Постанова

від 14.02.2008 по справі 13/562-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2008 р.                                                               

Справа № 13/562-07 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В., Барбашова

С.В.,

при

секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників

сторін:

позивача

- ОСОБА_1, ОСОБА_2.

відповідача

- ОСОБА_3., ОСОБА_4.

розглянувши у

відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного

господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.

Лебедин, Сумська область (вх. № 3873 С/3) на рішення

господарського суду Сумської області від 03.12.07 р. по справі № 13/562-07

за

позовом Фізичної особи -

підприємця ОСОБА_1, м. Лебедин, Сумська область

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.

Лебедин, Сумська область

про стягнення 2131,00 грн., -

встановила:

У жовтні 2007

року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (м. Лебедин, Сумська область)

звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи

- підприємця ОСОБА_3 (м. Лебедин, Сумська область) про стягнення матеріальних

збитків, завданих затопленням приміщення на загальну суму 2131,00 грн.

Рішенням

господарського суду Сумської області від 03.12.07р. по справі № 13/562-07 (суддя

Лиховид Б.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, в зв'язку з їх

неправомірністю.

Позивач з

рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій

посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і

процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати та задовольнити

позовні вимоги. Окрім того, позивач просить покласти на відповідача всі судові

витрати, пов'язані з розглядом справи. 

Відповідач у

своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржене рішення суду першої

інстанції законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить залишити його без

змін,  а апеляційну скаргу безпідставною

та такою, що задоволенню не підлягає. 

Заслухавши

уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали   свої позиції у справі, обговоривши доводи

апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського

процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на

предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність

застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при

винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать

матеріали справи, позивач та відповідач у 2006 році були учасниками Товариства

з обмеженою відповідальністю побутового підприємства "Битовик", якому

належало приміщення в м. Лебедин по АДРЕСА_1. У вересні 2006 року ОСОБА_1 було

виключено зі складу зазначеного товариства на підставі її заяви про вихід та

виділено частину приміщення.

Відповідач, як

єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю побутового підприємства

"Битовик" 08.09.06р. прийняв рішення за № 2 про ліквідацію цього

підприємства.

Із матеріалів

справи також вбачається, що 13.03.07р. державну реєстрацію зазначеного товариства

припинено, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру.

В силу положень

ч. 4 ст. 111 Цивільного кодексу України, згідно з якими майно  юридичної особи, що залишилося після

задоволення вимог кредиторів, передається її 

учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної

особи або законом, з 13.03.2007 року до відповідача перейшли майнові активи

Товариства з обмеженою відповідальністю побутового підприємства

"Битовик", в тому числі і частина приміщення, що належала товариству,

як до єдиного учасника товариства.

Приймаючи

оскаржене рішення у справі господарський суд встановив, що     20.01.2007 року Сумською державною

інспекцією охорони праці в агропромисловому комплексі та соціально-культурній

сфері відповідачу було видано припис № 02-08/6, яким виявлено, що приміщення

ІНФОРМАЦІЯ_1, належне позивачу залито водою, яка збігала зі стелі від

майстерні, що належить відповідачу.

При цьому, із

наявного в матеріалах справи висновку спеціаліста - будівельника № 1334

Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових

експертиз ім. М.С. Бокаріуса від 03.08.2007 року вбачається, що вартість

матеріальної шкоди в результаті затоплення приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 становить

2131,00 грн.

24 листопада

2006 року актом комісії встановлено, що комунікації були самовільно відрізані

позивачем без дозволу ДКП "Водоканал".

Судом першої

інстанції також визначено, що в матеріалах справи є дозвіл на виконання робіт

по підключенню приміщення до міської системи каналізації, проте дозвіл на переобладнання

системи каналізації в самому приміщенні відсутній.

Таким чином,

позивачем не маючи належних дозволів відрізано водопровідну та каналізаційну

труби у приміщення, що розташоване в м. Лебедин по АДРЕСА_1.

З огляду на

зазначені обставини, господарський суд визначився, що вони  призвели до залиття приміщення, належного

позивачеві.

В обґрунтування

вимог по стягненню заборгованості позивач посилається на те, що залиття

приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулось з вини відповідача в період часу з 21

листопада 2006 року по січень 2007 року.

