Постанова

від 02.04.2008 по справі 15/590

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/590

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 квітня 2008 р.                                                                                    № 15/590  

Доповідач –суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу            Міністерства палива та енергетики

України

на рішення           господарського суду міста Києва від 16.08.2007 року

у справі                                                  № 15/590

господарського суду                              міста Києва

за позовом          Міністерства палива та енергетики

України

до          Національної акціонерної компанії

"Нафтогаз України"

про          визнання недійсним рішення правління

за участю представників:

позивача –          Огурцова О. П.

відповідача –          Перепелиця С.Г.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2007 року Міністерство палива та енергетики України  звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним рішення правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»від 31 липня 2007 року, викладеного в пункті 11.2 протоколу засідання правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»від 31.07.2007  року №92.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.08.2007 року (суддя Хоменко М.Г.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Міністерство палива та енергетики України  просить скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані, в обґрунтування своїх вимог і заперечень, докази сторін.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий господарський суд встановив, що 31.07.2007 року правлінням Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»прийнято рішення про наступне: «Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», її дочірнім компаніям, підприємствам та товариствам, показники діяльності яких враховано у консолідованому фінансовому плані на 2007 рік, затвердженому  постановою  Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №951, не сплачувати до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році». Дане рішення правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»викладене в пункті 11.2 протоколу засідання правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»№92 від 31.07.2007.

Міністерство палива та енергетики України звернулось до суду з позовом про визнання недійсним вказаного рішення, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», та Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.07 №68, господарські організації сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу): державні (крім Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух»відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів"), в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, - у розмірі 15 відсотків; акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї), та їх дочірні підприємства, - у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів. При цьому позивач зазначив, що частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів за результатами фінансово-господарської діяльності 2006 року (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до ст. 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств.

Згідно ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, а тому він є основним нормативним актом по регулюванню відносин щодо сплати частини прибутку (доходу).

Статтею 10 Закону України «Про господарські товариства», ст. 88 Господарського кодексу України та ст. 116 Цивільного кодексу України передбачені права на участь в управлінні, права на участь у розподілі прибутку суб'єкта господарювання та одержувати його частину.

Законом України «Про господарські товариства»(ст.41) та ст. 159 Цивільного кодексу України визначено, що до виключної компетенції учасників суб"єкта господарювання належать прийняття рішень про напрями використання отриманого прибутку.

Відповідно до ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори. В Конституції України розмежовуються бюджетна система і система оподаткування.

Статтею 1 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетними відносинами є відносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Згідно п. 20 ст. 2 Бюджетного кодексу України Закон "Про Державний бюджет України" – це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду, тобто, встановлення видів обов'язкових платежів (податків, зборів) та порядку їх сплати не відноситься до предмету регулювання бюджетного законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Міністерства палива та енергетики, місцевий господарський суд вказав на відсутність порушень з боку відповідача у прийнятті оспорюваного рішення, внаслідок чого визнав його законним. Зокрема, суд попередньої інстанції встановив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та Постанова Кабінету Міністрів України  від 29.01.07 №68, як нормативні акти, які регулюють бюджетні відносини, не можуть встановлювати види обов'язкових платежів (податків, зборів) та порядок їх сплати.

Згідно ч. 7 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування», податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають, а обов'язкові платежі встановлюються лише податковим законодавством. Частиною 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»передбачено, що до загальнодержавних обов'язкових платежів належать лише дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Відповідно до додатку №1 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності є неподатковими надходженнями як доходи від власності та підприємницької.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що до відносин щодо нарахування та сплати частини прибутку (доходу) необхідно застосовувати норми права, які регулюють відносини власності і засади господарювання, в тому числі норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про господарські товариства».

Конституцією України (ч.2 ст. 8) передбачено, що закони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України).

Положеннями ст.ст. 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України регламентовані питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України.

Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в ч.2 ст. 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у ст. 38 Бюджетного кодексу України.

Закон України "Про Державний бюджет" не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, оскільки його дія визначена у Конституції України та Бюджетному кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст. 142 Господарського кодексу України порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів.

Господарське товариство, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, зобов'язане на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до ст.75 цього Кодексу (ч. 5 ст. 89 Господарського кодексу України).

Розподіл прибутку (доходу) здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану (ст.75 ГК України).

Відповідно до п. 9 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.98 №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»,  100 відсотків акцій Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», які випускаються на величину її статутного фонду, залишаються у державній власності до прийняття в установленому порядку рішення про їх продаж. Оскільки таке рішення на даний момент не приймалось, суд першої інстанції встановив, що розподіл прибутку (доходу) Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»повинен здійснюватись виключно у відповідності із затвердженим фінансовим планом.

Консолідований фінансовий план Національної акціонерної компанії  «Нафтогаз України» та основні показники зведеного руху коштів Компанії,   фінансові плани Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як окремої юридичної особи, дочірніх компаній «Укргазвидобування», «Укртрансгаз», «Газ України», Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»та Дочірнього підприємства «Газ-тепло» на 2007 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.07 №951 «Про затвердження фінансових планів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та основних показників зведеного руху коштів Компанії на 2007 рік».

Також місцевим господарським судом встановлено, що в фінансовому плані Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на 2007 рік (копії у матеріалах справи), зокрема в розділі II «Розподіл чистого прибутку», а також в консолідованому фінансовому плані Національної акціонерної компанії  «Нафтогаз України»та основних показниках зведеного руху коштів компанії, в фінансових планах дочірніх компаній «Укргазвидобування», «Укртрансгаз», «Газ України», Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»т а Дочірнього підприємства «Газ-тепло»на 2007 рік відрахувань частини прибутку (доходу) не передбачено.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про те, що згідно ч. 4 ст.4 Цивільного кодексу України, у суб'єктів господарювання, показники діяльності яких враховано у консолідованому фінансовому плані  Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України на 2007 рік, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.07 №951, у тому числі у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», відсутній обов'язок сплачувати частину прибутку (доходу) відповідно до Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  від 29.01.07 №68, є обґрунтованим і відповідає чинному законодавству.

          З даними висновками місцевого суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.   

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства палива та енергетики України  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2007 року у справі №15/590 залишити без змін.

Головуючий суддяТ.П. Козир

СуддіН.І. Мележик

О.А. Подоляк