договір поруки № SR SМЕ  601/027/2008-2 від 07.07.2008р., між позивачем та відповідачем-4 було укладено договір поруки № SR SМЕ 601/027/2008-3 від 07.07.2008р., між позивачем та відповідачем-5 було укладено договір поруки № SR SМЕ 601/037/2008 від 24.11.2008р.

Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором 1 не виконував. Заборгованість за кредитним договором №СL SМЕ 601/027/2008 від 07.07.2008р. згідно з підрахунками позивача складала 338 144,34 долари США, заборгованість по відсоткам –35 626,10 доларів США, пеня –75 840,83 долари США.

Внаслідок цього, позивач надіслав відповідачу-1 досудову вимогу №01-1 1/137 від 03.07.2009 р. (відправлена 06.07.2009р.) про виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі, яку відповідач-1 отримав 13.07.2009 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

29.08.2008 р. між тими ж сторонами був укладений кредитний договір № СL SМЕ 601/033/2008 (далі -  кредитний договір 2) зі змінами, внесеними додатковим договором №1 від 10.10.2008 р.

Відповідно до п. 2  додаткового договору №1 кредитного договору 2 банк надав позичальнику кредит у сумі 150 692,89 доларів США, а позичальник прийняв його на тотожних умовах, викладених у кредитному договорі 1, що наведені вище, за  аналогічними номерними показниками.

У додатку №1 до кредитного договору 2 встановлено, що датою останнього погашення є 23.08.2013р.

З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідачем-1 за кредитним договором № СL SME 601/033/2008 від 29.08.2008 р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки №SR SМЕ 601/033/2008-1 від 29.08.2008р. зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 10.10.2008р., між позивачем та відповідачем-3 було укладено договір поруки № SR SМЕ 1Е033/2008-3 від 29.08.2008р. зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 10.10.2008р., між позивачем та відповідачем-4 було укладено договір поруки №SR SМЕ 601/033/2008-2 від 9.08.2008р. зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 10.10.2008р., між позивачем та відповідачем-5 було укладено договір поруки №SR SМЕ 601/037/2008-1 від 24.11.2008р.

Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором 2 також не виконував. Заборгованість за кредитним договором №СL SМЕ 601/033/2008 від 29.08.2008р. згідно з розрахунками позивача становила 145 285,88 доларів США, заборгованість по відсоткам –14 385,51 доларів США, пеня –43 306,88 доларів США.

Як наслідок, позивач надіслав відповідачу-1 досудову вимогу №22-3-2/46137 від 10.12.2008 р. (відправлена 21.01.2009р.) про виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі, яку відповідач-1 отримав 30.01.2009 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Слід зазначити, що згідно із вищевказаними договорами, поручителі зобов'язались відповідати за повне та своєчасне виконання відповідачем - 1 його зобов'язань перед позивачем за кредитним договором № СL SМЕ 601/027/2008 від 07.07.2008р. та кредитним договором № СL SME 601/033/2008 від 29.08.2008р. в повному обсязі таких зобов'язань.

Відповідно до п. 3.1 договорів поруки, у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, кредитор має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов'язань в повному обсязі чи в частині.

У п. 3.2 договорів поруки встановлено, що поручитель приймає на себе зобов'язання, у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому кредитором, протягом 3 банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги кредитора. Погашення здійснюється поручителем шляхом перерахування відповідної суми на рахунок кредитора.

Згідно з п.3.4 договорів поруки обов'язок поручителя виконати боргові зобов'язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її поштою за адресою, вказаною в цьому договорі. Для дійсності вимоги кредитор не зобов'язаний надавати поручителю підтвердження невиконання боргових зобов'язань боржником.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.11.2009 р. було порушено провадження у справі №13/209 та прийнято позовну заяву до розгляду.