Проте,

матеріали справи свідчать про те, що відповідач набув право власності на

частину приміщення по АДРЕСА_1 в м. Лебедин лише 22 травня 2007 року, що

підтверджується свідоцтвом на право власності.

Оцінивши доводи

сторін у справі та з урахуванням вимог ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу

України, господарський суд визначився, що оскільки залиття приміщення мало

місце за час існування ТОВ побутове підприємство "Битовик", а

відповідач не є правонаступником його прав та обов'язків, тому заявлені

позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача матеріальних збитків, завданих

затопленням приміщення на загальну суму 2131,00 грн., є неправомірними і

задоволенню не підлягають.

Викладені вище

висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають

фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна

правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування

прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до

статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд

оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,

повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх

сукупності, керуючись законом.

Відповідно до

ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є

будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному

законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких

ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до

ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень.

В силу вказаної

норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та

обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує

підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти

позову.

При цьому,

згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи,

які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На думку

колегії суддів, позивач не обґрунтував та належним чином не довів належними та

допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Разом з

цим, факти, викладені в апеляційній скарзі позивачем і його посилання на незаконність

та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого

підтвердження.

В силу вимог

ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними

рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної

особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,

відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка

завдала  шкоди, звільняється від її

відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Цією ж статтею

встановлена відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди, для покладення

на заподіювача якої, необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність

шкоди, протиправність дій або бездіяльності заподіювача шкоди, причинний

зв'язок між цими діями і вина у заподіянні шкоди.

Встановлення

наявності всіх елементів складу правопорушення є предметом доказування у даній

справі.

А згідно із ч.

1 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у

зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила

або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право

не було порушене (упущена вигода).

За загальним

правилом, збитки -це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора,

яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин

і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його

майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом

об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того,

підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають.

Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування

збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання

кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного

правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв'язку  між протиправною поведінкою та спричиненням

збитків; вини.

При цьому

позивач повинен довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем,

безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача і заподіянням збитків та

їх розмір. 

Обов'язковою

умовою відшкодування шкоди може бути лише доведеність факту завдання шкоди саме

діями чи бездіяльністю відповідача. Проте, позивачем не було надано жодного

доказу в підтвердження того, що збитки були спричинені саме через неправомірні

дії чи бездіяльність відповідача. Разом з цим, матеріалами справи навпаки

підтверджується, що позивач, не маючи належних дозволів, самовільно відрізав

водопровідну та каналізаційну труби у приміщення, яке розташоване в м. Лебедин

по АДРЕСА_1, що призвело до його залиття.

Крім того,

позивач не довів судам наявність у діях відповідача складу цивільно-правового

правопорушення у вигляді збитків, зокрема, що відповідач діяв протиправно,

наявність майнової шкоди та причинного зв'язку між протиправними діями

(поведінкою) та шкодою.

Позивач ні під

час вирішення його позову господарським судом Сумської  області, ні у ході розгляду апеляційної

скарги не надав належних та допустимих доказів того, що саме через винні дії

відповідача відбулось залиття приміщення позивача в період часу з 21 листопада

2006 року по січень 2007 року, і останній поніс збитки на суму заявлених

позовних вимог.

Таким чином,

колегія суддів на підставі системного аналізу матеріалів справи, дійшла до

переконливого висновку про обґрунтованість оскарженого рішення суду першої

інстанції стосовно відсутності причинно-наслідкового зв'язку між діями

відповідача та залиттям приміщення відповідача, а також відсутністю і доказів

вини відповідача щодо завданих позивачу збитків в сумі 2131,00 грн., а вимоги

позивача з цього питання юридично не спроможні, на їх підтвердження позивач не

надав відповідних доказів з посиланням на конкретні норми чинного

законодавства.

Крім того,

позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача на його користь

судових витрат по оплаті вартості правової допомоги у розмірі 500,00 грн., що

сплачені ним згідно квитанції від 10.09.07р., які на думку колегії суддів є

безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, з урахуванням наступних

обставин.  

Відповідно

до  ст. 28 Господарського  процесуального  кодексу України   справи юридичних осіб в господарському суді

ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та

установчими документами, через свого представника.

