Рішення

від 25.09.2006 по справі 15/360

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/360

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.06                                                                                 Справа № 15/360.

Суддя Пономаренко Є.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом

Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів», м. Лисичанськ Луганської області

до Малого колективного підприємства «Іскра», м. Кремінна Луганської області

про стягнення 13 918 грн. 87 коп.

За участю представників сторін:

від позивача –Вітко Н.В. представник по довіреності від 14.07.2006р. №793;

від відповідача –не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування  судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

У судовому засідання 12.09.2006р. оголошувалася перерва до 25.09.2006р. о 11 год. 30 хв., про що представники обох сторін були повідомлені належним чином –під розпис.

Суть спору: за позовною заявою позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 8 435 грн. 39 коп., пені у сумі 4521 грн. 38 коп. по договору поставки №311 від 20.10.2003р.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, посилаючись зокрема на те, що частина товару за однією з накладних було передано особі в період після спливу строку чинності довіреності на одержання товар-матеріальних цінностей.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані  документи, вислухавши представників сторін суд встановив наступне.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №311 від 20.10.2003р. (далі - договір), за яким (п. 1.1) позивач, як постачальник зобов'язався передати, а покупець - відповідач у справі зобов'язався прийняти та вчасно сплатити продукцію.

Згідно п. 3.2. договору постачання продукції здійснюється на умовах самовивіз.

Відповідно до п. 4.1. договору ціна визначається у супроводжувальних документах.

На підставі вказаного договору, що підтверджується поясненнями представників обох сторін, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 31 136 грн.  40 коп. згідно наступних накладних: №37 від 12.01.2004р., №368 від 09.03.2004р., №568 від 01.04.2004р., №813 від 06.05.2004р.

Відповідно до п. 4.3 договору розрахунки здійснюються у безготівковому порядку –передплата. Разом з тим, абзацом другим даного пункту передбачено, що постачальник залишає за собою право поставки продукції з оплатою замовником по факту одержання протягом 15 днів з дати відвантаження.

Відповідачем грошові зобов'язання з оплати товару у повному обсязі та у встановлений строк не виконано. Тому, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу УРСР, а також ст. 526 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У зв'язку з тим, що грошові зобов'язання відповідача за вказаними правовідносинами виникли після 01.01.2004р., до наведених правовідносин застосовуються правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що набули чинності з 01.01.2004р., відповідно до п.4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п.4 прикінцевих положень Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно п.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем доводи позивача не спростовано, належних доказів виконання зобов'язань у повному обсязі, на підставі яких заявлено позовні вимоги не надано.

Доводи відповідача про те, що частина товару за однією з накладних було передано особі в період після спливу строку чинності довіреності на одержання товар-матеріальних цінностей, не приймаються судом як підстава відмови у позові з наступних підстав. Так, відповідач зазначає, що по довіреності від 05.05.2004р. №839718, яка дійсна по 12.05.2004р. позивач передав продукцію у період з 21 по 27 травня, без згоди відповідача, після спливу строку дії довіреності. Зазначена довіреність підписана керівником відповідача. Накладна №813 датована 06.05.2004р., що свідчить про передачу товару саме у вказану дату, тобто в період чинності довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Вчинення працівником відповідача напису на зворотному боці накладної не передбачено чинним законодавством і не може свідчити про передачу позивачем товару на підставі відомостей, наведених на зворотному боці. Наведені на зворотному боці накладної відомості представник відповідача міг вчиняти для власного обліку вивезення зі складу позивача вже переданої йому продукції. Відповідно до положень п. 3.2. договору умовами поставки є самовивіз  продукції відповідачем.

Відповідач не здійснив контр розрахунку суми боргу та не зазначив розмір вимог які він не визнає.

За наведених підстав, виходячи з фактичних обставин справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу у сумі 8435 грн. 39 коп. та трьох процентів річних у сумі 371 грн. 62 коп. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення пені, розрахованої позивачем на підставі п. 5.1 договору у сумі 4521 грн. 38 коп. за період з 10.01.2005р. по 30.06.2006р., а також вимоги про стягнення штрафу у сумі 590 грн. 48 коп., що розрахований на підставі ст. 231 Господарського кодексу України за той же період не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Заявлені ж позивачем штрафні санкції нараховано за період після спливу встановленого законом шестимісячного строку.

Крім того, щодо нарахування штрафу у розмірі 7% за прострочення понад 30 днів на підставі ст. 231 Господарського кодексу України слід зазначити наступне.

Так, ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає можливість застосування штрафної санкції за прострочення понад 30 днів у розмірі 7% у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Тому, до спірних правовідносин наведена норма не можу бути застосована.

Крім того, відповідно до ч. 3 прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки. Проте, Кабінет Міністрів України до цього часу не затвердив такого переліку, що унеможливлює застосування у відповідній частині наведеної норми ст. 231 Господарського кодексу України.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково. З відповідача підлягає стягненню борг у сумі 8435 грн. 39 коп., три проценти річних у сумі 371 грн. 62 коп.  У задоволенні решти вимог по стягненню пені у сумі 4521 грн. 38 коп. та штрафу у сумі 590 грн. 48 коп. слід відмовити.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати стягуються з відповідача  на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам у складі: 88 грн. 06 коп. державного мита, а також 74 грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  44, 49, 75, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Малого колективного підприємства «Іскра», м. Кремінна Луганської області, вул. Комсомольська, б. 116а, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 00912729, на користь Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів», м. Лисичанськ Луганської області, вул. Г. Потапенко, б. 295, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 01235834: борг у сумі 8435 грн. 39 коп., три проценти річних у сумі 371 грн. 62 коп., витрати зі сплати державного мита у сумі 88 грн. 06 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 74 грн. 66 коп.  Наказ видати позивачу.

3.          У задоволенні решти вимог відмовити.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписане 29.09.2006р.

Суддя

Є.Ю. Пономаренко