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.2009р. у справі 13/209 позов був задоволений повністю. Стягнуто солідарно з відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж», приватного підприємства «Комплекс-ПЛЮС», товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології», товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ», товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління №3»на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість у розмірі 652 589,54 доларів США (еквівалент в гривнях на день винесення рішення за курсом НБУ –5 210 274,89 грн.), в т.ч. шляхом звернення стягнення на будь-яке майно, що належить відповідачам, а також держмито у сумі 3 189,49 доларів США та 236,00 гривень –витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р.  у справі 13/209 було задоволено апеляційну скаргу ВАТ «Тернопільагроспецмонтаж», рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2009 р. скасовано та прийнято нове, яким у позові ПАТ «ОТП Банк»відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010р. частково задоволено касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк», постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 р. та рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2009 р. скасовано, а справу передана на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суддів.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.11.2010 р. було порушено провадження у справі № 15/226 (13/209) та прийнято позовну заяву до розгляду, а 11.01.2011р. було прийняте оскаржуване рішення господарського суду Львівської області.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення  місцевого господарського суду слід частково скасувати, апеляційну скаргу –частково задоволити. При цьому, судова колегія виходить із наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 174 ГК України підставою виникнення господарських зобов'язань є господарський  договір  та  інші  угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає  між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт  (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію   господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати  роботу,  передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Як свідчать матеріали справи, між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»та відкритим акціонерним товариством «Тернопільагроспецмонтаж», приватним підприємством «Комплекс-Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології», товариством з обмеженою відповідальністю «Світ», товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління № 3»на підставі вищезазначених кредитних договорів та договорів поруки виникли майново-господарські зобов'язання.

Відповідно до ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей,     передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч. 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового  обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами   боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Розмір процентів за користування чужими грошовими  коштами встановлюється  договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У ч. 1 ст. 624 ЦК України закріплено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено  неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Однак, як правильно зазначає апелянт, у ст. 3 цього Закону встановлено, що розмір   пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, слід зазначити, що аналогічна позиція висвітлена у Постанові Вищого господарського суду України від 14.02.2008р. у справі №5/2164: «Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п.п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.»

Крім того, згідно з пунктами 1.9 частини 2 кредитних договорів 1 та 2, незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/або інших зобов'язань за цим договором.

 При цьому, зобовязання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобовязань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Тобто, нарахування пені на всю суму боргових зобов'язань позичальника можливе лише після спливу 30-денного строку. Як зазначалось вище, позивач відправив відповідачу досудові вимоги 06.07.2009р. за кредитним договором 1 та 21.01.2009р. за кредитним договором 2. Отже, нарахування пені на всю суму кредиту можливе лише з 06.08.2009р. за кредитним договором 1 та 21.02.2009р. за кредитним договором 2 відповідно, а до настання цих дат нарахування пені можливе за відповідні прострочені платежі.

Також, відповідно до графіку платежів за кредитним договором 1 оплату слід було здійснити 08.12.2008р., а за кредитним договором 2 –24.11.2008р., тому початком для нарахування пені за прострочення виконання кредитних зобов'язань буде день, наступний за днем, коли вони мали бути виконанні. Тобто, 09.12.2008р. –за кредитним договором 1 та 25.11.2008р. –за кредитним договором 2.

Отже, розмір пені з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»за кредитним договором 1 становить 11 207,39 доларів США (в т.ч 4 397,60 доларів США –заборгованість за щомісячні платежі, 6 809,79 доларів США –заборгованість за кредит в цілому), за кредитним договором 2 –20 218,31 доларів США (в т.ч  335,94 доларів США –заборгованість за щомісячні платежі, 19 882,37 доларів США –заборгованість за кредит в цілому).

Крім того, як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 08.10.2009р. у даній справі суд першої інстанції, в порушення вимог, передбачених ст. ст. 553,554 ЦК України, не звернув увагу на умови вищевказаних договорів поруки, згідно з якими поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки та відшкодування збитків.

Оскільки, жодним пунктом вказаних договорів поруки не передбачено відповідальності поручителя за невиконання боржником зобов'язань своїм майном, висновки місцевого господарського суду в цій частині були помилковими.

Отже, вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 652 589,54 дол. США  шляхом звернення стягнення на будь-яке майно, що їм належить не відповідає зобов'язанням поручителів, встановлених у договорах поруки.

Однак, не заслуговують на увагу доводи апелянта про припинення нарахування пені через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.1.1. частин 2 кредитних договорів 1 та 2 за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами в обумовлені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочки. Вказана пеня сплачується окремо від процентів та штрафних санкцій, нарахованих за користування простроченими до повернення сумами та нараховується за весь період прострочки виконання зобов'язань позичальником.

Отже, в даному випадку пеня нараховується за весь період прострочки виконання зобов'язань позичальником, як закріплено у договорі.