Представники

юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються

довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за

підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою

підприємства, організації.

Ст. 44

Господарського   процесуального   кодексу  

України передбачено,  що до складу

судової витрат  входить  оплата 

послуг адвоката.  Відповідно з ч.  3 ст. 

48 цього ж кодексу витрати,  що

підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому

Законом України "Про адвокатуру".

В

контексті  цих  норм 

судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті

лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги

надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Однак позивач в

обґрунтування своїх вимог стосовно покладення на відповідача витрат на

адвокатські послуги, не надав як суду першої так і апеляційної інстанції

жодного належного доказу.

Так, із

матеріалів справи вбачається, що позивачем в підтвердження понесених витрат на

оплату юридичних послуг надано угоду від 10.09.07р., укладену  між ним та фахівцем у галузі права ОСОБА_5.,

та розрахункову квитанцію № 068846 про сплату позивачем юридичних послуг в сумі

500,00 грн., що не узгоджується з приписами ст. 44 Господарського   процесуального кодексу України, якими

передбачена оплата послуг, пов'язаних з розглядом справи, наданих лише

адвокатами. 

Враховуючи

вищевказане, а також те, що відшкодування сум на оплату юридичної допомоги

можливе за послуги, надані виключно адвокатами, а не будь-якими представниками

сторін або особами, які займаються юридичною практикою, колегія суддів вважає

вимоги позивача про стягнення витрат на юридичні послуги безпідставними та

такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки жодних

доказів проведення оплати за послуги, надані саме адвокатом, позивачем не

надано.

При цьому, слід

зазначити, що вказані позивачем витрати не мають обов'язкового характеру і факт

їх наявності  та  розмір 

не  знаходяться  у 

необхідному  зв'язку  з оспорюваною шкодою.

Крім того,

позивачем пред'явлені вимоги про відшкодування витрат за проведення будівельної

експертизи у розмірі 189,45 грн. та додатково понесених витрат, які складаються

із оплати вартості пального для переїзду у судове засідання господарського суду

Сумської області в сумі 95,50 грн.

Однак вказані

вимоги також задоволенню не підлягають, оскільки не узгоджуються з приписами

норм чинного законодавства та матеріалами справи.

Згідно статті

623  Цивільного  кодексу 

України боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати

кредитору завдані йому збитки. Розмір збитків доказується кредитором.

Збитками,

у  розумінні  статей 224 та 225 Господарського кодексу  України, 

є витрати,  які зроблені

управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею

доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання

зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою

стороною.

В силу вказаних

норм чинного законодавства витрати на відрядження представника позивача є

збитками та потребують доказування. Однак в обґрунтування своїх вимог в цій

частині позивач не надав судам жодних доказів їх обов'язковості. Не підлягає

задоволенню і вимога позивача про компенсацію витрат за проведення будівельної

експертизи, оскільки здійснена поза межами розгляду даної справи та на власний

розсуд позивача.

Крім того,

надана позивачем до апеляційної скарги копія постанови Харківського

апеляційного господарського суду від 11.12.2007р. по справі № 2/212-07 за

позовом СПД-ФО ОСОБА_3. до СПД-ФО ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача провести

демонтаж побудованої стіни в підвалі, відновити систему водопостачання та

каналізації в приміщенні, що розташоване за адресою: м. Лебедин, АДРЕСА_1, не

може бути прийнятою до уваги колегією суддів оскільки не стосується предмету

доказування у даній справі, що складається з доведення  позивачем факту неправомірних дій

відповідача, виникнення шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями

відповідача і  заподіяння ним шкоди;

вини.

Приймаючи до

уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що

апеляційна скарга позивача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на

її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 03.12.2007

року по справі № 13/562-07 прийняте без порушень норм матеріального та

процесуального права, а доводи позивача з яких подана апеляційна скарга про

скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі

викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського

апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну

скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Лебедин, Сумська область

залишити без задоволення.

Рішення

господарського суду Сумської області від 03.12.2007 року по справі №13/562-07

залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                   

Демченко В.О. 

Суддя                                                                               Такмаков

Ю.В. 

Суддя                                                                              

Барбашова С.В.