Також слід зауважити, що у постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2008р. у справі №6/75 вказано, що відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто вказаною нормою обмежено строк нарахування пені, якщо інше не встановлено договором або законом, а в даному випадку саме умовами кредитних договорів встановлено інше; по-друге, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що господарський суд першої інстанції порушив його процесуальні права, так як прийняв рішення без участі представника відповідача-1, хоча останнім було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім в судовому засіданні, що підтверджується відповідними доказами.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи з метою повного та всестороннього розгляду справи та для надання можливості надати суду додаткові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Отже, дотримуючись строків встановлених у ч. 1 ст. 69 ГПК України для вирішення спору, господарський суд Львівської області дотримався принципів господарського судочинства та не порушив процесуальних прав апелянта.

Львівським апеляційним господарським судом перевірено правильність розрахунку позовних вимог.

Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором 1 становить 338 144,34 доларів США –по кредиту, 35 626,10 доларів США –по відсоткам, 11 207,39 доларів США –по пені, за кредитним договором 2 становить 145 285,88 доларів США –заборгованість по кредиту, 14 385,51 доларів США –по відсоткам, 20 218,31 доларів США –по пені. Загальна сума заборгованості –564 867,53 долари США, що еквівалентно в гривнях на день винесення рішення за курсом НБУ –4 495 215,80 грн.

Однак, на момент прийняття постанови Львівським апеляційним господарським судом було реалізовано майно, яке передане відповідачем-1 в заставу позивачу відповідно до договору застави автотранспортних засобів № РС SME 601/2072008 від 09.07.2008р., укладеного з метою забезпечення повного та своєчасного виконання відповідачем-1 його зобов'язань перед позивачем за кредитним договором №CL SME 601/027/2008 від 07.07.2008р. Сума реалізованого майна становить 556 788,14 грн.

У справах №30/155 та №30/156 Вищий господарський суд України вказав: суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що одночасне задоволення вимог позивача про стягнення на все майно, визначене договорами про заставу та іпотеку, без врахування вартості об'єктів та їх співвідношення з обсягом простроченої заборгованості, відсотків за користування кредитними коштами та комісійної винагороди за договором кредиту, є подвійним стягненням з боржника на користь кредитора.

Дотримуючись вищенаведеної позиції Вищого господарського суду України, суму заборгованості відповідачів визначеної у гривнях на день прийняття рішення господарським судом першої інстанції слід зменшити на суму грошових коштів від реалізації заставленого майна.

Отже, заборгованість перед позивачем з урахування грошових коштів від реалізації заставленого майна становить 3 938 427,66 грн. або 494 901,69 доларів США.

Керуючись ст.ст. 99, 101,102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -  

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж»м. Тернопіль задоволити частково.

           2.   Рішення  господарського суду Львівської області від 11.01.2011 року у справі  №15/226 (13/209) частково скасувати. Стягнути солідарно з відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж»(ідентифікаційний код 00910707, місцезнаходження: 46010, Тернопільська обл. м. Тернопіль, вул. Грига, буд. 3), приватного підприємства «Комплекс-ПЛЮС»(ідентифікаційний код: 33729595 місцезнаходження: Львівська обл., Жовківський район, с. Бишків. вул. Центральна, 17/28), товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології»(ідентифікаційний код 32793214, місцезнаходження: 80300, Львівська обл. Жовківський р-н, м. Жовква. вул. Вокзальна, 14), товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ»(ідентифікаційний код 30063740, місцезнаходження: 81100, Львівська обл., Пустомитівський район. с. Лапаївка. вул. Геофізиків, 48), товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління №3»(ідентифікаційний код 32261838, місцезнаходження: 79026, Львівська обл., м. Львів, вул. Сахарова, 35) на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»(ідентифікаційний код: 21685166, м. Київ, вул. Жилянська, 43) заборгованість у розмірі 564 867,53 доларів США.

          3.   В решті рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2011 року у справі №15/226 (13/209) залишити без змін.

         4.   Відповідно до ст. 49 ГПК України стягнути з відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж», приватного підприємства «Комплекс-ПЛЮС», товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології», товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ», товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління №3» на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»22 070,57 грн. державного мита та 203,46 грн. витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          5.  Стягнути з публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»на користь відкритого акціонерного товариства «Тернопільагроспецмонтаж», приватного підприємства «Комплекс-ПЛЮС», товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні технології», товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ», товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління №3»1 746,68 грн. державного мита.

         6.   Доручити господарському суду Львівської області видати наказ.  

          7.    Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

          8.    Матеріали справи  № 15/226 (13/209) повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя                                                                                Юркевич М.В.

Суддя                                                                                                       Кузь В.Л.

Суддя                                                                                                      Желік М.Б.